Види дисфункціональних сімей та їх ознаки

За класифікацією Т.А Стефановської до дисфункціональних сімей відносяться: конфліктна, аморальна, педагогічно неспроможна, асоціальна сім'ї. Розглянемо кожну ж них [6,с. 58-63].

Конфліктна сім'я — це сім'я, у якій від­носини батьків носять конфліктний характер, причому один конфлікт нашаровується на інший. Це супроводжується брутальністю, скан­далами; почуття любові, поваги руйнуються; діти ростуть дратівливими, неврівноваженими, часто злими, не вміють ладити з людьми. У цих сім'ях батькам, як правило, не до дітей. Кон­флікти примушують батьків зосередити свою увагу на врегулюванні власних стосунків, по­слаблюють емоційні та інтелектуальні контакти батьків з дітьми. Часом діти стають зброєю в руках конфліктуючих батьків. Вони швидко пристосовується до ситуації, що склалася, і по­чинають використовувати стан у сім'ї з вигодою для себе, з віком все більше віддаляючись від батьків. Напружена психологічна атмосфера в сім'ї штовхає дитину на вулицю, де вона часто входить до груп із асоціальною спрямованістю.

Такі сім'ї в психолого-педагогічній літе­ратурі ще мають назву "вулканічної сім'ї".

Аморальна сім'я. У ній батьки конфлік­тують не тільки один з одним, але і з нормами поведінки в цілому, із загальноприйнятим спо­собом життя. Діти з таких родин мають потребу в симпатіях з боку інших, але завойовувати їх вони не вміють, найчастіше саме з них попо­внюються ряди правопорушників. Ця сім'я ха­рактеризується відкиданням усяких моральних та етичних норм. Конфліктну та аморальну сім'ю об'єднує той факт, що положення в них дітей залежить від внутрішньо-сімейних сто­сунків, а виховний фактор набуває значення другорядного.

У таких сім'ях діти стають без­притульними, напівголодними, відстають у роз­витку, стають жертвами наруги як з боку батьків, так і інших громадян того ж соціаль­ного прошарку. Робота соціального педагога з цими сім'ями повинна вестися у тісному кон­такті з правоохоронними органами, а також ор­ганами опіки й піклування.

Педагогічно неспроможна сім'я характе­ризується тим, що батьки мають низький рівень педагогічної культури. Вони свідомо налашто­вують дітей проти вчителів, школи. Діти з таких родин найчастіше не сприйнятливі до пе­дагогічного впливу вчителів, знаходяться на низькому освітньому і виховному рівні. У за­кладах освіти їх відносять до «важковиховуваних» або дітей «групи ризику». Така сім'я свідомо або мимоволі налаштовує дитину на не­покору суспільним нормам та вимогам, на кон­фронтацію зі світом. Існує декілька різновидів сімей, такого типу:

· сім’ї, де діти звільнені від будь-яких обов'язків перед сім'єю й виступають по відношенню до неї як споживачі. У них формується стійке прагнення за будь-яку ціну задовольнити свої бажання, від­сутня звичка до самообмеження;

· сім'ї з авторитарним стилем сімейного виховання, який виражається в надмірній опіці, обмеженій самостійності дітей, у вимозі батьків неухильного виконання їхніх розпоряд­жень. Часом ці вимоги набирають форми гру­бого придушення думки дитини, приниження її гідності, частих покарань. У них формуються такі негативні риси як брехливість, замкне­ність, жорстокість у відношенні до слабких, за­гравання перед сильними;

· сім'ї з педагогічною пасивністю бать­ків, яка викликана надмірною зайнятістю на роботі. Свою любов до дітей батьки виражають дорогими подарунками, як компенсацією за від­сутність уваги до дітей. Діти не отримають належної уваги, на цьому фоні може проявлятися негативна поведінка.

· зовнішньо спокійна сім'я. У родині помітне відчуження подружжя, почуття їхньої незадоволеності. За "благополучним фасадом" приховуються їхні тривалі негативні почуття один до одного. Нерідко наступають приступи по­ганого настрою, туги, депресії. Подружжя мало розмовляє одне з одним. У таких сім'ях "неочікувано" для оточуючих виростають "важкі" діти;

· сім'я-санаторій - характерний приклад сімейної дисгармонії, коли один з членів сім'ї або дитина примушує близьких усе більше і більше оточувати себе увагою;

· сім'я – «третій-зайвий» - батьківство у ній сприймається як перешкода подружньому щастю. Процес виховання відбувається час від часу; у дітей виховується невпевненість у собі, розвивається комплекс неповноцінності.

· сім'я- «маскарад» характеризується не­узгодженістю життєвих цілей і планів под­ружжя, вимог та оцінок. Дитина прагне підлаштуватися під кожного з батьків і ще більше втрачає життєві орієнтири.

Асоціальна сім'я. Її члени мають нега­тивну спрямованість до цінностей, ідей, інтере­сів суспільства. Зовні вони демонструють гармонію відносин, згуртованість. Діти, як пра­вило, недоброзичливо відносяться до товаришів, принижують їх, скептично відносяться до інте­ресів навколишніх, до колективу; сприймають навички противоправної поведінки та поведінки з відхиленнями.

Різновидами таких сімей є:

· Сім'я-театр - у ній створюються спе­цифічний театралізований спосіб життя. Зберігається видимість благополуччя та близькості. Дітям часто дається "модне" вихо­вання. Усе це призводить до послаблення само­контролю та втрати зовнішньої дисципліни, знижує рівень життєвої захищеності дитини.

· Сім'я з кумиром — у ній дитина єдине, що скріплює подружні стосунки. Піклу­вання про дитину є єдиною силою, що здатна утримати подружжя від розриву стосунків. Бажання оберегти дитину від життєвих труднощів призводять до обмеження її самостійності.

Отже, саме ситуація в родині визначає ступінь розвитку і соціалізації дитини, її пове­дінку в різних видах діяльності. Неблагопо­лучна сім'я характеризується низьким статусом у суспільстві, зниженими адаптативними мож­ливостями, що значно послаблює виконання по­кладених на неї функцій.

Виділяють сім факторів, що впливають на функціональну систему сім'ї, і які визна­чаються як критерії сімейного неблагополуччя:

· структурні дефекти сім'ї;

· дефекти виховних позицій;

· дефекти матеріально-побутового характеру;

· дефекти соціально значущих особистісних якостей батьків;

· дефекти соціально значущих особистісних якостей дітей;

· дефекти подружніх взаємин;

· дефекти стабільності шлюбу.

За даними критеріями соціальний педа­гог може визначити характер дисфунцій сім'ї. Саме це дасть можливість йому спрогнозувати й спланувати свою діяльність щодо подо­лання проблем і труднощів у процесі соціалізації дитини [4, с. 26-35].

Сімейне неблагополуччя негативно позначається на форму­ванні особистості дитини. Дитяче виховання в умовах негативного емоційно-психологічного сімейного мікроклімату визначається ранньою втратою потреби у спілкуванні з батьками, егоїзмом, за­мкненістю, конфліктністю, впертістю, неадекватною самооцінкою (завищеною чи заниженою), озлобленістю, невпевненістю у своїх силах, недисциплінованістю, втечами з дому, бродяжництвом та ін. [33, с. 165].

Якщо говорити про сімейні відносини, то головна відповідальність все ж покладається на батьків – адже саме вони роблять сім'ю функціональною або дисфункціональною, саме вони формують теплий і доброзичливий клімат в сім'ї і ставлення до дитини, яке впливає на її самооцінку, на її здатність долати невдачі як всередині, так і поза сім'єю. Розглянемо, які ролі зазвичай програмуються в дисфункціональній родині [9, 158].

Перш за все, потрібно підкреслити, що в дисфункциональній родині існує не однакова любов батьків до дітей. Відношення до дітей варіативне, є улюбленці, є аутсайдери. В залежності від цього, дитина або приймає роль, приписувану йому батьками, або займає в цій складній системі відносин не зайняту ще нішу. Кожен з подружжя також бере на себе певну роль, відповідно до якої діє багато років, якщо не все життя. Найбільш поширені ролі, які беруть на себе діти і батьки наступні:

Батькова принцеса або мамин синочок. Хоча на перший погляд, ця роль здається невинною, в результаті вона приносить шкоду дитині і робить її вразливою у майбутньому. У багатьох сім'ях, де практикується така модель поведінки, дитина протиставляється іншим дітям, їй більше дозволяється і більше пробачається. Ця прихована функція накладає певний відбиток на дитину: звикаючи бути залежною від більш сильного і бути використовуваним ним, в майбутньому вона має велику ймовірність стати жертвою емоційного або фізичного насильства [12, с. 29-30].

Святий. Від дитини очікується, що він стане видимим втіленням духовності родини. Беручи на себе нав'язану батьками роль, дитина може певний час виправдовувати їх очікування, йдучи в розріз зі своїми бажаннями, вона буде носити маску, але рано чи пізно латентні гнів, розчарування і незадоволення відобразяться на соціальній ситуації розвитку.

Герой. Дитина, яка досягає значних успіхів в школі і потім в обраній нею кар'єрі, часто з причини прихованої потреби догоджати іншим або через бажання приховати справжній стан справ у сім'ї. Часто ці діти стають самотніми, тому мають тенденцію критикувати інших, постійно виконувати примхи референтних осіб і приховувати свої справжні почуття, щоб не виявити свої слабкості. Іноді такі герої, слідуючи виконанню статусної ролі, стають повною протилежністю своєї особистості.

Миротворець. Намагається за будь-яку ціну нейтралізувати конфлікти в родині і згладжувати гострі кути у відносинах між членами сім'ї. Для того, щоб досягти миру, дитина готова пробачати непристойну поведінку когось з родини, закривати на це очі або навіть захищати його перед іншими. Головна слабкість полягає в тому, що дитина не готова приймати рішучі дії, щоб вирішити основну проблему.

Працівник. Виконує цю роль зазвичай бере на себе виконання більшої частини обов'язків по догляду за дітьми.

Уникає спілкування. Цей член сім'ї обирає шлях найменшого опору: у відповідь на сімейні проблеми він просто зникає. Дитина віддаляється, стає непомітною для батьків, малозначимою та самотньою. Найчастіше вона виростає зі звичкою тікати від проблем.

Критик. Той, хто вічно знаходить винних. Його зауваження повні сарказму. Зазвичай він все бачить в похмурому світлі і за все винить інших, не себе. Немає потреби говорити про те, що з цією людиною важко жити, і ця тенденція - поганий багаж, який дитина може взяти з собою у доросле життя.

Клоун. Члени сім'ї звикають до ролі, яку відіграє один з них, але вони рідко бувають здатні за його жартами і дотепами розгледіти те, що в дійсності його турбує. Таким чином, клоуни звикають не говорити відкрито про свої почуття і проблеми, бути не прийнятими всерйоз і компенсувати залученими до себе увагою свою нездатність чи невміння проявитися в інших видах діяльності.

Маніпулятор. Особа, яка маніпулює іншими для того, щоб на-гора досягти бажаного. Вона знає, яким чином примусити кожного робити те, що потрібно. Найбільш майстерному маніпулятору вдається, здійснюючи свої плани, використовувати інших так, що вони про це можуть і не розуміти. Маніпулятор контролює всю сім'ю і його девіз: «мета виправдовує засоби».

Необхідно чітко розуміти, чому навіть ті ролі, які здаються позитивними (наприклад, миротворець, святий, клоун, герой, працівник та ін), є негативними в дисфункціональній сім`і. Справа в тому, що крім негативних моментів, зазначених вище, у неблагополучній сім'ї ці ролі виступають апріорі нав'язаними дитині. Дитина приймає роль «для того, щоб вижити в ненормальних умовах сім'ї такого типу» [16, с. 267].

Найсумніше, що приносить із собою дисфункціональна сім'я – те, що діти стають заручниками свого минулого, яке дуже часто буде визначати їхню поведінку. Їм важко, коли дорослими вони організовують свої сім'ї, звільнитися від тих ролей, які вони взяли на себе в батьківській сім'ї. Сформована в дитинстві співзалежність диктує їм ті ж правила гри, навіть, коли змінюється сценарій. Відносини та емоційна атмосфера рідного дому продовжують переслідувати їх і приносяться ними в нову сім'ю. Невміння об'єктивно зважувати ситуацію і вирішувати проблеми правильними методами, відсутність навичок виражати свої емоції без шкоди для інших, звичка перетворювати непорозуміння в сварки і негативно реагувати на нові або протилежні думки; емоційна відстороненість – все це далеко не кращим чином впливає на їхні стосунки з оточуючими і близькими людьми.

Також можна говорити про те, що успішність соціальної роботи з молодою сім'єю забезпечується завдяки врахуванню типу сім'ї. Адже кожна сім'я, яка належить до того чи іншого типу, має свої типові особливості, а отже потре­бує різних видів соціальної допомоги, застосування певних форм і методів роботи. Слід зазначити, що у науковій літературі типологія сімей достатньою мірою не розроблена, не визначені основні озна­ки, які мають бути покладені в основу визначення типології сімей. Проте визначення типів сімей необхідне для практичної діяльності закладів освіти, соціальних служб для молоді.