Доцент Чередниченко Г.А.
ТЕМА 1. Предмет і метод мікроекономіки.
1. Мікроекономіка як складова частина економічної теорії. Предмет та концептуальні основи мікроекономіки.
2. Проблема обмеженості ресурсів і необхідності вибору. Крива виробничих можливостей. Економічні ресурси. Альтернативні витрати.
3. Методологія мікроекономічного аналізу.
Питання.
Вивчення економічної теорії передбачає курси політекономії, мікроекономіки, макроекономіки, історії економічної думки. Ми вже ознайомилися з курсом класичної політекономії і починаємо вивчати курс мікроекономіки. Тому дуже важливо зрозуміти особливості підходу до аналізу економічного життя, що був розглянутий в межах курсу політекономії, у порівнянні з курсом мікроекономіки, котра разом з макроекономікою входить до складу дисципліни “економікс”. В класичній політекономії представлені ідеї Сміта, Рікардо, Маркса, а в економікс – ідеї Джевонса, Маршалла, Менгера, Візера, Кейнса тощо.
В класичній політекономії акцент був зроблений на глибинній, суттєвій стороні економічного життя, на об’єктивних, тобто незалежних від волі та свідомості людей, виробничих відносинах і притаманних їм економічних законах. Маркс розглядав виробничі відносини і економічні закони на різних ступінях розвитку суспільства. У центрі уваги були відносини класів з приводу власності на засоби виробництва, розподілу результатів виробництва. Трудова теорія вартості Маркса, що була створена на основі праць Сміта і Рікардо, бачила джерело вартості товарів і доходів членів капіталістичного суспільства в праці найманих робітників, висвітлювала, головним чином, причинно-наслідкові зв’язки у розвинутому товарному господарстві.
Термін “економікс” (англ. “економічна теорія”, “економіка”) став розповсюдженим наприкінці ХІХ сторіччя. Особливо цьому сприяла праця Маршалла “Принципи економікс”. Вважалось, що економікс, на відміну від політекономії, абстрагується від класових, ідеологічних сторін економіки і займається лише проблемами ефективного функціонування економіки, раціональної поведінки суб’єктів ринкових відносин.
В економікс акцент був зроблений на господарчі відносини, що представляють виробничі відносини на більш поверховому рівні існування. На цьому рівні виробничі відносини значною мірою відбивають вплив суб’єктивного фактору, опосередкуються правом, проявляються через конкретні господарчо-організаційні форми. При вивченні господарчих відносин правові, організаційні, психологічні аспекти економічного життя стають об’єктом дослідження.
Важливе місце в економікс займають теорія граничної корисності, що пояснює вартість товарів граничною корисністю, і теорія граничної продуктивності. Обґрунтування і розвиток цих теорій здійснювали представники неокласичного напрямку економічної теорії – англ. Джевонс (1835-1882), Маршалл (1842-1924), австр.: Менгер (1840-1921), Візер (1851-1926), Бем-Баверк (1851-1914), швейц. Вальрас (1834-1910), америк. Кларк (1847-1938), швед Вікселль (1851-1926).
Центральною проблемою економікс є проблема ефективності – як використати обмежені економічні ресурси, котрі можуть використовуватись в альтернативних цілях, щоб отримати максимальний корисний ефект, тобто максимальне задоволення безмежних потреб суспільства.
В економікс вивчається, головним чином, функціональний аспект економічного життя, взаємодія, взаємозв’язок економічних суб’єктів і об’єктів. Тому економікс часто називають функціональною економічною теорією. Власність і розподіл знову створеної вартості розглядаються економікс серед багатьох інших чинників, що впливають на економічну ефективність. В межах цієї дисципліни розробляються способи узгодження різних економічних інтересів шляхом компромісу, без руйнування суспільних відносин.
Економікс – це суспільна наука, що досліджує поведінку людей в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ і послуг у світі обмежених економічних ресурсів, що досліджує проблему такого використання обмежених ресурсів, при якому забезпечується максимальне задоволення матеріальних потреб суспільства.
Економікс включає в себе мікроекономіку і макроекономіку, що досліджують економіку на різних рівнях.
Мікроекономіка досліджує процеси прийняття раціональних рішень індивідуальними економічними суб’єктами ринкової економіки – домашніми господарствами і фірмами – та їхню взаємодію на ринках товарів, послуг, економічних ресурсів.
Мікроекономіка має справу з конкретними економічними одиницями (домогосподарство, фірма, окремий виробник, споживач, власник якогось економічного ресурсу), аналізує принципи їхньої раціональної поведінки, що забезпечує зростання їхнього добробуту (максимально можливе задоволення потреб домогосподарства, максимізацію прибутку фірми). Вона займається такими питаннями як доходи і видатки окремих домогосподарств і фірм; умови раціонального розподілу обмеженого бюджету домогосподарства з урахуванням ринкових цін товарів та послуг; умови максимізації прибутку фірми; формування ринкової ціни на певний товар, послугу чи економічний ресурс у зв’язку з попитом і пропозицією на цьому ринку; яким чином на економічні одиниці впливає політика уряду. Значну частку мікроекономічного аналізу присвячено типам ринків, стану конкуренції на них, процесу ціноутворення на різних типах ринку, дослідженню функцій ринку та виявленню умов, за якими ринок може виконувати притаманні йому функції. Важливе місце в мікроекономічному аналізі займає також дослідження впливу заходів державної політики на поведінку домогосподарств і фірм, на стан певних галузевих та ресурсних ринків.
Макроекономіка досліджує економіку як ціле, з’ясовує зв’язок між її секторами (споживацький сектор чи сектор домогосподарств, підприємницький сектор, державний сектор, міжнародний сектор), економічні цикли, інфляцію, безробіття, економічне зростання, державний бюджет, фіскальну і монетарну політики.
Сектора економіки є макроекономічними суб’єктами відносин в національній економіці.
Показники, що необхідні для такого аналізу, вже стосуються не окремих економічних одиниць, а економіки в цілому (агрегати) – валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національний продукт (ВНП), національний доход, рівень інфляції, рівень безробіття, темпи росту та приросту обсягів національної економіки.
Питання.
Мікроекономіка і макроекономіка виходять з того, що економічних ресурсів завжди замало, щоб задовольнити в повному обсязі всі безмежні потреби суспільства, тому існує проблема ефективності, вибору найкращого варіанту використання цих ресурсів.
Під “економічними ресурсами” в економікс розуміють всі обмежені чи рідкісні природні, людські і вироблені людиною ресурси, що можна використати для виробництва товарів і послуг. Економічні ресурси, які вже надійшли на ринки і купляються фірмами для виробництва називають факторами виробництва.
Економічні ресурси ділять на дві категорії: матеріальні ресурси – це земля і капітал; людські ресурси – це праця і підприємницька спроможність.
Земля – включає всі природні ресурси, що можуть бути використані у виробництві, тобто орні землі, ліси, корисні копалини, водні басейни. Вона приносить дохід у вигляді ренти.
Капітал – до нього відносять всі вироблені засоби праці, що застосовуються для виробництва і доставки споживачеві товарів і послуг (будови, споруди, устаткування, машини, верстати, прилади, інструменти, транспортні засоби). Процес утворення і накопичення цих засобів виробництва становить собою інвестування, а поняття “капітал” припускає інвестиційні ресурси. Капітал приносить дохід у вигляді проценту.
Праця – це будь-яка інтелектуальна або фізична діяльність, спрямована на утворення товарів і послуг. Праця приносить дохід у вигляді зарплати.
Підприємницька спроможність – має прояв у здібності виявити напрям прибуткового бізнесу; об¢єднати економічні ресурси для виробництва товарів і послуг; приймати основні рішення в бізнесі; ініціювати нововведення у техніці, технології, організації виробництва, пропонувати нові товари та послуги (новаторство); ризикувати не аби як, а зважено, щоб справа приносила прибуток, а не збитки (ніхто не застрахований від банкрутства). Підприємницька спроможність приносить дохід у вигляді прибутку.
Економічні ресурси можуть бути взаємодоповнюючими (використовують у комплекті для виробництва певного товару), реальними і майбутніми. Реальні економічні ресурси вже залучені у виробництво, вони стали факторами виробництва. Майбутні економічні ресурси – потенційні ресурси, нерозвідані або вже відомі, але ще не розроблювані поклади корисних копалин, не використовувані землі.
Безмежність суспільних потреб і обмеженість економічних ресурсів обумовлює проблему вибору. Для розв¢язання проблеми вибору, тобто проблеми ефективного розподілу обмежених ресурсів для якомога повнішого задоволення безмежних суспільних потреб, потрібно відповісти на 3 фундаментальні запитання: Що і в якій кількості виробляти? Як виробляти? Для кого виробляти? Проблему вибору напрямку використання економічних ресурсів відображає графік виробничих можливостей.
Припустимо, що всі наявні ресурси в країні використовуються для виробництва засобів виробництва (їх кількість відкладається на осі у) і предметів споживання (ось х). Крива АВСD називається “межею виробничих можливостей”, оскільки показує максимум можливих розмірів виробництва засобів виробництва і предметів споживання при повному і найкращому використанні наявних ресурсів (раціональне використання всіх ресурсів при найкращих технологіях). Кожна крапка на цій кривій характеризує певне співвідношення продукції цих двох видів. Якщо ми перемістимося по кривій з крапки В у крапку С, то це буде означати, що ми надаємо перевагу збільшенню виробництва предметів споживання, ми одержимо приріст Dх одиниць предметів споживання, пожертвував заради цього Dу одиниць засобів виробництва.
Крива виробничих можливостей
Кількість інших продуктів, від яких належить відмовитись, якими доведеться пожертвувати, щоб отримати додаткову одиницю наданого продукту, називається альтернативними витратами виробництва або витратами втрачених можливостей. Таким чином ми порівнюємо втрачену вигоду з досягнутим результатом.
В нашому прикладі: відмовились від Dу, щоб отримати Dх. В цьому випадку Dу – альтернативні витрати.
Лінія АВСD має форму опуклої праворуч кривої, це пояснюється тим, що збільшення випуску предметів споживання супроводжується залученням у виробництво менш ефективних для цього ресурсів, відриваючи їх від більш ефективного використання при виробництві засобів виробництва. Крапка J усередині області виробничих можливостей виражає обсяги виробництва засобів виробництва і предметів споживання при неповному або неефективному використанні наявних ресурсів. Крапка K поза областю виробничих можливостей відображає випуск продукції, що поки неможливо досягти при сьогоднішніх кількості і якості ресурсів, техніці, технології. Якщо вони зміняться на краще, то крива виробничих можливостей суспільства зрушиться праворуч у положення А'D' і буде можливо збільшити виробництво.
Розглянута модель допомагає пояснити поняття “економічна ефективність” – одержання максимального результату при наданому обсязі витрат економічних ресурсів.
Питання.
Для дослідження предмету мікроекономіки використовуються відповідні методи. “Метод” (грецьке) – шлях дослідження.
Мікроекономіка, як і природні науки, і інші економічні дисципліни, в тому числі макроекономіка, використовує метод розробки моделей.
Мікроекономічна модель — це схема чи математичне висловлення, що базується на теорії поведінки споживача, фірми, ринку і у вигляді діаграм, графіків, рівнянь відбиває суттєві зв’язки між економічними явищами, при цьому вона абстрагується від певних економічних обставин, спрощуючи економічну дійсність, щоб з’ясувати організацію економіки на мікрорівні. Потім теорія перевіряється практикою, щоб з’ясувати, наскільки успішно вона пояснює та прогнозує явища, що вивчає. Унаслідок подібної перевірки теорії часто модифікують, а іноді від них відмовляються, якщо теорія виявляється недостовірною. Процес перевірки та удосконалення теорій є принциповим для розвитку мікроекономіки як науки.
В мікроекономіці, як і в політекономії, і в макроекономіці, здійснюють позитивний і нормативний аналіз.
Пояснення та прогнозування економічних явищ є позитивним аналізом, він відповідає на питання — що є в економіці? Він досліджує фактичний стан економіки, має справу з узагальненнями, економічними поняттями, досліджує принципи і закони у відповідності з якими функціонує економіка.
Нормативний аналіз відповідає на питання — що повинно бути в економіці? Тут йдеться про суб’єктивні оціночні судження різних авторів стосовно покращення економічної ситуації, про конкретні рекомендації фірмам, уряду. Ці різновиди аналізу доповнюють один одного. Вони мають велике значення для менеджменту, маркетингу, виробки економічної політики держави.
В мікроекономіці, як і в макроекономіці, використовуються рівноважний та нерівноважний методи дослідження.
Рівноважний метод досліджує рівновагу на ринку певного товару, послуги чи економічного ресурсу, рівновагу споживача, рівноваги фірми та галузі.
Рівновага наданої системи зв’язаних елементів при незмінності зовнішніх для неї умов і параметрів економіки означає такий стан, коли система не виявляє внутрішніх тенденцій до зміни своїх елементів та їх співвідношень. В такої ситуації у суб’єктів господарчого процесу нема стимулу змінювати свою економічну поведінку (рівновага попиту і пропозиції при рівноважній ціні товару на конкурентному ринку – нема стимулів змінювати обсяг попиту чи пропозиції). Це ідеальний стан системи до якого вона має тенденцію.
Нерівноважний метод досліджує процес зміни економічних елементів системи та їх співвідношень, враховує порушення економічної рівноваги із-за НТР, зміни смаків споживачів, ресурсних обмежень тощо.
Рівноважний аналіз у наш час всебічно розроблений і мікроекономіка користується переважно саме ним. Нерівноважний аналіз знаходиться у стадії формування. Однією з суттєвих задач економічної теорії є з’ясування того, під впливом яких сил, чинників ринкова рівновага порушується та які сили і чинники повертають економіку до стану рівноваги.
