Низку визначень терміна «культура» можна ввібрати в кілька змістовних груп (підходів), у кожній з яких або робиться наголос на певному колі явищ, які підпадають під означення культури, або ж на генезисі культури та місці цього поняття в контексті певного типу світогляду.
Антропологічний підхід (культура здебільшого тлумачиться як характеристика суспільного життя людини, що виявляється у способі життя людей, формах їхніх взаємин, в освоєних технологіях, матеріальних і ментальних здобутках; культура постає як сукупність регуляторів поведінки особи, специфічних для представників певної суспільної групи й виражається в прийнятих нормах, звичаях, обрядах, усталених формах повсякденної поведінки тощо.
Аксіологічний (ціннісний) підхід. (Культура тлумачиться як абстракт, що вказує на сформовану систему матеріальних і духовних цінностей, накопичених суспільством благ)
Ідеалістичний підхід. (Культура тлумачиться як вищий прояв духу в людині, розумного світового начала, яке втілюється в прагненні людини до самовдосконалення.)
Системно-генетичний підхід. (на передньому плані стоїть завдання виокремити ті складники культури як певної цілісності, що дають змогу чітко відділити її в понятті від інших аспектів буття людини, розтлумачивши при цьому генезис культури)
Дехто тлумачать культуру як специфічно людський спосіб життєдіяльності, мета та засоби якої не є детермінованими біологічними потребами та інстинктами (виходять за їх межі, здобутими в процесі навчання й успадковуються з покоління в покоління, не відтворюючись при цьому на суто фізіологічному рівні, отже, потребують соціалізації індивіду). Деякі вчені (наприклад, В. Оствальд) тлумачать термін «культура» як усе те, що відрізняє людину від тварини. Одним з найпоширеніших є трактування культури (зокрема, Л. Уайтом) як похідної здатності людини до символізації, або здатності надавати предметам певного значення.
Основні функції культури:
адаптаційна дає можливість кожному індивідууму, який включається в процес функціонування і розвитку прилаштовуватися до існуючих в суспільстві оцінок і форм поведінки.
пізнавальна ознайомленні людини зі знаннями, необхідними для «володіння силами природи І пізнання соціальних явищ, для визначення у відповідності з цим ціннісного відношення до світу
аксіологічна (ціннісна) дає можливість виробити ціннісні орієнтації людини, коригувати норми поведінки та ідентифікувати себе у суспільстві. Оцінка творів духовної й матеріальної культури розглядається у ній як артефакти у їх інформаційно-семіотичному значенні.
інформаційна дає людству й суспільству відповідну інформацію. Культура є засобом, що виробляє інформацію.
комунікативна (діалог культур) передачу культурних цінностей, їх засвоєння та збагачення неможливі без спілкування людей, а саме спілкування здійснюється за допомогою мови, музики, зображення і. д., які входять в скарбницю культурних цінностей.
нормативна відпрацьовування і поширення відповідних норм поведінки, які суспільство диктує людині, у відповідності з якими формується образ життя людей, їх установки й ціннісні орієнтації, способи поведінки.
гуманістична реалізацію верховних цінностей шляхом культивування людської гідності.
людинотворча (соціалізація особистості) виявлення і культивування сутнісних сил людини, їх соціальне і духовне возвеличення і ушляхетнення.
виховна: культура не лише пристосовує людину до певного природного та соціального середовища. Вона ще й виступає універсальним фактором саморозвитку людства, людини.
світоглядна синтезує в цілісну і завершену форму систему чинників духовного світу — пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінкових, вольових.
Функція соціалізації, інтегративна, рекреаційна
