Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ѕровид≥нн€, €к принцип спас≥нн€ в есхатолог≥њ ”льр≥ха ÷в≥нгл≥




якщо ћ.Ћютер був приб≥чником пом≥ркованих реформ ≥ бачив майбутнЇ людства т≥льки в контекст≥ Дперсональноњ есхатолог≥њФ (абсолютизац≥€ принципу Двиправданн€Ф), то кардинально протилежн≥ погл€ди спов≥дував ≥нший л≥дер –еформац≥њ - ”льр≥х (’ульдрейх) ÷в≥нгл≥ (1484-1531), €кого, за його соц≥альний радикал≥зм, можна зарахувати до представник≥в радикальноњ реформац≥њ, однак, за формою проведенн€ реформ, його все ж таки сл≥д в≥днести (зг≥дно класиф≥кац≥њ —.—анн≥кова Ц авт.), до представник≥в маг≥стерськоњ реформац≥њ. —л≥д зазначити, що ”.÷в≥нгл≥ вважаЇтьс€ засновником Ўвейцарського протестантизму, представником Дцюр≥хськоњ реформац≥њФ, чи€ д≥€льн≥сть розгорнулась на територ≥њ Ўвейцар≥њ Ц конфедерац≥њ незалежних ранньобуржуазних держав Ц кантон≥в. …ого протестантський св≥тогл€д та переконанн€ сформувалис€ майже одночасно з ћ.Ћютером, але незалежно в≥д нього. якщо ћ.Ћютер в основу свого вченн€ поставив август≥анську ≥дею виправданн€ в≥рою, то погл€ди ”.÷в≥нгл≥ сформувалис€ п≥д впливом ‘оми јкв≥нського €к представника Дширокого шл€хуФ та гуман≥зму ≈разма –отердамського. Ќа в≥дм≥ну в≥д Ћютера, ”.÷в≥нгл≥ вважав, що н≥ одна доктрина не повинна суперечити розуму [192, с.172].

’оча в ≥сторичних джерелах зазначаЇтьс€, що реформаторська д≥€льн≥сть ÷в≥нгл≥ розпочалас€ п≥д впливом праць Ћютера, сл≥д звернути увагу на те, що останн≥м часом мовитьс€ здеб≥льшого про самост≥йне формуванн€ його погл€д≥в п≥д впливом твор≥в јвгустина. ќднак, приймаючи ≥дею гр≥ховност≥, ÷в≥нгл≥, на в≥дм≥ну в≥д јвгустина, не вважав њњ успадкованою, а також за€вл€в, що де€к≥ €зичники, просв≥тившись через розум, можуть дос€гти спасительного знанн€ та отримати блаженство, €к ≥ христи€ни [416]. Ќа ÷юр≥хському диспут≥ 29 с≥чн€ 1523 року, будучи членом маг≥страту м≥ста, в≥н виступив з≥ своњми знаменитими Д67-и тезамиФ, п≥сл€ чого влада обрала протестантизм рел≥г≥Їю кантону, а ÷в≥нгл≥ став Днародним пропов≥дникомФ, що дало йому можлив≥сть провести реформи в дус≥ у€влень про ÷арство Ѕоже. ” своњй прац≥ Дѕро ≥стинну та хибну в≥руФ (1525) реформатор сформував вченн€ дуже схоже на лютер≥вське, але б≥льш радикальне з соц≥ального та церковного погл€ду [87, с.176; 170, с.247]. –озгл€даючи погл€ди ”.÷в≥нгл≥, в≥дзначимо те, що в≥н, з одного боку, концентрував свою увагу на сотер≥олог≥њ, повн≥стю погоджуючись з Ћютером по питанн€х спас≥нн€ ≥ доктрини передвизначеност≥, а з ≥ншого боку, був приб≥чником соц≥альних зм≥н шл€хом збройноњ боротьби.

ѕ≥дтримуючи концепц≥ю спас≥нн€ Ћютера, ÷в≥нгл≥ визнавав передпризначенн€ ≥ базував свою в≥ру в нього, посилаючись на Ѕоже провид≥нн€ [74, с.660; 145, с.487]. –азом з тим, ÷в≥нгл≥ в сотер≥олог≥чному контекст≥, на в≥дм≥ну в≥д Ћютера, не в≥дкидав можливост≥ спас≥нн€ дл€ вс≥х, зауважуючи, що засобом спас≥нн€ Ї доброчинне житт€. ѕропагуючи терпим≥сть до ≥нших в≥ровчень, ÷в≥нгл≥ в≥дкидав проблему обраност≥ на спас≥нн€ [73, с.142].

ѕоступово, десь в 1520 роц≥ погл€ди ÷в≥нгл≥ про виправданн€ стають схожими до лютер≥вських, п≥сл€ знайомства з його прац€ми. ќднак п≥дх≥д до розум≥нн€ принципу виправданн€ у них р≥зний. якщо дл€ Ћютера ѕисанн€, це в першу чергу об≥ц€нки Ѕож≥, що заспокоюють ≥ вт≥шають в≥руючого (компенсаторна функц≥€ рел≥г≥њ), проголошуючи те, що зробив Ѕог в ’рист≥ дл€ гр≥ховного людства, то дл€ ÷в≥нгл≥ - ѕисанн€ несе в соб≥ р€д моральних вимог, €к≥ висуваЇ Ѕог перед в≥руючим; його основним призначенн€м Ї приклад ’риста [204, с.141-142].

÷в≥нгл≥ також п≥дтримував лютер≥вську доктрину виправданн€ в≥рою. як ≥ у Ћютера, д≥ла дл€ нього н≥чого не варт≥, вони також в≥д в≥ри. ÷€ позиц≥€ в≥дображена в його робот≥ Дѕо€сненн€ христи€нськоњ в≥риФ (1536) [168, с.538-540]. ќднак, на в≥дм≥ну в≥д Ћютера, ”.÷в≥нгл≥ бачить випраданн€ в≥рою не просто у прийн€тт≥ ’риста, а надаЇ пр≥оритет ≥дењ морального оновленн€ над спас≥нн€м. ’ристос тут не всередин≥ людини, а зовн≥шн≥й моральний образ. ¬ цьому контекст≥ зазначимо, що основоположним дл€ богословТ€ ÷в≥нгл≥ Ї метаф≥зичне протиставленн€ духа ≥ матер≥њ. ƒух, вважав в≥н, в≥докремлений в≥д матер≥ального ≥ зовн≥шнього; в≥ра ж пробуджуЇтьс€ не через зовн≥шнЇ —лово, а через безпосередню д≥ю Ѕога ≥ ƒуха [416].

якщо дл€ Ћютера в концепц≥њ спас≥н€ б≥льш значимим було виправданн€ через благодать, то дл€ ÷в≥нгл≥ (€к ≥ у  альв≥на Ц авт.) передвизначен≥сть розум≥Їтьс€ €к про€в абсолютного Ѕожественного суверен≥тету. ўоправда, ”.÷в≥нгл≥ називаЇ це провид≥нн€м. «г≥дно з доктриною провид≥нн€ ÷в≥нгл≥, спас≥нн€ чи осуд окремоњ людини повн≥стю залежить в≥д Ѕога, €кий в≥льно судить з точки зору в≥чност≥ (реал≥зац≥€ ≥дей ѕавла про всемогутн≥сть Ѕога та безсилл€ людини Ц авт.).

ѕринцип провид≥нн€ ÷в≥нгл≥ висв≥тлив у робот≥ Дѕро провид≥нн€ ЅожеФ (1530), €ке в≥н трактуЇ €к передвизначенн€ вибранн€. ¬оно, за ÷в≥нгл≥, Ї формою спас≥нн€ по милост≥ Ѕож≥й, а не за справами. ¬ибранн€, таким чином, в≥льний виб≥р божественною волею тих, хто повинен стати блаженними. ÷€ вол€ спр€мована ≥ на тих, хто буде прокл€тий, але вони њњ не приймуть. ÷в≥нгл≥ захищаЇ це положенн€ словами ап.ѕавла: Дќтож, кого хоче, - в≥н милуЇ, ≥ кого хоче - ожорсточуЇФ (–им. 9:18) [35, с.488-492]. ÷в≥нгл≥, €к ≥  альв≥н, вважав, що спас≥нн€ через провид≥нн€ замислено ще до сотвор≥нн€ людини, тому х≥д њњ житт€ передвизначений нав≥ки з доброњ вол≥ Ѕога [35, с.511]. –еформатор, однак, визнаЇ передвизначенн€ до спас≥нн€ в≥дносно, вважаючи, що лише т≥, хто чув ≥ в≥дкинув ™вангел≥Ї у своЇму нев≥рТњ, передвизначен≥ до осуду. “им самим в≥н визнаЇ право вс≥х спастись [170, с.248].

–≥зницю в погл€дах на роль ѕисанн€ у спас≥нн≥ Ћютера ≥ ÷в≥нгл≥ ми бачимо в тому, що €кщо дл€ першого його основний зм≥ст пол€гаЇ в милостивих об≥ц€нках Ѕожих, де кульм≥нац≥Їю Ї об≥ц€нки виправданн€ гр≥шника в≥рою, то дл€ другого Ц воно Ї «аконом Ѕожим, кодексом повед≥нки з боку суверенного Ѕога [204, с.153-154].

—воњ основн≥ ≥дењ реформаторського характеру, €к≥ були дещо схож≥ з лютеранськими, ÷в≥нгл≥ виклав в програмних Д67 тезахФ ≥ прац€х Дѕро божественну ≥ людську справедлив≥стьФ, Дѕро ≥стинну та хибну в≥руФ, Д¬икладенн€ христи€нськоњ в≥риФ, Д«в≥т про в≥руФ. ” своњх прац€х в≥н в≥дкидав все, що не можна було виправдати —в€щенним ѕисанн€м. Д67 тезФ, €к≥ мають характер Дзв≥ту про в≥руФ (14 липн€ 1523 року в≥н њх розширив до Дѕо€сненн€ ≥ обгрунтуванн€ тез чи висновк≥вФ Ц авт.), викладен≥ €к сотер≥олог≥чн≥, €к≥ повТ€зан≥ ≥з його соц≥ально-пол≥тичними погл€дами. ¬ тез≥ 15, наприклад, констатуЇтьс€, що Дт≥льки в≥ра у ™вангел≥Ї даЇ спас≥нн€, нев≥рТ€ ж Ц прокл€тт€Ф. ¬≥дпов≥дно теза 16 вказуЇ, що Дбудь-€к≥ вченн€ чи розпор€дженн€ людей не допомагають набути блаженстваФ [35, с.11]. ” тез≥ 18 йде мова про викупну жертву ’риста [259, с.47]; в тез≥ 22 констатуЇтьс€, що справи важлив≥ лише пост≥льки, поск≥льки вони виход€ть в≥д ’риста; теза 35 узаконюЇ право на ≥снуванн€ св≥тськоњ влади [35, с.12]; в 37-≥й тез≥ чи висновках, ”. ÷в≥нгл≥, посилаючись на ћт. 22:21, говорить про необх≥дн≥сть покори власт€м, оск≥льки вони встановлен≥ Ѕогом. ¬ 37-≥й тез≥, уже з посиланн€м на –им. 13:1-2, ÷в≥нгл≥ веде мову про можлив≥сть покаранн€ за супротив влад≥, пропонуЇ молитис€ за нењ [35, с.156-159]. ѕоложенн€ 38 та 39 цього документу дозвол€Ї в≥руючим чинити непокору, нав≥ть жертвувати житт€м, €кщо мова йде про питанн€ в≥ри. –азом з тим, св≥тськ≥й влад≥, зг≥дно тез≥ 40, дозвол€Їтьс€ вбивати тих, хто порушуЇ закон. ¬ той же час теза 41 зобовТ€зуЇ владу турбуватис€ про п≥длеглих та дозвол€Ї зм≥щувати њњ, €кщо вона цього не робить [35, с.161-167]. –адикал≥зм ”.÷в≥нгл≥ про€вл€Їтьс€ у 42-≥й тез≥ про можлив≥сть знищенн€ влади, €кщо вона поступаЇ протизаконно [259, с.41]. ¬ робот≥ Д оментар≥ до ≥стинноњ чи хибноњ в≥риФ ”.÷в≥нгл≥ показуЇ своЇ баченн€ формуванн€ в≥дносин: держава-народ з точки зору Ївангельських принцип≥в. ¬ 27-ому коментар≥ п≥д назвою Д¬ладаФ, наприклад, ÷в≥нгл≥ закликаЇ коритис€ власт€м (1 ѕет. 2:13-16), молитис€ за кер≥вник≥в держави (1 “им. 2:1-2), рабам коритис€ своњм господам (1  ор. 7:21-24), тому що будь-€ка влада в≥д Ѕога (–им. 13:1-6). як бачимо, тут далеко до р≥вност≥ [35, с.366-373].

÷в≥нгл≥, €к ≥ ћюнцер, був приб≥чником погл€д≥в, що ÷арство Ѕоже можна побудувати в земних умовах, за рахунок республ≥канськоњ форми правл≥нн€. “ому в≥н вважав, що ™вангел≥Ї ’риста не спр€мовано проти влади, навпаки, воно служить њњ п≥дсиленню, наставл€ючи на шл€х ≥стинний, обТЇднуючи њњ з народом до тих п≥р, поки влада д≥Ї по-христи€нськи, тобто не вступаЇ в конфл≥кт з вимогами Ївангел≥зму.

ѕравител≥, що не виконують ц≥Їњ постанови, за ÷в≥нгл≥, можуть бути зм≥щен≥, але не шл€хом повстанн€ (€к у ћюнцера), а з добров≥льноњ згоди всього народу. ѕок≥рн≥сть тиранам ÷в≥нгл≥ розгл€дав €к гр≥х перед Ѕогом.

–азом з тим, його погл€ди на встановленн€ р≥вност≥ мали межу. “ак, в≥н р≥зко критикував погл€ди ћюнцера на рекв≥зиц≥ю власност≥ ≥ в боротьб≥ з анабаптистами стверджував, що усусп≥льненн€ власност≥ Ї порушенн€м припису Дне вкрадиФ [73, с.140-141].

–еал≥зац≥ю своњх реформац≥йних погл€д≥в, що включали €к рел≥г≥йн≥, так ≥ соц≥альн≥ зм≥ни, ”.÷в≥нгл≥ розпочав десь п≥сл€ 1515 р. ƒл€ реформаторськоњ програми швейцарц€ особливо характерн≥, €к стверджуЇ ≥сторик теолог≥њ Ѕ.’егглунд, строга етика та теократичний ≥деал держави. ѕри цьому, реформатор у€вл€в цей ≥деал €к створенн€ у Ўвейцар≥њ Їдиноњ Ївангельськоњ держави на чол≥ з ÷юр≥хом ≥ Ѕерном, де католицьк≥ кантони повинн≥ були п≥дкоритис€ сил≥ зброњ [416].

Ќа в≥дм≥ну в≥д Ћютера, €кий розмежовував духовну ≥ св≥тську сфери, ÷в≥нгл≥ визнавав роль ДЅожественноњ справедливост≥Ф ≥ в мирському житт≥, можливост≥, а при певних умовах ≥ необх≥дн≥сть пол≥тичних та соц≥альних зм≥н. ќбовТ€зки ж по њх реал≥зац≥њ ÷в≥нгл≥ покладав не на народ, €к у ћюнцера, а на св≥тський ур€д. ≈лементи справедливост≥ ÷арства Ѕожого та реал≥зац≥€ ≥деалу теократ≥њ були в певн≥й м≥р≥, реал≥зован≥ реформатором в ÷юр≥ху, коли п≥д впливом його реформац≥йних ≥дей, починаючи з 1523 року почала проводитис€ секул€ризац≥€ монастирськоњ власност≥, а прибутки з духовних заклад≥в ≥ монастир≥в йшли на соц≥альн≥ потреби. –еформац≥йн≥ нововведенн€ ÷в≥нгл≥ Ц використанн€ церковноњ маЇтност≥ дл€ громадськоњ осв≥ти та благод≥йництва розпочалис€ п≥сл€ того, коли кап≥тул ÷юр≥ха њх затвердив в 1525 роц≥. Ќа кошти в≥д секул€ризац≥њ церковного майна була створена ц≥ла система благод≥йницьких заклад≥в (магазини з продуктами, богад≥льн≥, готел≥ дл€ б≥дних, л≥карн≥ та чумн≥ госп≥тал≥) [259, с.50-53].

¬раховуючи, що ÷юр≥х мав статус кантону (м≥сто-держава), де церковна громада ≥ св≥тська влада були поЇднан≥, ÷в≥нгл≥ вдалос€ реал≥зувати р€д ≥дей своЇњ реформаторськоњ концепц≥њ створенн€ ≥деального сусп≥льства. ѕо-перше, була введена практика, що до будь-€ких перетворень люди готувалис€ через пропов≥дь. ѕо-друге, хоча й цв≥нгл≥анське в≥роспов≥данн€ стало обовТ€зковим дл€ вс≥х жител≥в кантону, старому духовенству дозвол€лос€ залишатис€ у своњй в≥р≥. “ут сл≥д, все ж таки, звернути увагу на те, що пропагуючи терпим≥сть у погл€дах та спас≥нн€ дл€ вс≥х, ÷в≥нгл≥ не був у цьому посл≥довний до к≥нц€. ÷е про€вл€лос€ в тому, що в≥н розгл€дав христи€нство €к певний народ ≤зрањл€, - народ Ѕога, обраних, €ких можна в≥др≥знити за допомогою розуму та приналежност≥ до в≥ри. ¬ибраним народом вважалось також ≥ все населенн€ ÷юр≥ху, де ÷в≥нгл≥ ще до  альв≥на проводив реформу. Ќев≥дпов≥дн≥ цв≥нгл≥анському ≥деалу жител≥ повинн≥ були покинути ÷юр≥х [74, с.660]. ѕо-третЇ, розум≥ючи залежн≥сть усп≥ху реформ в≥д вихованн€ молод≥, ÷в≥нгл≥ написав працю ≥з трьох частин: Дƒе€к≥ правила про вихованн€ двор€нських юнак≥вФ, де в перш≥й частин≥ йшла мова про рел≥г≥йне вихованн€; трет≥й Ц про обовТ€зки по в≥дношенню до ≥нших та правила п≥вжитт€. ¬≥дзначимо, що ÷в≥нгл≥ у своЇму вченн≥ б≥льшу увагу надавав реальност≥, н≥ж догмам рел≥г≥њ, чому воно стало попул€рн≥шим в≥д лютер≥вського, нав≥ть в Ќ≥меччини. ¬с≥ важлив≥ справи виносились на синод, що був створений в 1528 роц≥ ≥ €кий став республ≥канською формою правл≥нн€.

’ристи€нськ≥ ≥деали ÷в≥нгл≥ передбачали, на жаль, ≥ жорстк≥ методи адм≥н≥струванн€. “ак, починаючи з 1525 року –ада ÷юр≥ха видала р€д указ≥в дл€ посиленн€ моральноњ дисципл≥ни в народ≥. ¬они передбачали в≥длученн€ в≥д церкви, вигнанн€ з м≥ста, нав≥ть смертн≥ вироки. Ѕули видан≥ закони проти розбазарюванн€ кошт≥в, пТ€нства, азартних ≥гор, за порушенн€ €ких також передбачалис€ покаранн€. «г≥дно указу 1530 року була обмежена к≥льк≥сть трактир≥в та час њх роботи. «а в≥льнодумство накладались штрафи [259, с.53-54].

Ќезважаючи на свою пров≥нц≥йну обмежен≥сть, цв≥нгл≥анська реформа в Ўвейцар≥њ мала великий усп≥х - в 1528р. вона була оф≥ц≥йно проведена в Ѕерн≥, Ѕазел≥, —анкт-√арлен≥, √ларус≥, Ўархаузен≥. ÷≥ протестанськ≥ кантони створили особливу орган≥зац≥ю всередин≥ конфедерац≥њ ≥ стали проводити узгоджену пол≥тику, продовженн€ €коњ бачилось в обТЇднанн≥ Ўвейцар≥њ п≥д кер≥вництвом ÷юр≥ха. ƒаючи оц≥нку реформац≥йним зм≥нам у ÷юр≥ху, фах≥вець у галуз≥ ≥стор≥њ теолог≥њ Ѕенгт ’егглунд акцентуЇ увагу саме на њњ широкому соц≥альному характер≥. ¬≥н же звертаЇ увагу на дв≥ характерн≥ риси реформаторськоњ програми ÷в≥нгл≥: строга етика ≥ теократичний ≥деал держави [373, с. 217]. ¬ороже в≥дношенн€ ≥нших кантон≥в до цв≥нгл≥анськоњ реформи призвело в 1531 роц≥ до в≥дкритого в≥йськового з≥ткненн€ при  апелл≥, €ке зак≥нчилось поразкою ÷юр≥ха та смертю ÷в≥нгл≥.

ѕ≥сл€ цього пропов≥дь цв≥нгл≥анства в б≥льшост≥ кантон≥в була заборонена, а центр реформац≥йноњ д≥€льност≥ перем≥стивс€ в ∆еневу. ¬ваважаЇтьс€, що саме там реформац≥€ знайшла своЇ вт≥ленн€ в ≥де€х  альв≥на, €кий створив б≥льш ч≥тку теор≥ю ≥ практику взаЇмов≥дносин церкви з державою [73, с.145-146].

ўодо реформаторськоњ спр€мованост≥ погл€д≥в ÷в≥нгл≥ Ї р≥зн≥ думки, ≥нколи Ц д≥аметрально протилежн≥. ќдн≥ досл≥дники вбачають в ньому радикала, схильного до реал≥зац≥њ своњх ≥дей нав≥ть збройним шл€хом, а ≥нш≥ Ц робл€ть акцент на його принципах мирного Ївангел≥зму. ≤з анал≥зу праць реформатора, €ких до того ж опубл≥ковано в нас не так уже й багато, зробити €к≥сь узагальненн€ важко. “ут приходитьс€ покладатис€ на думку досл≥дник≥в його вченн€ та ≥сторик≥в, що ми й зробимо. ¬≥зьмемо, однак, на себе право висловити думку, що мову сл≥д вести не т≥льки про погл€ди, але й про те, €к реал≥зувалис€ т≥ чи ≥нш≥ ≥дењ реформатора в д≥€льност≥ р≥зних напр€мк≥в цв≥нгл≥анства €к певного рел≥г≥йно-реформац≥йного руху.

«а переконанн€ми ≥сторика ‘ранца Ѕаумана, цв≥нгл≥анське вченн€ сформувалос€ €к ≥деолог≥чна основа сел€нських вимог у ¬ерхн≥й Ўваб≥й в ход≥ —ел€нськоњ в≥йни весною 1525р. ќднак, на його думку, при всьому радикал≥зм≥ соц≥альних погл€д≥в реформатора, в ц≥й ≥деолог≥чн≥й програм≥ центральним залишаЇтьс€ принцип ÷в≥нгл≥ про необх≥дн≥сть мирного шл€ху соц≥альних перетворень ≥ п≥длеглост≥ сусп≥льних питань ≥де€м Ївангел≥зму.

ƒумку Ѕаумана про орган≥зуючо-≥деолог≥чне начало €к ≥ централ≥зуючу тенденц≥ю в —ел€нськ≥й в≥йн≥ одн≥Їњ ≥з г≥лок цв≥нгл≥анства п≥дтримувало ≥ р€д ≥нших ≥сторик≥в. ќднак вони також схил€ютьс€ до думки, що цв≥нгл≥анство прагнуло спр€мувати сел€нський рух в русло мирного Ївангел≥зму ≥ не мало н≥чого сп≥льного з революц≥йним курсом —ел€нськоњ в≥йни [303, с.290-291].

ƒо есхатолог≥њ ”.÷в≥нгл≥ серйозно не звертавс€, однак сформував своЇ в≥дношенн€ до њњ пров≥дних складових. јнал≥з есхатолог≥њ ми знаходимо, наприклад, в положенн≥ 57-оњ тези його програмних Д67 тезФ. ¬ ньому ÷в≥нгл≥ визнаЇ принцип подв≥йност≥ суду: дл€ житт€ ≥ дл€ смерт≥, опосередковано через в≥ру у ’риста. ћайбутнЇ зв≥дси маЇ два стани: небо ≥ геЇну. ¬≥руюч≥ в есхатолог≥чн≥й концепц≥њ ÷в≥нгл≥, суду не п≥дл€гають, а переход€ть в≥д смерт≥ до житт€ (≤в. 5:24). ≤з 6-и значень суду, реформатор виокремлюЇ два: п≥сл€ смерт≥ та п≥сл€ страшного суду. ѕ≥сл€ смерт≥, на його погл€д, т≥ло в≥дпочиваЇ, душа ж Ц не спить, а ≥снуЇ у в≥дпов≥дност≥ з минулими заслугами: на неб≥ чи в пекл≥ (ћт. 25:31-46). √арант≥Їю воскрес≥нн€ до житт€, за концепц≥Їю ÷в≥нгл≥, Ї в≥ра (Ћк. 20:35-36); воскресл≥ з мертвих в≥руюч≥ не створюють с≥мей, не вмирають, р≥вн≥ ангелам, суть сили Ѕога. —пас≥нн€, за ц≥Їю тезою, лише по в≥р≥, мають ц≥ну лише д≥ла, що в≥д в≥ри [35, с.197-200].

ѕитанн€ межового стану: пекло, воскрес≥нн€ з мертвих, в≥чне житт€ в≥дображен≥ в Дѕерш≥й Ѕернськ≥й пропов≥д≥Ф (1528) швейцарського реформатора. ѕекло ÷в≥нгл≥ тлумачить у традиц≥йному стил≥ - €к чужину, поселенн€ чи житло, дл€ позначенн€ €кого в≥н застосовуЇ терм≥н ДшеолФ, ДгадесФ. “ут знаход€тьс€ душ≥ тих, хто не заслужив спас≥нн€; зв≥льнен≥ ж в≥д нього, забран≥ на небо (ќб. 21:4). ѕосилаючись на факт воскрес≥нн€ ’риста €к перв≥стка, ÷в≥нгл≥ запевн€Ї, що й в≥руюч≥ воскреснуть, коли в≥н прийде судити живих ≥ мертвих [35, с.420].

—вою в≥ру у страшний суд та геЇну вогненну, де у в≥чному вогн≥ будуть гор≥ти ди€вол з його ангелами ≥ нев≥руюч≥, ÷в≥нгл≥ п≥дтверджуЇ у Д«в≥т≥ про в≥руФ (1530) [35, с.457].

«емне житт€ дл€ ÷в≥нгл≥ не складаЇ ц≥нност≥, це скор≥ше невол€ ≥ смерть на противагу оч≥куван≥й в≥чност≥. Ќа цьому в≥н акцентуЇ увагу у свой робот≥ Дѕо€сненн€ христи€нськоњ в≥риФ, де також п≥ддаЇ характеристиц≥ дв≥ есхатолог≥чних проблеми: межовий стан та в≥чн≥сть. ¬≥чн≥сть у нього носить подв≥йний характер: рад≥сна дл€ св€тих ≥ скорботна дл€ безбожник≥в. ѕо€снюючи смерть, €к тимчасовий безсв≥домий стан ≥снуванн€, ÷в≥нгл≥, протиставл€Ї т≥ло, €ке спить та душу Ц активну, животворну, що не стар≥Ї, не може вмерти (≤в. 5:24). ƒуш≥ в≥руючих, вважаЇ в≥н, €к т≥льки покидають т≥ло, знос€тьс€ на небо, обТЇднуютьс€ з Ѕожеством ≥ там перебувають у в≥чному блаженств≥. ЌагадаЇмо, у Ћютера душ≥ або на неб≥, або в пекл≥ [35, с.540-541]. —воЇ есхатолог≥чне баченн€ встановленн€ ÷арства Ѕожого на земл≥ ÷в≥нгл≥ в≥добразив в тому ж таки фундаментальному твор≥ Дѕо€сненн€ ≥ обірунтуванн€ тез чи висновк≥вФ. ўоправда, реформатор в робот≥ на ст≥льки викладаЇ шл€хи та форми побудови ÷арства, звертаючись до стандартних б≥бл≥йних положень, ск≥льки веде мову про форму в≥дносин в ÷арств≥ земному. ¬ основному ж, ÷в≥нгл≥ розгл€даЇ есхатолог≥чн≥ питанн€ в соц≥альному план≥, звод€чи њх до етики в≥дносин м≥ж п≥длеглими ≥ можновладц€ми та форми зам≥ни останн≥х, €кщо вони не в≥дпов≥дають христи€нським засадам морал≥. √оловна теза, €ку захищаЇ ÷в≥нгл≥ Ц вир≥шувати все мирним шл€хом. “ут в≥н пропонуЇ думку, що св≥тська влада, €ка д≥Ї проти Ѕога, маЇ бути зм≥щена громадою. «астосуванн€ зброњ, €к у ћюнцера, революц≥йне повстанн€ €к шл€х, повинно бути в≥дкинутим, каже в≥н, €к таке, що протир≥чить ™вангел≥њ. ўодо монарх≥в, у ÷в≥нгл≥ подв≥йна позиц≥€: а) залишити безбожного монарха ≥ п≥дкор€тис€ йому - гр≥х; виступати проти нього - значить повставати, а це ще б≥льший гр≥х. ™диний вих≥д в тому, щоб вс€ маса народу, виход€чи з того, що п≥дкоренн€ тирану противне Ѕогу, в≥дкинула його. ÷в≥нгл≥ вважаЇ, що в цьому випадку, коли народ буде Їдиним, повстанн€ у власному розум≥нн≥ не буде; тиран залишитьс€ в≥дкинутим, тобто втратить владу, оск≥льки весь народ залишитьс€ з Ѕогом ≥ не п≥де за його хулителем ≥ противником. “аким чином, ÷в≥нгл≥ пропонував п≥дкор€тис€ влад≥ т≥льки в тому, що не противно Ѕогу. «ауважимо, що Ћютер, наприклад, вважав п≥дкоренн€ влад≥ безумовним. ÷в≥нгл≥, на в≥дм≥ну в≥д Ћютера, вимагав пок≥рност≥ влад≥ лише пост≥льки, поск≥льки њњ приписи - не суперечать Ѕогов≥, сл≥д лише знайти правильний шл€х зм≥щенн€ тиран≥в, €к≥ порушують волю Ѕога. ƒл€ нього - це справа громади, €ка повинна знайти в≥дпов≥дний вих≥д [304, с.305-306].

јнал≥з реформаторських погл€д≥в ”.÷в≥нгл≥ дозвол€Ї зробити так≥ висновки: 1) погл€ди ”.÷в≥нгл≥ носили дуал≥стичний характер: тут, з одного боку, увага зосереджувалас€ на шл€хах спас≥нн€, з ≥ншого Ц висувалас€ програма соц≥альних зм≥н; 2) центральним пон€тт€м сотер≥олог≥њ реформатора, що визначав право на в≥чн≥сть, був принцип провид≥нн€; 3) теоретичн≥ та практичн≥ засади створенн€ ÷арства Ѕожого в земних умовах сформульован≥ реформатором в Д67-ми тезахФ, €к≥ стали ≥деолог≥чною основою —ел€нськоњ революц≥њ; 4) ÷в≥нгл≥ в≥рив у можлив≥сть побудови ÷арства Ѕожого в земних умовах за рахунок республ≥канськоњ форми правл≥нн€, визнавав можлив≥сть пол≥тичних ≥ соц≥альних зм≥н, де ≥деалом виступала модель теократичноњ держави; 5) певною м≥рою ÷в≥нгл≥ реал≥зував р€д ≥дей своЇњ реформаторськоњ концепц≥њ створенн€ ≥деального сусп≥льства в ÷юр≥ху: обмежена в≥ротерпим≥сть; система виховних заход≥в жител≥в м≥ста; демократичн≥сть управл≥нн€, благод≥йн≥сть; 6) до пров≥дних засад цв≥нгл≥анськоњ есхатолог≥њ можна в≥днести так≥ њњ складов≥: межовий стан €к розд≥льне ≥снуванн€ т≥ла ≥ душ≥; подв≥йн≥сть суду та доль мертвих; в≥чн≥сть; 7) €вл€ючись приб≥чником соц≥альних зм≥н, ÷в≥нгл≥, разом з тим, в≥дкидав ц≥нн≥сть земного житт€.

 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 571 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ќачинать всегда стоит с того, что сеет сомнени€. © Ѕорис —тругацкий
==> читать все изречени€...

1298 - | 1117 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.024 с.