Етап – психологія як наука про свідомість

У XVII столітті вивчення взаємин душі і тіла остаточно поступається місцем вивченню розумової діяльності і свідомості. Англійський філософ Дж. Локк розглядає душу людини як пасивне, але здатне до сприйняття середовище, порівнюючи її з чистою дошкою, на якій нічого не написано. Зміст даного навчання складається з твердження думки про відсутність у людини вроджених здібностей, про їхнє досвідчене походження і можливість розвитку. Локк став родоначальником емпіричної психології, тобто психології як науки про внутрішній досвід. Під впливом почуттєвих вражень душа людини, пробуджуючись, наповнюється простими ідеями, починає мислити, тобто утворювати складні ідеї. Локк вважав, що існує два джерела всіх знань людини: перше джерело – це об'єкти зовнішнього світу, другий – діяльність власного розуму людини.

Діяльність розуму, мислення пізнається за допомогою особливого внутрішнього почуття - рефлексії. Рефлексія – за Локком – це «спостереження, якому розум піддає свою діяльність», це спрямованість уваги людини на діяльність власної душі. Щиросердечна діяльність може протікати як би на двох рівнях: процеси першого рівня – сприйняття, думки, бажання; процеси другого рівня – спостереження чи «споглядання» цих сприйнять, думок, бажань. Важливим способом вивчення діяльності і свідомості людей стає самоспостереження. Метод пізнання психічних явищ шляхом самоспостереження людини, тобто уважного вивчення самою людиною того, що відбувається в її свідомості при рішенні різного роду задач називається інтроспекцією.

У 60-х роках ХІХ століття відбулося виділення психології в самостійну науку. Воно було зв'язано зі створенням спеціальних науково-дослідних установ – психологічних лабораторій і інститутів, кафедр у вищих навчальних закладах, а також із впровадженням експерименту для вивчення психічних явищ. Першим варіантом експериментальної психології як самостійної наукової дисципліни з'явилася фізіологічна психологія німецького ученого В. Вунда. У 1879 р. у Лейпцизі Вунд відкрив першу у світі експериментальну психологічну лабораторію.

У сфері свідомості, думав Вунд, діє особлива психічна причинність, що підлягає науковому об'єктивному дослідженню. Свідомість була розбита на психічні структури, найпростіші елементи: відчуття, образи і почуття. Роль психології, на думку Вунда, полягає в тім, щоб дати як можна більш детальний опис цих елементів. «Психологія – це наука про структуру свідомості». Такий підхід назвали структуралістським. Структуралісти вважали головною задачею психології експериментальне дослідження структури свідомості. Поняття структури припускає елементи та їхні зв'язки. Вунд вважав, що психологія повинна знайти елементи свідомості, розкласти складнішу динамічну систему свідомості на прості, далі неподільні частини.

Але ідея розкладання психіки на найпростіші елементи виявилася помилковою, неможливо було зібрати з простих елементів складні стани свідомості. Тому у 20-му році ХХ століття ця психологія свідомості практично перестала існувати.

Американський психолог У.Джеймс запропонував вивчати функції свідомості й її роль у виживанні людини. Він вважав, що свідомість представляє потік, членувати який так само безглуздо, як різати ножицями воду. Він висунув гіпотезу, що роль свідомості полягає в тім, щоб дати людині можливість пристосуватися до різних ситуацій або повторюючи уже вироблені форми поведінки, або змінюючи їх в залежності від обставин, або освоюючи нові дії, якщо того вимагає ситуація. «Психологія – це наука про функції свідомості», такий підхід назвали функціоналістським. Психічне життя розумілося за зразком біологічного, як сукупність функцій, дій, операцій. Поняття функції в психології не було продуктивним. Ні структуралізм, ні функціоналізм не створили науку про свідомість. Їхня концепція свідомості була зв'язана з методом інтроспекції (суб'єктивним методом), розчарування в якому наростало повсюдно.

У результаті все те, з чого психологія, як це здавалося багатьом, починала свій шлях як самостійна наука, ставало примарним: її предмет (свідомість), її головна проблема (з чого побудована свідомість), її метод (інтроспекція). Відчувалася потреба в новому предметі, у нових проблемах, методах, принципах. Особливо гостро це відчувалося в США, де в силу своєрідного історичного розвитку країни панував утилітаристський підхід до дослідження людини та її нервово-психічних ресурсів.