Наростання національного руху в західноукраїнських землях

У Східній Галичині склалися кращі умови для націо­нального життя, ніж на українських землях під владою Російської імперії.

1. Не було заборони друкувати книжки українською мовою.

2. Тут існувало українське шкільництво.

3. Діяли культурно-освітні та наукові заклади.

4. Українською мовою друкувалися книжки, газети і жур­нали, багато з яких нелегально вивозилося в Наддніп­рянську Україну.

5. Поряд із культурно-просвітніми та господарськими ор­ганізаціями виникли молодіжні організації, щоб фізично й духовно загартовувати молодь: "Сокіл" (1902 р.), "Січ" (1900 р.).

1902 р. — ці товариства масово виникали в містах і селах Східної Галичини, стаючи зародком майбутнього українського війська.

6. Активізувався студентський рух.

Липень 1900 р. — відбулося друге студентське віче у Львові, яке висунуло вимогу політичної самостійності України, зазначивши, що потрібна "тільки самостійна, національна держава".

1901 р. — виступили студенти Львівського університету. Вони вимагали від уряду Австро-Угорської монархії ска­сувати обмеження на вільний культурний розвиток українського народу; надати українцям право навчатися рідною мовою.

7. Здійснювалися ювілейні культурно-просвітницькі заходи. 1898 р. — святкування у Львові 100-річчя української

літератури (від часу появи "Енеїди" І. Котляревського). До цього ювілею М. Грушевський підготував і видав перший том "Історії України — Руси", яка мала велике значення для зростання національної свідомості українського народу.

Широко відзначалося 25-річчя літературної діяльності І. Франка.

1903 р. — у Києві та Львові відзначено 35-річчя музичної творчості композитора М. Лисенка.

Такі урочистості сприяли піднесенню національного руху в Західній Україні, а завдяки всеукраїнському значен­ню і єднанню українського народу.

8. Мережа культурно-просвітніх і господарських організацій охопила всі повіти краю.

1914 р. — товариство "Просвіта" налічувало 77 місцевих відділень та близько 3 тис. читалень.

9. Учасники національно-визвольної боротьби ставили політичні завдання.

Політична боротьба точилася навколо питань:

відокремлення Східної (української) Галичини від Західної;

створення українського університету у Львові;

проведення виборчої реформи, яка збільшила б кількість представників-українців у Галицькому сеймі;

політичних прав і свобод для українців;

здобуття політичної самостійності України. Лютий 1914 р. — завдяки активним діям Андрія Шептицького було досягнуто польсько-українського компромісу, українці мали одержати третину місць у Галицькому сеймі та повноправне представництво у різних сеймових комісіях.

ВИСНОВКИ

1. З виникненням наприкінці XIX ст. перших українських партій національна ідея вийшла за межі інтелігентського середовища і проникла в народні маси.

2. Однією з основних особливостей національного відрод­ження на початку XX ст. було пожвавлення зв'язків між Галичиною та Наддніпрянською Україною.

3. Поряд із культурно-просвітницькою роботою ставились і політичні завдання:

• відокремлення Східної (української) Галичини від

Західної (польської) та створення на її території адміністративно-політичної одиниці — Коронного краю;

• проведення виборчої реформи;

• політичні права і свободи;

• створення українського університету у Львові;

• здобуття політичної самостійності України.

4. Досвід українського національного відродження початку XX ст. мав велике значення для подальшої боротьби за українську державність.

5. Він наочно продемонстрував, що українська нація могла формуватися і розвиватися навіть за найскладніших умов, ніякі перепони не могли перешкодити цьому.