Сутність, походження та функції держави

Держава є базовим інститутом політичної системи суспіль­ства. В її діяльності концентрується головний зміст політики. Сам термін "держава" вживають в широкому і вузькому зна­ченні. В широкому розумінні держава трактується як спільно­та людей, яка організована вищою владою і яка проживає на спільній території. В даному випадку термін "держава" вико­ристовують як синонім понять країна, народ, батьківщина.

Приблизно до XVII ст. поняття "держава" трактували саме так і не відділяли від суспільства. Для позначення держави використовували цілу низку термінів: "політія", "князівство", "королівство", "імперія", "деспотія" тощо. Одним із перших від широкого тлумачення держави відійшов Н. Макіавеллі. Він ввів для позначення всякої верховної влади над людиною, чи то монархічної, чи то республіканської, спеціальний термін "зіаіі" і почав досліджувати реальну організаційну структуру держави. Більш чітке розмежування держави і суспільства було зроблено в контрактних (договірних) теоріях Т. Гоббсом, Дж. Локком, Ж.-Ж. Руссо та іншими мислителями. Вони дані поняття розділяють не тільки змістовно, а й історично, стверд­жуючи, що спочатку індивіди утворюють суспільство, а вже потім для захисту своїх природних прав через суспільний до­говір утворюють і спеціальний орган — державу. У вузькому значенні під державою розуміють систему закладів і установ, які здійснюють верховну владу на певній території. Тобто де­ржава ототожнюється з державним апаратом.

Нині у світі існує понад 200 держав і їх кількість продовжує збільшуватися. Динаміка зростання кількості держав є на­ступною: 1900 р. — 80 держав, 1981 р. — 164 держави, 2002 р. — більше 200, у майбутньому, за прогнозом одних вчених,— 300—400 держав, а на думку інших — близько 800.

Держави різняться своєю історією, соціально-політичною організацією, чисельністю і складом населення, рівнем еконо­мічного, соціального та культурного розвитку, але всі без ви­нятку відіграють вирішальну роль у житті народів, які їх утво­рили, і людського співтовариства загалом. Цими обставинами пояснюється сталий інтерес дослідників різних епох і народів до з'ясування сутності держави.

Погляди мислителів на державу змінювалися історично. В країнах Стародавнього Сходу державу розглядали як щось святе, що дається від Бога і що вимагає беззаперечного підко­рення. Ця традиція зберігалася в суспільствах з одноособовою (монархічною) формою спадкової влади до початку XX ст. Але в той же час у Стародавній Греції з державою починають пов'язувати вимоги справедливості, законності (Сократ), тур­боти про суспільне благо (Демокріт).

Подальший розвиток історичної думки дає приклади най­різноманітніших, іноді протилежних тлумачень походження, суті й основного призначення держави. Але, незважаючи на це, в політичній науці розрізняють наступні основні теорії по­ходження держави:

1. Теологічна теорія (Ф.Аквінський, А. Блаженний). Згідно з теологічною теорією походження держави пояснюється Бо­жою волею.

2. Патріархальна теорія (Аристотель, Конфуцій, Н. Михай-ловський). Дана теорія обґрунтовує положення про те, що держа­ва — це результат історичного розвитку сім'ї; абсолютна влада монарха є продовженням влади батька в сім'ї (патріарха).

3. Теорія суспільного договору (Г. Гроцій, Т. Гоббс,Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо). Договірна теорія трактує виникнення держави внаслідок угоди (договору) між людьми. Появі держави пере­дував природний стан, який трактується мислителями по-різ­ному. Наприклад, Ж.-Ж. Руссо і Дж. Локк вважають, що він був впорядкованим і благополучним, а Т. Гоббс вважає, що то була "війна всіх проти всіх". Заради того, щоб уникнути зайвих зіткнень і непорозумінь, забезпечити безпеку життя, свободу і власність, люди укладають між собою суспільний договір, ре­зультатом якого і є утворення держави.

4. Психологічна теорія (Г. Тард, Дж. Фрезер). Виникнення держави пояснюється особливими властивостями людської психіки, зокрема психологічною потребою людей у підпоряд­куванні: "одні народжуються, щоб управляти, а інші потребу­ють підпорядкування".

5. Теорія насильства (Л. Гумплович, Ф. Опенгеймер). Ви­никнення держави пояснюється актом насильства, завоювання одного племені іншим. З метою контролю над полоненими і утворюється особливий апарат примусу — держава.

6. Техніко-економічні теоріїпоходженнядержави (Г. Чайлд, К. Вітфогель, К. Маркс). Спільним для їх представників є пе­реконання в тому, що держави виникають при переході від збиральницького типу господарювання до виробничого. Так, автор теорії "політичної революції" англійський археолог Г. Чайлд вважав, що саме перехід до землеробства і тваринниц­тва автоматично спричинив значне зростання виробництва, що й привело до збільшення населення, поглиблення спеціалізації праці (виокремлення управлінської сфери), майнової нерів­ності і, зрештою, до виникнення держави.

На думку К. Вітфогеля, автора "гідравлічної" теорії поход­ження держави, основною причиною її виникнення є перехід до іригаційного землеробства. Його впровадження й поширен­ня не тільки сприяли зростанню обсягу сільськогосподарської продукції, а ще й створювали необхідні організаційні переду­мови розгалуженого державного апарату.

Досить поширеним варіантом техніко-економічного тлума­чення виникнення держави є марксистська теорія. Згідно з марксизмом держава виникає з появою приватної власності і розшаруванням суспільства на класи. Держава таким чином стає апаратом насилля для захисту економічних, політичних та ідеологічних інтересів груп населення, які володіють основ­ними засобами виробництва.

Як бачимо, різноманітність інтерпретацій сутності держави коливається від погляду на неї як на апарат насильства (у Гоб-бса це чудовисько, яке пожирає людей) до розгляду її як інс­трумента здійснення солідарних інтересів людей, втілення їх спільної волі, для досягнення "загального блага" (Аристотель, Дж. Локк).

Існуючи протягом багатьох тисячоліть, держава змінюється з розвитком усього суспільства, частиною якого вона є. З даної точки зору в розвитку держави можна виділити два глобальні

етапи: традиційний і конституційний. Традиційні держави виникали й існували, як правило, стихійно, на основі звичаїв, норм, традицій, коріння яких сягали сивої давнини. Конститу­ційні держави є об'єктом свідомого людського формування. Держави відповідно до конституцій підпорядковуються сус­пільству, а їх повноваження чітко регламентуються законом. Перші конституції були прийняті в 1789 р. в США (1791 р., "Білль про права") і у Франції (1789 р., "Декларація прав лю­дини і громадянина"). Але ряд документів, які мають консти­туційний характер, з'явилися набагато раніше — в 1215,1628, 1679, 1689 рр. в Англії. Не можна не згадати в даному аспекті і про першу українську конституцію — Конституцію П. Орлика (16 квітня 1710 р.). І хоча ця конституція не була втілена в життя, вона має велике історичне значення як документ, що вперше в історії України вказав напрям реформування ук­раїнської державності.

Проте в сучасному світі є ряд держав, які не мають писаних конституцій. Це Великобританія, Ізраїль, Саудівська Аравія, Бутан і Оман.

Таким чином, можна сказати, що конституції — це основа державності, вони немовби текст "суспільного договору", ук­ладеного між громадянами і державою, який, в свою чергу, регламентує рамки діяльності держави. Підсумовуючи сказане про сутність і умови формування держави, можна визначити: держава — це структурована і правовим шляхом унормована суверенна суспільна влада, що здійснює контроль над даною територією і виступає від імені всього суспільства при вирі­шенні внутрішніх і зовнішніх питань.

Можливе й інше визначення: держава — це основний інсти­тут політичної системи, який утворюється і функціонує як апарат управління громадськими справами і який наділений монополією влади, незаперечними повноваженнями встанов­лювати закони, збирати податки, застосовувати силу для за­безпечення цілісного та впорядкованого існування людської спільноти.

Щодо ознак держави, то в політичній науці є різні точки зору, але це не заважає виділити головні з них:

1. Наявність публічної влади, відокремленої від суспільства, в розпорядженні якої є особлива система органів і установ, що професійно займаються справами управління та захисту сус­пільства (державний апарат). Сучасні держави мають п'ять основних елементів організаційної структури: а) представни­цькі органи (парламент, органи місцевого самоврядування); б) виконавчо-розпорядчі органи, або державна адміністрація (президент, уряд); в) судові органи; г) прокуратура; д) органи державного контролю.

2. Наявність системи правових норм, санкціонованих де­ржавою і обов'язкових для всього населення.

3. Територіальна організація населення, обмежена держав­ними кордонами.

4. Монополія на легальне застосування примусу. Діапазон державного примусу є досить широким: від різноманітних ад­міністративних покарань, обмеження свободи до фізичного знищення людини (смертна кара). Для виконання функцій примусу у держави є спеціальні органи: армія, міліція, служба безпеки, суд, прокуратура.

5. Право встановлювати обов'язкові для всіх податки і збори.

6. Суверенність (від франц. зошгегаіп — носій державної влади) — це стан незалежності державної влади, який полягає в її праві та здатності самостійно, без втручання якоїсь іншої сили керувати своїм внутрішнім і зовнішнім життям.

7. Наявність власної символіки (прапор, герб, гімн).

Форми активності держави, її суспільне призначення реалі­зуються через її функції, які традиційно поділяють на внут­рішні і зовнішні. До внутрішніх функцій держави відносять: економічну (координація господарської діяльності та еконо­мічних процесів); інтеграційну; культурно-виховну; нормо-творчу; правоохоронну; адміністративно-управлінську; соціаль­ну (гарантування безпеки життєдіяльності, регулювання соціальних конфліктів, соціальний захист тощо); національно-консолідуючу та інші.

Зовнішні функції держави виокремлюють наступні: оборонну (забезпечення цілісності держави, її безпеки, розвиток військо­вого потенціалу); дипломатичну — спрямовану на створення сприятливих зовнішньополітичних умов розвитку держави, розвиток співробітництва з іншими країнами, інтеграцію у сві­тове співтовариство; захист інтересів держави і громадян у взаємовідносинах з іншими державами.

Зміст і співвіднесеність функцій держави залежать від істо­ричної епохи і цілого ряду інших чинників (динаміка політич­ного, економічного життя, співвідношення різних інтересів, міжнародне становище тощо). Під впливом цих факторів змі­нюється ієрархія функцій, їх пріоритетність, характер взає­модії, питома вага у забезпеченні внутрішнього і зовнішнього розвитку суспільства.