Предмет, методи пізнання та функції політичної економії

Кожна наука має свій предмет вивчення. Що ж вивчає політична економія?

Питання щодо визначення предмету політичної економії є і сьогодні дискусійним. Безумовно, це не випадково. Перш за все справа в тому, що економіка – це складне явище, в якому можна розглядати якісно різні аспекти. По-перше, це виробничі фактори – особисті й матеріально-технічні. По-друге, це технологія. По-третє, економіка представляє собою виробництво, розподіл, обмін та споживання. В-четверте, тут виникають певні соціальні зв’язки між людьми та дії такої політичної організації як держава. І, нарешті, дану сферу суспільного життя пронизують економічні відносини. Щоб відповісти на питання, треба із наведених вище елементів виключити ті, які є справою інших наук. Звичайно, техніка й технологія залишаються за межами економічної теорії. А соціальні, політичні, правові відносини вивчають відповідно соціологія, політологія та юриспруденція. Таким чином, предметом економічної теорії є економічні відносини між людьми. Однак, таке розмежування між економічними відносинами і неекономічними аспектами господарювання зовсім не означає, що вони існують та розвиваються незалежного один від одного. Навпаки, всі вони органічно взаємопов’язані. Їхній взаємозв’язок, взаємозалежність та взаємовплив ми розглянемо нижче у подальших темах.

З розвитком суспільства, його економічної системи відбувалася еволюція поглядів стосовно предмету політичної економії. Перші наукові школи (меркантилісти, фізіократи, класична політична економія) трактували економічну теорію як науку про багатство, про умови його формування та накопичення. Неокласики вважали, що економічна теорія вивчає ту сферу індивідуальних і суспільних дій, яка пов’язана із створенням та використанням матеріальних благ. Представники дрібнобуржуазної політичної економії (Ж. Сісмонді, Ж. Прудон) головне призначення економічної науки бачили не в дослідженні джерел багатства, а в пошуках шляхів його справедливого розподілу. Прихильники історичної школи (В. Рошер, М. Вебер та інші) розглядали економічну теорію як науку про народне господарство, про господарську еволюцію та національні особливості кожної окремої країни. Марксисти вважали, що це наука про виробничі відносини між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ та економічні закони, що їх регулюють. В маржиналістській концепції предметом дослідження є суб’єктивні, у тому числі психологічні фактори, фактори мотивації ринкових суб’єктів у їх відношенні до товарного споживання на основі теорії граничної корисності. Сучасні визначення предмету політичної економії базуються на проблемах рідкості, обмеженості ресурсів у суспільстві, можливості їх альтернативного використання. Звідси – проблема вибору як провідний фактор економічного життя.

Таким чином, на основі вище зазначеного, можна стверджувати, що із розвитком людства, ускладненням та вдосконаленням суспільних, зокрема економічних, відносин відбувалися певні зміни у предметі політичної економії відповідно до практики господарювання. Отже, інтегруючи різні погляди різноманітних сучасних шкіл, теорій та концепцій можна навести таке визначення предмету політичної економії.

Політична економія – це суспільна наука, що вивчає проблеми ефективного використання обмежених ресурсів з метою задоволення індивідуальних і суспільних потреб, а також економічні відносини, які виникають між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ і послуг в умовах дефіциту ресурсів, можливості їх альтернативного використання.

Існування різних концепцій та поєднування різноманітних підходів ще раз підтверджують, що господарська діяльність та економічні відносини між людьми мають два сторони – об’єктивну, яка визначається, перш за все, відносинами власності (політекономічний аспект), і суб’єктивну, яка виявляється в економічній поведінці різних суб’єктів господарювання (індивіда, підприємства, держави). Тому, сучасна економічна теорія охоплює всю сукупність цих відносин та інтегрує у собі політичну економію (сутнісний аналіз), мікроекономіку та макроекономіку (функціональний аналіз).

Об’єктивна сторона пов’язана із дією об’єктивних економічних законів; суб’єктивна – із раціональним господарюванням, що спирається на пізнання цих законів. Отже, сучасна економічна теорія вивчає економічні відносини, економічні закони та раціональну поведінку економічних суб’єктів на різних господарських рівнях.

У мікроекономіці в основі аналізу знаходиться окрема економічна одиниця (підприємство, домогосподарство, об’єднання і т. д.). Мезоекономіка вивчає закони та функціонування певних підсистем національної економіки (агропромисловий комплекс, регіональна економіка і т. д.). У макроекономіці досліджується економіка країни в цілому. Мегаекономіка вивчає закони та функціонування світової економіки взагалі.

Кожна наука має свою мету, яка відображає її головний зміст. Такою метою для політичної економії є з’ясування економічних законів розвитку суспільства на вироблення на основі цього рекомендацій для формування економічної політики, яку повинна проводити держава, маючи за мету підвищення ефективності суспільного виробництва.

Зміст науки проявляється в тих функціях, які вона виконує. Які ж функції виконує політична економія?

По-перше, пізнавальна функція полягає в тому, що політична економія покликана вивчати та пояснювати процеси та явища економічного життя суспільства, досліджувати умови та характер функціонування суспільного виробництва та його вплив на соціальні процеси.

По-друге, теоретична функція полягає в тому, що політична економія проникає в саму суть економічного життя, розкриває закони, які управляють господарськими процесами, та обґрунтовує механізм їх дії.

По-третє, практична функція полягає в тому, що політична економія на основі одержаного знання виробляє рекомендації, концепції, програми практичної реалізації суспільством (підприємствами) вимог економічних законів.

В-четверте, виконуючи ідеологічну (світоглядну) функцію, політична економія формує в людей (суб’єктів господарювання) сучасне економічне мислення, яке дає можливість правильно зрозуміти й пояснити економічні процеси, що відбуваються, здійснювати практичний аналіз наявних проблем, робити теоретично правильні висновки щодо ефективного вирішення практичних задач.

В-п’ятих, у своїй методологічній функції політична економія виступає як теоретичний фундамент комплексу економічних наук (галузевих, функціональних, стикових).

І, нарешті, в-шостих, прогностична функція політичної економії полягає у розробці наукових основ передбачення перспектив науково-технічного розвитку суспільства на майбутнє.

Досліджуючи свій предмет, кожна наука використовує певні методи. Як політична економія вивчає, пізнає суть економічних процесів та явищ? Відповідаючи на це питання, слід пам’ятати, що наукове пізнання життя відрізняється від його безпосереднього сприйняття тим, що воно проникає в суть процесів та явищ, розкриває їх причинні зв’язки і взаємозалежності, виявляє причинні та рушійні сили економічного й соціального розвитку. Безпосереднє ж сприйняття реагує лише на поверхові форми прояву тих чи інших процесів та явищ. Тому науковий підхід вимагає застосування певних методів пізнання суті предмету, що вивчається.

Метод політичної – шлях пізнання системи економічних відносин у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил, мисленого відтворення у теорії діалектики, у системі економічних відносин та категорій цієї взаємодії.

Узагальнюючим науковим методом, який використовує політична економія, є діалектичний метод. Він передбачає вивчення процесів та явищ економічного життя: а) в їх загальному взаємозв’язку й взаємозалежності; б) в стані безперервного розвитку; в) коли кількісні зміни, які виникають у процесі розвитку, ведуть до якісних змін. Джерелом розвитку будь-яких процесів згідно з цим методом визнається єдність і боротьба протилежностей.

Конкретно діалектичний метод реалізується в політичній економії через метод наукової абстракції.

Метод наукової абстракції – метод дослідження, який передбачає відмову від поверхових, несуттєвих сторін процесів та явища для розкриття їхніх внутрішніх, суттєвих, сталих і загальних зв’язків, дійсної тенденції руху.

Абстрактний метод включає в себе й такі методи пізнання, як аналі з і синтез. Зокрема, в процесі аналізу предмет дослідження розчленовується, мислення йде від видимого, конкретного до абстрактного. В процесі синтезу досліджується економічний процес (явище) у взаємозв’язку і взаємодії його складових частин. Мислення тут іде в зворотному порядку – від абстрактного до конкретного, від розуміння суті відносин до прояву їх в конкретній ситуації. Отже, аналіз сприяє відкриттю істотного в явищі, а синтез завершує розкриття суті, дає можливість показати, в яких формах ця суть проявляється в реальній економічній дійсності.

Наукове пізнання будь-якого економічного процесу (явища) починається із спостереження та збору фактів. Обробка фактів здійснюється за допомогою методів індукції або дедукції. Метод індукції – це виведення принципів (теорії) із фактів. Метод дедукції – це перевірка принципів (теорії) фактами.

Наукове пізнання процесів та явищ економічного життя передбачає також використання в економічній теорії економіко-математичних і статистичних методів, що дає можливість визначати не лише якісні, а й кількісні параметри процесів (явищ), що вивчаються. В сучасних дослідженнях широко використовується метод математичного моделювання.

Економічна модель – це формалізований опис економічного процесу або явища, структура якого визначається як його об’єктивними властивостями, так і цільовим характером використання. Модель є, з одного боку, умовним відображенням реальної дійсності, з іншого, сприяє його перетворенню відповідно поставленим цілям.

Нарешті, неодмінною умовою з’ясування суті й конкретних форм прояву процесів та явищ економічного життя, є поєднання логічного й історичного підходів при вивченні предмету політичної економії. Історичний підхід полягає в тому, що економічний процес (явище) аналізується в історичній формі – виникнення, розвиток, зникнення, – тобто вивчаються конкретні історичні події у часовому аспекті. Логічний метод характеризується з’ясуванням причинно-наслідкових, необхідних зв’язків, тобто суті економічного процесу (явища); це аналіз, який очищає наше уявлення від випадкових, минулих характеристик певного процесу (явища).

Завершальною ланкою методології політичної економії виступає суспільна практика. Тільки в процесі практики може бути визначена істинність або хибність теоретичних абстракцій, вироблених науковим мисленням. Процес пізнання реальної економічної дійсності починається з практики й завершується практикою, яка підтверджує або відкидає відповідні наукові узагальнення реальної дійсності.