Назвати основні етапи логопедичної роботи з дошкільниками при заїкуванні та розкрити їх зміст

Вперше повну симптоматику заїкання було подано в праці І.Сікорського. Прояви заїкання у різні вікові періоди вивчали В. Гіляровський. МЗеєман, С. Ляпідевський. М. Хватцев та ін. Заїкування - порушення темпоритмічної сторони мовлення зумовлене судомним станом м'язів дихального голосового та артикуляційного апаратів. Локалізація судом: судоми м'язів мовленнєвого апарату можуть виявлятися в усіх його відділах: артикуляційному, голосовому і дихальному. Відповідно ці судоми прийнято називати артикуляційними, голосовими і дихальними. У клінічній картині заїкання трапляються переважно змішані судоми: дихально-артикуляційні; дихально-голосові; артикуляційно-голосові. Прийнято виділяти два основних типи мовленнєвих судом: тонічні і клонічні. Тонічні мовленнєві судоми виявляються у вигляді мимовільних багаторазових скорочень м'язів з різким підвищенням їх м'язів, що охоплює кілька м'язових груп. Дитина мовби скута. Рот напіввідкритий або, навпаки, губи міцно стиснуті. Обличчя відображує велике напруження. Клонічні мовленнєві судоми характеризуються мимовільним разовим ритмічним скороченням м'язів мовленнєвого апарату. Дитина зазвичай повторює окремі звуки та склади. Досить частими є поєднання клонічних і тонічних мовленнєвих судом в однієї дитини. Клініко-педагогічні спостереження за дітьми, які заїкаються, дає змогу поділити їх на три підгрупи. До першої підгрупи входять діти, у яких мовлення зненацька переривається повторами різних звуків. За спостереженнями батьків, ці діти заїкаються лише тоді, коли хвилюються. У них порушені моторні механізми мовлення і на заїкання, які виникають під час мовлення, вони не звертають уваги. Мовленнєве порушення найчастіше виявляється під час емоційних реакцій, зумовлених ситуацією. До другої підгрупи належать діти, які реагують на свою ваду у мовленні. До виникнення заїкання ці діти спокійні, врівнова­жені, проте з появою заїкання у них з'являються зміни у емоційно-вольовій сфері. Вони стають плаксивими, замкненими, на­магаються менше говорити, наявні супутні рухи голови, рук, тулуба, ніг, виражені у легкому ступені. Виникає страх перед мовленням. До третьої підгрупи входять діти, фізично ослаблені, занадто хворобливі, вразливі, вони бояться темряви, моторно неспокійні, тривожні. З'являється логофобія. Під час мовлення вони дуже хвилюються і частота судом збільшується. Спостерігаються судоми м'язів обличчя, шиї. кінцівок. Виділяють дві клінічні форми заїкання неврозоподібну та невротичну, які зумовлені різними патогенетичними механізмами. Характеристика неврозоподібної форми заїкання. Зовнішньо подібний до неврозу, цей розлад має не психогенне походження. Найчастіше неврозоподібний синдром виникає внаслідок органічного ураження ЦНС у ран ньому дитинстві. Неврозоподібна форма заїкання починається у дітей поступово в 3-4 роки без психотравматичних причин. Заїкання збігається з періодом формування фразового мовлення. В початковому періоді заїкання має хвилеподібний тип перебігу, проте періодів, вільних від судом, немає. Якщо в цей період була відсутня логопедичнадопомога, мовленнєве порушення поступово обтяжується. Заїкання «обростає» супутніми рухами, емболофразіями, і судомні зупинки посилюються в разі фізичної або психічної втоми, соматична ослабленість погіршує якість мовлення. Завдання логопедичної роботи полягає в тому, щоб шляхом систематичних занять звільнити мовний апарат дітей від напруження, зробити мовлення вільним, ритмічним, плавним, виразним. Для цього використовуються авторські методики: І.Сікорського, Селіверстова, С.Миронової, М.Чевельової та ін. Всі заняття по вихованню мовлення дітей із заїкуванням поділені за ступеням зростаючої складності в 3 етапи: 1. Вправи у спільному і відображеному мовленні, на основі завчених фраз, віршів. 2. Вправи на усний опис картинок за питанням, складання самостійної розповіді за картинками, перекази (казок оповідань що прочитав логопед). 3. Закріплення навичок плавного мовлення у розмові з однолітками, дорослими в процесі ігор, д/ігор. Значення мають рухливі ігри, особливо супроводжуваними словами, спілкуванням. Це сприяє розвитку правильного дихання і голосу, звуковимови. Систему робити з дітьми 2-7 р. складаються: 1) методики ігрової діяльності; 2) логоритмічні заняття; 3) логопедичні заняття. Етапи логопедичного впливу передбачають: 1. Режим відносного мовчання. 2. Формування правильного мовного дихання. 3. Спілкування короткими фразами. 4. Активізація розвернутої фрази. 5. Інсценізація. 6. Вільне мовленнєве спілкування. Чим раніше початок логопедичної роботи тим краще ефект.