Процес виникнення творчого задуму: пошук художнього образу, композиції, вибір техніки

Грінченко Борис Дмитрович (1863 ‑1910) український письменник, педа-гог, лексикограф, літературознавець, етнограф, історик, публіцист, громадсько-культурний діяч. Редактор низки українських періодичних видань. Був одним із засновників Української радикальної партії. Обстоював поширення української мови в школі та в установах. Літературні псевдоніми: В. Чайченко, Л. Яворенко, П. Вартовий, Б. Вільховий, Перекотиполе, Гречаник.

Автор фундаментальних етнографічних, мовознавчих, літературознавчих та педагогічних праць, історичних нарисів, перших підручників з української мови й літератури, а також, «Рідного слова» — книжки для читання в школі. Укладач чотиритомного тлумачного «Словника української мови». Один із організаторів і керівників товариства «Просвіта».

Грінченко належав до гурту найвизначніших представників українського народництва. В період найбільшого розмаху великодержавно-шовіністичної політики російського уряду в Україні, виступав за послідовне проведення національно-культурницької роботи серед українського суспільства. Свої політичні погляди виклав у написаній ним програмі УДРП та у «Листах з Наддніпрянської України» (газета «Буковина», 1892—93).

Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка щороку відзначає Премією імені Бориса Грінченка учених, просвітян, громадських і політичних діячів, які зробили значний внесок у розбудову незалежної України, утвердження державної української мови, розвиток національної культури, відродження історичної пам'яті, формування національної свідомості та піднесення духовності й добробуту українського народу, просвітницьку і подвижницьку діяльність в ім'я України.

Саме це і надихнуло мене на створення картини, яка б висловлювала мою повагу та вдячність людині, яка так багато зробила для нашої Батьківщини. Його біографічний путь був нелегким, Борису Дмитровичу довелося «подорожувати» по країні. Певний період його життя був тісно пов'язаний з українським селом. Та і народився він на хуторі Вільховий Яр поблизу села Руські Тишки, тепер Харківського району Харківської області. Він захоплювався краєвидами української природи. Чистої та надихаючої. «Це там, у місті, життя вирує зі страшною швидкістю, а тут усе навпаки. Життя ніби зупиняється ‒ застигає» [33;276]. Ось саме такий момент ‒ неперевершеного спокою та ніжності, який споглядав колись Грінченко, я і хотіла б зобразити у своїй роботі.

Зробивши багато ескізів та фотографій, я приступила до створення композиції майбутньої картини. Представивши на розгляд керівнику декілька варіантів композицій, ми обрали найбільш вдалий варіант та продовжили роботу над ним.

Тема запропонованої мною творчої роботи: «Україна Грінченка. День на Чернігівщині».

Саме українське село надихало багатьох художників, письменників та композиторів на створення їхніх шедеврів світового мистецтва. Це невід'ємна частка українського духу. Сільські поселення належать до важливих елементів традиційної матеріальної культури народу. В Україні історично склалися три основні соціально-економічні типи сільських поселень: село, присілок, хутір.

Село – давній і найпоширеніший тип поселення. Декілька окремих осель або груп дворів (приблизно 5 – 10 господарств), розростаючись, поступово утворювали село. Культова споруда – церква – знаходилася переважно в центрі села у найкращому місці, поблизу дороги чи проїзду. Часто біля неї розташовувалися кладовище та резиденція священика.

Народна архітектура України оригінальна за формами, розмаїта щодо типів. Вона завжди втілювала національні духовні цінності народу, який її створював. У ній відбивався ступінь розвитку суспільства, стан будівельної техніки. Крім того, вона служила важливим засобом художнього, культурного виховання людини.

Найбільш багатим, і з мистецького боку найцікавішим, видом народної архітектури є церковна архітектура. Українська церква відзначається вишуканістю форм, неповторними пропорціями, оригінальністю, а водночас і простотою конструкційного рішення, при якому всі зовнішні форми відповідають внутрішньому простору.

У церковному будівництві вже на початку ХVI ст. вироблено кілька типів дерев’яних храмів. На цей час викристалізовувались основні прийоми будівництва тридільних і хрещатих церков.

Зовні українські церкви завжди замальовувалися дошками, що було зумовлено використанням різного за якістю будівельного матеріалу. Водночас спосіб шалювання підсилював враження висоти, що є відмінною ознакою українських церков.

Багато уваги під час спорудження храмів приділялось хрестам, що розташовувалися на найбільшій висоті. Всюди вони прикрашалися легким прозірчастим орнаментом, що складалися із зірочок, ліній, тюльпанів.

Українські будиночки виділялися своєю простою та вишуканістю водночас. Українські господарі на Чернігівщині білили свої дерев'яні хатки, що надавало їм гордовитого вигляду та охайності.

Садиба переважно починалася від поля й спускалася до яру (ставка, річки). Хату, господарські приміщення: комору, льох, повітку, хлів, кошару, криницю зводили посеред садиби, подалі від поля і яру – у розкішному садку. Отож, українське село було одним великим садом.
Творча робота повинна висвітлити здобуті знання та сформовані вміння і навички, які студент повинен був засвоїти під час навчального процесу, метою якого є професійна підготовка фахівця з високим рівнем художньої майстерності для самостійного творчого вирішення завдань педагогічної образотворчої діяльності.

Оскільки мотив був уже обраний, стояло питання щодо вибору формату. Тому, для передачі безмежного простору українського села, було вибрано горизонтально-видовжене положення композиції, а розміщення високої лінії горизонту зумовило більш широку панораму пейзажу.

Олійний живопис – найпоширеніша техніка створення художніх творів. Саме олійний живопис дає художнику величезний простір для реалізації своїх задумів. При виконанні пейзажу в даній техніці можна передати простори української природи в усій її красі. Олійні фарби дозволяють передавати свіжість та характер зображуваного так, як це неможливо зробити в інших техніках. Також великим плюсом олійного живопису є те, що в необхідний момент можна виправити зображення, яке на думку автора є недосконалим. Тому, саме олійний живопис я вважаю найвдалішим вибором техніки для виконання моєї творчої роботи.