Київська Русь та Галицько-Волинська держава 5 страница

Інокентій Гізель був високоосвіченою особою і добре обізнаний з тогочасною історичною літературою та джерелами. Він не міг допустити фальшивого підходу до джерела і з'ясування ряду історич­них явищ та фактів. В «Синопсисі» зустрічаються такі, навіть для того часу грубі помилки, яких ніяк не міг допустити високоосвічений книжник, вихованець відомих Київського і Львівського колегіумів і ректор Київської академії Інокентій Гізель.

Автор «Синопсиса» монархіст, він керується типовою для тодіш­ньої не української, а російської історіографії феодально-кріпосницького періоду концепцією про споконвічність самодержавного ладу в Росії, про успадкованість монархії Київської Русі Руссю Московською, в особі російського самодержавства. Поглинання України Москвою автор тлу­мачить як повернення її земель під високу скіпетроносну руку російського монарха. «Синопсис» пронизаний монархічною ідеологією. Тенденційний добір джерел і побудова викладу історичного матеріалу підкорені обгрунтуванню прав російської монархії на володіння Україною.

106______ Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України

• Описи козацької України зарубіжними авторами. Часи козацької держави відбилися в західній історичній і політично-мемуаристичній літературі широким відгомоном. Козацька сила, що «струснула навіть польським троном», як каже один французький автор, та визначна індивідуальність самого гетьмана Б.Хмельницького дуже зацікавили найближчих і дальших сусідів, зокрема державних мужів, дипломатів і письменників. Відтепер чужинці старалися на власні очі побачити українську землю та спішили здобути собі прихильність козаків та їх провідника. Французи, італійці, англійці, німці, шотландці, шведи, голландці, сирійці звичайно описують нашу землю в прихильному тоні, нерідко із захопленням і подивом.

З різних послів, що їздили до гетьмана Б.Хмельницького найбільш цікаві записки залишив посол Венецької Республіки Альберт Віміна, що був в Україні у 1650 р. Про багатство землі на Запоріжжі пише, що вона до тієї міри плодюча, що «не тільки може бути поставлена поруч з найбільш культурними країнами Європи, але й задовольнити вимоги найбільш завзятого хлібороба». Про козацький побут зазначає: «По зовнішньому вигляді і манірам козаки видаються простими, але вони не простаки і не позбавлені бистрого розуму. Про це можна судити по їх розмовах і способу правління». Далі Віміна каже, що найвищим державним органом є Рада, на котрій присутній гетьман. «У Раді козаки обмірковують справи, підтримують свої погляди без чваньства (не остентаційно), все маючи на меті спричинитися до загального добра. Якщо визнають кращим погляд інших, то того не встидаються (з цим не ховаються), без впертости відмовляються від власного погляду і приєднуються до більш правдивого. Через те я сказав би, що ця Республіка може рівнятися спартанській, коли б тільки у козаків так само шанували тверезість». Далі Віміна висловлює цікавий погляд, що козаки лише тому не живуть у повному достатку і комфорті, бо зайві свої прибутки пропивають і взагалі за ніщо вважають багатство і задовольняються малим, зате понад усе ставлять свободу. Не менш цікава характеристика самого гетьмана. Віміна пише, що Б.Хмельницький «росту скорше високого, ніж середнього, широкий в костях і міцної будови. Його мова і спосіб правління вказують, що він володіє розсудливою думкою і проникливим розумом. У поведінці він мягкий і простий, і тим з'єднує собі любов вояків, але, з другого боку,

 

Історіографія часів Визвольної війни

він тримає їх у дисципліні гострими вимогами. Усім, хто входить до його кімнати, він простягає руку і всіх просить сідати, якщо це козаки». Також світлиця гетьмана навмисне уряджена просто, «щоб пам'ятати про своє становище і не захопитися духом черезмірної гордости».

З обширних описів України особливо цінний Денник подорожі Павла Алепського (з міста Алеппо в Сирії), секретаря антіохійського патріарха Макарія III, що подорожував по Україні в 1654 і 1656 рр. Про Україну пише Павло Алепський із захопленням, як про «прекрасну країну, що повна мешканців і замків, як гранатове яблуко зерен». Уперше вступивши на українську землю у Рашкові над Дністром, П.Алепський зразу помітив високий рівень культури: «Починаючи цим містом, себто по всій Козацькій землі, ми помітили прегарну рису, що нас дуже дивувала: всі вони, за малими винятками, навіть здебільшого їх жінки та дочки, вміють читати та знають порядок богослужби та церковний спів. Крім того, священики вчать сиріт та не дозволяють, щоб вони тинялись по вулицях». В іншому місці пише: «В козацькому краю в кожнім місті та кожнім селі побудовані доми для бідних і сиріт. Хто туди заходить, дає їм милостиню, -не так, як у молдавськім або волоськім краю, де вони юрбою ходять по церквах і не дають людям молитися».

Звертає увагу автор також на прекрасні будови по всіх містах і

містечках та упорядкування їх. Тут є скрізь лазні для мешканців, скрізь

на дзвіницях і вежах бачив він гарні годинники, на площах - водограї.

Вказуючи, що все населення України грамотне, П.Алепський

відмічає велику освіченість української верхівки. «Серед монастирських

(Київської Лаври та ін.) наставників є люди вчені, правники, промовці,

знають льогіку і філософію та працюють над глибокими питаннями».

Про київських жінок пише, що «вони гарно повдягані, заняті

своїми справами, ніхто не кидає на них нахабним оком».

Особливо багато пише П.Алепський про українське будівництво - міське, оборонне і найбільше, зрозуміло, церковне. «Ми мали нагоду відвідати маєстатичні церкви зимові та літні з пребагатими шкляними вікнами, які радували наші серця; всі вони побудовані недавно, від часу, як до керми прийшов гетьман Зиновій Хмель». Скрізь по містах відзначає «великі, прегарні, чудові» церкви. З України через Путивль П.Алепський поїхав до Москви, де був майже 2 роки. Побут свій у Москві П.Алепський описує в дуже

108______ Коцур В.П., Коцур А.П, Історіографія історії України

непривабливих фарбах, і, незважаючи на те, що там одержав великі подарунки, Москва не сподобалася. Про жителів Москви він пише, що «всі вони, від великого до малого, мають пятий темперамент, а саме лукавство... чужинцям нічого не скажуть... Життя москалів дуже звязане, та ніхто з чужинців не може зносити цього, і людині все здається, ніби вона у вязниці». Про своє перебування у Москві сирієць Алепський пише так: «Жарти та сміх стали нам зовсім чужі, бо лукаві москалі підглядали нас і про все доносили. Бог хай спасе нас і звільнить від них».

Зате відпочив Алепський, коли знову повернувся на українську землю. Перед Києвом, ночуючи на березі Дніпра, П.Алепський записує: «Цієї ночі ми спали на березі ріки, зовсім задоволені та спокійні, бо від тої хвилини, коли ми лише побачили Печерську Лавру, що здалеку виблискувалася своїми банями, та як лише до нас долетіли премилі пахощі цих цвітучих земель, наші душі затремтіли від радощів та втіхи, серця наші порозкривалися, і ми розливалися в подяках Господеві Богові. Цілі два роки в Москві колода висіла на наших серцях, а розум був геть-чисто стиснений і придушений, бо в тій країні (Московщині) ніхто не може почувати себе хоч трохи свободнішим і задоволеним, хіба лише ті люди, що там виросли, а всі інші, от хочби ми, навіть ставши панами цілої країни (як патріярх!), ніколи не перестануть бентежитися та відчувати в серці неспокій. Зате Козацька країна була для нас начебто наш власний рідний край, а її мешканці були нашими добрими приятелями та людьми, неначе ми самі!»

Досить докладно описує П.Алепський побут у столиці гетьмана Чигирині та прийняття у Б.Хмельницького. Перед містом «писар, себто секретар Хмеля, вийшов нам назустріч з великим відділом козаків і провів нас до міста головною дорогою... Замок своєю висотою і щодо будови нагадує замок в Алеппо, видко його здалеку. Коли ми під'їхали до міста, молодий гетьманич вийшов нам назустріч із процесією та духовенством, і нас провели до старої деревляної церкви Успіння Богородиці, що стоїть біля гетьманської палати. Після Служби Божої ми пішли до гетьмана на обід. У понеділок нас повезли в монастир за містом, він зветься Троїцький. Тут ми вистояли Службу Божу, а опісля неї пішли на обід до писаря (Івана Виговського), бо він основник монастиря... Замок (Чигирин) не має собі рівні на всю Козацьку землю

 

Історіографія часів Визвольної війни

щодо свого простору та великих болот, що кругом нього. Тим-то він дуже сильний, але під теперішній час він - у руїнах. Всередині його багато круч. Деякі замкові гармати дуже гарні, вони такі ясні, вилискуються, наче те золото... Нам тут оповідали, що під цю добу ця країна виставляє 300000 козаків, кожний із своєю зброєю... В суботу 2 серпня Хмель приїхав провідати нашого владику-патріярха, й після цього ми виїхали з міста».

Не менш цікаві відомості про Україну Б.Хмельницького подає К.Я.Гільдебрандт — член шведського посольства до гетьмана Хмельницького, який був в Україні 1556-1557 рр. Він докладно описує приїзд і вітання у Чигирині, гостинність Б.Хмельницького та ін. До формальної угоди поміж Швецією і Україною тоді, як знаємо з «Реляції» шведського посла, не дійшло, бо гетьман і старшинська Рада головною умовою союзу бажали, щоб шведський король признав «за ними (Українською козацькою державою) право на всю стару Україну, або Роксолянію, де була грецька віра, і мова (їх) ще існує — до Висли».

В описі українського побуту Гільдебрандт спиняється на одязі і вдачі українських жінок. Пише, що «їх одежею в зимі був довгий кожух без жадного покриття. Окрім того, вони мають навколо нижньої частини тіла червону запаску, виткану з вовни й перетикану білими нитками. Нею вони дуже обтягаються, так що сильно виступають форми тіла. Проте зпереду підвязують фартух, носять чоботи, а зверху голови білу хустку з бавовни та ходять здебільшого у шнурованих (очевидно, вишитих) сорочках без блюзи. Вони добре танцюють, достроюючись звичайно до ходи й кроку чоловіка, а, проте, в танці поводяться легковажно і з серцем (завзято)». Зауважує також, що «козацькі жінки теж такі відважні, підпивають доброго хмелю, заглядають до чарки, а працювати кажуть чоловікові».

• Історіографія життя та діяльності Богдана Хмельницького. Навколо імені Б.Хмельницького ось уже декілька століть вирують пристрасті, точаться суперечки, під час яких висловлюються абсолютно протилежні думки та оцінки. Це й зрозуміло, адже розпочата великим українським гетьманом війна за визволення своєї рідної землі з-під іноземного поневолення сколихнула весь тогочасний світ, а його ідеї та наслідки державотворчої діяльності перебувають у вирі сучасної політичної боротьби в Україні.

ПО______ Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України

Богдан Хмельницький

Слід зазначити, що жодний з історичних діячів України давніх століть не може зрівнятися з Б.Хмельницьким за кількістю створених про нього праць. Важко навіть перелічити види наукових розвідок і назвати число праць, в яких описується, досліджується, згадується постать великого гетьмана. Наукові монографії, статті, розвідки й доку­ментальні публікації, записки, мемуари й спогади... Народ у своїй творчості: історичних піснях, думах, легендах, переказах, у прикладному мистецтві завжди приділяв особливу увагу славетному сину української землі. Про нього написані романи, повісті, ' оповідання, поеми, драми, створено кінострічки, картини й скульптури.

Коли б хто-небудь спробував зробити карту місць, де виникали всі ці наукові, літературні та мистецькі твори про Б.Хмельницького, то довелося б включити до неї багато країн світу. Цей загальнолюдський доробок свідчить про глобальний інтерес до нашого славного предка, світовий характер подій, у центрі яких він перебував.

Вперше в українській історіографії окремі аспекти життя й діяльності Б.Хмельницького були порушені в козацьких літописах другої половини XVII - першої третини XVIII ст. У широко відомому «Літописі Самовидця» вказується на те, що Б.Хмельницький був «козак ростропній в ділах козацьких воєнних, и у письмі біглій», а «Літопис Григорія Грабянки» характеризував його як «розсудливого вождя». «Літопис Самійла Величка» стверджував: гетьман Б.Хмельницький «був освічений і серед реєстрованих козаків знаменитий».

«Історія Русів або Малої Росії» XIX ст. хоча й припускається багатьох фактичних помилок і вигадок, але прагне зобразити Б.Хмельницького як мужа «великого розуму».

Науково-критичний підхід до вивчення діяльності гетьмана започаткував український учений М.О.Максимович своїми «Листами

 

п:

Історіографія часів Визвольної війни

про Богдана Хмельницького», написаними у зв'язку з публікацією в 1857 р. монографії М.І.Костомарова «Богдан Хмельницький». Як зауважив у своїй «Українській історіографії» (К., 1959) М.І.Марченко, М.Максимович першим із дослідників України виявив у праці М.Костомарова багато недоречностей і помилок, своїми поправками вніс в історичну науку цілу низку нових тверджень про Визвольну війну середини XVII ст., а також про життя й діяльність гетьмана.

Критичні зауваження М.Максимовича, певна річ, не применшили значення монографії як першої у вітчизняній історіографії спроби висвітлити на основі великого фактичного матеріалу воєнну й державно-політичну діяльність гетьмана. Своєю працею М.Костомаров очистив історію Хмельниччини від безлічі хибних поглядів і домислів. Повертаючись із заслання, Т.Г.Шевченко ознайомився у вересні 1857 р. з цією працею й назвав її у своєму «Щоденнику» прекрасною, сучасною, повчальною й напутньою книгою.

Враховуючи недоліки першого видання монографії, М.Костомаров у наступних перевиданнях вніс до неї значні зміни й доповнення.

Костомаровський «Богдан Хмельницький» на сьогодні залиша­ється одим із найцінніших та досить цікаво написаних досліджень із цієї теми. Безперечним досягненням автора є визначення основних етапів внутрішньо- та зовнішньополітичної діяльності гетьмана, започаткуван-ня вивчення його суспільно-політичних поглядів.

Суперечливі оцінки діяльності Б.Хмельницького давали українські дослідники останньої третини ХІХ-початку XX ст. Досить негативно ставився до нього П.О.Куліш, який в праці «Отпадение Малороссии от Польши (1340-1654)» не стільки прагнув істини, скільки вишукував існуючі та неіснуючі особисті вади гетьмана й помилки в його політичній діяльності.

Український історик В.Б.Антонович у своїх працях вказував на те, що Б.Хмельницький домагався лише розширення прав козацького стану, «відмовляє» гетьману в широких політичних задумах, у прагненні створити самостійну державу. Твердження про «нерішучість» Б.Хмельницького, відсутність у нього полковод­ницьких здібностей, орієнтацію на козацьку верхівку були досить поширені в працях П.М.Буцинського, С.Томашівського, І.Катаева, В.Яковенка та ін.

112 Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України

Значну увагу Б.Хмельницькому було приділено в працях «Станіслав Михаль Кричевський» та «Україна на переломі» відомого українського дослідника В.Липинського, який уперше в історіографії показав винятково важливу роль гетьмана в процесі державного будівництва в Україні в середині XVII ст.

Славетний історик М.С.Грушевський у працях «Очерк истории украинского народа», «Історія України-Руси», «Хмельницький і Хмельнищина» оцінює Б.Хмельницького як талановитого полководця, гнучкого політика-дипломата, геніального адміністратора, з іншого ж боку—висловлював сумніви в існуванні його організаційних здібностей, звинувачував його у здійсненні політики «півслів і півділа», у відсутності цілеспрямованості, хитанні між мусульманською та антимусуль-манською орієнтаціями.

Набагато зваженішу характеристику гетьмана давав М.П.Драго-манов, який схилявся до думки, що керівник Визвольної війни боровся не стільки проти королівської влади, скільки проти магнатів. Відома також негативна оцінка М.Драгомановим акту входження України до складу Росії.

Проти приниження ролі Б.Хмельницького в житті України рішуче виступав Г.Хоткевич, який називав Хмельниччину «великою епохою нашої історії», славив творця цієї епохи як геніальну людину, великого стратега, організатора, хоча й осуджував рішення Переяславської ради. Інакше вважали деякі російські історики. В.О.Ключевський у своєму «Курсе русской истории» зобразив Б.Хмельницького безприн­ципним діячем із «пересічним політичним розумом». У фундаментальній праці С.М.Соловйова «История России с древнейших времен» явно недооцінюється роль Б.Хмельницького в боротьбі українського народу за волю.

Різко негативну оцінку Б.Хмельницькому давала польська історіографія. Переважна більшість польських дослідників: С.Грондський, В.Коховський, Я.Рудавський, К.Шайноха, К.Гурський, Т.Корзон та ін. характеризували його як позбавлену державотворчих здібностей, честолюбну, хитру, віроломну людину.

В середині 30-х років XX ст. в Україні утвердилась марксистська історіографія, яка, ігноруючи національно-визвольний характер війни, почала називати її Селянською війною. Гетьман вважався виразником

 

Історіографія часів Визвольної війни

волі українських феодалів, козацької старшини; настільно доводилася його схильність до змови з польською шляхтою; висловлювалося міркування, що він широко роздавав старшині універсали на володіння маєтками. У 1939 р. А.З.Барабой одним із перших серед радянських істориків сказав про розуміння гетьманом величезної ролі селянства в національно-визвольній боротьбі, хоча, як і до того, вважав його нездатним через свою «класову природу» спертися на широкі трудящі маси. 1939 р. в серії науково-популярної літератури «Жизнь замеча­тельных людей» вийшла друком книжка К.Осипова «Богдан Хмельницкий», де автор подає образ видатного політика й полководця, який дійшов висновку про необхідність створення незалежної, самостійної України.

Книгою М.Н.Петровського «Визвольна війна українського народу проти гніту шляхетської Польщі і приєднання України до Росії (1648-1654)» стався злам у підході радянської історіографії до оцінки життя й діяльності Б.Хмельницького. В 1940 р. автор наголосив, що гетьман був найвидатнішим діячем історії України XVII ст., талановитим організатором всенародної боротьби, визначним стратегом і тактиком, надзвичайно розумним і хоробрим, творцем державно-адміністративної системи України.

Негативну роль у розвитку історіографії Визвольної війни, життя й діяльності Б.Хмельницького відіграли опубліковані в 1954 р. «Тези про 300-річчя возз"єднання України з Росією (1654-1954 рр.)». Схвалені ЦК КПРС, вони на багато років визначили основні напрями, підходи, коло дозволених акцентів при дальшому висвітленні важливого етапу історії нашого народу. У 50-80-х роках у радянській історіографії міцно утвердилася концепція, за якою суть Визвольної війни зводилась до боротьби народних мас України проти гніту шляхетської Польщі та за «возз'єднання з Росією», що увінчалася в 1654 р. рішеннями Переяславської ради. Навряд чи треба доводити однобічність такого трактування. Історичні заслуги Б.Хмельницького також зводилися тільки до Переяславського акту, а це великою мірою обмежувало розмах його багатогранної діяльності як творця Української держави, видатного полководця, дипломата. З-поміж наукових праць середини 50-х років, присвячених Б.Хмельницькому, можна виділити лише особливо змістовне дослідження І.Крип'якевича «Богдан Хмельницький».

114 Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України

Головну увагу автор приділяє висвітленню соціально-економічного та політичного становища України в середині XVII ст., розкриваючи на цьому тлі основні віхи життя Б.Хмельницького, переконливо характеризуючи його за допомогою різноманітних джерел як видатного полководця, дипломата, державного діяча, котрий проводив гнучку соціально-економічну політику.

В 60-х роках окремих сторін політичної й полководницької діяльності Б.Хмельницького торкалися В.В.Грабовецький, П.В.Михай-лина. Заслуговують також на увагу праці Ф.П.Шевченка про оцінку Б.Хмельницьким історичного минулого України та В.О.Голобуцького про воєнне мистецтво гетьмана.

Сприятливі умови для об'єктивного вивчення історичного минулого України в другій половині 80-х років дали змогу значно глибше з'ясувати окремі сторони життя та діяльності Б.Хмельницького. Так, В.І.Сергійчук зробив першу успішну спробу скласти хроніку дипломатичної діяльності Б.Хмельницького в 1648-1657 рр. Г.Я.Сергієнко детально розглянув його роль у підготовці та керівництві Визвольною війною. У 1989 р. у серії «Жизнь замечательных людей» з'явилася книга В.О.Замлинського «Богдан Хмельницкий», де, достовірно зобразивши епоху, автор створює героїчний, романтичний образ героя.

Особливо цінним сьогодні є видання Смолія В.А., Степанкова В.С. «Богдан Хмельницький (Соціально-політичний портрет)» (К.,1993), де на суворо документальній базі автори простежують основні віхи життєвого шляху Б.Хмельницького, показують обставини, які зумовили формування його світоглядних установок, вплинули на політичний вибір. Богдан Хмельницький - гетьман, політичний діяч, полководець, дипломат, просто людина - всі ці поняття знайшли висвітлення в книзі. О.М.Апанович в своїх публікаціях (Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі.-К., 1993; Українсько-російський договір 1654 року. Міфи і реальність.-К.,1994 та ін.) відтворює історичну правду про передумови і процедуру укладення договору 1654 р., розкриває державно-політичний характер і юридичну природу, а також тяжкі наслідки договору для українського народу, відображає світову велич і фатальні помилки Б.Хмельницького.

В монографії «Українська національна революція XVII ст. (1648-1676 рр.)» (К., 1999) В.А.Смолія та В.С.Степанкова розкривається

 

Історіографія часів Визвольної війни

значення революції 1648-1676 рр., що за своїми масштабами не мала собі рівних серед революційних рухів Європи ХУІ-ХУІІ ст. На теренах козацької України стався революційний вибух, традиції якого зберігали своє значення протягом наступних десятиліть, справляючи помітний вплив на всі сторони життя українського народу. її історичне значення, місце «вождя революції» Б.Хмельницького автори вбачають насамперед в утворенні національної держави у вигляді козацької України, винятково важливій ролі в розвитку національної свідомості народу, формуванні державної ідеї, набутті досвіду боротьби за незалежність.

Таким чином, життя та діяльність Б.Хмельницького знайшла широке відображення в українській історіографії XVII-XX ст. Життєвий опис великого сина України ще й досі має численні «білі плями», а багато аспектів його державно-політичної діяльності, особливо в період після завершення Визвольної війни вивчені поверхово, або взагалі не з'ясовані. Багато дій гетьмана та їх наслідки нерідко оцінюються апріорно, без урахування конкретно-історичної суспільно-політичної обстановки та без розуміння специфіки мислення, зумовленої реаліями тогочасної епохи.

Рекомендована література

1. Булос ібн аз-Заїма аль-Халебі (Павло Халебський). Країна козаків.— К.,

1995.

2. Гнатенко П.И. Общественно-политическая мысль на Украине во вт.пол.

XVII-сер. XVIII вв.: Уч.пособие.-Днепропетровск: ДГУ, 1982.

3. Голобуцький В.О. Проблема козацтва в українській та іноземній
історіографії XVI - пер. пол. XVIII ст.//Укр. іст.журн. - 1960.-№1.-

С.109-117.

4. Демочко В.К., Коцур А.П., Коцур В.П. Відображення життя та
діяльності Б.Хмельницького в українській історіографії //
Б.Хмельницький - видатний гетьман України: М-ли міжрегіоп. наук.-
практ.конф.-Івано-Франківськ, 1995.- С.75-79.

5. Джерела й історіографія козацько-гетьманської доби (ХУІІ-ХУШ ст.) /

/Енциклопедія Українознавства: загальна частина: В З-хт.-К., 1994. -Т.І. - С.397-400.

6. Історіографія козаччини //Україна.-1991.- №18.- С.17-19.

7. Коцур А.П. Історіографія часів Визвольної війни середини XVII ст. і

116 Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України

формування державності українського народу // Питання історії України: 36. наук, ст.-Чернівці, 1997.-Вип. 1.-С. 40-53.

8. Кравець Я.Передмова //Боплан Г.Опис України. — Львів: Каменяр, 1990.

-С.3-21.

9. Крикун Н.Г. Источники и историография демографического состояния

Правобережной Украины накануне и во время освободительной борьбы украинского народа 1648-1654 гг.-Днепропетровск, 1979.

10. Мицик Ю.А. Записки иностранцев как источник по истории
освободительной войны украинского народа 1648-1654 гг.: Уч.пособие.
— Днепропетровск, 1985.

11. Мицик Ю. Козацька держава очима поляка //Київська старовина. -
1993.-№4.-С.2-11.

12.Наливайко Д.С.Козацька християнська республіка (Запорізька Січ у
західноєвропейських історико-літературних пам'ятках). - К.: Дніпро,
1992.

13.Скрипник М.О. Ідея державності в українській історіографії.- Одеса,
1997.

14.Січинський В. Чужинці про Україну. -Львів: Світ, 1991. - С.25-35.

15.Толочко П. Україна і Русь в літописі Самовидця //Київська старовина.
-1992.-№3.-С.7-11.

 

16. Цибульський В.І. Деякі проблеми зовнішньополітичної діяльності
уряду Б.Хмельницького у зарубіжній історіографії (1945-1990 рр.) //
Укр. іст. журн.-1995. -№4. - С.77-86.

17. Чухліб Т.В.Богдан Хмельницький очима сучасників //Укр.іст. журн.-
1995.-№4.-С.121-128.

 

Особливості української історіографії XVIII ст.