Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


“еоретичн≥ п≥дстави христи€нськоњ теолог≥њ ≥стор≥њ




 

¬их≥дним моментом переходу в≥д античност≥ до середньов≥чч€ була криза –имськоњ ≥мпер≥њ ≤≤≤-≤V ст. ¬иникненн€ ≥ поширенн€ христи€нства, створенн€ христи€нських громад св≥дчили про застар≥нн€ ≥ недостатн≥сть пан≥вних ф≥лософських ≥ етичних вчень, вс≥Їњ системи ц≥нностей, €к≥ по€снювали св≥товий пор€док ≥ м≥сце людини в ньому. Ќа початку ≤V ст. христи€нськ≥ ≥деолог≥€ ≥ культ перетворилисz з протесту поневолених ≥ знедолених у оф≥ц≥йно визнану рел≥г≥ю, у спос≥б св≥тобаченн€ ≥ систему морально-духовних ц≥нностей. ’ристи€нство пос≥ло дом≥нуюч≥ позиц≥њ у занепадаюч≥й ≥мпер≥њ, зорган≥зувалос€ у потужну, всеохоплюючу ≥ суворо ≥Їрарх≥зовану структуру рел≥г≥йного ≥нституту церкви. ’ристи€нськ≥ громади втратили св≥й прим≥тивно-зр≥вн€льний характер, дуже швидко канув у Ћету њхн≥й перв≥сний демократизм. ’ристи€нський культ в≥днайшов своЇ м≥сце у систем≥ державноњ влади ≥ авторитету. ” такому новому статус≥ христи€нська церква зустр≥ла нашест€ варвар≥в ≥ крах «ах≥дноњ –имськоњ ≥мпер≥њ [5, 76-77].

Ќе дивно, що сусп≥льн≥ катакл≥зми епохи пад≥нн€ ≥мпер≥њ народили загострене св≥тосприйн€тт€, намаганн€ знайти в≥дпов≥д≥ на болюч≥ питанн€ подальшоњ дол≥ цив≥л≥зованого людства ≥ причин краху такого м≥цного, €к здавалос€, св≥топор€дку. „исленн≥ поганськ≥ рел≥г≥йн≥ культи ≥ ф≥лософськ≥ системи ви€вилис€ неспроможними по€снити потр€с≥нн€ ≥ траг≥зм епохи. —в≥дом≥сть та ≥нтелект кращих мислител≥в не могли знайти в≥дпов≥дей у стар≥й систем≥ координат, де пан≥вн≥ позиц≥њ займали натурф≥лософськ≥ у€вленн€ про цикл≥чний характер зм≥н оточуючого св≥ту. ѕрийн€тн≥ дл€ св≥домост≥ перес≥чних мешканц≥в ≥мпер≥њ в≥дпов≥д≥ спромоглис€ подати христи€нське в≥ровченн€ ≥ його тлумач≥ Ч теологи.

ўе у ≤ ст. почали зТ€вл€тис€ писемн≥ документи, в €ких поступово формувалось в≥ровченн€ новоњ рел≥г≥њ, що радикально розривала з ≥удањзмом, €кий привТ€зував в≥ру до одного богообраного народу. ” христи€нських громадах все б≥льш пом≥тну роль в≥д≥гравали прозел≥ти з ≥нших племен ≥ народ≥в. Ќайвидатн≥шу роль у формуванн≥ в≥ровченн€ ≥ згуртуванн≥ христи€нських громад в≥д≥грав апостол ѕавло. …ого посланн€ ув≥йшли у Ќовий «ав≥т ≥ стали канон≥чними текстами, до €ких п≥зн≥ше були додан≥ й ≥нш≥ документи Ч д≥€нн€ та Ївангел≥њ. ÷ерковний собор у Ћаодикењ близько 364 р. затвердив новозав≥тний канон у к≥лькост≥ 26-ти текст≥в, в≥дкинувши низку документ≥в, що отримали назву апокриф≥в. ѕроте тлумаченн€ новозав≥тних текст≥в ≥ формуванн€ христи€нськоњ доктрини Ч теолог≥њ тривало ще прот€гом дек≥лькох стол≥ть.

—прийн€вши головн≥ ≥дењ ≥удейського св≥тобаченн€, в €кому м≥стилас€ ц≥лком в≥дм≥нна в≥д тогочасних в≥з≥€ ≥стор≥њ природи ≥ людства (див. вище). ’ристи€нство внесло принципово новий момент: хресну смерть та воскрес≥нн€ ≤суса ’риста, котр≥ розд≥лили ≥сторичний процес на дв≥ €к≥сно р≥зн≥ частини Ч час Ѕога-


 

 

Ћеон≥д «ашк≥льн€к. ћетодолог≥€ ≥стор≥њ

 

ќтц€ ≥ час Ѕога-—ина. ¬≥д ≤суса ’риста, €кий спокутував людськ≥ гр≥хи, дл€ ус≥х людей в≥дкрито шл€х до спас≥нн€ п≥д час дос€гненн€ кульм≥нац≥йного пункту розвитку Ч —трашного —уду, €ким завершитьс€ св≥това ≥стор≥€ ≥ розпочнетьс€ ÷арство Ѕоже.

ѕершим досв≥дом христи€нськоњ ≥стор≥ограф≥њ були три прац≥ Їпископа з  есар≥њ ™всев≥€ (бл.263-339 рр.) У’рон≥каФ, У÷ерковна ≥стор≥€Ф ≥ У∆ит≥Ї  онстантинаФ. „ерез ус≥ прац≥ проходила ≥де€ божественного провид≥нн€, €кому п≥дпор€дковане усе людство ≥ €ка знайшла концентрований вигл€д у вт≥ленн≥ ≤суса ’риста. ” в≥дпов≥дност≥ з цим ≥стор≥€ под≥л€лась на дв≥ частини Ч Удо –≥здва ’ристоваФ ≥ Уп≥сл€ –≥здва ’ристоваФ, при чому перший пер≥од був Уп≥дготовкоюФ до пришест€ ’риста, а вс€ наступна ≥стор≥€ Ч реал≥зац≥Їю запов≥д≥ про настанн€ У÷арства ЅожогоФ.

” ™всев≥€ було чимало посл≥довник≥в, котр≥ продовжили Упереписуванн€Ф ≥стор≥њ у пров≥денц≥ал≥стському план≥, спираючись на ≥сторичн≥ прац≥ античних автор≥в. —еред них були —ульп≥ц≥й —евер з јкв≥тан≥њ, √еннад≥й з ћарсил≥њ ≥, зокрема, Їпископ ќроз≥й (V ст.), €кий у твор≥ У—≥м книг ≥стор≥й проти поганФ в≥дверто пристосовував ≥сторичн≥ факти дл€ доведенн€ факту втручанн€ провид≥нн€ у х≥д ≥стор≥њ.

Ќайб≥льш завершений вигл€д теолог≥€ ≥стор≥њ раннього христи€нства знайшла у прац≥ Їпископа м.√≥ппон у ѕ≥вн≥чн≥й јфриц≥ јвгустина (354-430 рр.) Уѕро √рад ЅожийФ (УDe Civitate DeiФ). “в≥р створювавс€ у драматичних обставинах, коли 410 р. –им був захоплений ≥ пограбований остготами јлариха. ќсв≥чен≥ сучасники сприйн€ли цей факт €к початок Ук≥нц€ св≥туФ. ¬идавалос€ неприродним, що –им Ч Увладика всесв≥туФ, Усв≥точ цив≥л≥зац≥њФ був повалений ордою варвар≥в. јвгустин, спираючись на —в€те ѕисьмо, подав христи€нську верс≥ю ≥сторичного розвитку, €к≥й судилос€ на багато стол≥ть стати Уальфою ≥ омегоюФ христи€нського св≥тобаченн€. ¬≥н не т≥льки в≥дв≥в в≥д христи€нства звинуваченн€ в тому, що пад≥нн€ –иму було покаранн€м бог≥в за УзрадуФ римл€нами поганських культ≥в, але в≥дпов≥в на б≥льш загальне питанн€: що нового внесло христи€нство у ≥сторичну св≥дом≥сть Ївропейських народ≥в?

” центр≥ христи€нського св≥тобаченн€ зам≥сть античного  осмосу опинивс€ творець всього сущого Ч Ѕог, над≥лений ус≥ма атрибутами трансцентдентност≥, незм≥нност≥, всебаченн€, безмежност≥ ≥ всемогутност≥. ¬≥н створив ≥ скеровуЇ Їдиний св≥т, що складаЇтьс€ з Ќеба ≥ «емл≥ й нараховуЇ близько 6 тис. рок≥в в≥д Удн€ творенн€Ф. ’ристи€нська картина св≥ту засновувалась не на Увидовищ≥Ф античноњ св≥домост≥ (чуттЇво-розумовому сприйн€тт≥), а на в≥р≥, €к вих≥дному положенн≥ ор≥Їнтац≥њ людини в св≥т≥. ¬≥ра не лише передуЇ розуму, але Ї в сутност≥ Їдиним обТЇктом його (розуму) д≥€льност≥. ” д≥алоз≥ в≥руючого з Ѕогом обТЇктивний св≥т не ≥снуЇ, оск≥льки представл€Їтьс€ чимсь другор€дним у пор≥вн€нн≥ з величн≥стю самого “ворц€. —в≥т реальний Ч це лише бл≥дий ≥ недосконалий в≥дбиток св≥ту Ѕога- творц€. ∆итт€ у реальному св≥т≥ складне ≥ небезпечне, безрад≥сне ≥ насичене стражданн€ми. ѕеребуванн€ людини на земл≥ Ї Устражданн€мФ ≥ Увмиранн€мФ, тому що воно Ї насл≥дком гр≥хопад≥нн€, перемоги ворожих сил (ди€вола). «емному життю


 

 

–озд≥л 2. “еолог≥чна ≥стор≥€...

 

протиставл€Їтьс€ потойб≥чний св≥т, створений Ѕогом Ч √рад Ѕожий. ¬≥н Ї д≥йсним сенсом ≥ призначенн€м кожноњ людини.

Ћюдина Ї розумною ≥стотою, котра Ї роздвоЇною в≥д свого створенн€: вона Ї частиною природи ≥ €к все живе в н≥й прагне до щасливого ≥снуванн€, але, водночас, над≥лена розумом ≥ волею, тобто здатн≥стю до духовного оновленн€. —творена за образом ≥ под≥бн≥стю до Ѕога, вона Ї ун≥кальним ≥ абсолютним твор≥нн€м, здатним до духовного Їднанн€ з “ворцем. —мерть Ї способом Їднанн€ з Ѕогом. Ѕог скеровуЇ людину, допомагаЇ њй знайти в≥рний життЇвий шл€х у в≥р≥. Ѕез Ѕога людина н≥що, порох.

“аким чином раннЇ христи€нство в≥дмовилось в≥д одн≥Їњ з пров≥дних ≥дей античност≥ Ч оптим≥стичноњ оц≥нки людськоњ сутност≥, њњ активноњ, творчоњ рол≥ у земному житт≥. Ќа в≥дм≥ну в≥д античних мислител≥в јвгустин ставив людину в залежн≥сть не в≥д природних ≥ соц≥альних умов, а в≥д етики громадського житт€.

ѕров≥дним нам≥ром такоњ розстановки пон€ть була ≥де€ Їдност≥ усього роду людського, €кий походить в≥д одн≥Їњ пари Ч јдама ≥ ™ви, Ї Їдиним, незалежно в≥д мови, племен≥ чи в≥ри. ”весь людський р≥д в≥д акту творенн€ рухаЇтьс€ в одному напр€мку Ч до Ѕога. ”н≥версальн≥сть людства ≥ його сп≥льна мета були новим елементом христи€нського св≥тобаченн€.

ƒл€ христи€нськоњ догми ≥стор≥€ набула особливого сенсу, тому що символи в≥ри представл€ли собою сукупн≥сть ц≥лком конкретних ≥сторичних под≥й (житт€ ≥ д≥€нн€ ’риста). —аме ц≥ под≥њ јвгустин поставив у центр Усв€щенноњ ≥стор≥њ людстваФ. ”се, що було до ’риста, лише передв≥щало ≥ готувало його прих≥д, а все, що в≥дбудетьс€ п≥сл€ Ч отримало по€сненн€ у смерт≥ ≥ воскрес≥нн≥ ≤суса ’риста. —имвол в≥ри перетворивс€ у розпов≥дь про Узасв≥дчен≥Ф ≥сторичн≥ под≥њ. ≤ з цього погл€ду христи€нство Ї виключно У≥сторичноюФ рел≥г≥Їю.

÷ерковн≥ теологи багато уваги прид≥лили розробц≥ ≥дењ ≥стор≥њ, абстрагованоњ в≥д конкретного њњ розвитку. ”с≥ под≥њ в н≥й по€снювались поза≥сторичними терм≥нами ≥ зводилис€ до Ѕога. “ож ≥де€ ≥стор≥њ набула форму теолог≥њ ≥стор≥њ (Увивченн€ ЅогаФ). ѕроте в перспектив≥ це означало народженн€ ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ, поск≥льки йшлос€ про Їдиний ≥сторичний процес, що п≥дпор€дкований пров≥дн≥й ≥дењ, €ка забезпечуЇ можлив≥сть пошуку њњ про€ву у конкретних ≥сторичних под≥€х.

Ћюдська ≥стор≥€ у теолог≥чному тлумаченн≥ перетворювалась у драму боротьби добра ≥ зла, в≥ри ≥ нев≥рТ€, що розгортаЇтьс€ у час≥ ≥ простор≥, проход€чи р€д посл≥довних, але незворотних етап≥в в≥д УпочаткуФ ≥ до Уф≥налуФ. јле людина у так≥й ≥стор≥њ ви€вл€лась не активним учасником под≥й, а лише одним з≥ знар€дь божественоњ вол≥ Ч провид≥нн€. ≤де€ пров≥денц≥ал≥зму Ч намаганн€ знайти у вс≥х €вищах земного житт€ про€ви божественоњ вол≥ Ч стала п≥дставою теолог≥чноњ ≥стор≥њ ≥, водночас, њњ методом тлумаченн€ ≥сторичних под≥й. јвгустин твердив, що под≥њ земноњ ≥стор≥њ людства ≥ спроби њњ по€сненн€ €кимись ≥ншими, кр≥м пров≥денц≥альних, чинниками, Ї УоманоюФ, позбавленою д≥йсного сенсу.

“еолог≥чна ≥стор≥€, запропонована јвгустином, робила наголос на боротьб≥ двох непримиренних сил Ч в≥р≥ ≥ нев≥рТњ, добр≥ ≥ зл≥, боротьб≥, в €к≥й вир≥шуЇтьс€ дол€ людства. ¬т≥ленн€м цих сил Ї два УградиФ Ч У√рад ЅожийФ ≥ У√рад «емнийФ


 

 

Ћеон≥д «ашк≥льн€к. ћетодолог≥€ ≥стор≥њ

 

(небесний ≥ земний, в≥чний ≥ тимчасовий). —енс людськоњ ≥стор≥њ за такого протиставленн€ заключавс€ у просуванн≥ в≥д У√раду «емногоФ до У√раду ЅожогоФ, де людська ≥стор≥€ знайде своЇ лог≥чне завершенн€. ѕроте ц≥ два УградиФ не у€вл€лись €к щось конкретне ≥ реальне, а €к спр€мован≥сть людських нам≥р≥в ≥ д≥€нь до в≥ри. «а таких обставин ус≥ земн≥ €виша м≥стили €к би подв≥йний сенс: з одного боку, вони були д≥йсн≥стю ≥, значить, твором Ѕога, а з другого, Ч про€вом боротьби в≥ри ≥ нев≥рТ€. “ому оц≥нка земних €вищ залежатиме в≥д того, що в них переважаЇ Ч в≥ра чи нев≥рТ€. ¬≥ра в триЇдиного Ѕога ≥ виконанн€ його вол≥ (провид≥нн€) однозначно трактувались €к богоугодн≥ й доброчинн≥ д≥њ ≥ навпаки. —л≥дуванн€ догматам в≥ри автоматично УвиправдовувалоФ ≥ надавало сенс людськ≥й д≥€льност≥.

—прийн€вши ≥дею розвитку, теолог≥€ п≥д≥йшла до визначенн€ категор≥њ часу в ≥стор≥њ. јвгустин в≥рно зауважив труднощ≥, €к≥ виникають при визначенн≥ природи часу, зокрема при спроб≥ в≥докремити минуле Ч сучасне Ч майбутнЇ. “ому в≥н постулював висновок, що час Ї субТЇктивним досв≥дом людини, властив≥стю њњ душ≥, а значить в≥ри, нерозривно повТ€заноњ з “ворцем. ” ≥нтерпретац≥њ јвгустина час набув ще одн≥Їњ важливоњ властивост≥ Ч л≥н≥йност≥. „ас маЇ ч≥тку спр€мован≥сть в≥д творенн€ через пришест€ до другого пришест€ ≥ Ук≥нц€ св≥туФ. ¬≥н не передбачаЇ поверненн€ або цикл≥чност≥. “ака есхатолог≥чна догматика впроваджувала початок ≥ к≥нець €к окремого ≥снуванн€, так ≥ ≥стор≥њ в ц≥лому.

јвгустин запропонував також загальну ≥дею розвитку, €к проходженн€ певних стан≥в на шл€ху до Удругого пришест€Ф: пер≥од Уприродного стануФ (до по€ви У«акону ЅожогоФ у вигл€д≥ —тарого «ав≥ту), пер≥од У«акону ЅожогоФ (тобто —тарого «ав≥ту), пер≥од УЅожоњ милост≥Ф (вт≥ленн€ ’риста), €кий потриваЇ до другого пришест€ ≥ страшного суду. “руднощ≥ виникали при спробах ≥сторичного тлумаченн€ б≥бл≥йних в≥домостей, зокрема щодо створенн€ св≥ту за ш≥сть дн≥в, а також наступних под≥й. “ому јвгустин та ≥нш≥ теологи допускали алегоричне трактуванн€ старозав≥тних положень. ¬они закликали сприймати њх без роздум≥в, на в≥ру.

ўе близько 220 р. ёл≥ан јфриканський розробив хронолог≥ю всесв≥тньоњ ≥стор≥њ, в≥дштовхнувшись в≥д новозав≥тного твердженн€, що Уодне нехай не буде заховане в≥д вас, о люб≥: що один день перед √осподом, €к тис€ча л≥т, ≥ тис€ча л≥т, €к один деньФ. ” нього вийшло, що в≥д створенн€ св≥ту до пришест€ ’риста пройшло 5500 рок≥в, а п≥сл€ нього залишаЇтьс€ до Ук≥нц€ св≥туФ 500 л≥т. јвгустин не под≥л€в таких гострих есхатолог≥чних прогноз≥в й всесв≥тню ≥стор≥ю под≥лив на ш≥сть Ув≥к≥вФ, при чому надав великого значенн€ шостому Ув≥куФ, що розпочавс€ в≥д пришест€ ’риста.

¬≥дпов≥дно до двох р≥вн≥в ≥стор≥њ (св€щеноњ ≥ громад€нськоњ) середньов≥чна ≥стор≥ограф≥€ запровадила дв≥ пер≥одизац≥њ всесв≥тньоњ ≥стор≥њ. —в€щена пров≥денц≥альна ≥стор≥€ под≥л€ла земну ≥стор≥ю на Уш≥сть в≥к≥вФ (в≥д творенн€ до к≥нц€ св≥ту). ј громад€нська пер≥одизац≥€ запроваджувала старозав≥тну ≥дею Учотирьох царствФ. ќбидв≥ пер≥одизац≥њ мали ф≥нал≥стське спр€муванн€ ≥ не передбачали ан≥ Усьомого в≥куФ, ан≥ УпТ€того царстваФ. ÷е св≥дчило, що ≥де€ У¬≥чного –имуФ м≥цно ув≥йшла у христи€нську традиц≥ю, осв€тивши середньов≥чн≥ Ївропейськ≥ монарх≥њ Ч спочатку —х≥дну –имську ≥мпер≥ю, а пот≥м ≥мпер≥ю


 

 

–озд≥л 2. “еолог≥чна ≥стор≥€...

 

 арол≥ні≥в, —в€щенну –имську ≥мпер≥ю н≥мецьких правител≥в, запл≥днила ≥деолог≥ю Утретього –имуФ ћосковськоњ держави тощо. —ередньов≥чн≥ ≥стор≥ографи активно використовували обидв≥ пер≥одизац≥њ.

“аким чином, јвгустин розгл€дав ≥стор≥ю €к д≥€нн€ Ѕога, €к св€щену ≥стор≥ю. ўо ж до громад€нськоњ ≥стор≥њ, то вона, на його думку, не представл€ла ≥нтересу, оск≥льки була позбавлена внутр≥шнього сенсу. ¬≥ра не вимагала жодного п≥дтвердженн€ фактами з громад€нськоњ ≥стор≥њ. ¬она Ї тою таЇмницею, котра дозвол€Ї розкрити к≥нцев≥ причини ≥ значенн€ под≥й людського житт€. ” сутност≥ йдетьс€ про одну ≥стор≥ю людства, €ка розгортаЇтьс€ у двох вим≥рах: зм≥стовному Ч на небесах, ≥ €вищному (д≥€нн€) Ч на земл≥. ≤де€ божественого провид≥нн€ ≥ Ї д≥йсним сенсом ≥стор≥њ.

јвгустин, трактуючи —в€те ѕисьмо, фактично вчинив перелом у п≥дход≥ до ≥стор≥њ: показав що саме сл≥д розум≥ти п≥д ≥стор≥Їю ≥ де шукати в≥дпов≥д≥ на питанн€ про сенс та причини людських д≥€нь. “им самим в≥н високо п≥дн≥с пон€тт€ причинност≥ у людських взаЇминах, змусивши будь-€к≥ под≥њ по€снювати через божествене провид≥нн€. ќстаннЇ повинно тлумачитись телеолог≥чно Ч виход€чи з к≥нцевоњ мети. “аке баченн€ ≥стор≥њ мало серйозну суперечлив≥сть, оск≥льки телеолог≥€ виключала випадков≥сть ≥ про€в ≥ндив≥дуальноњ вол≥, а при по€сненн≥ р≥зноман≥тних випадк≥в людського житт€ об≥йтис€ без них було непросто (наприклад аморальн≥ вчинки, свав≥лл€ правител≥в ≥ т.п.).

“еолог≥чний погл€д на ≥стор≥ю завд€ки комплексност≥ ≥ системност≥ утримувавс€ дуже довго Ч увесь середньов≥чний пер≥од Ївропейського минулого, а фактично й значно довше Ч до ’V≤≤≤ ст., коли мислител≥ ѕросв≥тництва трансформували його у ф≥лософський. —хема ≥стор≥њ јвгустина подавала в≥дпов≥д≥ на ус≥ дразлив≥ питанн€ сучасного йому сусп≥льства, утверджувала оптим≥стичний погл€д на майбутнЇ, задавала моральн≥ рамки людських вчинк≥в. ¬она запроваджувала У€сн≥стьФ ≥сторичноњ картини св≥ту ≥ м≥сц€ в ньому людини, визначала св≥тогл€дн≥ ор≥Їнтири абсолютноњ б≥льшост≥ Ївропейських народ≥в. ѓњ було легко сприймати, оск≥льки одночасно в≥дбувалось зв≥льненн€ св≥домост≥ в≥д античних у€влень про складн≥сть природничих зм≥н ≥ процес≥в, м≥сце в них людини, а увага зосереджувалась на духовних пориванн€х, внутр≥шньому Їднанн≥ особистост≥ з ≥деЇю јбсолюту.

“еолог≥чне баченн€ ≥стор≥њ, разом з тим, мало дек≥лька слабких м≥сць, що ставали все б≥льш очевидними з б≥гом часу. Ќеодноразово Ув≥дкладуванеФ Удруге пришест€Ф ’риста ставило перед церковними авторитетами завданн€ ре≥нтерпретац≥њ б≥бл≥йних пророцтв: зам≥сть Уцарства ЅожогоФ на земл≥ на перший план було поставлено ≥дею Уцарства Ѕожого всереден≥ васФ, а на зм≥ну мес≥ан≥зму прийшов христи€нський м≥стицизм, уособлений у Їднанн≥ в≥руючого з ’ристовою УнареченоюФ Ч церквою.

¬≥дсунен≥ церквою на задн≥й план мес≥анськ≥ спод≥ванн€ засновувались на в≥р≥ у Уперше пришест€Ф, тобто на минулому. ћайбутнЇ проектувалос€ на п≥дстав≥ минулого, а не сучасного. ÷€ особлив≥сть середньов≥чного ≥сторизму знайшла найповн≥ше в≥дбитт€ у творах …оахима ‘лорського (бл.1132-1202) Ч абата


 

 

Ћеон≥д «ашк≥льн€к. ћетодолог≥€ ≥стор≥њ

 

бенедиктинського монастир€ в горах  алабр≥њ. ” твор≥ У¬≥чне ™вангел≥ЇФ в≥н подав нове тлумаченн€ Уќдкровенн€ …оаннаФ, зам≥нивши двочленний под≥л св€щенноњ ≥стор≥њ Ч тричленним. “ри епохи ≥стор≥њ роду людського в≥дпов≥дали трьом ≥постас€м Ѕога Ч Ѕога-ќтц€, Ѕога-—ина ≥ Ѕога-ƒуха —в€того (в≥дпов≥дно пер≥од —тарого «ав≥ту, Ќового «ав≥ту ≥ У¬≥чного ™вангел≥€Ф).  ожна наступна епоха була посл≥довним вт≥ленн€м божественого у земному, переходом в≥д нижчоњ до вищоњ стад≥њ провид≥нн€, €к≥сним оновленн€м самого св≥ту ≥ всього житт€, котре стр≥мить до ÷арства ƒуха —в€того, в €кому будуть правити мир ≥ любов. ” п≥дстав кожноњ епохи лежали в≥дпов≥дн≥ види людськоњ д≥€льност≥: першоњ Ч прац€, другоњ Ч навчанн€, третьоњ Ч спогл€данн€. ≤стор≥€ представл€лась …оахиму деревом, кор≥нн€ €кого Ч у акт≥ творенн€ св≥ту, г≥лки Ч д≥€нн€ ’риста, плоди Ч д≥€нн€ його учн≥в.

“р≥адна схема ≥стор≥њ, представлена …оахимом ‘лорським, була суттЇвим розвитком христи€нськоњ в≥з≥њ минулого, хоча й не зм≥нювала њњ есхатолог≥чного характеру. ¬она м≥цно ув≥йшла у Ївропейську ≥сторичну св≥дом≥сть, в≥дбилась у багатьох п≥зн≥ших ≥стор≥ософських доктринах, в тому числ≥ й рац≥онал≥стичних побудовах нового часу.

„и не найважлив≥шим здобутком ≥сторичного мисленн€, утверджуваного христи€нством, був нерозривний звТ€зок минулого Ч сучасного Ч майбутнього, €кий дозвол€в ставити питанн€ про передбаченн€ майбутнього на п≥дстав≥ минулого. ≤стор≥€ набувала конкретно означеного зм≥сту, без €кого не було жодноњ можливост≥ зрозум≥ти сучасн≥сть ≥ прогнозувати майбутнЇ.

ѕад≥нн€ –имськоњ ≥мпер≥њ стало одн≥Їю з в≥х на шл€ху становленн€ Ївропейськоњ цив≥л≥зац≥њ. Ќова ≥сторична епоха заступила один ≥сторично-культурний центр —ередземноморТ€ дек≥лькома рег≥ональними осередками, серед €ких були ≥мпер≥€ франк≥в на «аход≥, ¬≥зант≥€ Ч на —ход≥, Ѕритан≥€ Ч на ѕ≥вн≥чному «аход≥, трохи згодом Ч нов≥ центри у р≥зних куточках континенту. «м≥нилис€ соц≥ально- господарськ≥ умови житт€, у п≥дставу €кого л€гла сел€нська аграрна культура, заснована на феодально-орган≥зованих п≥дданських стосунках м≥ж власником земл≥ ≥ виробником. Ќов≥ сусп≥льн≥ в≥дносини спричинили поступове подоланн€ пол≥тично- державноњ кризи, що була викликана пад≥нн€м ≥мпер≥њ. ’ристи€нство заповнило той духовно-≥деолог≥чний вакуум, що утворивс€ внасл≥док кризи античного св≥тобаченн€.

Ќа руњнах –имськоњ ≥мпер≥њ склались дес€тки нових держав ≥ державок, заснованих на засадах пануванн€ плем≥нноњ знат≥ УварварськихФ народ≥в, €к≥ заполонили ™вропу п≥д час Увеликого переселенн€ народ≥вФ. Ќезабаром про€вилис€ тенденц≥њ до централ≥зац≥њ пол≥тичноњ влади в руках монарха, €кий прагнув навести пор€док, усунути м≥жусобиц≥, наб≥ги, пограбуванн€, свав≥лл€. ’ристи€нство стало ≥деолог≥Їю орган≥зац≥њ сусп≥льства п≥сл€ пад≥нн€ –иму.

Ќайвищого розвитку середньов≥чна христи€нська ≥деолог≥€ ≥ культура дос€гли у ’≤≤ ст., €ке сучасн≥ досл≥дники називають Унайб≥льш конструктивним пер≥одом Ївропейськоњ ≥стор≥њФ, Ув≥ком в≥дродженн€Ф. ’рестов≥ походи ≥ з≥ткненн€ з арабським св≥том та його культурою змусили христи€нських теолог≥в УширшеФ подивитись на реч≥, пристосувати теолог≥ю ≥ теософ≥ю до б≥льш в≥дкритого погл€ду.


 

 

–озд≥л 2. “еолог≥чна ≥стор≥€...

 

—аме тод≥ було завершено будову теолог≥чноњ системи христи€нства, €ка стала догмою й утримувалась без суттЇвих зм≥н аж до часу –еформац≥њ.

’ристи€нська теолог≥€ у своЇму розвитку не могла не спиратись на античний спадок Ч цього вимагали елементарн≥ потреби повс€кденного житт€, нагромаджений досв≥д осв≥ти, пол≥тичних стосунк≥в, культурних процес≥в. јнтичн≥сть утвердила у св≥домост≥ осв≥чених верств м≥цн≥ рац≥онал≥стичн≥ засади, струнку лог≥ку мисленн€, нехтувати €кими було неможливо. Ќад христи€нською доктриною пост≥йно т€ж≥ла т≥нь дуал≥зму Ч сприйн€тт€ доктрини на в≥ру чи ос€гненн€ в≥ри розумом! ѕроблема зводилась до непростого положенн€: в≥рити, щоб зрозум≥ти, чи розум≥ти, щоб в≥рити? ” рамках м≥ж в≥рою ≥ розумом розвивалась середньов≥чна христи€нська думка. ƒо певного часу вказана суперечн≥сть ц≥лком мирно сп≥в≥снувала п≥д прикритт€м христи€нського ун≥версал≥зму.

јнтична традиц≥€ була внесена до христи€нськрњ теолог≥њ прац€ми видатного вченого ≥ державного д≥€ча Ѕоец≥€ (480-524). …ого головна прац€ У¬т≥ха ф≥лософ≥ЇюФ була адаптац≥Їю античного спадку до засад новоњ христи€нськоњ ≥деолог≥њ (хоча ≤суса ’риста в≥н жодного разу не згадуЇ). «авд€ки њй јр≥стотель ≥ його твори стали пан≥вними у шк≥льн≥й осв≥т≥, а значить й у св≥домост≥. ѕо-новому цей синкретизм античноњ ф≥лософ≥њ ≥ христи€нськоњ теолог≥њ зд≥йснив у ’≤≤≤ ст. ‘ома јкв≥нський, €кий поЇднав теолог≥ю з лог≥кою ≥, тим самим, розширив прост≥р розумового п≥знанн€ в≥ри.

як ≥ в будь-€ких ≥деолог≥€х, у христи€нськ≥й теолог≥њ ≥снувало два р≥вн≥: р≥вень усноњ пропов≥д≥, Ч масовоњ, фольклорноњ, народноњ, Ч ≥ р≥вень писемноњ, вченоњ культури. —пр€мовуючу, так би мовити Уметодолог≥чнуФ, роль в≥д≥гравала л≥тература другого р≥вн€.

’арактерною рисою христи€нськоњ теолог≥њ був символ≥зм: оперуванн€ символами, €к≥ створювали певн≥ стандарти (стереотипи) сприйн€тт€ та по€сненн€ св≥ту. ÷≥ символи були поЇднанн€м божественого ≥ земного. Ќаприклад, б≥ла тро€нда означала образ ƒ≥ви ћар≥њ, сонце Ч папу римського, м≥с€ць Ч ≥мператора, храм Ч образ св≥ту тощо. ѕершоосновою символ≥ки була Ѕ≥бл≥€, €ка давала п≥дстави до символ≥чного, алеіоричного розум≥нн€ багатьох духовних ≥ мирських справ. ” п≥дсумку, кожний предмет оточуючого св≥ту розгл€давс€ алеіорично, тобто так, що його можна було розум≥ти €к поЇднанн€ реального ≥ трансцендентного. ¬насл≥док цього середньов≥чна людина жила у дуже складному св≥т≥, €кий включав ≥ емп≥ричн≥ реч≥, ≥ фантаз≥њ. «а €вищами реальност≥ приховувалис€ незрим≥ образи ≥ значенн€, котр≥ треба було в≥дгадувати й тлумачити (числа 3 ≥ 7 мали окультне значенн€, пТ€тниц€ Ч особливий день тижн€ ≥ т.д.). ¬≥дпов≥д≥ ус≥х загадок сл≥д було шукати у Ѕ≥бл≥њ, котра, у свою чергу, вимагала складного ≥ неоднозначного тлумаченн€, часом на меж≥ спекул€ц≥й. “лумаченн€ б≥бл≥йних текст≥в стало головним завданн€м теолог≥њ, €ка в цьому зан€тт≥ прагнула знайти шл€х до божественоњ ≥стини. —имвол≥зм набув значенн€ фундаментальноњ риси й ≥нструменту сприйн€тт€ д≥йсност≥ з допомогою пров≥денц≥ал≥зму Ч за ус≥м сл≥д було бачити божествений промисел.

”се ≥нтелектуальне житт€ середньов≥чноњ ™вропи зосереджувалось у церквах ≥ монастир€х, котр≥ займались поширенн€м писемност≥, теолог≥њ ≥ христи€нськоњ


 

 

Ћеон≥д «ашк≥льн€к. ћетодолог≥€ ≥стор≥њ

 

л≥тератури. ўодо ≥стор≥њ, то тогочасн≥ вчен≥ Ч виключно св€щеники ≥ ченц≥ Ч опрацьовували три типи твор≥в: 1) трактати з теолог≥чним обірунтуванн€м ≥дењ ≥стор≥њ в дус≥ пров≥денц≥ал≥зму; 2) аннали ≥ хрон≥ки ≥з записом найважлив≥ших под≥й рел≥г≥йного та пол≥тичного житт€; 3) аг≥ограф≥чну л≥тературу Ч жит≥€ св€тих, мученик≥в ≥ праведник≥в з ухилом до виховного впливу.

Ќайб≥льш ел≥тарними були загальн≥ прац≥ теолог≥чного плану, що претендували на ориг≥нальне тлумаченн€ —в€того ѕисьма. ≤нтелектуальний спадок јвгустина у середн≥ в≥ки був розвинений в прац€х багатьох Ївропейських теолог≥в, кожен з €ких намагавс€ в нових умовах в≥днайти не пом≥чен≥ попередниками риси провид≥нн€ або подати тлумаченн€ сучасних њм под≥й.

—ередньов≥чн≥ теологи не в≥дводили ≥стор≥њ окремого м≥сц€ серед наук, а розгл€дали њњ €к галузь теолог≥чноњ л≥тератури, що залежить в≥д теолог≥њ ≥ риторики. “акий погл€д утримувавс€ майже до к≥нц€ ’V≤≤≤ ст. “≥льки окрем≥ ≥сторичн≥ в≥домост≥ викладалис€ професорами середньов≥чних ун≥верситет≥в.

—ередньов≥чна ≥сторична л≥тература Ї обширною. ” р≥зний час писались УанналиФ Ч коротк≥ ≥ сух≥ записи про под≥њ по роках, Ухрон≥киФ Ч б≥льш широк≥ твори, котр≥ мали висв≥тлити ≥стор≥ю народу чи держави в≥д створенн€ св≥ту, У≥стор≥њФ

Ч описи переважно сучасних автору под≥й з коментар€ми ≥ оц≥нками. ≤снувала численна аг≥ограф≥чна л≥тература, що м≥стила ≥сторичну ≥нформац≥ю, оправлену у сильно препаровану морал≥заторську оболонку. ≤сторичн≥ аспекти були властив≥ такому жанру середньов≥чноњ л≥тератури €к героњчний епос, €кий своњм кор≥нн€м с€гав пер≥оду УварварськихФ д≥€нь.

—ередньов≥чн≥ хрон≥ки здеб≥льшого були комп≥л€ц≥€ми, в основ≥ €ких лежали б≥льш ранн≥ твори античних ≥сторик≥в чи теолог≥в. ’рон≥сти з охотою включали у хрон≥ки р≥зн≥ документи, що потрапл€ли њм у руки, але при цьому не соромились вносити у них дов≥льн≥ зм≥ни ≥ спотворенн€ в угоду церкви чи правител≥в. ѕерекази, легенди ≥ чутки вони викладали так само достов≥рно €к ≥ правдив≥ в≥домост≥, особливо €кщо т≥ спри€ли п≥двищенню авторитету в≥ри ≥ церкви.  омп≥л€ц≥€ вважалась €вищем г≥дним насл≥дуванн€. “ому часом трапл€лись випадки, коли авторов≥ хрон≥ки не належало жодного самост≥йного р€дка у великому твор≥. —вою працю хрон≥сти пор≥внювали з Убукетом кв≥т≥вФ, з≥рваних на луз≥, а себе Ч з працелюбною Убдж≥лкоюФ, що збираЇ з них нектар. “аке ставленн€ по€снювалось обмеженим колом доступноњ л≥тератури, €ка знаходилась у монастирських б≥бл≥отеках. як правило ченц≥-хрон≥сти взимку робили виписки з рукописних книг на воскових табличках, а вже вл≥тку переносили ц≥ виписки на періамент. ѕ≥зн≥ше у текст неодноразово вносилис€ правки у звТ€зку з≥ зм≥нами пол≥тичноњ ситуац≥њ або ≥ншими под≥€ми. —початку тексти таких хрон≥к нав≥ть не под≥л€лись на розд≥ли й записувалис€ суц≥льно; п≥зн≥ше (з ≤’-’ ст.) текст стали под≥л€ти на частини ≥ розд≥ли.

ЌемаЇ жодного хрон≥ста, €кий би не запевн€в читача у своњй повн≥й правдивост≥. ўе јвгустин писав:Ф«авданн€ ≥стор≥њ Ч розпов≥дати факти правдиво ≥ з метою корисност≥Ф. ќстанн€ вимога, щоправда, заплутувала й затуманювала справу. —ам јвгустин у двох спец≥альних трактатах (Уѕро лжуФ ≥ Уѕроти лжиФ) тлумачив правду ≥ лжу своЇр≥дно:ФЌе кожний, хто говорить лжу Ї винним у обман≥, €кщо


 

 

–озд≥л 2. “еолог≥чна ≥стор≥€...

 

т≥льки в≥н думаЇ або в≥рить у ≥стинн≥сть того, що в≥н говорить... ћожна без ус€кого обману говорити неправду, €кщо ти думаЇш, що справа в≥дбувалась так €к сказано, хоча б це було зовс≥м не такФ(!) ѕ≥зн≥ше церковн≥ авторитети осв€чували лжу в У≥нтересах справиФ, тобто церкви ≥ в≥ри. “ому ≥ хрон≥ки, ≥ жит≥€ були сповнен≥ опис≥в УдивФ, бачених авторами Уна власн≥ оч≥Ф, котр≥ повинн≥ були утвердити читача у питанн€х в≥ри.

“еолог≥чна ≥стор≥€ стала Їдиною методолог≥Їю опису ≥ розум≥нн€ минулого, обовТ€зковим св≥тогл€дом осв≥чених Ївропейц≥в, €к≥ намагалис€ наповнити Усв€щену ≥стор≥юФ живими прикладами реального житт€. ѕроте, €к зазначалос€ вище, христи€нське св≥тобаченн€ розвивалось ≥ видозм≥нювалось в залежност≥ в≥д пол≥тичних, ≥деолог≥чних ≥ культурних умов, стану церкви та ≥нших чинник≥в. Ќагромаджуваний досв≥д освоЇнн€ д≥йсност≥ ≥ осмисленн€ минулого неодм≥нно вносив нов≥ елементи у ≥сторичну картину св≥ту. ƒоц≥льно коротко просл≥дкувати головн≥ етапи еволюц≥њ Ївропейськоњ ≥сторичноњ думки, врахувавши кристал≥зац≥ю поступового под≥лу континенту на «ах≥д ≥ —х≥д, €к≥ мали особливост≥ у сусп≥льно- пол≥тичному й культурно-духовному розвитку.

 

 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 1466 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ќасто€ща€ ответственность бывает только личной. © ‘азиль »скандер
==> читать все изречени€...

1403 - | 1257 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.048 с.