Make up and practise short dialogues or stories using the essential vocabulary

8. Review the essential vocabulary and translate the following sentences into English:

1. Мальчик переминался с ноги на ногу, не зная, как ответить на вопрос. 2. С вами бесполезно спорить, вы все время меняете свою по­зицию. 3. Не пытайтесь переложить вину на меня, вы сами во всем виноваты. 4. Когда Лиззи узнала, что ее приняли в университет, она была в таком приподнятом настроении, что бежала всю дорогу до­мой, чтобы скорее сообщить об этом матери. 5. Не надо заострять внимание на проступке ребенка: 6. Почему вы уклонились от прямо­го ответа на мой вопрос? 7. Мистера Брауна посадили в тюрьму за неуплату налогов. 8. Его поведение на суде укрепило мои подозре­ния. 9. Договор будет ратифицирован после встречи на высшем уровне. 10. У него всегда есть про запас всякие смешные истории и анекдоты. 11. В начале конкурса жюри не возлагало больших надежд на конкурсанта, но он занял первое место. 12. Он имел подход к детям. 13. Мартин хорошо разбирался в обстановке и знал, чего ждать от будущего. 14. Не поддавайтесь отчаянию, все образуется. 15. Вы упустили самое существенное.

9. a) Give the Russian equivalents for the following English proverbs:

1. When children stand quiet they have done some ill.

2. He that cannot obey cannot command.

3. Where there is a will there is a way.

B) Explain in English the meaning of each proverb.

C) Make up a dialogue to illustrate one of the proverbs.

 

CONVERSATION AND DISCUSSION

DIFFICULT CHILDREN

TOPICAL VOCABULARY

1. A happy child is:

a) kind-hearted, good-natured, loving, friendly, affection­ate; confident, balanced, secure; getting along (comfortably) with others; gregarious: sociable, communicative; outgoing; unselfish; hard-working, industrious; self-disciplined, self-pos­sessed

b) alert, motivated; conscientious, active, persevering; en­thusiastic; polite, courteous; considerate, thoughtful; helpfully able to cope with difficulties, problems.

2. An unhappy problem child is:

a) obedient, prone to obey, submissive; disciplined, re-Pressed; depressed, distressed; mixed-up, confused, frustrated; Disturbed; neglected; self-centered; unsociable, lonely; timid, shy, fearful, sulky; indifferent, impersonal, listless; irrespon­sive, insensitive; hurt; humiliated; stubborn; uninterested, un­motivated, dull, inactive, bored; unable to cope with difficulties

b) irritable, annoyed, anxious; restless, naughty, wilful; inconsistent, impulsive; undisciplined, unruly, misbehaving, disobedient; resentful, arrogant, insolent, impudent; inconsider­ate, intolerant, disrespectful; unrestrained; destructive, bel­ligerent; rude, rough, coarse, offensive; wrong-doing, delin­quent, unable to cope with difficulties, problems.

3. A happy parent is:

loving, caring, affectionate; kind, kind-hearted, good-na­tured, friendly, approving, reassuring; responsive, thoughtful, considerate, understanding; sensitive, sympathetic; sensible, reasonable; self-restrained; patient, tolerant; open, outgoing; firm, consistent; just.

4. An unhappy difficult parent is:

a) impulsive; indulging, pampering, babying; unreasonable; selfish, self-indulging, self-interested; self-willed, wilful; incon­sistent; partial; sentimental; permissive

b) loveless, indifferent, impersonal; insensitive, disapprov­ing; unjust, unfair; impatient, intolerant; insensible, unreason­able, unwise; inconsistent; nagging, fussy; cold, hard, harsh, cruel; bullying, aggressive, destructive, violent; repressing, demanding, restraining; moralizing; uncompromising, tough.

The Difficult Child

The difficult child is the child who is unhappy. He is at war with himself, and in consequence, he is at war with the world. A difficult child is nearly always made difficult by wrong treat­ment at home.

The moulded,¹ conditioned, disciplined, repressed child — the unfree child, whose name is a Legion, lives in every corner of the world. He lives in our town just across the street, he sits at a dull desk in a dull school, and later he sits at a duller desk in an office or on a factory bench. He is docile, prone to obey authority, fearful of criticism, and almost fanatical in his desire to be conventional and correct. He accepts what he has been taught almost without question; and he hands down all his complexes and fears and frustrations to his children.

Adults take it for granted that a child should be taught to behave in such a way that the adults will have as quiet a life as possible. Hence the importance attached to obedience, to man­ner, to docility.

¹ People who use this argument do not realize that they start with an unfounded, unproved assumption — the assumption that a child will not grow or develop unless forced to do so.

 

 

Unit Five

 

TEXT From: THE LUMBER-ROOM

By H. Munro

Hector Munro (pseudonym Saki, 1870-1916) is a British novelist and a short-story writer. He is best known for his short stories. Owing to the death of his mother and his father's absence abroad he was brought up during childhood, with his elder brother and sister, by a grandmother and two aunts. It seems probable that their stern and unsympathetic methods account for Munro's strong dislike of anything that smacks of the conventional and the self-righteous. He satirised things that he hated. Munro was killed on the French front during the first world war.

In her Biography of Saki Munro's sister writes: "One of Munro's aunts, Augusta, was a woman of ungovernable temper, of fierce likes and dislikes, imperious, a moral coward, possessing no brains worth speaking of, and a primitive disposition." Naturally the last person who should have been in charge of children. The character of the aunt in The Lumber-Room is Aunt Augusta to the life.

Оригинал	Слишком вольный пересказ с плохого машинного перевода:	машинный перевод с русского
The children were to be driven, as a special treat, to the sands at Jagborough. Nicholas was not to be one of the party; he was in disgrace. Only that morning he had refused to eat his wholesome bread-and-milk on the seemingly frivolous ground that there was a frog in it. Older and wiser and better people had told him that there could not possibly be a frog in his bread-and-milk and that he was not to talk nonsense; he continued, nevertheless, to talk what seemed the veriest nonsense, and described with much detail the coloration and marking of the alleged frog. The dramatic part of the incident was that there really was a frog in Nicholas's basin of bread-and-milk; he had put it there himself, so he felt entitled to know something about it. The sin of taking a frog from the garden and putting it into a bowl of wholesome bread-and-milk was enlarged on at great length, but the fact that stood out clearest in the whole affair, as it presented itself to the mind of Nicholas, was that the older, wiser, and better people had been proved to be profoundly in error in matters about which they had expressed the utmost assurance.     "You said there couldn't possibly be a frog in my bread-and-milk; there was a frog in my bread-and-milk," he repeated, with the insistence of a skilled tactitian who does not intend to shift from favourable ground.   So his boy-cousin and girl-cousin and his quite uninteresting younger brother were to be taken to Jagborough sands that afternoon and he was to stay at home. His cousins' aunt, who insisted, by an unwarranted stretch of imagination, in styling herself his aunt also, had hastily invented the Jagborough expedition in order to impress on Nicholas the delights that he had justly forfeited by his disgraceful conduct at breakfast-table. It was her habit, whenever one of the children fell from grace, to improvise something of a festival nature from which the offender would be rigorously debarred, if all the children sinned collectively they were suddenly informed of a circus in a neighbouring town, a circus of unrivalled merit and uncounted elephants, to which, but for their depravity, they would have been taken that very day.   A few decent tears were looked for on the part of Nicholas when the moment for the departure of the expedition arrived. As a matter of fact, however, all the crying was done by his girl-cousin, who scraped her knee rather painfully against the step of the carriage as she was scrambling in. "How did she howl," said Nicholas cheerfully as the party drove off without any of the elation of high spirit that should have characterised it. "She'll soon get over that," said the aunt, "it will be a glorious afternoon for racing about over those beautiful sands. How they will enjoy themselves!" "Bobby won't enjoy himself much, and he won't race much either," said Nicholas with a grim chuckle; "his boots are hurting him. They're too tight." "Why didn't he tell me they were hurting?" asked the aunt with some asperity. "He told you twice, but you weren't listening. You often don't listen when we tell you important things." "You are not to go into the gooseberry garden," said the aunt, changing the subject. "Why not?" demanded Nicholas. "Because you are in disgrace," said the aunt loftily. Nicholas did not admit the flawlessness of the reasoning; he felt perfectly capable of being in disgrace and in a gooseberry garden at the same moment. His face took an expression of considerable obstinacy. It was clear to his aunt that he was determined to get into the gooseberry garden, "only," as she remarked to herself, "because I have told him he is not to." Now the gooseberry garden had two doors by which it might be entered, and once a small person like Nicholas could slip in there he could effectually disappear from view amid the masking growth of artichokes, raspberry canes, and fruit bushes. The aunt had many other things to do that afternoon, but she spent an hour or two in trivial gardening operations among flowerbeds and shrubberies, whence she could keep a watchful eye on the two doors that led to forbidden paradise. She was a woman of few ideas, with immense power of concentration. Nicholas made one or two sorties into the front garden, wriggling his way with obvious stealth of purpose towards one or other of the doors, but never able for a moment to evade the aunt's watchful eye. As a matter of fact, he had no intention of trying to get into the gooseberry garden, but it was extremely convenient for him that his aunt should believe that he had; it was a belief that would keep her on self-imposed sentry-duty for the greater part of the afternoon. Having thoroughly confirmed and fortified her suspicions, Nicholas slipped back into the house and rapidly put into execution a plan of action that had long germinated in his brain. By standing on a chair in the library one could reach a shelf on which reposed a fat, important-looking key. The key was as important as it looked; it was the instrument which kept the mysteries of the lumber-room secure from unauthorized intrusion, which opened a way only for aunts and such-like privileged persons. Nicholas had not had much experience of the art of fitting keys into keyholes and turning locks, but for some days past he had practised with the key of the school-room door; he did not believe in trusting too much to luck and accident. The key turned stiffly in the lock, but it turned. The door opened, and Nicholas was in an unknown land, compared with which the gooseberry garden was a stale delight, a mere material pleasure. Often and often Nicholas had pictured to himself what the lumber-room might be like, that region that was so carefully sealed from youthful eyes and concerning which no questions were ever answered. It came up to his expectations. In the first place it was large and dimly lit, one high window opening on to the forbidden garden being its only source of illumination. In the second place it was a storehouse of unimagined treasure. The aunt-by-assertion was one of those people who think that things spoil by use and consign them to dust and damp by way of preserving them. Such parts of the house as Nicholas knew best were rather bare and cheerless, but here there were wonderful things for the eyes to feast on. First and foremost there was a piece of framed tapestry that was evidently meant to be a fire-screen. To Nicholas it was a living breathing story; he sat down on a roll of Indian hangings, glowing in wonderful colour beneath a layer of dust and took in all the details of the tapestry picture. A man, dressed in the hunting costume of some remote period, had just transfixed a stag with an arrow, it could not have been a difficult shot because the stag was only one or two paces away from him; in the thickly growing vegetation that the picture suggested it would not have been difficult to creep up to a feeding stag, and the two spotted dogs that were springing forward to join in the chase had evidently been trained to keep to heel till the arrow was discharged. That part of the picture was simple, if interesting, but did the huntsman see, what Nicholas saw, that four galloping wolves were coming in his direction through the wood? There might be more than four of them hidden behind the trees, and in any case would the man and his dogs be able to cope with four wolves if they made an attack? The man had only two arrows left in his quiver, and he might miss with one or both of them; all one knew about his skill in shooting was that he could hit a large stag at a ridiculously short range. Nicholas sat for many golden minutes revolving the possibilities of the scene; he was inclined to think that there were more than four wolves and that the man and his dogs were in a tight corner. But there were other objects of delight and interest claiming his instant attention: there were quaint twisted candlesticks in the shape of snakes, and a teapot fashioned like a china duck, out of whose open beak the tea was supposed to come. How dull and shapeless the nursery teapot seemed in comparison! Less promising in appearance was a large square book with plain black covers; Nicholas peeped into it, and, behold, it was full of coloured pictures of birds. And such birds! A wholes portrait gallery of undreamed-of creatures. And as he was admiring the colouring of the mandarin duck and assigning a life-history to it, the voice of his aunt came from the gooseberry garden without. She had grown suspicious at his long disappearance, and had leapt to the conclusion that he had climbed over the wall behind the sheltering screen of lilac bushes; she was now engaged in energetic and rather hopeless search for him among the artichokes and raspberry canes. "Nicholas, Nicholas!" she screamed, "you are to come out of this at once. It's no use trying to hide there; I can see you all the time." It was probably the first time for twenty years that any one had smiled in that lumber-room. Presently the angry repetitions of Nicholas' name gave way to a shriek, and a cry for somebody to come quickly. Nicholas shut the book, restored it carefully to its place in a corner, and shook some dust from a neighbouring pile of newspapers over it. Then he crept from the room, locked the door, and replaced the key exactly where he had found it. His aunt was still calling his name when he sauntered into the front garden. "Who's calling?" he asked. "Me," came the answer from the other side of the wall; "didn't you hear me? I've been looking for you in the gooseberry garden, and I've slipped into the rain-water tank. Luckily there's no water in it, but the sides are slippery and I can't get out. Fetch the little ladder from under the cherry tree 138" "I was told I wasn't to go into the gooseberry garden," said Nicholas promptly. "I told you not to, and now I tell you that you may," came the voice from the rain-water tank, rather impatiently. "Your voice doesn't sound like aunt's," objected Nicholas; "you may be the Evil One tempting me to be disobedient. Aunt often tells me that the Evil One tempts me and that I always yield. This time I'm not going to yield." "Don't talk nonsense," said the prisoner in the tank; "go and fetch the ladder." "Will there be strawberry jam for tea?" asked Nicholas innocently. "Certainly there will be," said the aunt, privately resolving that Nicholas should have none of it. "Now I know that you are the Evil One and not aunt," shouted Nicholas gleefully; "when we asked aunt for strawberry jam yesterday she said there wasn't any. I know there are four jars of it in the store cupboard, because I looked, and of course you know it's there, but she doesn't because she said there wasn't any. Oh, Devil, you have sold yourself!" There was an unusual sense of luxury in being able to talk to an aunt as though one was talking to the Evil One, but Nicholas knew, with childish discernment, that such luxuries were not to be over-indulged in. He walked noisily away, and it was a kitchen-maid, in search of parsley, who eventually rescued the aunt from the rain-water tank. Tea that evening was partaken of in a fearsome silence. The tide had been at its highest when the children had arrived at Jagborough Cove, so there had been no sands to play on — a circumstance that the aunt had overlooked in the haste of organising her punitive expedition. The tightness [‘taitnis] of Bobby's boots had had disastrous effect on his temper the whole of the afternoon, and altogether the children could not have been said to have enjoyed themselves. The aunt maintained the frozen muteness [‘mju:tnis] of one who has suffered undignified and unmerited detention in a rain-water tank for thirty-five minutes. As for Nicholas, he, too, was silent, in the absorption of one who has much to think about; it was just possible, he considered, that the huntsman would escape with his hounds while the wolves feasted on the stricken stag.	В качестве особого развлечения дети должны были ехать на песчаный пляж Jagborough. Николасу не суждено было принимать участие: он был наказан. Только тем утром он отказался съесть свой полезный для здоровья хлеб-и-молоко на по-видимому том несерьёзном основании, будто там лягушка. Люди постарше и помудрее и получше говорили ему, что никак не может быть никакой лягушки в его хлебе-и-молоке и что ему не следует говорить чепухи; не смотря на это он продолжал говорить своё, что казалось совершеннейшей ерундой, и описывал с большим количеством подробностей окраску и расцветку предполагаемой лягушки. Драматичным в этом инциденте было то, что лягушка действительно была в бассейне в миске хлеба-и-молока Николаса; поскольку он сам же и он поместил её туда, так что он чувствовал себя вправе иметь собственное мнение. Грех взятия лягушки от сада и помещения её в тарелку полезного для здоровья хлеба-и-молока был в большой мере увеличен, но вот какое обстоятельство самым ясным образом обнаружилось во всём этом деле, как это представилось точке зрения Николаса, что старшие, более мудрые, и лучшие люди, как это стало доказано, глубоко ошибаются в некоторых вопросах, о которых они выразили крайнюю уверенность. "Вы сказали, что никак не может быть лягушки в моём хлебе-и-молоке; но была лягушка в моём хлебе-и-молоке, " повторил он с настойчивостью опытного тактика, который не собирается изменить удобную для себя позицию. Так или иначе, его двоюродного брата и сестру и весьма неинтересного младшего брата сегодня днём возьмут на песчаный пляж Jagborough, а он должен остаться дома. Тетя его двоюродных, которая настаивала, из непозволительного пространного воображения, а также прямого подражания его тете, быстро придумала поход на пляж Jagborough, чтобы дать понять Николасу, скольких многих развлечений он по справедливости лишился только из-за своего позорным поведения за утренним столом. У неё была привычка, всякий раз, когда кто-нибудь из детей что-нибудь напроказничает, придумать что-то вроде праздника, который будет проказнику строго запрещён, если же напроказничали все дети, им всем внезапно сообщат, что де в соседнем городе будет цирковое представление, цирк непревзойденного качества с бесчисленным количеством слонов, на который, если бы ни их порочность / развращённость, их непременно бы взяли в тот самый день. Несколько сдержанных слезинок обнаружились со стороны Николаса, когда подошёл момент отъезда в экспедицию. На самом деле, все положенную долю слёз выплакала его двоюродная сестра, которая ободрала свою коленку скорее мучительно на ступеньках вагона, поскольку она взбиралась в него. "И как это она воет," сказал Николас бодро, как только компания отъехала без какого-либо восторга, который должен был характеризовать всё это. "Она скоро привыкнет к этому, " сказала тетя, "будет великолепный день, чтобы погоняться друг за другом по тем красивым пескам. Как они будут наслаждаться! " "Бобби не очень-то будет наслаждаться, и он также не очень-то будет участвовать в гонках" сказал Николас с мрачным хихиканьем; "ботинки причиняют ему боль. Они слишком тесные." "Почему он не говорил мне, что они причиняют боль? " спросила тетя несколько резко. "Он сказал вам два раза, но вы не слушали. Вы часто не слушаете, когда мы говорим вам что-нибудь важное." "Ты не должен ходить в сад крыжовника" сказала тетя, изменяя предмет. "Почему? " потребовал Николас. "Потому что ты наказан, " ответила тётя надменно. Николас не допускал тут противоречия; он считал совершенно нормальным: быть наказанным и быть в саду крыжовника одновременно. Его лицо приняло выражение непробиваемого упрямства. Тёте было ясно, что он настроен забраться в сад крыжовника, "только потому", заметила она про себя "что я запретила ему это."     Теперь в сад крыжовника вели две двери, и стоило только маленькому человеку подобно Николасу прокрасться, как он мог бы там, среди растущих артишоков, палок малины, и плодовых кустарников, совершенно исчезнуть из виду. У тёти в тот день было множество других дел, но она потратила час или два занимаясь ненужной работой по озеленению среди клумб и кустарников, откуда однако она имела возможность внимательно следить за обеими дверьми в запретный рай. Она была женщиной недалёкой, с воистину огромной способностью сосредоточения. Николас сделал одну или две вылазки в передний сад, извивая свой с очевидной хитростью и нацелившись к одну из дверей, но ни разу не смог хоть на мгновение ускользнуть от внимательных тётиных глаз. На самом деле, 100 лет ему был нужен тот крыжовниковый сад, но ему было очень приятно сознавать, что так тетя считает; это заставит её стоять на стороже большую часть дня, выполнять обязанность, которую она сама на себя взвалила.     Полностью подтвердив и укрепив её подозрения, Николас спустился в дом и быстро занялся исполнением план действий, который уже давно прорастал в его голове. Стоя на стуле в библиотеке можно было достать до полки, на которой возлежал жирный, напыщенный ключ. Ключ был столь же важен, как это выглядело; это был инструмент, который берёг тайны чулана от самонадеянного неправомочного вторжения, которой открывал путь только для теть и тому подобных привилегированных лиц. У Николаса было совсем мало опыта по части искусства всовывания ключей в замочные скважины и отпирания замков, но несколько дней назад он практиковался с ключом от двери классной комнаты; он не особенно доверял удаче и счастливому случаю. Ключ, туго поворачивался в замке, но тот отпёрся. Дверь отворилась, и Николас был на неизведанной земле, по сравнению с которой сад крыжовника был примитивным развлечением, простым материальным удовольствием. Весьма часто Николас представлял себе, на что бы мог походить чулан, то место, которое была так тщательно запечатано от юных глаз и относительно которого ни на какие вопросы никогда не отвечали. Его ожидания оправдались. Во-первых он был большой и плохо освещённый, одно высокое окно, открывающееся в запрещенный сад, было единственным источником света. Во-вторых это был целый склад невообразимых сокровищ. Тётя было была одной из тех, которые убеждены, что де вещи портятся, когда ими пользуются и отправляют их на чистку и сохранение. Те домашние предметы, которые были хорошо известны Николасу, были скорее голы и унылы, но здесь были замечательные вещи порадовать глаз. Прежде всего был фрагмент рамы гобелена, который очевидно предназначался быть экраном для огня. Николасу это было проживание, вдыхающее историю; он присел на рулон индийской (драпировки, портьеры; гардины), пылающего замечательными цветами под слоем пыли и во всех деталях рассматривал картины на гобелене. Мужчина, одетый в охотничий костюм какого-то отдаленного периода, только что пронзил оленя стрелой, это, возможно, не был трудный выстрел, потому что олень был всего в одном или двух шагах от него; в плотно растущей растительности, которую картина предложила не будет трудно ползать до кормящего оленя, и двух долматинцев, которые прыгали вперед, чтобы участвовать, что преследователи очевидно были обучены сидеть, пока стрела не будет высвобождена от оков. Та часть картины была простая, хотя и интересная, но видел ли охотник, то, что видел Николас, что четыре волка галопом двигались в его направлении через лес? Их могло бы быть и больше четырёх, скрытыми позади деревьев, и в любом случае будут ли способным мужчина с собаками справиться с четырьмя волками, если те нападут? У мужчины было только две стрелы, оставшиеся в колчане, и он мог бы промахнуться одной или обеими; ведь все знали его навыки в стрельбе, ведь он мог поразить большого оленя лишь на смехотворно коротком расстоянии. Николас сидел долгие золотые минуты, прокручивая возможные сцены; он уже был склонен думать, что там больше чем четыре волка и что мужчина и его собаки оказались в затруднительном положении.   Но были также и другие объекты для восхищения и любопытства, требуя его немедленного внимания: там были странные искривлённые подсвечники в форме змей, и заварной чайник, вылепленного подобно утке из фарфора, из открытого клюва которой, предполагалось, лился чай. Каким унылым и бесформенным казался детский заварной чайник в сравнении! Менее обещающий по внешнему виду была большая квадратная книга с простыми черными обложками; Николас заглянул туда, и, созерцал, она была полона цветных картин с птицами. И какие птицы! Целая портретная галерея невообразимых существ. Но пока он восхищался окраской утки-мандаринки и придумывал для енё историю, послышался голос его тети из сада крыжовника. Она заподозрила неладное в его продолжительном исчезновении, и пришла к заключению, что он вскарабкался по стене позади защитной стены сиреневых кустарников; и теперь была занята энергичным и довольно безнадежным поиском его среди веток малины и артишоков.   "Николас, Николас! " кричала она, "ты должен немедленно объявиться. Бесполезно пробовать там спрятаться; я всё время тебя вижу."   Он был наверное первым в течение последних двадцати лет, кто любой улыбнулся в этом чулане. Теперь сердитые повторения имени Николаса перешли в вопль, и крик о ком-то, чтобы кто-то немедленно появился. Николас закрыл книгу, установил её тщательно на её место в углу, и поколебал немного пыли с соседней груды газет на ней. Тогда он выполз из комнаты, запер дверь, и положил ключ точно на то место, где его обнаружил. Его тетя все еще звала его, когда он сделал вид, что прогуливается в переднем саду.   "Кто меня зовёт? " он спросил. "Я, " получил он ответ ответ с другой стороны стены; "разве ты не слышишь меня? Я искала тебя в саде крыжовника, и поскользнулась в ёмкость для дождевой воды. К счастью там не было совсем воды, но стороны скользкие, и я не могу выбраться. Принеси небольшую лестницу из-под вишневого дерева   "Мне говорили, что я не должен ходить в сад крыжовника, " сказал Николас быстро. "Я сказала нельзя, а теперь я говорю - можно, " услышал он нетерпеливый ответ из ёмкости для дождевой воды. "Ваш голос не похож на тётин, " возразил Николас; "может быть вы тот искуситель Змий, который соблазняет меня быть непослушным. Тетя часто говорит мне, что Змий соблазняет меня и что я всегда уступаю. На сей раз я не собираюсь уступать. " "Не говори чепухи, " сказала заключенная в резервуаре; "иди, и принеси лестницу. " "А земляничный джем будет мне на чай? " спросил Николас невинно. "Конечно будет, " сказала тетя, лично решая, что Николас ничего подобного не получит. "Теперь я знаю, что ты - Змий и не тетя, " закричал Николас радостно; "когда мы спрашивали у тёти земляничный джем, вчера она сказала, что нет никакого джема у неё. Я знаю, что есть четыре фляги его в буфете, потому что я видел, и конечно вы знаете, что это - там, но она не так не поступает, потому что она сказала, что джема нет. О, Дьявол, вы продали себя! " Был необычный смысл роскоши в том, чтобы быть способным говорить с тётей, как если бы каждый говорил с Змием, но Николас знал, с ребяческой проницательностью, в которой такую роскошь нельзя злоупотреблять. Он шел шумно далеко, и это была судомойка, в поиске петрушки, кто в конечном счете спас тетю от резервуара дождевой воды. Тем вечером пили чае во внушающей страх тишине. Прилив был самым высоким, когда дети достигли бухты Jagborough, так что не было совсем песка поиграть на нём - обстоятельство, которое тетя упустила в спешке сборов её карательной экспедиции. Теснота ботинок Бобби весь день оказывала пагубное влияние на его характер, и в целом нельзя было сказать, что дети испытали удовольствие. Тетя хранила замороженную немоту как такая, которая перенес недостойную и незаслуженную задержку в резервуаре дождевой воды в течение тридцати пяти минут. Что касается Николаса, он тоже был тих, поглощённый тем, что у него теперь предостаточно поводов для размышлений, единственный возможный способ, считал он, охотнику с собаками убежать, это пока волки будут пировать над раненным оленем.	Як особлива розвага діти повинні були їхати на піщаний пляж Jagborough. Ніколасу не судилося брати участь: він був покараний. Тільки тим ранком він відмовився з'їсти свій корисний для здоров'я хлеб-и-молоко на мабуть тій несерйозній підставі, ніби там жаба. Люди постарше і помудріше і трохи краще говорили йому, що ніяк не може бути ніякої жаби в його хлебе-и-молоці і що йому не слід говорити нісенітниці; не дивлячись на це він продовжував говорити своє, що здавалося найдосконалішою нісенітницею, і описував з великою кількістю подробиць забарвлення і забарвлення передбачуваної жаби. Драматичним в цьому інциденті було те, що жаба дійсно була в басейні в мисці хлеба-и-молока Ніколаса; оскільки він сам же і він помістив її туди, так що він відчував себе має право мати власну думку. Гріх узяття жаби від саду і приміщення її в тарілку корисного для здоров'я хлеба-и-молока був великою мірою збільшений, але яка обставина найяснішим чином виявилася у всій цій справі, як це представилося точці зору Ніколаса, що старші, більш мудрі, і кращі люди, як це стало доведено, глибоко помиляються в деяких питаннях, про які вони виразили крайню упевненість. "ви сказали, що ніяк не може бути жаби в моєму хлебе-и-молоці; але була жаба в моєму хлебе-и-молоці " повторив він з наполегливістю досвідченого тактика, який не збирається змінити зручну для себе позицію. Так чи інакше, його двоюрідного брата і сестру і вельми нецікавого молодшого брата сьогодні удень візьмуть на піщаний пляж Jagborough, а він повинен залишитися удома. Тітка його двоюрідних, яка наполягала, з недозволенної просторової уяви, а також прямого наслідування його тітці, швидко придумала похід на пляж Jagborough, щоб дати зрозуміти Ніколасу, скількох багатьох розваг він по справедливості позбавився тільки через своє ганебним поведінки за уранішнім столом. У неї була звичка, всякий раз, коли хто-небудь з дітей що-небудь напустує, придумати щось подібне до свята, яке буде пустуну строго заборонений, якщо ж напустували всі діти, ним всі раптово повідомлять, що де в сусідньому місті буде циркове уявлення, цирк неперевершеної якості з незліченною кількістю слонів, на який, якби ні їх порочність / розбещеність, їх неодмінно б узяли в той самий день. Дещо стриманих сльозинок виявилися з боку Ніколаса, коли підійшов момент від'їзду в експедицію. Насправді, все встановлену частку сліз виплакала його двоюрідна сестра, яка обдерла своє коліно швидше болісно на сходинках вагону, оскільки вона підіймалася в нього. "і як це вона виє," сказав Ніколас бадьоро, як тільки компанія від'їхала без якого-небудь захоплення, яке повинне було характеризувати все це. "вона скоро звикне до цього " сказала тітка, "буде прекрасний день, щоб поганятися один за одним по тих красивих пісках. Як вони насолоджуватимуться! " "Бобі не дуже-то насолоджуватиметься, і він також не дуже-то братиме участь в гонках" сказав Ніколас з похмурим хихиканням; "черевики заподіюють йому біль. Вони дуже тісні." "чому він не говорив мені, що вони заподіюють біль? " запитала тітка дещо різко. "він сказав вам двічі, але ви не слухали. Ви часто не слухаєте, коли ми говоримо вам що-небудь важливе." "ти не повинен ходити в сад агрусу" сказала тітка, змінюючи предмет. "чому? " зажадав Ніколас. "тому що ти покараний " відповіла тітка гордовито. Ніколас не допускав тут суперечності; він вважав абсолютно нормальним: бути покараним і бути в саду агрусу одночасно. Його обличчя прийняло вираз непробивної упертості. Тітці було ясно, що він набудований забратися в сад агрусу, "тільки тому", помітила вона про себе "що я заборонила йому це."     Тепер в сад агрусу вели два двері, і коштувало тільки маленькій людині подібно Ніколасу прокрастися, як він міг би там, серед артишоків, палиць малини, і плодових чагарників, що ростуть, абсолютно зникнути із виду. У тітки того дня була безліч інших справ, але вона витратила годину або два займаючись непотрібною роботою по озелененню серед клумб і чагарників, звідки проте вона мала нагоду уважно стежити за обома дверьми в заборонений рай. Вона була жінкою недалекої, з воістину величезною здатністю зосередження. Ніколас зробив одну або дві вилазки в передній сад, звиваючи свій з очевидною хитрістю і націлюючись до одну з дверей, але жодного разу не зміг хоч на мить вислизнути від уважних тітчиних очей. Насправді, 100 років йому був потрібен той агрусовий сад, але йому було дуже приємно усвідомлювати, що так тітка вважає; це примусить її стояти на сторожі велику частину дня, виконувати обов'язок, який вона сама на себе звалила.     Повністю підтвердивши і укріпивши її підозри, Ніколас спустився в будинок і швидко зайнявся виконанням план дій, який вже давно проростав в його голові. Стоячи на стільці в бібліотеці можна було дістати до полиці, на якій лежав жирний, пихатий ключ. Ключ був такий же важливий, як це виглядало; це був інструмент, який берег таємниці комірки від самовпевненого неправомочного вторгнення, яку відкривав шлях тільки для тіток і тому подібних привілейованих осіб. У Ніколаса було зовсім мало досвіду по частині мистецтва засовування ключів в замочні щілини і відмикання замків, але кілька днів тому він практикувався з ключем від дверей класної кімнати; він не особливо довіряв успіху і щасливому випадку. Ключ, туго повертався в замку, але той відімкнувся. Двері відчинилися, і Ніколас був на незвіданій землі, в порівнянні з якою сад агрусу був примітивною розвагою, простим матеріальним задоволенням. Вельми часто Ніколас уявляв собі, на що б могла бути схожою комірка, те місце, яке була так ретельно запечатано від юних очей і щодо якого ні на які питання ніколи не відповідали. Його очікування виправдалися. По-перше він був великим і погано освітлений, одне високе вікно, що відкривається в заборонений сад, було єдиним джерелом світла. По-друге це був цілий склад неймовірних скарбів. Тітка було була однією з тих, які переконані, що де речі псуються, коли ними користуються і відправляють їх на чищення і збереження. Ті домашні предмети, які були добре відомі Ніколасу, були швидше голи і сумовито, але тут були чудові речі порадувати око. Перш за все був фрагмент рами гобелена, який очевидно призначався бути екраном для вогню. Ніколасу це було мешкання, що вдихає історію; він сів на рулон Індійської (драпіровки, портьєри; гардини), палаючого чудовими кольорами під шаром пилу і у всіх деталях розглядав картини на гобелені. Чоловік, одягнений в мисливський костюм якогось віддаленого періоду, тільки що пронизав оленя стрілою, це, можливо, не був важкий постріл, тому що олень був всього в одному або двох кроках від нього; в рослинності, яку картина запропонувала важко не повзатиме до годуючого оленя, що щільно росте, і двох долматинцев, які стрибали вперед, щоб брати участь, що переслідувачі очевидно були навчені сидіти, поки стріла не буде вивільнена від оков. Та частина картини була проста, хоча і цікава, але чи бачив мисливець, те, що бачив Ніколас, що чотири вовки галоп рухалися в його напрямі через ліс? Їх могло б бути і більше чотири, прихованими позаду дерев, і чи у будь-якому випадку будуть здатними чоловік з собаками справитися з чотирма вовками, якщо ті нападуть? У чоловіка було тільки дві стріли, що залишилися в сагайдаку, і він міг би промахнутися однією або обома; адже все знали його навики в стрільбі, адже він міг уразити великого оленя лише на сміхотворно короткій відстані. Ніколас сидів довгі золоті хвилини, прокручувавши можливі сцени; він вже був схильний думати, що там більш ніж чотирьох вовків і що чоловік і його собаки опинилися в скрутному положенні. _________________ Але були також і інші об'єкти для захоплення і цікавості, вимагаючи його негайної уваги: там були дивні викривлені свічники у формі змій, і заварний чайник, виліпленого подібно качці з фарфору, з відкритого дзьоба якої, передбачалося, лився чай. Яким сумовитим і безформним здавався дитячий заварний чайник в порівнянні! Менш обіцяючий на вигляд була велика квадратна книга з простими чорними обкладинками; Ніколас заглянув туди, і, споглядав, вона була полона кольорових картин з птахами. І які птахи! Ціла портретна галерея неймовірних істот. Але поки він захоплювався забарвленням качки-мандаринки і придумував для ене історію, почувся голос його тітки з саду агрусу. Вона запідозрила недобре в його тривалому зникненні, і прийшла до висновку, що він видерся по стіні позаду захисної стіни бузкових чагарників; і тепер була зайнята енергійним і досить безнадійним пошуком його серед віток малини і артишоків.   "Ніколас, Ніколас! " кричала вона, "ти повинен негайно появитися. Марно пробувати там сховатися; я весь час тебе бачу."   Він був наверное першим протягом останніх двадцяти років, хто будь-хто посміхнувся в цій комірці. Тепер сердиті повторення імені Ніколаса перейшли в крик, і крик про когось, щоб хтось негайно з'явився. Ніколас закрив книгу, встановив її ретельно на її місце в кутку, і поколивав небагато пилу з сусідньої купи газет на ній. Тоді він виповз з кімнати, замкнув двері, і поклав ключ точно на те місце, де його знайшов. Його тітка все ще звала його, коли він зробив вигляд, що прогулюється в передньому саду.   "хто мене зве? " він запитав. "я " отримав він відповідь відповідь з іншого боку стіни; "хіба ти не чуєш мене? Я шукала тебе в саду агрусу, і посковзнулася в місткість для дощової води. На щастя там не було зовсім води, але сторони слизькі, і я не можу вибратися. Принеси невеликі сходи з-під вишневого дерева   "мені говорили, що я не повинен ходити в сад агрусу " сказав Ніколас швидко. "я сказала не можна, а зараз я говорю - можна " почув він нетерпляча відповідь з місткості для дощової води. "ваш голос не схожий на тітчин " заперечив Ніколас; "може бути ви той спокусник Змій, який спокушає мене бути неслухняним. Тітка часто говорить мені, що Змій спокушає мене і що я завжди поступаюся. На цей раз я не збираюся поступатися. " Не "говори нісенітниці " сказала укладена в резервуарі; "йди, і принеси сходи. " "а суничний джем буде мені на чай? " запитав Ніколас безневинно. "кінцево " сказала тітка, особисто вирішуючи, що Ніколас нічого подібного не отримає. "тепер я знаю, що ти - Змій і не тітка " закричав Ніколас радісно; "коли ми питали у тітки суничний джем, вчора вона сказала, що немає ніякого джему у неї. Я знаю, що є чотири фляги його в буфеті, тому що я бачив, і звичайно ви знаєте, що це - там, але вона не так не поступає, тому що вона сказала, що джему немає. О, Диявол, ви продали себе! " Було незвичайне значення розкоші в тому, щоб бути здатним говорити з тіткою, неначебто кожний говорив із Змієм, але Ніколас знав, з дитячою проникливістю, в якій таку розкіш не можна зловживати. Він йшов шумно далеко, і це була посудниця, в пошуку петрушки, хто кінець кінцем врятував тітку від резервуару дощової води. Тим вечором пили чаї у вселяючій страх тиші. Прилив був найвищим, коли діти досягли бухти Jagborough, так що не було зовсім піску пограти на ньому - обставина, яка тітка упустила в поспіху зборів її каральної експедиції. Тіснота черевик Бобі весь день надавала згубний вплив на його характер, і в цілому не можна було сказати, що діти випробували задоволення. Тітка берегла заморожену німоту як така, яку переніс негідну і незаслужену затримку в резервуарі дощової води протягом тридцяти п'яти хвилин. Що стосується Ніколаса, він теж був тихий, поглинений тим, що у нього тепер предостатньо приводів для роздумів, єдиний можливий спосіб, рахував він, мисливцю з собаками втекти, це поки вовки бенкетуватимуть над пораненим оленем.

SPEECH PATTERNS

1. Older and wiser and better people had told him that there could not possibly be a frog in his bread-and-milk.¹ How can I possibly do it? Do it if you possibly can. The child couldn't possibly have done it alone.

2. She was a woman of few ideas, with immense power of concentration.

She was a woman of few words.

She has always been a woman of fashion.

He is a man of property.

3. a)... there was a piece of tapestry that was evidently meant to be a fire-screen.

The door is meant to be used in case of emergency.

He was meant to be an artist.

b) They were meant for each other.

Are these flowers meant for me?

What I said wasn't meant for your ears.

4. That part of the picture was simple if interesting. That part of the play was entertaining if long. The concert was enjoyable if loud.

The dress was unattractive if new.