ОСВІТНЬО-ПРОФЕСІЙНА ПРОГРАМА

Освітньо-професійна програма підготовки – це складова галузевих стандартів вищої освіти, що визначає нормативний термін та зміст навчання за певним напрямом або спеціальністю відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня, встановлює вимоги до змісту, обсягу та рівня освіти й професійної підготовки фахівця. Тобто, це задокументовані структура, зміст і обсяг навчальної інформації у вигляді переліків змістових модулів, блоків змістових модулів та навчальних дисциплін, необхідних для формування у студентів професійних умінь для виконання посадових обов’язків відповідного фахівця.Освітньо-професійна програма передбачає такі цикли:

• гуманітарної, соціально-економічної та природничонаукової підготовки, що забезпечує певний освітній рівень;

• професійної та практичної підготовки, що разом із попередніми циклами забезпечує певний освітньо-кваліфікаційний рівень.

Освітньо-професійна програма регламентує розподіл змісту програми навчання та навчальний час за нормативною і варіативною частинами, навчальний час за циклами підготовки, кількість навчальних годин/кредитів для кожного із змістових модулів і практик.

Загальний обсяг часу для вивчення навчальної дисципліни включає час для аудиторних форм навчання і самостійної роботи студента.

Співвідношення між обсягами аудиторних занять та самостійної роботи студентів, форми і періодичність проміжного контролю визначаються навчальним планом вищого закладу освіти.

Наукове і методичне обґрунтування процесу реалізації освітньо-професійної програми (послідовність вивчення навчальних дисциплін, форми і періодичність виконання індивідуальних завдань та проведення контролю тощо) визначається структурно-логічною схемою підготовки.

ОСВІТНЯ ТЕХНОЛОГІЯ — система засобів, форм і способів організації освітньої взаємодії, що забезпечують ефективне керування і реалізацію освітнього процесу на основі комплексу цілей і певним чином сконструйованих інформаційних моделей освоюваної реальності — змісту освіти. Важливий компонент технології — ноу-хау. Це особливі знання й уміння, засоби чи процеси, якими володіють ті, хто реалізує технологію і завдяки яким вони мають конкурентні переваги на освітньому ринку.

ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ВИКЛАДАЧІВ (один раз в 5 років) – неодмінна складова удосконалення навчальної, методичної та наукової діяльності професорсько-викладацького складу ВНЗ.

Підвищення кваліфікації є однією з найважливіших задач вищої школи, за виконання якої несе відповідальність керівництво вищих навчальних закладів, факультетів, кафедр.

Задачі стажування, навчання на факультетах (інститутах) підвищення кваліфікації, закордонних відряджень тощо:

- вивчення та аналіз педагогічного досвіду, інноваційних технологій навчання вітчизняних та закордонних навчальних закладів;

- опанування технологіями сучасного виробництва певної галузі економіки України;

- ознайомлення із змістом досліджень провідних наукових установ;

- обмін досвідом з вищими навчальними закладами, підприємствами організаціями, науковими установами;

- розробка науково-методичних матеріалів інформаційно-методичного, забезпечення підготовки бакалаврів, спеціалістів, магістрі, аспірантів;

ФОРМИ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ

– навчання на факультетах підвищення кваліфікації (ФПК) та в інститутах підвищення кваліфікації (ІПК);

– стажування на підприємствах, в організаціях, наукових установах та навчальних закладах;

– відрядження за кордон з метою науково-педагогічного стажування тощо;

– здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня магістра за спеціальністю 8.18010021 «Педагогіка вищої школи» з набуттям кваліфікації 231 «Викладач університетів та вищих навчальних закладів".

Визнаються інші форми підвищення кваліфікації, що забезпечують набуття науково-педагогічними працівниками додаткових науково-педагогічних компетенцій, впровадження їх у навчально-виховний процес Національного гірничого університету та відповідний документ.

ПІДСУМКОВИЙ КОНТРОЛЬ — перевірка ступеня засвоєння всього курсу, що здійснюється після його завершення. Підсумковий контроль – комплексне оцінювання якості засвоєння навчального матеріалу дисципліни без участі студента на підставі результатів усіх модульних контролів, що передбачені навчальним планом за весь термін викладання.

Семестровий (рубіжний) контроль – комплексне оцінювання якості засвоєння дисципліни за всіма видами навчальних занять без участі студента на підставі результатів усіх попередніх модульних контролів поточного семестру (за першу та другу або третю та четверту чверті), що передбачені навчальним планом.

Під час семестрового контролю по закінченню 2 та 4-ї чверті студенти здають практичні та лекційні модулі всіх дисциплін. Під час сесії (С), що проводиться за окремим розкладом, здають тільки лекційні модулі.

Якщо дисципліну в семестрі викладають різні кафедри, то практичний модуль здають та проставляють у відомість кожну чверть, а лекційний модуль рекомендується приймати також кожну чверть: під час комплексної модульної роботи (КМ) і сесії (С). Результати лекційних модульних контролів проставляють у електронну екзаменаційну відомість для визначення загальної оцінки. Ця оцінка використовується як бал для занесення її у відомість системи «Деканат» в кінці семестру.

Семестровий контроль реалізується через визначення середньозваженого балу (округленого до сотих) результатів модульних контролів в чвертях поточного семестру (за формулою 4.1).

Використовується як критерій виконання студентом навчального плану та підстава для адміністративних заходів відповідно до чинного законодавства щодо стипендіального забезпечення, переведення, відрахування та поновлення студентів.

Підсумковий контроль реалізується через визначення середньозваженого балу результатів усіх модульних контролів з дисципліни, передбачених навчальним планом за всіма видами занять.

Результати підсумкового контролю доводяться до відома студентів у деканатах.

Комплексна оцінка модульних контролів здійснюється при семестровому та підсумковому контролях через середньозважений бал національної шкали:

(4.1)

де – число модулів за видами занять згідно з річним навчальним планом на термін здачі; – бал за i-й модуль за національною шкалою; – час на засвоєння i-го модуля (аудиторне навантаження та самостійна робота).

Середньозважений бал за таблицею відповідності трансформується в оцінки національної шкали (відмінно, добре, задовільно, незадовільно, зараховано, незараховано) та шкали ЕСТS (А, В, С, D, Е, FX, F).

Засоби діагностики повинні відповідати стандартам вищої освіти, що розроблені відповідно до нормативно-методичних положень згідно з наказом МОН України від 31.07.98 №285.