Після вивчення матеріалу теми ви повинні вміти:
-визначати фактори,які вплинули на витоки української культури;
-називати характерні риси культури Київської Русі;
-виділяти особливості культури України 14-18 ст.;
-відобразити ознаки національно-культурного відродження к.18-19ст. та 20-тір 20ст.
-виділяти етапи розвитку та особливості вітчизняної культури радянського періоду та новітнього часу.
План.
- Становлення української культури.Культура Київської Русі.
- Українська культура козацько-гетьманської доби.
- Розвиток української культури в ХVІІІ – ХХ ст.
Теоретичний мінімум: - природа ( народ, традиція, звичай, обряд, фольклор, кобзар, дума, козак, православне братство, братська школа, дідаскал );
- людина ( світогляд, гуманізм, ренесанс, бароко українське, класицизм, релігія, церква, православ’я, католицизм, полонізація, ієзуїт, уніатство, полеміка, лавра );
- суспільство ( менталітет, література, мистецтво, архітектура, парсуна, ктитор, колегія, гімназія, університет, академія, просвіта, писемність, друкарня, реалізм ).
Основна частина.
Передумови становлення української культури:
- самобутня культура східних слов’ян;
- культурні традиції Київської Русі;
- староукраїнська культура.
Культура Київської Русі IX-XIII ст. відзначалася поступальним розвитком, мала давні вікові традиції. Мистецтво русичів являло собою не лише органічну потребу побуту, намагання прикрасити багатоманітний світ речей, які оточували людину, а й відображало її світосприйняття та ідеологію.Феномен незвичайного злету культури Київської Русі часто пояснюється тісними контактами її з Візантією, Хозарією, країнами Центральної і Західної Європи. Прийняття християнства призвело також до змін у культурі давньоруського суспільства. З'явилися церкви та собори, які ставали головними осередками громадського і культурного життя. При церквах та монастирях засновувалися і діяли школи, переписувалися і зберігалися книги, творилися літописи. Введення християнства на Русі мало суттєве значення для розвитку тогочасної філософської думки. Завдяки цьому Київська Русь отримала можливість прилучитися до досягнень світової культури. Археологічні джерела дають можливість віднести час оволодіння неупорядкованим письмом до IX ст. На початку X ст. болгарський письменник Чорноризець Храбр у своєму творі "Про письмена" зробив першу спробу встановити етапи виникнення і розвитку словянської писемності. Він стверджує, що коли слов'яни були язичниками, вони не мали книг, а для лічби та ворожінь користувалися чертами і резами (тобто зарубками та різними позначками). Після прийняття християнства, окрім свого письма, вони почали користуватися латинськими і грецькими літерами.Писемність у дохристиянські часи була поширена у зовнішньополітичній, економічній і торгівельній сферах суспільного життя, а також у язичницькому культі. Найважливішим джерелом писемності язичницьких часів є договори Русі з греками 911, 944 і 970 років. Нового письма потребувала держава і церква. Це письмо називалось "кирилиця", воно прийшло на Русь разом із писцями і богослужебними книгами із Болгарії. Поступово кириличне письмо витіснило стару писемність. Кирилицею написані всі відомі нам твори XI і наступних століть: "Остромирове Євангеліє", "Ізборники" 1073 і 1076 рр., "Слово про закон і благодать", "Мстиславове Євангеліє", "Повість минулих літ" та ін.
У X - XII ст. писемність переростає в освіту. Розвиток освіти у Київській Русі грунтувався на власних національних традиціях і використанні античного та болгаро-візантійського досвіду шкільного навчання. Християнство, основою якого була писана книга, сприяло поширенню початків писемності та грамотності. Після церковної реформи Володимира Великого, виникла потреба у навчанні та вихованні освічених людей.
Шкільна освіта за князювання Володимира Великого і Ярослава Мудрого стає частиною загальнодержавної і церковної політики Київської Русі. Утворилися три типи шкіл: палацова школа підвищеного типу (державний навчальний заклад, що утримувався за рахунок князя), школа "книжного вчення" (для підготовки священників) та світська (приватна) школа домашнього навчання, переважно для купецького і ремісничого населення.У школах вивчали основи письма, читання, арифметику, спів, музику. Вищу освіту визначали богословсько-філософські дисципліни: богослов'я, філософія, риторика, граматика, співи.
Особливого значення у вищих школах надавалося вивченню іноземних мов. Писали спеціальною паличкою - стилем (у давньоруських пам'ятках їх називають писала), виготовлені з рогу різних тварин, або металу. Для письма використовували вкриті воском дерев'яні дощечки, найчастіше бересту (кору берези). Пергамент (вичинена шкура, телят, ягнят чи козенят) був досить дорогим, на ньому писали в основному важливі документи великим уставним письмом пером з очерету, розщепленим на кінці. Папір на Русі з'явився в кінці XIV ст., значно пізніше ніж на Сході (VI-XI ст.) або на Заході (XII-XIII ст.).
Освітнім центром у Києві був собор Святої Софії. Тут складено літописний звід 1037 року, написано і виголошено "Слово про закон і благодать" митрополита Іларіона, складались основи першого збірника законів Київської Русі, що називається "Руська Правда", створено "Ізборник" Святослава 1076 року, написано у 1056- 1057 рр. відоме "Остромирове євангеліє". Тут містилася книгозбірня Ярослава Мудрого, переписувалися книги.
Освітнім і художнім центром був також і Печерський монастир, у якому знаходились художня і книгописна майстерні. У його стінах була створена визначна пам'ятка історії Київської Русі "Повість минулих літ" та ін. Окрім Києва, центрами освіти були міста Новгород, Полоцьк, Чернігів, Галич та Володимир-Суздальський.
Поява літератури у Київській Русі було важливим явищем культурного життя. її виникнення та розвиток пов'язані з соціально-економічними та культурними успіхами, поширенням писемності в усіх сферах суспільного життя. Природним підґрунтям її була усна народна творчість: епічні і ліричні пісні і перекази, легенди, заговори і заклинання. Особливе місце посідали пісні-билини, в яких історія народу відтворена самим же народом. Усна народна творчість зберігала події багатовікової дописемної історії. З виникненням писемності почалося записування історичних фактів у хронологічному порядку. З'явилося літописання - вид історичної літератури.
Мистецтво Київської Русі є складовою частиною світової культурної спадщини. Руські митці за короткий проміжок часу не тільки опанували кращі світові мистецькі традиції, а й внесли чимало нового, власного у світову художню культуру, стали не лише її учнями, а й творцями. Це мистецтво розвивалось на основі художніх традицій давньоруського народу та його споконвічних навичок художньої творчості. Значну роль у формуванні мистецтва Київської Русі відіграла давньослов'янська мистецька спадщина.
Створені в період Київської Русі всі види мистецтва мали в основному релігійний характер. Рідісне і піднесене почуття новонаверненого народу, що причастився до віри Христової, знайшло свій вияв у архітектурі та образотворчому мистецтві. У Київській Русі візантійський живопис поширився у формі монументальних настінних розписів - мозаїк і фресок. Становлення іконопису Київської Русі припадає на II пол. XI - поч. XII століття. У Києво-Печерському Патерику розповідається про перших руських іконописців - Григорія та Аліпія. Так, відомою в цей час, була Печерська іконописна майстерня, у якій писав іконописець Аліпій, що пройшов школу візантійських майстрів.
Поширеними на Русі були і такі види прикладного мистецтва, як скань, чернь, зернь, позолота, перегородчаста емаль та художнє литво.
В історії української музики цей період відносять до мистецтва періоду Київської Русі, який починається з IX ст. Невід'ємною його частиною була народна пісня. У побуті зберігалися старовинні землеробські народні свята з численними колядками, веснянками, закликаннями, обрядовими "русаліями" та купальськими іграми.
Головними носіями народного мистецтва в Київській Русі були скоморохи - талановиті музиканти і актори з народу. Вони були неодмінними учасниками всіх свят і розваг, важливих громадських подій, сімейних торжеств. Скоморохи уміли і співати, і танцювати, і грати, і виконувати пантоміму та акробатику (навіть дресирувати тварин, особливо ведмедів)
Церковна система навчання зберігалася в українських землях до ХVІІІ ст. Церква використовувала освіту насамперед у своїх власних інтересах. Церковні канони стримували розвиток культури і мистецтва. Але, незважаючи на церковні обмеження, світські мотиви поступово проникали в літературу і мистецтво. Проблеми реального життя людини починали займати помітне місце у духовному житті суспільства.
Напрямки розвитку духовної культури
Основні віхи становлення українського книгодрукування:
- 1571р. – початок слов’янського книгодрукування: майстер Фіоль надрукував у Кракові на церковнослов’янській мові Часослов, Октоїх, Тріодь.
- 1574р. – Іван Федоров видав у Львові перші друковані книги в Україні – „Апостол” і „Буквар”.
- 1575 – 1582рр. – діяльність літературно-наукового гуртка в Острозі та друкарні Івана Федорова.
- 1596р. – у Вільні надрукована „Граматика словенська” і найперший слов’яно-український словник Лаврентія Зизанія.
- 1616р. – вийшов у світ першодрук Києво-Печерської лаври – „Часослов” як навчальний посібник для братських шкіл.
- 1619р. – надрукована граматика Мелетія Смотринського, яка була перекладена майже на всі слов’янські мови.
- 1619р. – вийшло друком „Євангеліє Учительноє” Кирила Транквилаона Старовецького.
- 1627р. – надрукований науково-енциклопедичний „Лексиконъ Славеноросский” Памви Беренди.
- 1635р. – вперше надрукований „Патерик” Києво-Печерської лаври.
- 1674р. – вийшов друком „Синопис” Інокентія Гизеля – перший підручник історії.
У ХVІ – ХVІІ ст. в українських землях з’являються легальні осередки української культури – православні церковні братства.
На базі освітнього осередку в Острозі була заснована перша на українських землях школа слов’яно-греко-латинського типу (Острозька академія).
У Києво-Печерській лаврі виник культурно-освітній осередок учених людей – богословів, педагогів, редакторів, перекладачів, лінгвістів, коректорів, письменників, поетів. Вони розгорнули широку діяльність на базі лаврської бібліотеки та друкарні.
Виник новий жанр літератури – полемічна література.
Велике історичне значення для збереження і розвитку українського народу та його культури мала визвольна війна 1648 – 1654 рр. та об’єднання України з Росією.
У козацько-гетьманський період набула розквіту культура запорізьких козаків. В добу козацької культури виникло мистецтво кобзарів –творців українського героїчного епосу. З мистецтвом кобзарів (бандуристів) пов’язана українська народна поезія.
Яскравою сторінкою історії української культури є козацьке бароко. В культурі козацького бароко. В культурі козацького бароко основні риси західноєвропейського стилю бароко переплелися з характерними особливостями українського менталітету.
В українському живописі з’являється портретний жанр – парсуна. З ним пов’язаний розвиток світського образотворчого мистецтва. Проявом розповсюдження світських рис в релігійному мистецтві був так званий ктиторний портрет. Проявом демократизму в мистецтві був такий вид живопису, як народна картинка. В українських хатах популярною картинкою був „Козак Мамай”.
Досягненням декоративного мистецтва були пишні, великі, багато оздоблені іконостаси.
У часи бароко складається Київська поетична школа, яка була утворена викладачами і випускниками Академії, відчувається піднесення віршованої поезії та драматургії.
У ХVІІ – ХVІІІ ст. формується українське музичне мистецтво. В середині XVІІ ст. була організована музично-хорова школа Києво-Могилянської академії. У гетьманській резиденції ХVІІІ ст. місті Глухові була організована музична школа.
Початок процесу формування професійного музичного мистецтва був пов’язаний з творчою діяльністю педагога і композитора Миколи Дилецького – автора „Граматики мусикійської”. Значний вплив на розвиток музичного мистецтва мала творчість перших професійних композиторів – випускників Київської академії Максима Березовського (1745 – 1777рр.) і Артемія Веделя (1767 – 1808рр.), а також Дмитра Бортнянського (1751 – 1825рр.).
Видатною постаттю перехідного етапу в розвитку української культури був Григорій Сковорода (1722 – 1794рр.). Всім своїм життям і творчістю він утверджував принципи демократизму, просвітництва і гуманізму.
Григорій Сковорода був оригінальним мислителем і письменником. У своїх філософських та літературних працях Сковорода піддає критиці людські пороки, забобони, несправедливий суспільний устрій та створює ідеал істинної людини.
Духовність розглядалася Сковородою як боротьба добра і зла. Сковорода вбачав у людині дві антагоністичні частини з точки зору її становлення, розвитку і реалізації як особистості.
Поетичні твори Григорія Сковороди були зібрані у збірку „Сад божественных песней» байки – в збірку „Басни Харьковскія”.
Наприкінці ХVІІІ ст. починається новий період розвитку української культури. Вона поступово визвиляється від архаїчних, церковнослов’янських рис. Слабнуть і традиції козацької культури. У нових соціально-економічних умовах соціокультурне життя наповнюється новим змістом. У цей період починає сформовуватися українська літературна мова. Поступово світська література займає головне місце в духовній культурі.
Поява нової літератури і драматургії пов’язана з творчістю І.П.Котляревського (1769 – 1838рр.). він написав знамениту „Малоросійську Енеїду” та п’єси з українського народного життя „Наталка-Полтавка” і „Москаль-чарівник”.
Центральною постаттю нової української літератури і мистецтва став Т.Г.Шевченко (1814 – 1861рр.), який був викупленим з кріпосної неволі та влаштований в Імператорську Академію мистецтв у Петербурзі, завдяки зусиллям відомих діячів російської культури – поета В.А.Жуковського, художників А.Г.Венеціалова, К.П.Брюлова, артиста М.С.Щепкіна та інших. Він увішов в історію української культури як великий реалістичний поет-демократ і художник.
Зачинателем художної прози в українській літературі став Г.Ф.Квітка-Основ’яненко (1778 – 1843рр.). 1834 року вийшли друком „Малороссийские повести, рассказываемые Грыцьком Основьяненком».
Значний внесок у розвиток реалістичної прози зробили І.С.Нечуй-Левицький (1838 – 1919рр.), Марко Вовчок (М.О. Вилинськая-Маркович) (1833 – 1907рр.), Панас Мирний (П.Я.Рудченко) (1849 – 1920рр.), О.Ю.Кобилянська (1863 – 1942рр.), І.Я.Франко (1856 – 1916рр.), М.М.Коцюбинський (1864 – 1913рр.).
З цікавими драматургічними творами виступили у цей період такі письменники, як Г.Ф.Квітка-Основ’яненко, М.Л.Кропивницький (1840 – 1910рр.), М.П.Старицький (1840 – 1904рр.), І.Я.Франко, І.С.Нечуй-Левицький, Панас Мирний.
ХІХ століття ознаменувалось в українській культурі становленням професійного музичного і театрального мистецтва. 1882 року М.Л.Кропивницький створив першу професійну трупу українських акторів. У ній грали Садовський (М.К.Тобілевич), В.Грицай, І.Бурлака, Карпенко-Карий (І.К.Тобілевия). Музичну і вокальну підготовку здійснював педагог і композитор М.В.Лисенко.
Першу українську оперу „Запорожець за Дунаєм” (1862р.), створив С.С.Гулак-Артемовський (1813 – 1873рр.).
Центральною постаттю українського музичного мистецтва став М.В.Лисенко (1842 – 1912рр.). Він залишив велику музичну спадщину: пісні, романси, дуети, хори, оперети, опери.
Український живопис ХVІІІ – ХІХ ст. розвивався у руслі європейського процесу зміни художніх стилів.
Мистецтво рококо, яке прийшло на зміну українського бароко, відбило у пишних іконах, портретах козацької старшини та міщан останні роки козацько-гетьманської державності.
У другій половині ХVІІІ ст. центром художнього життя стає Імператорська Академія мистецтв. Її вихованцями були відомі хадожники-виходці з України: А.Лосенко, Д.Левицький, В.Боровиковський, К.Головачевський, І.Саблуков, І.Сошенко.
За сто років у художньому житті змінювали одне одного, а інколи співіснували, такі стилі, як рокайль, сентименталізм, романтизм, класицизм.
У другій половині ХІХ ст. в Україні розквітає реалістиний живопис. Розвиток реалістичних жанрів був пов’язаний з діяльністю „Товариства пересувних художніх виставок”.
З Україною пов’язана творчість таких відомих художників, як Микола Ге (1831 – 1894рр.), Архип Куїнджі (1842 – 1910рр.), Іван Айвазовський (1818 – 1900рр.), Ілля Рєпін (1844 – 1930рр.). В Україні з’явилося багато цікавих художників, які працювали у пейзажному і побутовому жанрах: С.Святославський, В.Менк, В.Орловський, К.Крижицький, М.Дубовський, М.Ткаченко, С.Васильківський, К.Костанді, Л.Жемчужников, І.Соколов, К.Трутовський, М.Пимоненко, П.Левченко, М.Ярошенко та ін.
Розвиток скульптурного мистецтва у цей період був пов’язаний з творчістю таких скульпторів, як П.П.Забіла (1830 – 1917рр.), Л.В.Позен (1849 – 1921рр.), Б.В.Едуардс (1860 – 1924рр.).
Етапи розвитку української культури ХХст.:
1.Перші перехідні десятиліття, що позначилися хвилею соціальних змін та модерністськими експериментами:
A) модерністичні пошуки в художній літератури творчість М. Коцюбинського, П. Тичини) та театрі (Лесь Курбас);
Б) авангард в образотворчому мистецтві (супрематизм К. Малевича, кубістична скульптура О. Архипенка, кубофутуризм Д. Бурлюка, О. Екстер, О. Богомазова);
B) школа монументального мистецтва М. Бойчука;
Г) розвиток архітектури (В. Городецький, В. Кричевський);
Д) перші кінофільми О. Довженка („Звенігора", „Арсенал", „Земля").
2. 30-40-і pp. - десятиліття репресій, воєн, голодомору, розрухи, що супроводжувалися насадженням соцреалізму:
А) „розстріляне Відродження" (Лесь Курбас, М. Бойчук, І. Падалка та інш.);
Б) головна тема повоєнних років - тема патріотизму та героїзму народу (вірші М. Рильського, П. Тичини, В. Сосюри; творихудожників В. Касіяна, О. Шовкуненка; кінофільми О. Довженка, Т. Левчука, Л. Бикова).
3. Піднесення мистецького життя у період відлиги - творчість шестидесятників (В.Симоненка, Л. Костенко, В. Стуса, Т. Яблонської, І. Миколайчука, С. Параджанова, Ю.Іллєнка та інш.). Формування новітніх арт- практик андеграунду –альтернативи соцреалізму.
4. Національно-культурне відродження в незалежній державі та виникнення перших ознак кіберкультури. У музичній культурі - різні форми синтезу (фолк-рок, рок- опера, симфо-джаз); візуалізації та звучання (відео-кліпи).
Напочатку 21-го ст. Людство відкриває нову сторінку свого художнього літопису, в якому проглядаються контури культури майбутнього.
Питання для роздуму:
Як ви розумієте такі висловлювання:
- Квітне Польша латиною, квітне Литва русиною. (Приказка).
- Знати, знати козацьку хату, скрізь десяту,
Вона соломою не покрита,
Призьбою не осипана,
Коло двора нечиста – ма і кола,
На дровітні дров ні поліна,
Сидить в ній козацька жінка, околіла.
(З думи „Козацьке життя”).
- Ой полем, полем килиїмським,
То шляхом битим ординським,
Ой там гуляв козак Голота,
Не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота. (З думи „Козак Голота”).
- Любити людство легше,
ніж зробити добро сусіду.
Умій робити добро сусідові. (Григорій Сковорода).
- Всякому голову морочит свой дур. (Г.Сковорода. З пісні 10).
- Не тот глуп, кто не знает, но тот, кто знать не хочет. (Г.Сковорода. З притчі „Убогий жайворонок”)
Література: 1. Бокань В А. Культурологія: Навч. посіб. - К., 2000.
2. Бокань В.Л., Польовий Л.П. Історія культури України. -К, 1998.
3. Греченко В.А., Чорній І.В., Кушнерук В.А., Режко В.А. Історія світової та української культури. - К., 2002.
4.Історія української та зарубіжної культури / За ред. С. М. Клапчука, В. Ф. Остафійчука. - К., 1999.
5. Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура: Курс лекцій. - К, 2002.
6. Кормич Л.І., Багацький В.В. Культурологія (історія і теорія світової культури XX століття): Навчальний посібник. - Харків, 2002.
Додатки
