Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


јпокал≥птично-пророчий зм≥ст адвентистськоњ есхатолог≥њ




јнал≥з п≥зньопротестантського есхато-х≥л≥азму ми розпочнемо з досл≥дженн€ адвентистських доктрин, оск≥льки досл≥дженн€ св≥дчать, що Їгов≥стськ≥ та пТ€тидес€тницьк≥ есхатолог≥чн≥ концепц≥њ ≥сторично Ї б≥льш п≥зн≥ми ≥ р€д ≥дей вони започаткували в≥д адвентизму та й сама назва теч≥њ буквально зауважуЇ про есхатолог≥чну спр€мован≥сть вченн€ адвентист≥в. ÷е даЇ п≥дстави стверджувати, що саме в адвентизм≥ були систематизован≥ ≥ препарован≥ до сучасност≥ ранньопротестантськ≥ есхатолог≥чн≥ ≥дењ та доктринальн≥ принципи. «вернемось до визначенн€ адвентизму. јдвентизм, €к зазначено в Д–ел≥г≥Їзнавчому словникуФ (в≥д лат. adventus - прих≥д) Ц один ≥з рел≥г≥йних напр€мк≥в п≥знього протестантизму, що виник у 30-х роках XIX стол≥тт€ в —Ўј, ≥дейним натхненником ≥ орган≥затором €кого вважаЇтьс€ баптистський пропов≥дник ”≥ль€м ћ≥ллер (1782-1849). ѕропов≥дь ”.ћ≥ллером ≥дењ другого приходу ≤суса ’риста в 1831-1838 рр. та призначенн€ приходу на пер≥од м≥ж 1843-1844 рр. визначили €к назву теч≥њ, так ≥ апокал≥птично-пророчий характер адвентизму [286, с.10]. “ому в≥ра в другий прих≥д ’риста залишаЇтьс€ пров≥дним догматом адвентист≥в.

¬ контекст≥ анал≥зу есхато-х≥л≥астичних ≥дей адвентизму зауважимо, що њх становленн€ та догматизац≥€ проходили на тл≥ розвитку адвентистського руху. ÷≥ процеси д≥алектично повТ€зан≥ ≥ њх сл≥д розгл€дати т≥льки в Їдност≥. ћи переконан≥, що адвентизм в≥дбувс€ тод≥, коли були ч≥тко сформульован≥ основн≥ положенн€ есхатолог≥њ ≥ в першу чергу доктрина про другий прих≥д ’риста. “ому есхатолог≥ю адвентизму сл≥д розгл€дати т≥льки в њњ контекст≥ [12, с.73].

¬ласне особлива роль пророцтв ≥ самих пророк≥в Ї специф≥кою догматики адвентизму [5, с.280-294]. ј тому центральним положенн€м адвентистського вченн€ Ї апокал≥птична пропов≥дь, €ка проголошуЇтьс€ в контекст≥ трьохангельськоњ в≥стки. …детьс€ про коментуванн€ адвентистами положень 14-њ глави книги ДќбТ€вленн€Ф, зг≥дно €к≥й адвентисти пророкують Достанн≥ часи св≥туФ та передр≥кають Дзагибель нечестивц≥вФ ≥ в≥дх≥д в≥д Д≥стинноњ в≥риФ багатьох христи€нських напр€мк≥в, окр≥м адвентист≥в; попереджують про неминуч≥сть покаранн€ тих, хто поклон€Їтьс€ фальшивим рел≥г≥йним системам та не виконуЇ суботу [12, с.164-165, 185-187; 5, с.216-221, 319-339].

—л≥д зауважити, що адвентистських рух виник саме на засадах есхатолог≥њ Ц пророкуванн≥ близького приходу ’риста. –озвиток доктрини про другий прих≥д став засобом розвитку адвентистськоњ есхатолог≥њ та й самого напр€мку. Ќа думку богослова ћарка ‘≥нл≥, саме ≥нтерес до одн≥Їњ ≥з центральних Ївангельських ≥стин Ц другого приходу ’риста в к≥нц≥ ’VIII Ц поч. XIX ст. ≥ визвав до житт€ адвентистський рух. ≈схатолог≥€, вважаЇ в≥н, закладена в сам≥й назв≥ церкви, де поЇднан≥ два найважлив≥ших акти: початковий Ц створенн€ св≥ту, ≥ заключний Ц другий прих≥д, €кий покладе к≥нець гр≥ху ≥ стражданн€м та поверне землю до первозданного стану Ц раю. [364, с.3].

јдвентисти переконан≥, що њх рух Ц €вище не випадкове, а Ї виконанн€м пророцтв про виникненн€ Дцеркви залишкуФ, €ка в≥зьме на себе особливу м≥с≥ю Ц спас≥нн€ людства. ѕо€в≥ руху, вважають вони, передували певн≥ под≥њ. ѕ≥д пророчими передумовами, €к≥ визвали до житт€ адвентистський рух, розум≥Їтьс€ виконанн€ богодухновенних пророчих передбачень, €к≥ записан≥ на стор≥нках Ѕ≥бл≥њ. ѓх ще називають Дознаками останнього часуФ (ћт. 24; ћк. 13; Ћк. 21; ДќбТ€вленн≥Ф) [12, с.337]. ќкр≥м ≥сторико-пророчих передумов виникненн€ адвентистського руху, адвентистськ≥ богослови називають найважлив≥шим рел≥г≥йний фактор, а саме Ц досл≥дницьку роботу ћ≥ллера. ¬они переконан≥, що його досл≥дженн€ пророцтв ≥ в≥дпов≥дн≥ висновки дали житт€ адвентистському руху.

јнал≥з адвентистськоњ л≥тератури дозвол€Ї умовно вид≥лити в цьому рус≥ два основних пер≥оди, коли закладаютьс€ базов≥ принципи есхатолог≥њ. ѕерший пер≥од тривав 13 рок≥в Ц з 1831 по 1843 рр. —аме в цей час сформувавс€ св≥тогл€д ћ≥ллера та його переконанн€ щодо необх≥дност≥ пророкуванн€ другого приходу ’риста [12, с.341-347].

”≥ль€м ћ≥ллер, €кий вважаЇтьс€ батьком великого духовного пробудженн€ у звТ€зку з оч≥куванн€м другого приходу ’риста, почав пропов≥дувати на початку 1830-х рок≥в. ƒо цього, в 1818 роц≥, грунтуючись на текстах —в€щенного ѕисанн€, в першу чергу, ™зек≥њл€ 4:6, в≥н зробив висновок, що ’ристос повернетьс€ десь в 1843 роц≥ (оп≥сл€ 2300 рок≥в п≥сл€ 457 року до –.’.) ≥ що приблизно Дчерез 25 рок≥в Е вс≥ под≥њ нашого нин≥шнього стану будуть завершен≥Ф [379, с.58]. Ќа думку в≥домого адвентистського богослова ћ.ћаксвеллла, р≥шенн€ про необх≥дн≥сть пропагувати цю в≥стку ћ≥ллер прийн€в в серпн≥ 1831 року в пТ€тдес€тил≥тньому в≥ц≥ [209, с.3-10].

¬ початков≥й стад≥њ руху ћ≥ллеру допомагали займатис€ пропов≥ддю другого приходу …осип ’аймс та ƒжеймс ”айт ≥з ’ристи€нського —оюзу, методисти ≤ос≥€ Ћ≥тч та јполлос ’ейл, конгрегац≥онал≥ст „арльз ‘≥тч. ÷е був так званий Друх м≥ллеризмуФ, €кий мав свою концепц≥ю щодо другого приходу ’риста.  онгрегац≥онал≥ст „.‘≥тч у сп≥вроб≥тництв≥ з методистом ј.’ейлом нав≥ть склав Дсхему 1843Ф, €ку використовували майже вс≥ тлумачники б≥бл≥йних пророцтв. Ќа схем≥ були наочно зображен≥ б≥бл≥йн≥ пророцтва, що сходилис€ на дат≥ 1843. јктивно пропагувати пророч≥ в≥ст≥ в р≥зних м≥стах јмерики дозвол€ло виданн€ з 1832 по 1842 рр. м≥ллеритами журналу Дќзнаки часуФ та р€ду пер≥одичних видань: Дќп≥вн≥чний крикФ, Д–ад≥сн≥ в≥ст≥Ф, ДЋ≥топис приходуФ, Д“руби юв≥леюФ, Дƒзв≥н ‘≥ладельф≥њФ, Д√олос ≤л≥њФ, Дѕ≥вденний оп≥вн≥чний крикФ; зб≥рник лекц≥й ”.ћ≥ллера Д—в≥дченн€ ≥з —в€щенного ѕисанн€ ≥ св≥товоњ ≥стор≥њ про ƒругий прих≥д ’риста ≥ …ого особисте царюванн€ на прот€з≥ 1000 рок≥вФ. ¬ цей же час вийшла сер≥€ ≥з 40 книг п≥д загальною назвою ДЅ≥бл≥отека другого приходуФ. ƒо 1844 року вийшло б≥льш н≥ж 8 млн. екземпл€р≥в видань пророчого характеру [90, с.60, 76-82]. —воњ пропов≥д≥ ћ≥ллер називав в≥сткою першого ангела, сутн≥сть €коњ складало Дв≥чне ™вангел≥ЇФ ≥ Дприх≥д часу суду …огоФ (ќб. 14:6-7).

ћ≥ллеризм того часу був, за зауваженн€ми ћ.ћаксвеллла, свого роду христоцентричною реформац≥Їю, €ка тепло приймалас€ багатьма: простими членами ≥ служител€ми поважних церков, атењстами ≥ дењстами ≥ нав≥ть людьми, €к≥ ран≥ше були нейтральними щодо рел≥г≥њ. ћ≥ллер та понад дек≥лька сот пропов≥дник≥в близького другого приходу безперервно виступали в 40-х роках XIX ст. в р≥зних штатах јмерики та јнгл≥њ. —аме цей пер≥од, на думку ќ.”айт, Ї апогеЇм руху [27, с.9-10]. ћ≥ллер, €к св≥дчить ≥стор≥€, не був Їдиним кер≥вником цього руху. —юди входили €к кер≥вники великих деном≥нац≥й так ≥ велика к≥льк≥сть р€дових член≥в. «а п≥драхунками його сучасник≥в, ц€ цифра коливаЇтьс€ в≥д 700 до 2000 чолов≥к. ћ≥ллерит≥в, або тих, хто оч≥кував другого приходу ’риста, сучасники називали адвентистами. —початку на своњ молитовн≥ збори чи конференц≥њ вони збирались в нед≥лю, ≥нколи серед нед≥л≥. ѕрактикувались ≥ так≥ форми з≥брань €к таб≥рн≥ [209, с.19-23].

 ризу руху м≥ллеризму Ц адвентизму можна розпод≥лити на два етапи: 1843р. та 1844р. ÷≥ етапи сп≥впадають з двома пер≥одами розвитку руху адвентизму ≥ пророкуванн€ дати приходу ’риста. ¬ своњх початкових п≥драхунках ћ≥ллер виходив з того, що 457р. до –.’. по б≥бл≥йному л≥точисленню починаЇтьс€ весною, чи €кщо говорити б≥льш точно, 21 березн€, тому 2300-й р≥к повинен починатис€ весною 1843р. ≥ зак≥нчитис€ 1844р. “ому й час приходу в≥н визначив м≥ж 21 березн€ 1843р. ≥ 21 березн€ 1844р.  оли пройшов цей час ≥ приходу не в≥дбулос€, в протестантських церквах виникла опозиц≥€ по в≥дношенню до тих, хто оч≥кував цю под≥ю. ѕочалос€ масове виключенн€ м≥ллерит≥в ≥з церков, до €ких вони належали. ÷ей початковий етап кризи посл≥довники руху адвентизму пережили хворобливо, але повного розчаруванн€ ще не було.

ƒругий, заключний пер≥од адвентистського руху сп≥впадаЇ з другим Ц кризовим етапом м≥ллеристського руху. ¬≥н дуже короткий ≥ охоплюЇ всього один р≥к Ц 1844 ≥ в≥домий п≥д назвою Друху сьомого м≥с€ц€Ф (св€то ƒн€ очищенн€, €ке по ≥удейському календарю св€ткуЇтьс€ щор≥чно в день сьомого м≥с€ц€ “≥шр≥ Ц авт.). «робивши додатковий анал≥з, посл≥довники ћ≥ллера посилаючись на пророцтва 8-оњ та 9-оњ глав книги ƒанињла про 2300 дн≥в ≥ с≥мдес€т нед≥ль, зробили висновок, що цей день в 1844 роц≥ припадаЇ на 22 жовтн€. Ќа це число й оч≥кувавс€ наступний прих≥д ’риста [90, с.101; 27, с. 11-17]. ÷ей короткий заключний пер≥од ще називають Дчасом великого розчаруванн€Ф, оск≥льки в призначений вдруге строк поверненн€ ’риста не в≥дбулос€ [12, с.347-348]. —ам ”.ћ≥ллер ≥з-за хвороби ≥ похилого в≥ку активноњ участ≥ у рус≥ в цей пер≥од уже не приймав [209, с.399].

ѕ≥зн≥ше адвентистськ≥ богослови за€вили, що помилка ћ≥ллера була в тому, що п≥д св€тилищем, €ке буде очищене (ƒан. 8:14) в≥н розум≥в землю, а момент другого приходу ’риста Ц самим актом очищенн€ св€тилища. якби ћ≥ллер в≥рно зрозум≥в викладене в ƒан. 7; Ћк. 12; ™вр. 8,9; ќб. 10 ≥ 11 то розчаруванн€ не було б. “ому в адвентистських джерелах було опубл≥ковано спростуванн€ м≥ллер≥вських п≥драхунк≥в. «г≥дно њх висновк≥в, другий прих≥д д≥йсно в≥дбувс€, але ’ристос прийшов не в земне, а небесне св€тилище. …ого нове служ≥нн€ примиренн€ почалос€ в церемон≥альний день очищенн€ у в≥второк 22 жовтн€ 1844 року п≥сл€ зак≥нченн€ пророчого пер≥оду 2300 рок≥в [209, с.30-59, 70-71]. јдвентистський л≥дер ’.≈дсон, обгрунтовуючи цю под≥ю, за€вив, що мав вид≥нн€, в €кому була п≥дтверджена дата 22 жовтн€ 1884 року. «г≥дно вид≥нню, в цей день ’ристос ув≥йшов в —в€та€ —в€тих небесного храму, щоб розпочати новий етап свого викупного служ≥нн€ [353, с.25]. ќлена ”айт наступним чином по€снила помилку м≥ллерит≥в, посилаючись на своњ вид≥нн€: Дя бачила, що вони в≥рно визначили пророч≥ пер≥оди. ѕророчий час зак≥нчивс€ в 1844 р. ѕомилка њх була в нерозум≥нн≥ того, що €вл€Ї собою св€тилище ≥ в чому суть його очищенн€. Ќасправд≥, ≤сус ув≥йшов в —в€та€ —в€тих, щоб очистити св€тилище в к≥нц≥ дн≥в, а не прийшов на землю [365, с.19]. ѕри цьому ќ.”айт уточнюЇ, що ’ристос в 1844 р., або в к≥нц≥ пер≥оду 2300 дн≥в, визначених ƒанињлом (ƒан. 8:14) д≥йсно ув≥йшов у друге в≥дд≥ленн€ небесного св€тилища [27, с.289-292].

јдвентистський богослов –. ‘олкенберг також стверджуЇ, що ћ≥ллер ≥ його посл≥довники не допустили грубоњ помилки, коли говорили, що пророцтва ƒанињла про 2300 дн≥в зак≥нчатьс€ 22 жовтн€ 1844 р. ’оча ≤сус не прийшов на землю, €к це оч≥кувалось, каже ‘олкенберг, тим не менше ¬≥н ув≥йшов в небесне св€тилище ≥ приступив до заключноњ стад≥њ —воЇњ спасительноњ роботи. ѕо€ва ’риста в небесному св€тилищ≥ у 1844 р., таким чином, була необх≥дним етапом до …ого поверненн€ на землю. [365. Ц с. 20]. ћерв≥н ћаксвелл уточн€Ї це так: Дѕ≥сл€ вознес≥нн€ ’ристос почав —воЇ заступницьке служ≥нн€ у першому в≥дд≥ленн≥ небесного св€тилища, тобто у —в€тому, ≥ т≥льки в 1844 р. ¬≥н перейшов у друге Ц внутр≥шнЇ в≥дд≥ленн€, чи —в€та€ —в€тих ≥ там розпочав сл≥дчий судФ [209, с.62,171]. —учасн≥ адвентисти також переконан≥, що ’ристос д≥йсно в 1844 роц≥ невидимо прийшов в небесне св€тилище ≥ розпочав Д—л≥дчий судФ, €кий передуЇ …ого поверненню (ƒан. 7) [209, с.169, 171; 55, с.24].

ѕ≥сл€ великого розчаруванн€, адвентисти Ц посл≥довники ћ≥ллера розд≥лились на дек≥лька теч≥й. ƒе€к≥ прийшли до повного в≥дкиданн€ оч≥кувань другого приходу, ≥нш≥ взагал≥ в≥дмовились в≥д христи€нства. «начна частина посл≥довник≥в ћ≥ллера (б≥л€ 40 тис.) продовжували в≥рити в безпомилков≥сть пророкованого приходу ’риста ≥ вважали, що ¬≥н прийде та очистить ÷еркву ≥ землю по завершенню пер≥оду 2300 дн≥в. ¬ кв≥тн≥ 1846 року в ќлбан≥, штат Ќью-…орк, ц€ група реорган≥зувалас€ в конференц≥ю (—оюз церков). ¬они продовжували переносити дату другого приходу ’риста ще дек≥лька дес€тил≥ть. ÷ей р≥зновид адвентизму ≥снуЇ ≥ сьогодн≥ ≥ нараховуЇ б≥л€ 30 тис. посл≥довник≥в. Ќазивають вони себе Д’ристи€нською церквою пришест€Ф чи Дјдвентистською христи€нською церквоюФ [209, с.121-122; 27, с.17-19]. «агалом, не зважаючи на критичний п≥дх≥д до постат≥ ”.ћ≥ллера, адвентисти повТ€зують з його д≥€льн≥стю необх≥дн≥сть по€ви пророчого дару, що п≥зн≥ше стало важливою складовою в≥ровченн€ церкви ј—ƒ.

ƒва основних пер≥оди розвитку свого руху, €к апокал≥птично-пророчого, адвентисти под≥л€ють на 8 етап≥в. ѕерший етап (1831 - 1838) характерний тим, що ”.ћ≥ллер пропов≥дуЇ другий прих≥д €к видимий ≥ €к такий, що буде до 1000-л≥тт€. ƒругий етап (1838 Ц 1840) Ц значимий приЇднанн€м до руху в 1840 роц≥ дочки ди€кона методистськоњ ÷еркви –оберта √армона - ќлени ≥з ѕортленду, майбутньоњ в≥сниц≥ адвентистськоњ церкви Ц ќлени ”айт. “рет≥й етап Ц в≥домий €к пер≥од Дгенеральних конференц≥йФ (1840-1842), коли до руху приЇдналис€ в≥домий тлумачник пророцтв, методист ≤ос≥€ Ћ≥тч та пастор бостонськоњ церкви конгрегац≥онал≥ст≥в „арльз ‘≥тч, €к≥ стали ≥деологами руху. ƒл€ четвертого етапу (1842-1843), €к пер≥оду так званих таб≥рних збор≥в, характерна актуал≥зац≥€ близького приходу ≤суса ’риста. ѕТ€тий етап охоплюЇ под≥њ 1843 року. ÷е початок опозиц≥њ адвентистському руху, пропов≥дуванн€ в≥дм≥нних в≥д ћ≥ллера погл€д≥в. ¬еликою попул€рн≥стю в цей пер≥од користуЇтьс€ вченн€ ƒанињла ”айтб≥ про Д“ис€чол≥тнЇ ÷арствоФ на земл≥, та духовний другий прих≥д ’риста, €кий в≥дбудетьс€ в серц≥ людини. «авершуЇ перший пер≥од Ц шостий кризовий етап, €кийв адвентистськ≥й л≥тератур≥ називають Дчасом оч≥куванн€Ф, останн≥м роком ≥стор≥њ земл≥. «ак≥нчуЇтьс€ в≥н весною 1844 року [90, с.46-112]. ѕер≥одом реорган≥зац≥њ ≥ перегл€ду пророчих висновк≥в вважаЇтьс€ сьомий етап, оск≥льки —амуњл —ноу, досл≥джуючи ≥стину про великий ƒень очищенн€, ≥ беручи до уваги притчу ’риста про дес€ть д≥в, приходить до висновку, що початкова дата другого приходу була визначена нев≥рно. «а новими розрахунками ц€ под≥€ повинна в≥дбутис€ 22 жовтн€ 1844 року. ѕ≥сл€ цього адвентистський рух актив≥зуЇтьс€ ≥ дос€гаЇ своЇњ кульм≥нац≥йноњ фази. ÷е так званий Друх сьомого м≥с€ц€Ф чи Дќп≥вн≥чний крикФ. —отн≥ тис€ч екземпл€р≥в газет ≥ журнал≥в на своњх стор≥нках спов≥щали про близький к≥нець. Ќа таб≥рних зборах тис€ч≥ людей спов≥дували своњ гр≥хи ≥ звертались до Ѕога. ‘ермери залишали на пол€х нез≥браний врожай, ≥нш≥ залишали державн≥ пости, магазини та лавки. «акривались р€д великих п≥дприЇмств у Ѕрукл≥н≥. як згадувала ќ.”айт, це були найщаслив≥ш≥ дн≥ в њњ житт≥. 22 жовтн€ 1844 року багато в≥руючих з≥брались групами в храмах, по дом≥вках, п≥д розкинутими шатрами чи просто на вулиц€х ≥ оч≥кували поверненн€ ’риста. ѓх було б≥л€ 50 тис. чолов≥к.

Ќайскладн≥шим дл€ руху був восьмий етап, €к пер≥од великого розчаруванн€. ѕ≥сл€ провалу ≥дењ другого приходу, через дек≥лька дн≥в п≥сл€ 22 жовтн€ 1844 року орган≥зований ран≥ше адвентистський рух став розвалюватис€, в кер≥вництв≥ розпочалис€ розб≥жност≥. Ѕагато кер≥вник≥в адвентистського руху робили спроби встановити нов≥ строки приходу: 1845, 1846, 1847 рр. ÷им початковий пер≥од розвитку адвентистського руху под≥бний до раннього Їгов≥зму. јдвентистськ≥ богослови вважають, що вс≥х, хто продовжував в≥рити у другий прих≥д ’риста умовно можна под≥лити на три групи: 1) т≥, хто займав екстрем≥стську позиц≥ю. ƒе€кий час вони продовжували призначати точн≥ дати приходу, але п≥сл€ провалу њх спроб ц€ група розпалась; 2) залишки тих, хто продовжував в≥рити у другий прих≥д (б≥л€ 25 тис.). ¬они мало чим в≥др≥зн€лись в≥д ≥нших протестант≥в. ѕ≥зн≥ше ц€ група розпалас€ на р€д нових христи€нських товариств, таких €к Дјдвентисти першого дн€Ф Д™вангельськ≥ адвентистиФ, Дјдвентисти-христи€ниФ, Д÷ерква ЅожаФ; 3) т≥, €к≥ стали членами ÷еркви христи€н јдвентист≥в сьомого дн€ [12, с.348-351; 90, с.99-132].

ќдн≥Їю з найб≥льших ≥ найвпливов≥ших теч≥й адвентизму Ї ¬сесв≥тн€ ÷ерква јдвентист≥в —ьомого ƒн€ (ј—ƒ), утворенн€ €коњ можна в≥днести до 1844-1848 рр. ќрган≥зац≥€ сформувалас€ ≥з 3-оњ групи в≥руючих адвентистського руху, або тих, хто продовжував в≥рити в другий прих≥д ’риста нав≥ть п≥сл€ Двеликого розчаруванн€Ф [12, с.73]. ¬елику роль в систематизац≥њ есхатолог≥чних ≥дей ÷еркви ј—ƒ в≥д≥грала ќлена ”айт (√армон) (1827-1915). ¬она маЇ в церкв≥ особливий статус Ц в≥сниц≥ (в де€ких св≥тських джерелах њњ називають пророчицею).

—еред адвентист≥в дом≥нуючою Ї теза, що через в≥сницю Ѕог спр€мовував загальну теч≥ю богословськоњ думки, обер≥гаючи њњ в≥д помилкових погл€д≥в ≥ людських доповнень. ¬они переконан≥, що завд€ки цьому в ÷еркв≥ ј—ƒ склалась ч≥тка доктринальна система, заснована виключно на б≥бл≥йних засадах [239, с.8-9]. јнал≥з праць ќлени ”айт св≥дчить, що вона мала в≥дношенн€ до розробки таких есхатолог≥чних проблем, €к субота, невидимий прих≥д ’риста у св€тилище, межовий стан. ¬иход€чи з цього њњ називають новозав≥тн≥м пророком [239, с.11].

ѕосилаючись на 1  ор. 12:1-10 адвентисти вважають, що дар пророцтва Ц один ≥з благословенних духовних дар≥в, даних людин≥ Ѕогом, про€вивс€ €краз в служ≥нн≥ ќ.”айт. јдвентисти запевн€ють, що закр≥пленн€ за ќ.”айт авторитету в≥сниц≥ ≥ пророчиц≥ Ѕожоњ Ц одне ≥з значних €вищ в ≥стор≥њ христи€нськоњ ÷еркви останнього часу (Дцеркви залишкуФ Ц авт.) [12, с.323; 248, с.63]. “ому (це Ї особлив≥стю адвентизму) у в≥ровченн≥ ÷еркви ј—ƒ закр≥плено особливу роль пророцтв ≥ самих пророк≥в [12, с.403; 248, с.63]. «г≥дно цьому положенню, прац≥ ќ.”айт Ї авторитетним джерелом ≥стини, вони служать дл€ церкви ДЕ вт≥хою, кер≥вництвом, настановою ≥ звинуваченн€мФ. ÷≥ прац≥ стверджують, що Ѕ≥бл≥€ Ї м≥рилом, за допомогою €кого сл≥д перев≥р€ти кожне вченн€ ≥ кожний досв≥д [279, с.80-81]. ƒар пророцтва вважаЇтьс€ одн≥Їю ≥з особливих ознак церкви ј—ƒ [364, с.252]. ” св≥тл≥ цього адвентисти обгрунтовують необх≥дн≥сть дару пророцтва, призначенн€ пророка, форми його служ≥нн€ та способи передач≥ пророками Ѕожих в≥стей [12, с.325-333].

јдвентисти запевн€ють, що по€ва в ÷еркв≥ пророчиц≥ в особ≥ ќ.”айт обумовлена вс≥м ходом ≥сторичного розвитку христи€нства ≥ визвана необх≥дн≥стю дати Ѕож≥ вказ≥вки люд€м напередодн≥ другого приходу ’риста. ѕророчий дар, зауважують адвентистськ≥ богослови, в≥дпов≥даЇ вс≥м основним б≥бл≥йним ознакам. ”айт, на њх думку, по праву вважаЇтьс€ пророком Ѕожим в сучасному св≥т≥ [12, с.336-376]. Ќа ц≥й п≥дстав≥ ќ.”айт в≥днос€ть до такого класу пророк≥в ≥ провидц≥в €к Ќафан, ќг≥€, …о≥л [248, с.60]. —воњ в≥ст≥, вважають адвентисти, ќ.”айт отримувала головним чином за допомогою вид≥нь. јдвентисти навод€ть приклад, що т≥льки з 1844 по 1915 рр. њй було дано звище 2000 профетичних вид≥нь ≥ сн≥в [364, с.253]. Д—в≥дченн€Ф (вид≥нн€), за заувагою самоњ ќ.”айт, виконують ту ж мету, що проголошувалась в давнину вустами пророк≥в та апостол≥в Ц зверненн€ Ѕога до людей дл€ звинуваченн€ чи виправленн€. ¬ 1876 р. ќ.”айт, щоправда, застерегла, посилаючись на вид≥нн€ в≥д 30-го кв≥тн€ 1871 р., що њњ св≥дченн€ не п≥дм≥н€ють Ѕ≥бл≥ю. ÷им самим вона закр≥пила за собою право говорити в≥д ≥мен≥ Ѕога, Дпередавати …ого св≥тло люд€мФ. Ќа п≥дстав≥ цього виникла теза, що њњ Дсв≥дченн€Ф Ї малим св≥тлом, що веде до ¬еликого св≥тла Ц ’риста [29, с.590-596].

¬изначаючи роль та призначенн€ своЇњ в≥сниц≥ ќ.”айт в пророч≥й д≥€льност≥ церкви, адвентисти зауважують, що вона не зм≥нювала б≥бл≥йну доктрину, але лише в≥дродила ≥ поставила на належний р≥вень т≥ проблеми, до €ких ортодоксальна церква в≥дносилась ≥з зневагою. ÷е так≥ проблеми, €к: 1) сутн≥сть божественного плану спас≥нн€; 2) вселенська боротьба м≥ж добром ≥ злом, м≥ж Ѕогом ≥ —атаною; 3) вченн€ про другий прих≥д ≤суса ’риста [12, с.379-382]. ѕророч≥ в≥ст≥ ќ.”айт, на думку адвентист≥в, мають ун≥версальне ≥ практичне значенн€. “ому пророч≥ поради, вказ≥вки та настанови, €к≥ Ї у в≥ст€х, даютьс€ не ст≥льки дл€ вивченн€, ск≥льки дл€ њх вт≥ленн€ в христи€нське житт€ [248, с.61]. ƒосл≥дженн€ пророчого служ≥нн€ ќ.”айт, зауважують вони, дозвол€Ї зробити висновок, що €краз на нењ в церкв≥ залишку л€гли т≥ обовТ€зки, €к≥ Ѕог покладав на б≥бл≥йних пророк≥в в давнину. јдвентистська церква, характеризуючи д≥€льн≥сть в≥сниц≥ ќ.”айт, вважаЇ, що њњ вклад Ї найб≥льшим у передбаченн≥ майбутн≥х под≥й через вид≥нн€ у форм≥ актуальноњ есхатолог≥њ, викладеноњ в заключних главах книги Д¬елика боротьбаФ, де вона, звертаючись до б≥бл≥йних пророцтв, розкриваЇ њх €к Ѕожий план великоњ боротьби м≥ж добром ≥ злом (м≥ж Ѕогом ≥ —атаною) [19]. ” звТ€зку з цим, положенн€ про ¬елику боротьбу закр≥плено в пункт≥ 8 в≥ровченн€ ÷еркви ј—ƒ [248, с.8].

јнал≥зуючи адвентистську есхатолог≥ю, зауважимо, що вона побудована на ≥сторичному спадку досл≥джень ”.ћ≥ллера ≥ його посл≥довник≥в та праць ќ.”айт. јпокал≥птично-пророцький характер есхатолог≥чних принцип≥в ÷еркви ј—ƒ закр≥плено в р€д≥ 27 пункт≥в Дќсновних положень у вченн≥ в≥ри христи€н адвентист≥в сьомого дн€Ф, €к≥ прийн€то в ƒалас≥ на ¬сесв≥тньому зТњзд≥ ÷еркви у кв≥тн≥ 1980 року [261, с.25; 161, с.396-398; 379, с.80-83; 6, с.53-58; 248, с.11-15]. «агальн≥ ж положенн€ есхатолог≥њ адвентист≥в викладено в розд≥л≥ Д¬ченн€ про под≥њ останнього часуФ фундаментального доктринального виданн€ Д—початку було словоФ, де п≥ддаютьс€ анал≥зу так≥ есхатолог≥чн≥ феномени €к другий прих≥д ’риста, смерть ≥ воскрес≥нн€, “ис€чол≥тнЇ ÷арство, Ќова земл€ [с.427-491].

—л≥д мати на уваз≥, що адвентисти, пророкуючи виконанн€ пророцтв та квал≥ф≥куючи прих≥д ’риста €к катастроф≥чну под≥ю (спустошенн€ земл≥ та знищенн€ неправедних) зауважують, що вони чекають поверненн€ ’риста, а не Дк≥нц€ св≥туФ [5, с.432-433]. “ому вони називають свою есхатолог≥ю етичним вченн€м, €ке призвано вт≥лити цю рад≥сну в≥стку в реальну практику христи€н. ѓх есхатолог≥€, запевн€ють адвентисти, достатньо оптим≥стична, адже б≥бл≥йна есхатолог≥€ маЇ €скраво виражений етичний зм≥ст [150, с.98]. «в≥дси р€д позиц≥й церкви у переддень приходу ≤суса ’риста: 1) есхатолог≥чна перспектива земного служ≥нн€ Ц в≥дновленн€ в людин≥ Ѕожого образу; 2) реал≥зац≥€ Дпринципу сол≥дарност≥Ф, що ірунтуЇтьс€ на гармон≥йному поЇднанн≥ особистого ≥ соц≥ального, що реал≥зуЇтьс€ в благод≥йницьк≥й та ф≥лантроп≥чн≥й д≥€льност≥ та формуванн≥ у в≥руючих громад€нськоњ позиц≥њ. “ут ми бачимо дуал≥зм есхатолог≥њ: з одного боку Ц в≥ра в неминуч≥сть глобальноњ катастрофи, щоб пот≥м побудувати Днов≥ небеса ≥ нову землюФ; з ≥ншого боку Ц в≥ра в другий прих≥д ’риста, €ка, разом з тим, передбачаЇ в≥дпов≥дальн≥сть людини за все, що њй дов≥рено згори Ц збереженн€ природи ≥ сусп≥льства [162, с.18, 34-45, 123-124].

ќбгрунтовуючи доктрину про к≥нець св≥ту в контекст≥ л≥н≥йного розвитку ≥стор≥њ, адвентисти визначають њњ €к пер≥од великоњ боротьби м≥ж добром ≥ злом, к≥нечною метою €коњ Ї встановленн€ ÷арства в≥чност≥. ѕро це йде мова в окрем≥й прац≥ ќ.”айт Д¬елика боротьбаФ [19] ≥ в розд≥л≥ 8 Д¬елика боротьбаФ роботи Д—початку було словоФ [5, с.133-141]. «астосовуючи б≥бл≥йну концепц≥ю ≥стор≥њ: створенн€ св≥ту, перший ≥ другий прих≥д ’риста, адвентисти вважають, що через ц≥ три в≥хи можна провести л≥н≥ю часу, це й буде шл€х до мети Ц ÷арства Ѕожого. Ѕ≥бл≥йн≥ ж пророцтва, на њх думку, в≥д самого початку цього шл€ху ≥ до його завершенн€, под≥бн≥ вказ≥вкам, €к≥ п≥дказують в≥руючим, де вони знаход€тьс€ в потоц≥ часу ≥ що њх оч≥куЇ в найближчому майбутньому. “ому адвентисти, з одного боку, досл≥джують б≥бл≥йн≥ пророцтва ≥ њх виконанн€ €к ознаки близького ƒн€ √осподнього, з ≥ншого Ц робл€ть пророцтва методолог≥чним принципом свого вченн€ [5, с.7].

јдвентисти переконан≥, що вс≥ пророцтва концентровано виражають план великоњ боротьби, основним питанн€м €коњ Ї подоланн€ зла та встановленн€ ÷арства в≥чност≥ п≥сл€ завершенн€ людськоњ ≥стор≥њ [5, с.133-141]. ќ.”айт у своњй робот≥ Д¬елика боротьбаФ розкриваЇ план спас≥нн€ людства, основн≥ ≥дењ €кого, на њњ думку, були проголошен≥ ’ристом, розвивалис€ прот€гом ≥стор≥њ христи€нськоњ церкви та отримають своЇ завершенн€ при другому приход≥ у ÷арств≥ в≥чност≥. ÷ей пер≥од адвентисти в≥днос€ть на 7-е тис€чол≥тт€ [19]. ¬ контекст≥ цього, в≥сниц€ у ц≥й фундаментальн≥й прац≥ розгл€даЇ р€д ≥дей, €к≥ п≥зн≥ше отримали доктринальн≥ характеристики: ознаки приходу ’риста; класиф≥кац≥ю людей в останн≥ дн≥ через призму суботи та трьохангельськоњ в≥стки. ѕосилаючись на причини написанн€ роботи, ”айт запевн€Ї, що њй було вид≥нн€ страшних картин прийдешньоњ реальност≥: Їретизм, помилков≥ погл€ди, д≥њ —атани та лжехриста, аморал≥зм, €к≥ будуть ознаками близького приходу ’риста [21, с.425]. Ќа к≥нець земноњ ≥стор≥њ ќ.”айт в≥дносить ≥снуванн€ двох груп людей (арм≥й), де на чол≥ одних буде ’ристос, ≥нших Ц —атана; в арм≥њ останнього, €к вона вважаЇ, ув≥йдуть т≥, хто порушуЇ закон, тобто суботу ≥ не приймаЇ трьохангельську в≥стку. Ќа думку ”айт, останн≥й конфл≥кт €краз розвернетьс€ навколо суботи. ƒо приб≥чник≥в —атани вона також в≥дносить ном≥нальн≥ церкви [21, с.419-437]. ¬ажливо в≥дзначити, в контекст≥ методолог≥чних п≥дход≥в, що ”айт п≥д вс≥ компоненти майбутн≥х доктринальних принцип≥в п≥дводила грунт своњх вид≥нь. “ак, Дк≥нець час≥вФ вона актуал≥зуЇ через вид≥нн€ є 31 в том≥ 5 Д—в≥дчень дл€ церковФ. ѕосилаючись на нього, в≥сниц€ стверджуЇ, що њй було показано, що €к т≥льки почнуть говорити Дмир ≥ безпекаФ Ц це буде св≥дченн€м виконанн€ пророцтв про близький к≥нець час≥в. ÷е вважаЇтьс€ останньою в≥сткою застереженн€. “ут ми спостер≥гаЇмо акцент на актив≥зац≥ю новозав≥тноњ апокал≥птики та заклику до готовност≥ зустр≥ти ’риста, не п≥ддаючись зваблюванн€м —атани до мирських потреб. ѕри цьому робитьс€ застереженн€, що цей св≥т дл€ христи€нина Ц ворожа територ≥€, чужа крањна, в €к≥й потр≥бно вижити, Дод€гнувшись в Ѕож≥ лати та озброњвшись мечем ƒухаФ [29, с.95-96].

јнал≥з адвентистських джерел даЇ можлив≥сть представити њх есхатолог≥чну концепц≥ю наступним чином: другий прих≥д ’риста, €кому передуЇ сл≥дчий суд; перше воскрес≥нн€ ≥ вознес≥нн€ св€тих; јрмагеддон, спустошенн€ земл≥ та знищенн€ нечестивих; 1000-л≥тнЇ царство праведних на неб≥; друге воскрес≥нн€ ≥ останн≥й суд; нова земл€ [379, с.82-83; 5, с.399-489; 150, с.97].

як видно ≥з самоњ назви церкви, адвентисти робл€ть акцент саме на другому приход≥ (Advent) ’риста. “ому цю категор≥ю можна вважати ключовою в адвентистськ≥й есхатолог≥чн≥й доктрин≥. як така, вона Ї 24-м пунктом основних положень в≥ровченн€ церкви. –озробл€ли цю доктрину ”. ћ≥ллер, ƒж. ”айт. —л≥д мати на уваз≥, що адвентисти в≥р€ть в те, що ’ристос не т≥льки прийде, але й в те, що ¬≥н прийде скоро, хоча не встановлюють н≥€коњ дати, але зауважують, що це буде до “ис€чол≥тнього ÷арства [12,с.51; 248, с.17]. —аме тому вони надають велике значенн€ пророцтвам про к≥нець св≥ту [379, с.17]. ƒоктрину про дар пророцтва розробл€ли ƒж. та ќ.”айт, √.Ѕаклер, –. отрелл [12, с.70-71]. ƒухом пророцтва, €к св≥дчень ’риста дл€ церкви, прос€кнута вс€ адвентистська есхатолог≥€. «г≥дно ќб. 19:10, Ддух пророцтваФ Ї одн≥Їю ≥з ознак церкви залишку, €к себе ≥менують адвентисти [12, с.71-72; 150, с.90]. —л≥дуючи духу пророцтва, €к Ѕожому дару, адвентисти в≥р€ть, що велика боротьба м≥ж добром ≥ злом Ц це реальн≥сть, де ≤сус ’ристос —воњм служ≥нн€м на неб≥ проводить сл≥дчий суд. ¬они впевнен≥, що ¬≥н скоро прийде, щоб встановити новий св≥товий пор€док дл€ тих, хто виконуЇ запов≥д≥, ≥ в першу чергу Ц суботу [365]. ўоправда, виход€чи з того, що в центр≥ Ѕ≥бл≥њ ≥ б≥бл≥йноњ есхатолог≥њ знаход€тьс€ не дати ≥ м≥сц€, але ’ристос, адвентисти тим самим зн≥мають проблему часу …ого приходу. ƒл€ позначенн€ феномену другого приходу адвентисти застосовують р€д терм≥н≥в: 1) parusia (Дприх≥дФ), 2) apokalypsis (обТ€вленн€); 3) epiphaneia (по€ва), €к≥ означають мес≥анський прих≥д ’риста дл€ суда в к≥нц≥ час≥в. –€д ≥нших значень повТ€зан≥ з пон€тт€ми: день, той ƒень, день Ѕожий, день √оспода, день ≤суса ’риста, останн≥й день, великий день суду, день гн≥ву, день викупленн€ [12, с.50-51].

¬ажлив≥сть категор≥њ Ддругий прих≥дФ адвентисти аргументують ще й тим, що вона згадуЇтьс€ в кожному 5-му в≥рш≥ Ќового «ав≥ту [363, с.31]. јдвентисти, посилаючись на пророцтва, в≥р€ть в неминуч≥сть поверненн€ ’риста (2 ѕет. 3:13), гарант≥Їю чого вважаЇтьс€ …ого перший прих≥д та сьогодн≥шнЇ служ≥нн€ на небесах [5, с.429-430]. ¬ контекст≥ цього можна говорити, що дл€ адвентист≥в прих≥д вже невидимо присутн≥й, адже, зг≥дно пункту 23 в≥ровченн€, ’ристос, по зак≥нченню пророчого пер≥оду 2300 дн≥в, ув≥йшов у другу, останню фазу —вого примирювального (людей з Ѕогом Ц авт.) служ≥нн€ в небесному св€тилищ≥ [162, с.96]. ¬оно про€вл€Їтьс€ в сл≥дчому суд≥, у функц≥њ €кого входить визначенн€ дол≥ вс≥х людей, ≥ в першу чергу тих, хто отримаЇ право на перше воскрес≥нн€ [379, с.82; 248, с.14]. ѕункт 24 в≥ровченн€, визначаЇ спос≥б поверненн€ ’риста, €к буквальний, видимий [379, с.82; 6, с.56]. ƒо цього додаютьс€ ще так≥ характеристики: буде супроводжуватис€ звуком Дгромогласноњ трубиФ, в≥н буде величним, раптовим. ÷е буде катастроф≥чна под≥€: буде спустошена земл€ та жив≥ нечестив≥ вогнем з неба (јрмагеддон) [5, с.431-433; 364, с.26-27; 12, с.51-52].

ѕод≥њ другого приходу адвентисти розпод≥л€ють на два пер≥оди: 1) перше воскрес≥нн€, зг≥дно сл≥дчому суду ≥ вознес≥нн€ праведних та встановленн€ 1000-л≥тнього царства; 2) друге воскрес≥нн€, що завершитьс€ к≥нцевим судом ≥ настанн€м в≥чност≥. —пустошенн€ земл≥, знищенн€ нечестивих, перше ≥ друге воскрес≥нн€ ≥з судами, адвентисти називають к≥нцем ≥снуванн€ св≥ту, Дкончиною в≥куФ. ѕосилаючись на Ќовозав≥тну градац≥ю часу, вони вважають це зм≥ною еон≥в, €к певних епох ≥стор≥њ викупного подвигу ’риста. ¬≥чн≥сть же, вони визначають терм≥ном Дв≥д в≥куФ (у Ћютера Ц прийдешн≥ в≥ки). «в≥дси людське бутт€ пропонуЇтьс€ у 2-х фазах: сьогодн≥шн≥й ≥ майбутн≥й в≥к. —ьогодн≥шн≥й в≥к Ц ДлукавийФ, в €кому люди помирають. ¬≥н триваЇ до другого приходу ’риста ≥ до к≥нцевого суду, а пот≥м розпочнетьс€ Дмайбутн≥й в≥кФ, коли буде оновлена земл€ ≥ знищена смерть [12, с.52].

ƒоктрина другого приходу т≥сно повТ€зана ≥з принципами здорового способу житт€, що Ї також специф≥чною рисою адвентистськоњ есхатолог≥њ. «наченн€ Дпринцип≥вФ обумовлюЇтьс€ р€дом причин: 1) здоровТ€ людини т≥сно повТ€зане з њњ духовним житт€м. ’то маЇ €сний розум ≥ здоровий т≥лом, вважають адвентисти, той може краще зрозум≥ти ≥ виконати волю Ѕожу; 2) ≥з-за гр≥хопад≥нн€ люди мають душевн≥ ≥ ф≥зичн≥ стражданн€ ≥ тому Ѕог хоче спасти людину у вс≥й повнот≥ (Ћк. 9:10); 3) т≥ло Ц храм ƒуха —в€того, тому людина повинна бути в≥дпов≥дальною за своЇ т≥ло, здоровТ€ ≥ житт€ (1  ор. 6:19-20); 4) п≥дготовка до другого приходу вимагаЇ в≥д людини повноњ самов≥ддач≥ Ѕогу, а дл€ цього потр≥бне гарне здоровТ€. ’то не звертаЇ увагу на цю в≥дпов≥дальн≥сть, стверджують адвентисти, ≥ порушуЇ правила г≥г≥Їни, п≥ддаючи руйнац≥њ т≥ло, той порушуЇ запов≥д≥ Ѕож≥ ≥ не насл≥дуЇ царство Ѕоже. “ому в≥дпов≥дальний спос≥б житт€ передбачаЇ в≥дказ в≥д пал≥нн€, алкоголю, вегетар≥анство, правильне чередуванн€ сну ≥ в≥дпочинку, режим житт€. “акий п≥дх≥д поЇднуЇ принципи здорового способу житт€ ≥з запов≥ддю про суботу: ДЎ≥сть дн≥в працюй...Ф (¬их. 20:9) [12, с.83-84]. Д”триманн€Ф (грецьк. egrateia), що в Ћютера означаЇ Дпом≥ркован≥стьФ, Дсамоволод≥нн€Ф, €к один з плод≥в —в€того ƒуха (√ал. 5:22) дл€ адвентист≥в, з посиланн€м ще на 1 ѕет. 1:6 Ї христи€нською доброчинн≥стю, €ку сл≥д практикувати. Ќа повс€кденн≥й мов≥ цей принцип називаЇтьс€ Дсан≥тарною реформоюФ, €к≥й в≥руюч≥ повинн≥ сл≥дувати. ÷≥й проблем≥ серйозну увагу надавала ќ.”айт. ўе в 1848 р. вона звернула увагу на шкоду тютюну, чаю, кави, а з 1863 р. у принципах здорового способу житт€ почали бачити частину вченн€, €ке проголошуЇ ÷ерква [12, с.186-188; 379, с.117-128; 5, с.358-369]. ≤снуЇ думка, що розробку принцип≥в сан≥тарноњ реформи можна в≥днести на пер≥од п≥сл€ вид≥нн€ ќ.”айт про це 6 червн€ 1863 р. [21, с.276].

ќ.”айт запевн€Ї, що зг≥дно вид≥нню в≥д 10 грудн€ 1861 р. њй знову було показано, що сан≥тарна реформа (принципи здорового способу житт€) Ц одна ≥з галузей великоњ справи, здатноњ приготувати народ до приходу √оспода [28, с.143]. ѓњ значим≥сть в≥сниц€ актуал≥зуЇ тим, що сан≥тарна реформа повТ€зана з трьохангельською в≥сткою €к рука з т≥лом. ќкр≥м того, ”айт повТ€зуЇ њњ ще з декалогом, €кий адвентисти абсолютизують. –азом це узагальнюЇтьс€ так: не виконуючи сан≥тарну реформу, в≥руючий тим самим порушуЇ ≥ закон запов≥дей (що допустило у св≥й час гр≥хопад≥нн€ ≥з-за непом≥рного апетиту перших людей Ц авт.). ¬ подальшому, на њњ думку, це привело до потопу, —одома ≥ √омори. ѕотуранн€ своњм матер≥альним потребам в≥сниц€ вводить в ранг ознаки, €ка буде св≥дчити про близький прих≥д ’риста. ќсновним же аргументом важливост≥ сан≥тарноњ реформи Ї те, каже в≥сниц€, що не виконуючи њњ, людина не зможе представити своЇ т≥ло в жертву Ѕогу, адже потураЇ звичкам, €к≥ послаблюють њњ ф≥зичну, розумову, ≥ моральну енерг≥ю. –еформа також в≥д≥граЇ велику роль, оск≥льки, каже ”айт, воскрес≥нн€ в≥дроджуЇ ≥дентичне т≥ло. “акий п≥дх≥д зумовив ор≥Їнтац≥ю адвентист≥в не т≥льки на здоровий спос≥б житт€, але й на формуванн€ ≥нфраструктури заклад≥в оздоровчого та реаб≥л≥тац≥йного характеру [28, с.143-146]. ѕорушенн€ реформи, зг≥дно Д—в≥дченнюФ є 25 буде оознакою, що буде говорити про настанн€ Достанн≥х час≥вФ [28, с.423-429].

јбсолютизац≥€ сан≥тарноњ реформи, зг≥дно вид≥нню є 36, актуал≥зувала дл€ адвентист≥в необх≥дн≥сть медицинськоњ м≥с≥онерськоњ роботи [31, с.129-138]. ÷€ ж проблема актуал≥зуЇтьс€ в розд≥л≥ 2 ДЌаша медицинська м≥с≥онерська роботаФ тому 7 через св≥дченн€ є 35 та розд≥лу 3 Д«доров≥ продукти харчуванн€Ф цього ж тому. ќсоблива увага тут звертаЇтьс€ на необх≥дн≥сть знань про здоровий спос≥б житт€, роль у цьому л≥кувальних заклад≥в та њх прац≥вник≥в. ¬≥рн≥сть принципам сан≥тарноњ реформи, рекомендац≥њ щодо харчуванн€ (чай, кава, наркотики, алкоголь, мТ€сна њжа) та навчанн€ принципам здорового способу житт€ ќ.”айт п≥дтвердила на поч. ’’ ст. через в≥сть є 37, що викладено в том≥ 9 Д—в≥дченьФ. ¬≥дпов≥дно, мова йде про необх≥дн≥сть розробки програм оздоровленн€ ≥ реаб≥л≥тац≥њ, створенн€ мереж≥ оздоровчих заклад≥в та фабрик здорового харчуванн€. ћи думаЇмо, що саме посилаючись на в≥ст≥ єє 25, 35, 37 адвентистська в≥сниц€ розбудувала п≥двалини принцип≥в здорового способу житт€, що стало визначальною рисою есхатолог≥чного вченн€ церкви [30, с.45-112; 32, с.122-142; 239, с.11; 21, с.266-267]. ќ.”айт, по-перше, п≥дготувала р€д праць методичного характеру: Дѓжа ≥ харчуванн€Ф, Д—луж≥нн€ зц≥ленн€Ф, Д”триманн€Ф, Дѕоради по збереженню здоровТ€Ф [12, с.390]. ѕо-друге, вона рекомендувала, з одного боку, займатис€ проф≥лактикою захворювань та спортом; з ≥ншого Ц реаб≥л≥тац≥йною роботою. ” звТ€зку з цим, церква створила широко розгалужену систему оздоровчо-проф≥лактичних заход≥в. “ак, в службу здоровТ€ ¬сесв≥тньоњ ÷еркви ј—ƒ вход€ть: 150 л≥карень; 360 амбулатор≥й ≥ кл≥н≥к; 74 будинки дл€ людей похилого в≥ку ≥ сир≥тських будинк≥в; б≥л€ 30-ти п≥дприЇмств здорового харчуванн€. ÷ерква утримуЇ б≥л€ 1200 л≥кар≥в та 3,5 тис. медсестер [379, с.167]. Ќа вс≥х структурних р≥вн€х ÷еркви функц≥онують в≥дд≥ли та центри здоровТ€ [261, с.437-445; 114, с.10-103].

ѕеред другим приходом, за адвентистською есхатолог≥Їю, буде вир≥шена Дв≥чна дол€ кожноњ людиниФ (ќб. 22:11-12), щоправда, по-р≥зному. —початку, за в≥ровченн€м, буде вир≥шена дол€ праведних Ц живих ≥ мертвих, через перше воскрес≥нн€. ¬≥дзначимо, що положенн€ про смерть ≥ воскрес≥нн€ закр≥плен≥ в пункт≥ 25 в≥ровченн€, де смерть квал≥ф≥куЇтьс€ €к безсв≥домий стан, та даЇтьс€ посл≥довн≥сть воскрес≥нн€: спочатку, до 1000-л≥тт€ Ц праведн≥; п≥сл€ 1000-л≥тт€ - неправедн≥ [379, с.82-83]. ЌагадаЇмо, що проблема межового стану (смерт≥) розробл€лась м≥ллеритами та „арльзом ‘≥тчем, ќ.”айт (ДЌариси житт€Ф, 1880), –. отреллом (Д–евТю енд √еральдФ, 1857), ƒ.’аллом (ДЋюдина не безсмертнаФ, 1854), ƒж.Ћабороу (Д„и безсмертна душа?Ф, 1855) [12, с.154-157]. ¬итокова теза про межовий стан та смертн≥сть душ≥ була сформульована ƒжоном Ѕентоном (Д–евТю енд √еральдФ, 1854) та –. отреллом (Д–евТю енд √еральдФ, 1853) [12, с.202-203].

ѕерш н≥ж перейти до структурно-функц≥онального анал≥зу категор≥й Дсмерт≥Ф та Двоскрес≥нн€Ф, проанал≥зуЇмо сутн≥сть та функц≥ональн≥сть категор≥њ Ц сл≥дчий суд, оск≥льки феномен смерт≥ ≥ воскрес≥нн€ можуть бути зрозум≥лими лише в контекст≥ останнього. Д—л≥дчий судФ Ц це пон€тт€ у вченн≥ адвентист≥в, €ке позначаЇ певну частину ≥стор≥њ викупного подвигу ’риста, що передуЇ другому приходу ’риста ≥ великому останньому суду. ¬≥н названий сл≥дчим тому, що на прот€з≥ цього пер≥оду розсл≥дуЇтьс€ ≥стор≥€ житт€ людей, ≥мена €ких записан≥ в Д низ≥ житт€Ф (ќб. 22:12). ÷е суд над Дцерквою св€тихФ, на в≥дм≥ну в≥д Достаннього судуФ Ц Днад народамиФ. ¬ к≥нц≥ сл≥дчого суду, зг≥дно вченню, гр≥хи тих, €к≥ в≥рили до к≥нц€, будуть викреслен≥ ≥з небесних книг, ≥мена ж ≥нших Ц викреслен≥ ≥з Д ниги житт€Ф. “ому, посилаючись на Ѕ≥бл≥ю, адвентисти впевненн≥, що в≥руюч≥ уже тут, на земл≥, Дмають житт€ в≥чнеФ, але отримають його т≥льки у Дв≥ц≥ прийдешньомуФ. “обто, вони вже на земл≥ Дзнаход€тьс€ у ÷арств≥ ЅожомуФ, Днасл≥дуватиФ ж його, вони зможуть т≥льки в майбутньому [12, с.147-149].

¬ченн€ про сл≥дчий суд розробл€лось, починаючи з ”. ћ≥ллера (1843-1844) ≥ остаточно було узагальнено ƒж. ”айт в 1857 р., де в≥н, посилаючись на 1 ѕет. 4:17 назвав його пророчим. ƒж. ”айт також тут застосував класиф≥кац≥ю ѕетра про два класи людей та чергов≥сть њх осудженн€ [12, с.149-154]. ƒетальний опис сл≥дчого суду на€вний також у розд≥л≥ 28 книги ќ.”айт Д¬елика боротьбаФ. ¬≥сниц€ зауважуЇ, що на початках розвитку вченн€ цей суд планувавс€ на 1844 р. ≥ описуЇ €к в≥н буде проходити [19, с.449-460]. ¬ченн€ про те, що в≥н уже проходить ≥снуЇ €к доктрина лише з 1980 р. [379, с.77]. —л≥д мати на уваз≥, що коли прих≥д ’риста призначений на 1843-1844 рр. не в≥дбувс€, почавс€ пошук аргумент≥в причин невиконанн€ пророцтв. ¬важаЇтьс€, що завд€ки Дсв≥тлуФ отриманому ’.≈дсоном та досл≥джень ќ. роужера ≥ ‘.’ана ≥удейськоњ системи жертвопринесень ≥ св€тилища, вони прийшли до висновку, що св€тилище, €ке повинно було очиститис€ Ц не земл€ ≥ не церква, а небесний храм. Ќа п≥дстав≥ цього та висновк≥в ќ. розьЇ й було побудовано догмат про входженн€ ’риста в 1844 р. в небесне св€тилище дл€ проведенн€ сл≥дчого суду [379, с.59; 12, с.138-140]. ѕосилаючись на ƒан. 8 ≥ 9, адвентисти вважають початок сл≥дчого суду в 1844 р. реальн≥стю [364, с.137, 153]. «г≥дно адвентистськ≥й есхатолог≥њ, ’ристос сьогодн≥ виконуЇ —вою другу Ц примирницьку фазу служ≥нн€ в небесному св€тилищ≥. ÷ей ƒень примиренн€ Ї часом д≥њ благодат≥ [248, с.451-453].

–озгл€даючи проблему воскрес≥нн€, в≥дзначимо, що за адвентистським вченн€м, померл≥ знаход€тьс€ у межовому стан≥ Ц стан≥ смерт≥. ¬ есхатолог≥чному контекст≥ т≥ло, розум ≥ душа кожноњ людини дл€ адвентист≥в €вл€Ї собою непод≥льну Їдн≥сть, що призводить до специф≥чного тлумаченн€ пон€тт€ смерт≥ [12, с.154-157; 5, с.107-130, 447-456]. јдвентисти розр≥зн€ють 4 значенн€ смерт≥: ДпершаФ Ц загальна дл€ вс≥х, €к результат гр≥ха; ДдругаФ Ц розплата за гр≥хи в к≥нц≥ 1000 рок≥в; ДдуховнаФ, €к стан тих, хто не прийн€в ’риста - трет€; ДчетвертаФ, €к Дзнищенн€ гр≥хаФ, що супроводжуЇтьс€ процесом в≥дродженн€. ¬ есхатолог≥чному план≥ акцент робитьс€ на першому та другому значенн≥ смерт≥. «ауважимо, що, зг≥дно пункту 7 в≥ровченн€, людина Ц Їдн≥сть т≥ла, душ≥ ≥ духу, €к≥ взаЇмнозалежн≥ одне в≥д одного [379, с.78; 195, с.489-491; 150, с.85]. “ому, за адвентистами, при Дперш≥й смерт≥Ф припин€Їтьс€ ≥снуванн€ в будь-€к≥й форм≥ [12, с.154]. “ака смерть Ц стан сну, тимчасове безсв≥доме ≥снуванн€ до воскрес≥нн€, адже —ам ≤сус пор≥внював смерть з≥ сном (≤в. 11:11-14) та й в Ѕ≥бл≥њ пор≥вн€нн€ смерт≥ з≥ сном ми знаходимо б≥льше 50 раз [5, с.450; 363,с.64]. ¬ченн€ про безсв≥домий стан померлих дозвол€Ї адвентистам в≥дкидати пон€тт€ ДрайФ ≥ ДпеклоФ [209, с.178].

‘≥зична смерть, зг≥дно адвентистськ≥й есхатолог≥њ, це знаходженн€ в могил≥ т≥ла ≥з смертною душею. “≥ло, перетворюЇтьс€ в прах. ƒуша ж, в њх розум≥нн≥, означаЇ лише Дживу душуФ, €к людину; вмираЇ людина, вмираЇ душа. Ќе вмираЇ лише дух, що повертаЇтьс€ до Ѕога. [5, с.110-111, 450-453; 12, с.70-71, 74-75; 363, с.61-62]. —мертн≥сть душ≥ адвентисти аргументують тим, що в 1600 згадках в Ѕ≥бл≥њ про нењ, мова не йде про те, що вона безсмертна [364, с.220-224].

ѕринципи безсв≥домого стану п≥сл€ смерт≥, смертност≥ душ≥ Ї дл€ адвентист≥в доктринальними ≥ вони њх розгл€дають в контекст≥ кондиц≥онал≥зму (вченн€ про умовне безсмерт€) [239, с.11]. ÷ю позиц≥ю вони захищають, посилаючись б≥льш н≥ж на 60 видних богослов≥в, €к≥ сто€ли на цих позиц≥€х (ћ.Ћютер, ¬.“≥ндаль, ≤.Ѕарроу, ≤.—котт, ≤.ѕаркер, ≈.Ѕруннер, –. Ќ≥бур, ƒ.ќуен) [248, с.331-347, 367-395]. ћетодолог≥чн≥ засади щодо розум≥нн€ феномену смерт≥ даЇ ќ.”айт у своњй робот≥ Д¬елика боротьбаФ. “ак, в розд≥л≥ 34 Д„и можуть розмовл€ти з нами мертв≥?Ф, з посиланн€м на ≈кл. 9:5, смерть трактуЇтьс€ €к безсв≥домий стан до воскрес≥нн€ [248, с.515]. ¬ розд≥л≥ 36 Дѕрийдешн€ боротьбаФ, зауважуЇтьс€, що душа вмираЇ разом з т≥лом [248, с.549]. “еза про смертн≥сть душ≥ обстоюЇтьс€ в розд≥л≥ 67 Д—п≥ритизм: стародавн≥й ≥ сучаснийФ книги ќ.”айт Дѕатр≥архи ≥ пророкиФ [248, с.635-671].

ƒл€ позначенн€ пристанища мертвих адвентисти використовують загальноприйн€т≥ пон€тт€: ДшеолФ, ДгадесФ, в значенн≥ могила; тут мертв≥ перебувають до тих п≥р, допоки пекло (гадес) не Дв≥ддастьФ њх п≥д час воскрес≥нн€, що означаЇ, власне, - к≥нець смерт≥ взагал≥ [5, с.452]. —мерть ДдругаФ Ц остаточна, в≥дбудетьс€ в к≥нц≥ 1000-л≥тт€, п≥сл€ другого воскрес≥нн€ Ц неправедних. ÷е знищенн€ не т≥льки неправедних, але й —атани, неправдивих пророк≥в, самого пекла, €к≥ будуть закинут≥ в озеро вогн€не. јдвентисти в≥дкидають в≥чн≥ муки дл€ в≥дкинутих в геЇн≥ вогн€н≥й; це дл€ них Ц символ≥чн≥ стражданн€, €к небутт€ [12, с.154; 5, с.456].

јдвентисти под≥л€ють точку зору, що житт€ п≥сл€ могили можливе лише через воскрес≥нн€. «апорукою цього дл€ них Ї воскрес≥нн€ ’риста, який воскресить мертвих. “ому положенн€ про житт€, смерть та воскрес≥нн€ ’риста закр≥плено у пункт≥ 9 Дќснов в≥ровченн€Ф [379, с.79]. ѕосилаючись на 1  ор. 15, адвентисти переконан≥, що €кби не було воскрес≥нн€ ’риста, то й не було б сенсу в≥рити в нього, пропов≥дувати ™вангел≥Ї [5, с.457]. «а вченн€м, воскрес≥нн€ мертвих повинно бути т≥лесним, €к це було з ’ристом, де воскрешен≥ отримають т≥ла ≥з старими, ≥ндив≥дуальними характеристиками. ¬они, сл≥дуючи традиц≥њ ранньоњ церкви, розр≥зн€ють два воскрес≥нн€: Двоскрес≥нн€ житт€Ф та Двоскрес≥нн€ осудуФ (≤в. 5:28). ÷≥ два воскрес≥нн€ розд≥л€ють 1000 рок≥в [55, с.106]. ¬оскресл≥ в 1-му воскрес≥нн≥ називаютьс€ Дблаженними ≥ св€тимиФ (ќб. 20:6). Ќад ними друга смерть ≥ озеро вогн€не Ц невладн≥ (ќб. 20:14). ÷е воскрес≥нн€ дл€ безсмерт€. јдвентисти акцентують увагу на тому, що Двоскресл≥ дл€ житт€Ф зразу ж отримають нетл≥нн≥, в≥чн≥ т≥ла, в≥льн≥ в≥д хвороб ≥ т≥лесних недол≥к≥в [12, с.38-39; 5, с.459]. ѕри цьому йде мова про реальн≥сть т≥ла [364, с.385].

ќ.”айт, наприклад, стверджувала, що т≥ла обовТ€зково будуть матер≥альними, що дозволить воскреслим вп≥знавати один одного [21, с.320]. ўодо ДнечестивихФ, то за концепц≥Їю в≥сниц≥, ≤сус ’ристос в к≥нц≥ 1000 рок≥в воскресить њх в старих т≥лах з вадами, оск≥льки вони все р≥вно будуть знищен≥ вогнем з неба разом з арм≥Їю —атани п≥сл€ њх нападу на Дсв€те м≥стоФ, це ДдругаФ ≥ к≥нцева смерть [27, с.332-337]. ƒо перших публ≥кац≥й адвентист≥в про воскрес≥нн€ можна в≥днести лист „арльза ‘≥тча до ≤ос≥њ Ћ≥тча, надрукований 28 вересн€ 1853 р. в Д–евТю енд √еральдФ (два воскрес≥нн€, розд≥лених 1000р.) та статтю Д„и безсмертна душа?Ф ƒж.Ћабороу, опубл≥ковану 11 грудн€ 1885 р. в цьому ж виданн≥ [12, с.39].

ѕрих≥д ’риста передбачаЇ не т≥льки воскрес≥нн€, а й вознес≥нн€ на небо (п≥дхопленн€) тих, хто отримали нетл≥нне, ДдуховнеФ т≥ло (1 ‘ес. 4:17). ¬≥дзначимо, що доктрина вознес≥нн€ Ц п≥дхопленн€ у адвентист≥в не розроблена [5, с.434]. якщо йде мова про вознес≥нн€, то адвентисти щодо цього застосовують два вирази, що одночасно й означаЇ к≥льк≥сть спасенних: Двелика множинн≥стьФ та 144 тис. Дсв€тихФ, вз€тих ≥з 12-ти кол≥н ≤зрањл€ по 1200 з кожного. ¬они акцентують увагу на останн≥й категор≥њ людей Ц 144 тис., в≥дм≥чених ДпечаткоюФ, €к знаком вибраност≥. ѕечатка тут символ≥зуЇ ознаку тих, хто виконуЇ суботу та не поклонивс€ зв≥ру (јнтихристу) [12, с.144]. –озробкою доктрини про 144 тис. вибраних адвентисти почали займатис€ п≥сл€ 1848 р. коли в контекст≥ пророкуванн€ Дƒн€ √осподньогоФ актив≥зувалас€ пропаганда близького јрмагеддону.

ѕ≥зн≥ше це вченн€ ќ.”айт розробила у своњх ранн≥х творах пер≥оду 1890- 1908 рр. √оловними його ≥де€ми Ї наступне: 1) спас≥нн€ можливе лише по благодат≥, а не через д≥ла, це дар Ѕожий; 2) зростанн€ у в≥р≥ Ц упод≥бненн€ ’ристу, результатом чого стаЇ право на небо [21, с.189-203]. ¬ цих творах ”айт називаЇ число вибраних (знесених Ц 144 тис.), але вже у своЇму рукопис≥ в≥д 1885 р. цю проблему вона виводить за меж≥ дискус≥њ [21, с.430]. ≤сус, на њњ думку, прийме вс≥х, хто прийде до Ќього [21, с.319-320]. —ерйозною розробкою вченн€ про 144 тис. також займалис€ ƒж. ”айт та ”р≥€ —м≥т. ” своњй книз≥ Дƒумки про ќбТ€вленн€Ф ”.—м≥т пише, що 144 тис. Ц ДостаннЇ покол≥нн€ христи€н наших дн≥вФ, це вибран≥ ≥з тих, хто жив на земл≥ перед приходом ’риста. ƒж. ”айт доповнюЇ цей висновок тим, що Дт≥, хто вмираЇ з в≥сткою третього јнгела, той належить до цього числаФ.

„≥ткоњ позиц≥њ в адвентист≥в щодо к≥лькост≥ тих, хто вознесетьс€ Ц немаЇ. ќск≥льки ќ.”айт вела мову про них, €к Дсв€тих, що живутьФ, то б≥льш≥сть схил€Їтьс€ до точки зору про 144 тис. [12, с.144-147]. —кор≥ше всього, њх сл≥д в≥дносити до так званого ДзалишкуФ, статус €кого закр≥плений у пункт≥ 12 Д«алишок ≥ його м≥с≥€Ф. «г≥дно цього догмату, залишок проголошуЇ початок суду на неб≥, спас≥нн€ через ’риста ≥ …ого близький прих≥д, що символ≥чно представлено 3-ма јнгелами в ќб. 14 [379, с.79; 150, с.84-87]. ƒл€ п≥дтвердженн€ ц≥Їњ точки зору в≥дм≥тимо, що в розд≥л≥ 57 ДќбТ€вленн€Ф своЇњ книги Дƒ≥њ апостол≥вФ, ќ.”айт веде мову про 144 тис. тих, хто Дбуде царювати на в≥ки в≥к≥вФ [с.405]. ¬ розд≥л≥ ж 58 Д“р≥умфуюча церкваФ, мова йде про великий натовп (ќб. 7:9-10). [с.413]. ћи думаЇмо, що 144 тис. Ц це ÷ерква, т≥, хто буде жити перед приходом ≥ хто ≥з воскресеними мертвими складе небесний ур€д ’риста. Д¬еликий же натовпФ Ц це символ≥чний вираз дл€ позначенн€ тих, хто буде жити на оновлен≥й земл≥ п≥сл€ тис€чол≥тт€ [55, с.105].

«вертаЇмо увагу на те, що важливою доктриною дл€ адвентист≥в Ї вченн€ трьохангельськоњ в≥стки. —уть в≥стей, на думку адвентист≥в Ц заклик до позбавленн€ гр≥ховност≥ через ’риста та готовност≥ зустр≥ти другий прих≥д √оспода. “обто мова йде про пропов≥дь в≥чного ™вангел≥€ [12, с.185]. ” звТ€зку з цим адвентисти концентрують увагу на розд≥л≥ 14 ќбТвленн€, €кий називаЇтьс€ ними всезагальною зв≥сткою, наданою дл€ того, щоб п≥дготувати св≥т до приходу ’риста. ¬важаЇтьс€, що через нењ Ѕог ДнаправлаЇ пром≥нь пророцтв на дорогу, що лежить попередуФ. “ут же, власне, сфокусовано дв≥ основоположн≥ ≥дењ есхатолог≥чного характеру: пророцтво про прих≥д ’риста на планету та њњ подальше знищенн€ [364, с.149-151]. «вертаючись до ќб. 14:16-12, де пропонуЇтьс€ бо€тис€ Ѕога та шанувати …ого €к “ворц€, адвентисти, по-перше, стверджують, що люди живуть в час суду; по-друге, повТ€зують трьохангельску зв≥стку з суботою €к памТ€тником твор≥нн€ [364, с.167-169]. ќбТ€вленн€ 14:19-10 адвентисти, в≥дпов≥дно, називають планом посл≥довност≥ виконанн€ под≥й останн≥х час≥в. [364, с.218].

«г≥дно ќб. 14:6-7 адвентисти символ≥чно повТ€зують в≥стку 1-го јнгела ≥з Дцерквою залишкуФ, що через пропов≥дь ™вангел≥€ зве св≥т до ка€тт€ [150, с.91-92]. ¬≥стка 2-го јнгела символ≥зуЇ пад≥нн€ ¬авилону (символ≥чна блудниц€), п≥д €ким розум≥ютьс€ в≥дступницьк≥ рел≥г≥њ, союз церкви ≥ держави (ќб. 13:15-17). ¬≥стка 3-го јнгела, у адвентист≥в, Ї попередженн€м, щоб вони не поклон€лись зв≥ру ≥ образу його. ѕ≥д зв≥ром, зображеним в ќб. 13:1-10, адвентисти бачать союз церкви та держави ≥ €кий в ап. ѕавла €влений в образ≥ Длюдини гр≥хаФ, тобто јнтихриста (2 ‘ес. 2:2-4). ѕосилаючись на ќб. 13, адвентисти п≥д владою зв≥ра також бачать папську систему поклон≥нн€, а папський титул звод€ть до числа 666 [364, с.200-201]. 3-тю в≥стку адвентисти повТ€зують з 4-ою запов≥ддю Ц хто не виконуЇ суботу, той поклон€Їтьс€ зв≥ру. ÷€ думка викладена в робот≥ …осипа √ейтса Д—убота сьомого дн€Ф (1847). “акоњ ж думки притримувавс€ ƒж.”айт. —убота, переконан≥ адвентисти, в к≥нц≥ ≥стор≥њ св≥ту стане пунктом серйозного випробовуванн€ на в≥рн≥сть √осподу. ¬иконанн€ 7-го дн€ - суботи, переконан≥ адвентисти, ≥ Ї Їдиною, головною ознакою, €ка ототожнюЇ њх €к Ѕожу церкву залишку [150, с.94; 248, с.97, 119].

јдвентисти абсолютизують суботу, посилаючись на вид≥нн€ ќ.”айт є 36 в≥д 19 жовтн€ 1908 р., де њй €кби було пов≥домлено значенн€ суботи. «г≥дно вид≥нню, т≥, хто не виконують суботу будуть п≥ддан≥ смерт≥ ≥ не отримають житт€ в≥чного [32, с.168]. ¬≥дпов≥дно, ќ.”айт у своњх ранн≥х творах розробила принципи виконанн€ суботи, €ку вона розум≥Ї €к памТ€тник, знаменн€ м≥ж людьми та Ѕогом, що Ї засобом дос€гненн€ спас≥нн€. ћожна вважати, що ”айт буквально розробила кодекс виконанн€ суботи, де ч≥тко викладено що можна, а що не сл≥д робити в цей день [28, с.254-260; 321-323]. јдвентисти ≥дентиф≥кують суботу ≥з символом Дпечатки ЅожоњФ, €ка буде ознакою вибраност≥ п≥д час суду [364, с.202]. «наченн€ суботи, €ке залишаЇтьс€ важливим чинником ≥ на оновлен≥й земл≥, п≥дтверджуЇтьс€ в робот≥ ќ.”айт Дѕатр≥архи ≥ пророкиФ [25, с.23] та в робот≥ Д’ристос Ц над≥€ св≥туФ [34, с.260-268]. ¬ ц≥лому ж, формуванн€ думки про звТ€зок суботи з долею людей в Дк≥нц≥ час≥вФ, можна в≥днести десь на 1844 р. –озвивали цю ≥дею м≥ллерити “.ѕребл ≥ ƒж. ук та основоположники церкви ….Ѕейтс ≥ подружж€ ƒж.”айт та ќ. ”айт [379, с.59].

”загальнено адвентисти розум≥ють трьохангельську в≥стку €к попередженн€, що сл≥дчий суд вже наступив [12, с.186-187; 5, с.216-221]. ¬ контекст≥ ц≥Їњ в≥стки вони говор€ть про час, коли ще можливо заслужити спас≥нн€ Ц це Дчас благодат≥Ф. «а у€вленн€ми адвентист≥в, це той час, €кий даЇ люд€м ’ристос до —вого приходу, щоб вони прийн€ли …ого благодать ≥ п≥дготувалис€ до в≥чного житт€. ¬они переконан≥, що цей час дл€ людини зак≥нчуЇтьс€ з моменту њњ смерт≥. Ѕ≥л€ 1840 р. м≥ллерити стверджували, що час благодат≥ зак≥нчуЇтьс€ з другим приходом ’риста. Ќа п≥дстав≥ цього виникла думка, що кожен може отримати благодать, допоки ’ристос не зак≥нчить —воЇ св€щенницьке служ≥нн€ в небесному св€тилищ≥. ѕро можлив≥сть отримати благодать (уникнути суду) до 7-ми останн≥х €зв говорив в 1875 р. ”р≥€ —м≥т. ѕро це ж у 1891 р. в≥в мову ћ. еллог, посилаючись на ќб. 21:11 та зауважуючи, що це буде до вилитт€ семи символ≥чних €зв (обТ€вленн€ гн≥ву Ѕожого Ц ќб. 16) [12, с.49-51]. ’арактерно, що адвентисти зн≥мають проблему дати приходу ’риста, ведучи мову лише про р€д уже реал≥зованих ознак, що вказують на його приближенн€ ≥ €к≥ вони класиф≥кують на дек≥лька тип≥в [55, с.98-100]. ѕершу класиф≥кац≥ю ≥з семи ознак запропонувала в≥сниц€ ќ.”айт, посилаючись на Дћалий апокал≥псисФ (ћт. 24, ћк. 13, Ћк. 21) та ќбТ€вленн€. ѕри цьому, ћт. 24 вона називаЇ суц≥льним пророцтвом про ознаки [33, с.9]. ƒо основних ознак приходу, за ќ.”айт, можна в≥днести наступн≥: 1) ознаки на неб≥ (затемненн€ сонц€, не дасть св≥тла м≥с€ць, будуть падати з≥рки); 2) ознаки на земл≥ (страх та невизначен≥сть людей); 3) неправдив≥ пророки; 4) насилл€ ≥ жорсток≥сть; 5) в≥йни ≥ лиха; 6) землетруси ≥ повен≥; 7) злочинн≥сть, голод, еп≥дем≥њ [33, с.9-14]. ѕосилаючись на ц≥ ознаки, ќ.”айт звертаЇ увагу на проблеми, €к≥ Ї в людей при розрив≥ з Ѕогом, чим виправдовуЇ необх≥дн≥сть …ого приходу. «разу ж зауважимо, що в≥сниц€ категорично виступала проти призначенн€ дат приходу ≥ вважала, що п≥сл€ 1844 р. б≥льше немаЇ пророчого часу. “ому ќ.”айт в 1892 р. попередила адвентист≥в, щоб вони б≥льше не призначали строк≥в приходу ’риста [209, с.269]. ¬≥дстрочку ж приходу ’риста вона по€снювала неготовн≥стю церкви [33, с.18-20].

—учасн≥ адвентистськ≥ богослови дають дещо ≥ншу класиф≥кац≥ю ознак. ћи звернемос€ до двох. ѕерша з них под≥л€Ї ознаки на 4 типи, навод€чи приклади њх про€ву. 1. ќзнаки в природ≥. ѕро виконанн€ цього типу пророцтв навод€тьс€ так≥ аргументи: а) св≥дченн€ земл≥. ¬важаЇтьс€, що реал≥зац≥€ цього пророцтва в≥дбулос€ 1 листопада 1875 р. у форм≥ руйн≥вного Ћ≥ссабонського землетрусу, насл≥дки €кого в≥дчувались на площ≥ в 10 млн. км2в ™вроп≥, јфриц≥, јмериц≥ (загинуло дес€тки тис€ч людей) [363, с.30]; б) св≥дченн€ сонц€ ≥ м≥с€ц€. ѕро€вом цього пророцтва вважаЇтьс€ затемненн€ 19 травн€ 1780 р. в п≥вн≥чно-сх≥дн≥й частин≥ ѕ≥вн≥чноњ јмерики; в) св≥дченн€ з≥рок. јдвентисти навод€ть приклад, що це пророцтво справдилось 13 листопада 1833 р. у форм≥ метеоритного дощу на територ≥њ в≥д  анади до ћексики (60 тис. метеорит≥в за годину) [5, с.435-437]. 2. ќзнаки в рел≥г≥йному св≥т≥: а) велике рел≥г≥йне пробудженн€ (повТ€зуЇтьс€ з 2-м јнгелом, що попереджуЇ про день суду Ц авт.) що означуЇтьс€ пад≥нн€м папства та виникненн€м адвентистського руху. ÷≥й ознац≥ ќ.”айт присв€чуЇ розд≥л 20 у своњй книз≥ Д¬елика боротьбаФ [5, с.331-350]; б) пропов≥дь ™вангел≥€. ÷€ теза захищаЇтьс€ двома аргументами: зб≥льшенн€м перекладу Ѕ≥бл≥њ за стол≥тт€ втроЇ ≥ њњ розповсюдженн€ майже в с≥м раз та ≥снуванн€ ÷еркви в 240 крањнах з к≥льк≥стю понад 11 млн.; в) духовний упадок - егоњзм, ор≥Їнтац≥€ на матер≥альн≥ блага, беззаконн€ в сучасному св≥т≥ [363, с.30]; г) в≥дродженн€ папства Ц вплив ¬атикану в св≥т≥, €к виникненн€ союзу зла, символ≥чноњ тр≥йц≥ Ц дракона, зв≥ра, неправдивих пророк≥в; д) обмеженн€ рел≥г≥йноњ свободи Ц в≥дбудетьс€ за рахунок навТ€зуванн€ папством своњх ц≥нностей [5, с.438-441]. 3. ѕад≥нн€ морал≥ Ц пов€зуЇтьс€ з Длюдиною гр≥хаФ (јнтихристом) ≥ неповагою до закону Ѕожого, що про€вл€Їтьс€ в 2-х формах: а) швидке зростанн€ злочинност≥, що стаЇ глобальною проблемою; б) сексуальна революц≥€, що привело до розлучень, розбещенн€ д≥тей, аборт≥в, гомосексуал≥зму та лезб≥€нства, венеричних захворювань ≥ —Ќ≤ƒу [5, с.441-442]. 4. ¬≥йни ≥ лиха. ¬они про€вл€ютьс€: а) в≥йни - 1-ша ≥ 2-га св≥тов≥ в≥йни принесли б≥льше страждань ≥ лих, н≥ж вс≥ попередн≥. “≥льки з 50-х рок≥в виникло б≥льше 140 в≥йськових конфл≥кт≥в де загинуло 10 млн. чол.; б) стих≥йн≥ лиха - природн≥ катакл≥зми стають все б≥льш руйн≥вними ≥ незворотн≥ми; в) голод Ц стражданн€ в≥д голоду м≥льйон≥в людей говорить про ф≥аско земних режим≥в, що переконуЇ в необх≥дност≥ втручанн€ Ѕога. [363, с.30; 5, с.442].

ƒещо схожу до ц≥Їњ класиф≥кац≥ю пропонуЇ в≥домий богослов ћарк ‘≥нл≥, зауважуючи, що ознаки вже на€вн≥: ознаки в рел≥г≥йному св≥т≥ (лжехристи у форм≥ нов≥тн≥х рел≥г≥й); ознаки в пол≥тичному св≥т≥ (в≥йськов≥ конфл≥кти); можлив≥сть самознищенн€ людини (термо€дерна збро€); голод та проблеми життЇвого простору; ознаки в соц≥альному св≥т≥ (зростанн€ злочинност≥); страх перед нев≥дом≥стю; аморал≥зм; ознаки в природ≥ (затемненн€, метеоритн≥ дощ≥) [364, с.52-68]. Ѕ≥льш широку класиф≥кац≥ю ознак Ц 10, розробив богослов Ћ≥к≥ јртур: неправдив≥ христи ≥ пророки; св≥тов≥ в≥йни; масовий голод; мори; землетруси; пересл≥дуванн€ народу Ѕожого; наростанн€ беззаконн€; ознаки на сонц≥, м≥с€ц≥ й з≥рках; всесв≥тн≥й страх; пропов≥дуванн€ ™вангел≥€ по всьому св≥ту [195, с.156-177].

ќзнаки, за заувагою адвентист≥в, ще раз св≥дчать про необх≥дн≥сть встановленн€ Ѕожого правл≥нн€, 1-ю фазою €кого стане 1000-л≥тнЇ царство (про нього дек≥лька раз згадуЇтьс€ в ќб. 20; хронолог≥чно цей пер≥од знаходитьс€ м≥ж 1-м ≥ 2-м воскрес≥нн€м). “ому доктрина про “ис€чол≥тнЇ ÷арство Ї важливим догматом вченн€ адвентизму [12, с.187-190; 379, с.83; 5, с.465-491]. ЌагадаЇмо, що дл€ позначенн€ вченн€ про 1000-л≥тнЇ царство, застосовуЇтьс€ два пон€тт€: Дх≥л≥азмФ, та Дм≥лен≥умФ (досл≥вно тис€ча). јдвентисти т€ж≥ють до останнього ≥ застережують, що цей пер≥од сл≥д називати Дтис€чол≥тт€мФ, а не Дтис€чол≥тн≥м царствомФ. ќднак, в р≥зн≥й л≥тератур≥ застосовуютьс€ обидва пон€тт€. ѕосл≥довники ћ≥ллера вважали, що 1000-л≥тн≥й пер≥од - це початок в≥чного царства викуплених ≥ починаЇтьс€ в≥н п≥сл€ зак≥нченн€ часу благодат≥. ¬ розд≥л≥ 2 нашого досл≥дженн€ ми дали розвернуту характеристику цього вченн€, тому лише зауважимо, що на в≥дм≥ну в≥д м≥ллерит≥в прех≥л≥асти в≥днос€ть другий прих≥д до початку 1000-л≥тт€, а постх≥л≥асти оч≥кують прих≥д ’риста п≥сл€ 1000-л≥тт€ ≥ вважають ц≥ 1000 рок≥в продовженн€м людськоњ ≥стор≥њ [12, с.187-188]. јдвентисти сто€ть на позиц≥€х першоњ доктрини.

–озвиток вченн€ про 1000-л≥тнЇ царство проходив на прот€з≥ 1844-1850 рр. “очку зору, що царство наступить на земл≥ п≥сл€ 1000 рок≥в, захищав м≥ллерит ≈.ѕ≥нней. “аку ж думку висловлював в 1845 р. ƒж.”айт. ¬ 1846 р. ќ. розьЇ в статт≥ Д«акон ћойсе€Ф розТ€снюЇ вченн€ про св€тилище ≥ день примиренн€, €к≥ повТ€зуЇ з пром≥жком часу, що включаЇ в себе ≥ 1000 рок≥в. ¬ кв≥тн≥ 1847 р. ќ.”айт в Д—лов≥ до малого стадаФ висуваЇ дв≥ тези: 1) п≥сл€ другого приходу на земл≥ людей не буде; 2) ’ристос забере воскреслих ≥ живих св€тих на небо. ¬ цей же пер≥од в≥сниц€ висуваЇ р€д ≥дей, €к≥ завершують це есхато-х≥л≥астичне вченн€: коли нечестив≥ будуть воскресен≥, —атана буде зв≥льнений на певний час; п≥сл€ нападу нечестивих на св€те м≥сто, вони будуть знищен≥ вогнем з неба; п≥сл€ знищенн€ нечестивих в к≥нц≥ 1000 рок≥в зТ€вл€тьс€ нове небо ≥ земл€. ќ.”айт в адвентистькому журнал≥ Д—правжн€ ≥стинаФ в 1850 р. узагальнюЇ ц≥ ≥дењ таким чином: св€т≥ перебувають на неб≥ 1000 рок≥в (посилаючись на вид≥нн€ в≥д вересн€ 1850 р. ”айт стверджуЇ, що 1000-л≥тнЇ царство буде саме на неб≥); в к≥нц≥ 1000-л≥тт€ св€те м≥сто опускаЇтьс€ на землю; воскрес≥нн€ нечестивих ≥ њх напад на м≥сто; очищенн€ ≥ оновленн€ земл≥ [27, с.83-85, 332-337].

” вересн≥ 1850 р. ƒж.”айт п≥дтверджуЇ думку, що земл€ буде не заселена в тис€чол≥тн≥й пер≥од; вс≥ неправедн≥ будуть знищенн≥, а св€т≥ упродовж 1000 рок≥в будуть судити св≥т ≥ падших ангел≥в. ¬ останньому номер≥ Д—правжньоњ ≥стиниФ (1850) ќ.”айт доповнюЇ цю доктрину положенн€м, що св€т≥ будуть вершити суд зг≥дно ≥з записами в небесних книгах ≥ що в к≥нц≥ 1000-л≥тт€ нечестивим буде винесено вирок [12, с.188-189].  онцепц≥ю доктрини 1000-л≥тнього царства ќ.”айт узагальнено виклала у Д¬елик≥й боротьб≥Ф: спустошенн€ земл≥; знищенн€ нечестивих; нейтрал≥зац≥€ —атани на 1000 рок≥в; перше воскрес≥нн€ та вознес≥нн€ св€тих на небо; 1000-л≥тнЇ царство; друге воскрес≥нн€ ≥ к≥нцевий суд; покаранн€ —атани, падших ангел≥в, нечестивих; нова земл€ ≥ нове небо. ќ.”айт трактуЇ тут ДбезоднюФ Ц м≥сце покаранн€ —атани €к спустошену безлюдну землю, вкриту темр€вою [19, с.616-632].

” своњх прац€х ќ.”айт висунула три тези, €к≥ стали методолог≥чними щодо доктрини 1000-л≥тт€: 1) зг≥дно ќб. 20:1-9 1000-л≥ттю передуЇ јрмагеддон (символ≥чна шоста €зва), що буде супроводжуватис€ сильним землетрусом; цю позиц≥ю ”айт захищаЇ тим, що вид≥нн€ показали њй спустошенн€ земл≥ перед 1000-л≥тн≥м царством та на€вн≥сть на н≥й великоњ к≥лькост≥ труп≥в нечестивих; земл€ зг≥дно вид≥нню, вигл€дала €к безлюдна пустин€; 2) два воскрес≥нн€ Ц на початку ≥ в к≥нц≥; 3) три пер≥оди ≥снуванн€ 1000-л≥тнього царства: початок, стан, к≥нець [27, с.330-332; 195, с.394]. ѕочаток 1000-л≥тт€, за ќ.”айт, супроводжуЇтьс€ семи под≥€ми: другий прих≥д ’риста; воскрес≥нн€ праведних; знесенн€ св€тих на зустр≥ч Ѕогу; перетворенн€ т≥л св€тих у нетл≥нн≥, безсмертн≥; вз€тт€ на небо св€тих; знищенн€ нечестивих вогнем; увТ€зненн€ —атани. “ис€чол≥тт€ буде мати такий стан: безлюдна ≥ спустошена земл€ Ц Дбезодн€Ф; вс≥ нечестив≥ мертв≥; —атана увТ€знений; св€т≥ знаход€тьс€ на неб≥.  ≥нець тис€чол≥тт€ в ќ.”айт супроводжують 7 под≥й: друге воскрес≥нн€ Ц нечестивих; зв≥льненн€ —атани; зведенн€ —атаною людей; з неба сходить св€те м≥сто; нечестив≥ нападають на св€те м≥сто; знищенн€ нечестивих; нова земл€ [195, с.396-400]. «г≥дно ц≥й концепц≥њ, 1000-л≥тнЇ царство буде на неб≥, це початок в≥чност≥ [195, с.401]. ƒетальний опис под≥й 1000-л≥тт€ зробив ћарк ‘≥нл≥ в робот≥ Д¬елик≥ пророцтва Ѕ≥бл≥њФ [364, с.337-346]. ¬≥н також запропонував свою класиф≥кац≥ю под≥й тис€чол≥тт€ €к пер≥од м≥ж двома воскрес≥нн€ми, €ку ми в≥добразили нижче в таблиц≥ у так≥й ≥нтерпретац≥њ:

 

 

перше воскрес≥нн€ земл€ спусто- друге воскрес≥нн€,





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 677 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

¬ы никогда не пересечете океан, если не наберетесь мужества потер€ть берег из виду. © ’ристофор  олумб
==> читать все изречени€...

1256 - | 1185 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.069 с.