Метрологія і стандартизація

Тема: «Метрологія в сучасному розумінні»

1. Поняття про виміри і вимірювання.

2. Актуальні проблеми сучасної метрології.

3. Національні й міжнародні метрологічні установи та організації.

 

 

1.Поняття про виміри і вимірювання.

Виміри є важливими складовими пізнання природи людиною. Вони (виміри) дають кількісну характеристику навколишнього світу, розкривають людині діючі в природі закономірності. Математика, механіка, фізика стали називатись точними науками тільки тому, що завдяки вимірам вони одержали можливість встановлювати точні кількісні співвідношення, що відображають об’єктивні закони природи. Менделєєв Д.І. вказував на значення вимірів для науки: «Наука починається з того часу, як починають вимірювати, точна наука неможлива без міри».

Особливо зросла роль вимірів у наш час, коли широко впроваджується нова техніка, автоматизація, атомна енергетика, аерокосмічне знімання території. Що ж покладено в основу вимірювань? В Усіх випадках вимірювань, незалежно від вимірюваної величини, методу і засобу вимірювання, його проведення є загальне, а саме порівняння практичним шляхом даної величини з іншою, подібною їй, прийнятою за одиницю.

Фактично внаслідок вимірювання встановлюється, у скільки разів вимірювана величина більша або менша від умовно прийнятої одиниці.

Згідно з державним стандартом встановлено наступне визначення вимірювання: відображення вимірюваних величин їх значеннями шляхом експерименту та обчислень за допомогою спеціальних технічних засобів. Кінцевим результатом вимірювання є знаходження значення фізичної величини дослідним шляхом. До фізичних величин належать довжина, час, плоский та тілесний кути, сила, тиск, швидкість, прискорення, індуктивність, освітленість і багато інших.

Число, яке виражає відношення вимірюваної величини до одиниці вимірювання, називається числовим значенням вимірюваної величини. Воно може бути цілим або дробовим, але обов’язково абстрактним числом. Значення величини, прийняте за одиницю вимірювання, називається розміром цієї одиниці.

Якщо А – вимірювана величина, U – одиниця вимірювання, g – числове значення вимірюваної величини, то результат вимірювання. А можна записати у вигляді такого рівняння:

А = gU

Ця формула називається основним рівнянням вимірювань. Права частина рівняння називається результатом вимірювання і завжди має розмірність одиниці фізичної величини, а число g показує, скільки разів одиниця вимірювання U вміщується у вимірюваній величині. Тому при написанні результату вимірювання поряд з числовим значенням вимірюваної величини слід ставити позначення відповідної одиниці.

У випадках, коли вимірювана величина не може вимірюватися у відповідних їй одиницях, використовується співвідношення між одиницями вимірюваної величини і одиницями іншої величини, яка однозначно пов’язана з першою величиною і зручніша для вимірювання. Наприклад, при вимірюванні температури за допомогою термометра опору шляхом визначення його електричного опору або використання у вимірювальній техніці перетворювачів, коли вимірюється значення сигналу, а не значення вимірюваної величини

Галуззю науки, що вивчає вимірювання, є метрологія. Термін «метрологія» утворений з двох давньогрецьких слів: метрон – міра і логос – вчення. Дослівний переклад терміна «метрологія» - вчення про міри.

Метрологія в її сучасному розумінні – наука про вимірювання, методи і засоби забезпечення їх єдності та способи досягнення необхідної точності.

Єдність вимірювань – такий стан вимірювань, при якому їх результати висловлені в узаконених одиницях і погрішності вимірів відомі із заданою імовірністю. Єдність вимірювань необхідна для того, щоб можна було порівняти результати вимірювань, виконаних в різних місцях, в різний час, з використанням різних методів і засобів.

Точність вимірювань визначається наближенням їх результатів до істинного значення вимірюваної величини. Вона дає якісну характеристику науково-технічного прогресу, його рівня. Чим складніша науково-технічна проблема, тим точніших вимірювань вона вимагає.

Для задоволення потреб народного господарства у проведенні вимірювань на належному науково-технічному рівні створена Державна метрологічна служба, завдання якої – забезпечення єдності і вірогідності вимірювань.

Земельним ресурсам, як основному предмету пізнання в землевпорядних дослідженнях, притаманні просторові властивості. Одна з них – протяжність, яка характеризується різними способами. Загальноприйнятою характеристикою (мірою) просторової протяжності служить довжина. Для повного опису простору розглядається його протяжність по декількох напрямках (координатах X, Y, Z) або використовуються ще такі міри, як кут, площа, об’єм. Таким чином, простір є багатомірним.

2. Актуальні проблеми сучасної метрології.

Прискорення науково-технічного прогресу перебуває у прямому зв’язку з інтенсивним розвитком метрології і техніки точних вимірювань, необхідних як для розвитку природознавчих і точних наук, так і для створення нової технології і вдосконалення засобів технічного контролю та управління. Усе це ставить перед метрологією низку важливих задач. Основним з них є наступні.

- Уніфікація одиниць вимірювань на базі широкого втілення міжнародної системи одиниць (про яку ми будемо досить детально говорити пізніше), яка забезпечує єдність одиниць вимірювань для всіх галузей науки і техніки.

- Вдосконалення еталонів – передбачає значне підвищення вимог до вищої ланки в засобах вимірювань – до еталонів (про які ми теж ще будемо говорити). Точність вимірювань у промисловості у багатьох випадках наближається до гранично можливої при даному стані техніки і, як наслідок, до точності самих еталонів.

- Забезпечення найменшої втрати точності при передачі розміру одиниць від еталонів зразковим засобам, а від них – робочим засобам вимірювань. Розв’язання цієї проблеми базується на обладнанні сучасних еталонів і способах передачі розміру одиниць і є необхідною умовою підтримки єдності вимірювань, що проводяться в різних місцях і в різний час.

- Розповсюдження точних вимірювань на галузі дуже малих і великих значень вимірюваних величин. Необхідність передачі розмірів приладам, що вимірюють зникаючі малі або надвеликі значення величин, часто не дозволяє обмежуватись одним еталоном і вимагає створення декількох незалежних спеціальних еталонів для однієї й тієї ж величини.

- Проведення гранично точних вимірювань в особливих нестандартних умовах, при динамічних режимах, при великих прискореннях, високих або дуже низьких температурах, тисках, частотах.

- Метрологічне забезпечення вимірювально-управляючих систем. Розвиток вимірювальних і вимірювально-управляючих систем призвів до якісних змін самого процесу вимірювання.

- Розвиток теоретичної бази вимірювань. Застосування математичної статистики й теорії випадкових функцій у різних галузях науки вимагає вдосконалення метрологічної обробки результатів вимірювань.

- Вдосконалення метрологічної термінології. Широке розповсюдження автоматичних методів контролю та регулювання вимагає доповнень до існуючих метрологічних понять і уявлень.

- Вдосконалення методів і засобів вимірювань, що використовуються в геодезії і топографії, медицині і будівництві, хімічній промисловості та інших галузях науки і техніки.

- Забезпечення надійності вимірюваної інформації. Виконуючи роль наукової основи вимірювальної техніки, метрологія повинна забезпечувати необхідну надійність і правильність одержуваної вимірюваної інформації.

Актуальною сьогодні є проблема розробки інтелектуальних датчиків і на їх базі систем автоматичного контролю, прогнозування та діагностики складних технологічних процесів та наукових досліджень.

Одним із важливих завдань метрології є впровадження методів кваліметрії для контролю за якістю виготовлюваної продукції, особливо продукції харчових виробництв.

 

3. Національні і міжнародні метрологічні установи та організації.

Задачі єдності, вірності та взаємовідповідності мір і ваги першою виконувала Головна палата мір і ваги, яка була створена Д.І. Менделєєвим у 1893 році. Згодом вона була перетворена у науково-дослідний інститут, де виготовлялись і зберігались державні еталони одиниць вимірювань, розроблялись і вдосконалювались методи точних вимірювань фізичних величин, визначались фізичні константи, характеристики речовин і матеріалів. Тематика наукових робіт цього інституту охоплювала лінійні, кутові, оптичні та фотометричні вимірювання, вимірювання маси, густоти, в’язкості, сили, твердості, швидкості, прискорень, вібрацій, тисків, вакууму, вимірювання температурних, теплофізичних та термохімічних характеристик, рН – вимірювання, вимірювання вологістю, складу газів, акустичні, електричні і магнітні, радіотехнічні та іонізуючі випромінювання.

Ріст культурних та економічних зв’язків між країнами спричинив необхідність забезпечення міжнародної єдності мір. З цією метою створене Міжнародне бюро мір і ваги, яке знаходиться у Севрі (поблизу Парижу). У ньому зберігаються міжнародні прототипи мір (метра і кілограма). Тут є міжнародні еталони електричних, світлових, радіоактивних одиниць. Функціонує також Міжнародна організація законодавчої метрології (МОЗМ), яка вирішує такі завдання:

- створення центру документації і інформації про національні служби контролю за вимірювальними приладами та з метою їх повірки;

- уніфікація методів і правил вирішення завдань законодавчої метрології;

- переклад і випуск текстів законодавчих правил про вимірювальні засоби та їх використання;

- складання типових проектів законів і регламентів щодо вимірювальних засобів та їх використання;

- розробка проекту матеріальної організації типової служби для повірки вимірювальних приладів і контролю за ними;

- розробка характеристик та якості вимірювальних приладів, які використовуються у міжнародному масштабі.

На території України вважаються чинними стандарти колишнього СРСР. Вищим органом з питань стандартизації, метрології та якості продукції є Державний комітет України з питань стандартизації. метрології та сертифікації (Держстандарт України). У структурі Держстандарту України нараховується 35 центрів стандартизації, метрології та сертифікації, в тому числі 26 обласних, 9 міських. Крім того, до складу держстандарту України входять декілька науково-дослідних інститутів: Львівський ДНДІ «система», Харківське науково-виробниче об’єднання «Метрологія», УНДІССІ; два навчальні заклади: вище училище метрології та якості у м. Одесі та український навчально-науковий центр у м. Києві; заводи «Еталон» (у Києві, Харкові, Донецьку, Умані, Білій Церкві); дослідні заводи «Прилад» (у Вінниці та Полтаві) і магазини стандартів (у Києві та Харкові).

Рішення Держстандарту України з питань метрології є обов’язковим для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, організаціями, громадянами – суб’єктами підприємницької діяльності та іноземними виробниками.

Технічною основою національної метрологічної системи є система Державних еталонів одиниць фізичних величин. Еталонна база України складається з 28 Державних еталонів одиниць фізичних величин, а саме: маси, довжини, температури, сили світла, часу, частоти, енергії згорання, тиску, об’єму рідини, прискорення сили тяжіння, магнітної індукції, молярної частки компонентів у газовому середовищі тощо.

З метою підвищення ефективності метрологічної діяльності створюється наукова, технічна та організаційно-правова база метрології. За станом на 1998 рік у сфері метрології діє понад 40 національних нормативних документів (ДСТУ) і понад 350 Міжнародних стандартів (ГОСТів).

 

Тема: «Вимірювання в метрології»

1.Похибки і точність вимірювань

2.Правильність, збіжність і достовірність вимірювань.

3.Системи одиниць фізичних величин.

 

 

1.Похибки і точність вимірювань

При вимірюванні фізичних величин слід чітко розмежувати два поняття: істинні значення фізичних величин та результати їх вимірювань.

Істинне значення фізичної величини – це значення що ідеально відображає властивості об’єкта як у кількісному так і в якісному відношеннях. Істинні значення не залежать від засобів нашого пізнання і є абсолютною істиною, до якої наближається спостерігач, намагаючись виразити її як числове значення.

Похибка результатів вимірювання – це число, що показує можливі межі невизначеності значення вимірюваної величини.

Результат вимірювання є продуктом пізнання спостерігача і є приблизною оцінкою значення шуканої величини. Результати залежать від методів вимірювання, технічних засобів, властивостей органів чуття спостерігача, зовнішнього середовища й самих фізичних величин. Різниця ∆ між результатом вимірювання Х та істинним значенням шуканої величини Q називається абсолютною похибкою вимірювання:

∆ = Х − Q (1.1)

 

Проте, оскільки істинне значення Q шуканої фізичної величини невідоме, невідомі й похибки вимірювання. Тому для одержання хоча б приблизних відомостей про них у формулу 1.1 замість істинного значення підставляють підставляють так зване дійсне А_д. Під останнім слід розуміти значення фізичної величини, знайдене експериментально, яке настільки наближається до істинного, що його можна використовувати у вимірюванні замість істинного. Замість дійсних значень використовують розрахункові значення, обчислені за формулами, покази еталонів, зразкових приладів і точніших технічних засобів вимірювання.

Причини виникнення похибок: недосконалість методів вимірювання, технічних засобів, органів чуттів спостерігача, зміна умов проведення експерименту. Зміна умов проведення досліджень може впливати на фізичну величину, технічні засоби і самого спостерігача.

Кожна із наведених причин виникнення похибок є зумовлена багатьма чинниками, під впливом яких формується загальна похибка вимірювання. Їх можна об’єднати у дві великі групи.

1. Чинники, що з’являються нерегулярно і зникають несподівано або проявляються з непередбачуваною інтенсивністю. До них належать: перекоси елементів приладів за їх напрямними, нерегулярні зміни моментів в опорах, зміна зовнішніх умов та умов навколишнього середовища, послаблення уваги спостерігача тощо. Складова сумарної похибки, яка виникає під впливом цих чинників, називається випадковою похибкою вимірювань. Її основна особливість полягає у тому, що вона змінюється випадково при повторних визначеннях однієї й тієї самої величини. Крім того, не завжди можна встановити причину виникнення випадкових похибок та передбачити їх інтенсивність.

2. Чинники постійні, або такі, що закономірно змінюються у процесі вимірювання фізичної величини. До них належать методичні похибки, зміщення стрілки приладу та недосконалість елементів (пружних) засобу вимірювання. Складові сумарної похибки, що виникають під дією чинників другої групи, називаються систематичними похибками вимірювання. Їх особливість полягає в тому, що вони або постійні за величиною, або ж закономірно змінюються при повторних вимірюваннях однієї й тієї самої величини.

 

 

2.Правильність, збіжність і достовірність вимірювань.

Правильність виміру визначається як якість вимірювання, що відображає наближення до нуля систематичних похибок результатів (тобто таких похибок, які залишаються постійними або закономірно змінюються при повторних вимірюваннях однієї й тієї ж величини). Правильність виміру залежить, зокрема, від того, наскільки дійсний розмір одиниці, в якій виконане вимірювання, відрізняється від її правдивого розміру (за визначенням), тобто від того, наскільки були правильні (вірні) засоби вимірювань, використані для даного виду вимірювань.

Збіжність (результатів) вимірювань відображає близькість повторних результатів вимірювань однієї й тієї ж величини, виконаних в однакових умовах. Збіжність характеризує близькість до нуля випадкових похибок.

Відтворюваність вимірювань відображає близькість результатів вимірювань однієї й тієї ж величини, виконаних у різних умовах (в різний час, в різних місцях, різними методами і засобами).

Збіжність і відтворюваність можуть бути оцінені кількісно дисперсією результатів вимірювань.

Важливою характеристикою якості вимірювань є їх достовірність, або вірогідність. Вона визначається як якість вимірювання, що відображає наближення до нуля випадкових похибок результатів (тобто таких похибок, які не можуть бути виключені із результатів вимірів) і характеризує довіру до результатів вимірювань, поділяючи їх на дві категорії: достовірні і недостовірні, залежно від того відома чи невідома ймовірність характеристики їх відхилень від правдивих значень відповідних величин. Результати вимірювань, достовірність яких невідома, не мають цінності і в деяких випадках можуть стати джерелом дезінформації.

Наявність похибки обмежує достовірність виміру, тобто вносить обмеження у кількість достовірних значущих цифр числового значення вимірюваної величини і зменшує точність вимірювань.

Для точних вимірювань фізичних величин у метрології розроблені способи використання принципів і засобів вимірювальної техніки, застосування яких дозволяє вилучити із результатів вимірювань ряд систематичних і випадкових похибок і позбавити експериментатора необхідності вводити поправки для їх компенсації, а в деяких випадках взагалі одержувати вірогідні результати. Багато способів використання так і залишаються лише способами, їх застосовують лише в окремих, не багатьох випадках. Проте є й такі способи використання, які необхідні при численних вимірюваннях багатьох величин. Коли вони стають загальними, їх називають методами вимірювань.

Принцип вимірювання – фізичне явище або сукупність фізичних явищ, які покладені в основу вимірювання певної величини. Наприклад, вимірювання температури за допомогою використання термоелектричного ефекту чи зміни тиску термометричної речовини газового термометра та ін.

Засіб вимірювальної техніки – технічний засіб, який застосовується під час вимірювань і має нормовані метрологічні характеристики.

Метод вимірювання – сукупність способів використання засобів вимірювальної техніки та принципів вимірювань для створення вимірювальної інформації.

Вимірювальна інформація – інформація про вимірювані величини та залежності між ними у вигляді сукупності їх значень.

У метрології у процесі вимірювань найширше застосовуються прямі методи вимірювання, що забезпечують визначення шуканої величини за експериментальними даними.

До прямих методів вимірювання відносяться: метод безпосередньої оцінки, метод порівняння з мірою, метод протиставлення, нульовий (компенсаційний), диференційний та ін.

Метод безпосередньої оцінки полягає в тому, що вимірювана величина визначається безпосередньо за показниками шкали вимірювального приладу (наприклад, зважування на циферблатних вагах, вимірювання тиску пружинним манометром).

Вимірювання цим методом проводяться дуже швидко, просто і не вимагають високої кваліфікації, оскільки не потрібно ускладнювати вимірювальний прилад і виконувати складні обчислення. Проте точність таких вимірювань невисока через вплив зовнішнього середовища та розмірів шкали приладу.

При проведенні точніших вимірювань слід користуватися методом порівняння з мірою, який полягає в тому, що вимірювана величина порівнюється з величиною, відтвореною мірою. Результат вимірювання визначається як сума значень порівняльної міри та показів вимірювального приладу або приймається рівним значенню міри (наприклад, аналітичні ваги).

Метод протиставлення – це метод порівняння з мірою, коли вимірювана і відтворена мірою величини одночасно діють на прилад порівняння, за допомогою якого визначається співвідношення між цими величинами. Значення шуканої величини визначається після досягнення рівноваги за значенням зрівноважуючої величини. Наприклад, на важільних вагах маса зваженого вантажу визначається за масою поставлених ваг.

Нульовий (компенсаційний) метод полягає у порівнянні вимірюваної величини з мірою, а результуючий ефект дії величин на прилад доводиться до нуля. Цей метод широко використовується в автоматичних вимірювальних приладах: автоматичних мостах, аналізаторах рідин, газів та ін. На результати вимірювань, як правило, майже не впливають зовнішні чинники і джерело живлення вимірювальних електричних схем.

Диференціальний (різницевий) метод полягає в тому, що вимірювальним приладом визначається різниця між вимірюваною величиною і величиною-мірою. Наприклад, вимірювання надмірного тиску в апаратах відносно атмосферного тиску за допомогою диференціального манометра типу ДМ.

Метод збіжності є різновидом методу порівняння з мірою і полягає в тому, що різниця між шуканою і відтвореною мірою величинами вимірюється за збігом шкал або періодичних сигналів. Цей метод використовується при вимірюванні точних сигналів часу, частоти обертання тощо.

Крім перелічених методів, у метрологічній практиці використовується багато інших: інтерферентний – для точних вимірювань лінійних величин, фотоелектричний – у машинобудування та ін.

 

3.Системи одиниць фізичних величин.

Під фізичною величиною слід розуміти властивість, спільну в якісному відношенні для багатьох матеріальних об’єктів та індивідуальну в кількісному відношенні для кожного з них. Так, усі об’єкти мають масу і температуру, проте для кожного окремого об’єкта як маса, так і температура різні та конкретні за певних обставин.

Кількісно властивості фізичної величини виражаються у певній системі одиниць. Система фізичних величин – це сукупність взаємопов’язаних фізичних величин, в яких декілька величин приймають за незалежні, а інші визначають як залежні від них.

Історично першою системою одиниць фізичних величин була ухвалена 7 квітня 1795 року Національними зборами Франції метрична система мір. До її складу увійшли одиниці довжини, площі, об’єму та ваги, в основу яких було покладено дві одиниці: метр та кілограм.

У 1832 році вчений К. Гаусс запропонував методику побудови системи величин і одиниць як сукупності основних та похідних. Він побудував систему величин, у якій за основу були прийняті три довільні, незалежні одна від одної величини: довжина, маса та час. Решта величин визначалась за допомогою вибраних трьох. Цю систему величин, що відповідним чином пов’язана з трьома основними величинами (довжиною, масою і часом), К. Гаусс назвав абсолютною системою. Основними одиницями він запропонував увести міліметр, міліграм і секунду.

З подальшим розвитком науки і техніки виникли інші системи одиниць фізичних величин, які відрізнялися одна від одної одиницями фізичних величин.

Розглянемо основні системи одиниць.

Система СГС

Система СГС, до складу якої основними одиницями увійшли: сантиметр – одиниця довжини; грам – одиниця маси і секунда – одиниця часу, а також похідні: дина – одиниця сили та ерг – одиниця роботи, була прийнята у 1881 році. Для вимірювання потужності у системі СГС була прийнята одиниця – ерг за секунду, для вимірювання кінетичної в’язкості – стокс, динамічної в’язкості – пуаз.

Вимірювання тиску в системі СГС прийняте у динах на квадратний сантиметр.

Для механічних і магнітних вимірювань сьогодні є чинними сім видів СГС, із яких найпоширенішими є такі: СГСЕ, СГСМ, СГС (симетрична) та ін.

Значна кількість фізичних констант і нині виражаються у одиницях СГС.

Система МКГСС

Наприкінці 18 ст. кілограм було прийнято за одиницю ваги. Використання кілограма як одиниці ваги, а пізніше як одиниці сили наприкінці 19 ст. обумовило формування нової системи фізичних величин з трьома одиницями: метр – одиниця довжини, кілограм-сила (кгс) – одиниця сили і секунда – одиниця часу (система МКГСС). Кілограм-сила – це сила, яка надає масі в один кілограм прискорення 9,800665 м/с² (нормальне прискорення вільного падіння). Ця система набула значного поширення у механіці та техніці і неофіційно називалася «технічною». Проте незважаючи на поширення МКГСС дедалі більше виявляються її недоліки, зумовлені використанням її як головної одиниці сили, а не маси.

Система МТС

Основними одиницями системи МТС є: одиниця довжини – метр, одиниця маси – тонна і одиниця часу – секунда. Система вперше була прийнята у 1919 році у Франції.

У системі МТС за одиницю сили прийнято стен (сн), що дорівнює силі, яка надає масі в одну тонну прискорення 1м/с², а за одиницю тиску - п’єза (сн/м²).

Проте у нашій країні ця система не знайшла практичного застосування і не увійшла до держстандарту, а в 1961 році була законодавчо відмінена й у Франції.

Поряд із системними одиницями фізичних величин у практиці вимірювання використовувалися одиниці, які не входили до складу жодної із систем – так звані позасистемні одиниці. Значного поширення набули одиниці тиску: атмосфера, бар, міліметр ртутного стовпа, міліметр водяного стовпа. Позасистемними одиницями часу є хвилина, година; одиницями довжини – ангстрем, світловий рік, парсек; одиницями площі – ар, гектар; одиницями електричної енергії – електрон-вольт, кіловат-година; одиницями акустичних величин – децибел, фон, октава та ін.

Проте при уніфікації одиниць і ухваленні єдиної системи одиниць кількість позасистемних одиниць має бути скорочена до мінімуму. До того ж багато позасистемних одиниць є кратними системі СІ і можуть використовуватися для практичних вимірювань (тонна, міліметр, мікрон та ін.)

 

 

Тема: «Міжнародна система одиниць»

1.Міжнародна система одиниць (SI, CI).

2. Основні одиниці системи (SI, CI).

3. Додаткові одиниці системи (SI, CI).

4. Похідні одиниці системи (SI, CI).

5. Кратні та часткові одиниці системи (SI, CI).

 

 

1.Міжнародна система одиниць (SI, CI).

Наявність численних систем одиниць фізичних величин, а також значної кількості позасистемних одиниць спричинило багато незручностей при переході від однієї системи одиниць в іншу, а отже, потрібно було якнайшвидше уніфікувати одиниці вимірювання. Необхідна була єдина система одиниць фізичних величин, яка була б зручною для практичних вимірювань у різних галузях вимірювань та зберігала б принцип когерентності.

У 1954 році Х Генеральна конференція з мір і ваги встановила шість основних одиниць (метр, кілограм, секунда, ампер, градус Кельвіна, свічка) практичної системи одиниць для міжнародних відносин. На цей час членами Метричної конференції стали близько 40 найрозвинутіших держав. Одночасно Міжнародний комітет з мір і ваги створив комісію щодо розробки єдиної Міжнародної системи одиниць. Система одержала назву Міжнародної системи одиниць, скорочено СІ (SI – початкові букви французької назви

Systeme International).

Міжнародна система одиниць прийнята Міжнародним союзом фізиків, Міжнародною електротехнічною комісією та іншими міжнародними організаціями. Організація об’єднаних націй з освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) закликала усі країни ухвалити Міжнародну систему одиниць. Сьогодні 115 держав приєдналися до Метричної конвенції, і в більшості країн система СІ визнана чинною законодавчо.

У 1997 році Держстандарт України ухвалив постанову про введення у державі Міжнародної системи одиниць ДСТУ 3651.097 «Метрологія. Одиниці фізичних величин. Основні одиниці фізичних величин Міжнародної системи одиниць. Основні назви, положення та позначення».

Перевагами Міжнародної системи одиниць СІ слід визначити такі:

- універсальність, що забезпечує її використання в науці, техніці і господарстві;

- уніфікованість одиниць для всіх видів вимірювання. Так, замість кількох одиниць тиску (атм., мм. рт. ст., мм. вод. ст., бар та інші) у СІ визнана єдина одиниця тиску – паскаль (Па); замість кількох одиниць роботи й енергії ухвалена одиниця – джоуль (Дж);

- когерентність(узгодженість) системи: коефіцієнти пропорційності у фізичних рівняннях для визначення похідних величин дорівнюють одиниці;

- використання зручних для практичних вимірювань основних та похідних одиниць;

- чітке розмежування одиниць маси (кілограм) і сили (ньютон);

- спрощений запис рівнянь і формул завдяки відсутності перехідних коефіцієнтів переведення з однієї системи в іншу;

- позбавлення необхідності визначити всі системи одиниць;

- сприяння розвитку міждержавних науково-технічних та економічних зв’язків.

 

2. Основні одиниці системи (SI, CI).

Основні одиниці фізичних величин – це величини, що увійшли в систему та умовно прийняті незалежними від інших величин цієї системи. Як правило, при виборі основних одиниць фізичних величин виходять з того, щоб їх можна було відтворити якомога точніше за допомогою еталонів. В усіх системах одиниць за основні одиниці в першу чергу приймаються одиниці довжини і часу.

Основних одиниць в міжнародній системі СІ є сім:

метр (м) – одиниця довжини;

кілограм (кг) – одиниця маси;

секунда (с) – одиниця часу;

ампер (А) – одиниця сили електричного струму;

кельвін (К) – одиниця термодинамічної температури;

кандела (К) – одиниця сили світла;

моль (моль) – одиниця кількості речовини.

Визначення основних одиниць у системі СІ наступне:

метр – довжина шляху, який проходить світло у вакуумі за 1/29979245 частину секунди;

кілограм –дорівнює масі міжнародного прототипу кілограма – гирі у вигляді прямого циліндра із закругленими ребрами діаметром і висотою 39 мм.

секунда – 9 192 631 770 періодів випромінювання переходу між двома надтонкими рівнями основного стану атома цезію-133;

ампер – сила незмінного струму, який, проходячи через два прямолінійних провідники нескінченної довжини і занадто малого круглого перерізу, що розміщені на відстані метра один від одного у вакуумі, утворив би між провідниками силу в 2 ·10^-7Н на кожний метр довжини;

кельвін – одиниця термодинамічної температури – 1/273,16 частини термодинамічної температури потрійної точки води;

кандела – сила світла, що випромінюється з площі у 1/600 000 м² перерізу повного випромінювача у перпендикулярному до цього перерізу напрямку при температурі затвердіння платини та тиску 101 325 Па;

моль – кількість речовини, яка вміщує стільки ж молекул (атомів, частинок), скільки вміщується атомів у нукліді вуглецю-12 масою в 0,012 кг.

Визначення основних одиниць ґрунтуються на таких фізичних явищах, на які не впливають зовнішні умови. Еталони цих одиниць виготовлені або можуть відтворюватись з великою точністю і належать до «природних», незруйнованих. Винятком залишається тільки кілограм, еталон якого виготовлено у вигляді матеріалізованого «міжнародного прототипу кілограма»

 

3.Додаткові одиниці системи (SI, CI).

Міжнародна система одиниць містить дві додаткові одиниці – для вимірювання плоского і тілесного кутів (радіан та стерадіан).

Одиниця плоского кута – радіан (позначається рад) – це кут між двома радіусами, дуга між якими за довжиною дорівнює радіусу. У градусному обчисленні рад =57⁰ 17^/ 44,8^//

Стерадіан (ср) приймається за одиницю тілесного кута. Це кут, вершина якого розміщена в центрі сфери і який вирізає на поверхні сфери площу, що дорівнює площі квадрата зі стороною, за довжиною рівною радіусу сфери.

Тілесному куту в 1ср відповідає плоский кут рівний 65⁰ 32^/, куту π ср- плоский кут 120⁰ і куту 2 π – плоский кут 180⁰.

Самі по собі радіан і стерадіан використовуються в основному для теоретичних розрахунків (наприклад, стерадіан застосовують у світлотехніці). Для практичних вимірювань їх не застосовують (ви знаєте, що в геодезії і топографії ми для плоских кутів не користуємося радіанами). Крім того, більшість важливих для практики значень кутів (повний кут, прямий кут та інші) в радіанах виражаються трансцендентними числами (2 π, π/2).

Практично для вимірювання плоских кутів найчастіше користуються позасистемною одиницею – кутовим градусом і недесятковими частковими від нього одиницями – мінутою і секундою. У цих одиницях градуйована більшість геодезичних кутомірних приладів (бусоль, теодоліт, тахеометр). Застосовують й інші кутові одиниці (повний кут або повний оборот, прямий кут, град =0,01 прямого кута тощо). Вимірювальних приладів, шкала яких була б градуйована в радіанах, не виготовляють, немає приладів і для вимірювання тілесних кутів у стерадіанах. Незручність застосування радіана і стерадіана, як додаткових одиниць Міжнародної системи, обумовлюється тим, що вони знаходяться в ірраціональних відношеннях з повним кутом (як плоский, який дорівнює 2 π, так і тілесним, який дорівнює 4 π ср). А саме повні і прямі кути постійно використовуються в теоретичних розробках і практичних діях. Тому перед метрологією стоїть проблема пошуку зручних одиниць для вимірювання плоского і тілесного кута, які б дозволили включити їх до рангу когерентних одиниць Міжнародної системи.

 

4.Похідні одиниці системи (SI, CI).

Крім основних одиниць Сі є велика група похідних одиниць, які визначаються за законами взаємозв’язків між фізичними величинами або ж на основі визначення фізичних величин. Відповідні похідні одиниці Сі виводяться із рівнянь зв’язку між величинами, в яких числові коефіцієнти дорівнюють 1. Наприклад, швидкість руху V = L/T, м/с, або V = L·T^-1, м · с^-1; площа квадрата

Р = L², м ².Залежно від наукового напрямку утворені похідні одиниці для простору, часу, механічних, теплових, електричних, магнітних, акустичних, світлових величин іонізуючого випромінювання.

 

4.Кратні та часткові одиниці системи (SI, CI).

Кратні і часткові одиниці Міжнародної системи СІ утворюються за найбільш прогресивним способом, в основу якого покладена десяткова кратність. Для утворення десяткових кратних і часткових одиниць використовується низка множників, що дорівнюють 10ⁿ (де n – ціле додатне або від’ємне число), і приставок до найменувань одиниць, по одній до кожного множника.

Цей спосіб дає змогу легко переводити числові значення величин при переході від одиниць СІ до кратних і часткових від них або від одних кратних і часткових одиниць до інших. Множники та приставки для утворення десяткових кратних і часткових одиниць, а також їх найменувань наведено в табл. 1. При утворенні десяткових кратних і часткових одиниць слід керуватись певними правилами, які регламентуються згаданим стандартом, а саме:

Не допускається приєднання до найменування одиниці двох або більше приставок підряд.

- наприклад, замість найменування одиниці «мікро мікрофарад» слід

вживати пікофарад;

- приставку або її позначення слід писати разом з найменуванням

одиниці, до якої вона приєднується або відповідно з її позначенням;

- якщо одиницю утворено як добуток або відношення одиниць, то

приставку слід приєднувати до найменування першої одиниці, що входить до добутку або до відношення. Наприклад:

правильно – кілопаскаль-секунда на метр (КРа · s/m; кПа · с/м);

неправильно – паскаль-кілосекунда на метр;

- допускається застосовувати приставку в другому множнику добутку або в знаменнику лише в обґрунтованих випадках, коли такі одиниці дуже поширені. Наприклад при обґрунтуванні управлінських проектних рішень та оцінці альтернативних варіантів землевпорядних проектів визначають транспортні затрати в тонно-кілометрах (t · km; т · км);

найменування кратних і часткових одиниць від одиниці, піднесеної до ступеня, слід утворювати приєднанням приставок до найменування вихідної одиниці. Наприклад, від найменування вихідної одиниці площі – квадратного метра – за допомогою приставок утворюються кратна одиниця квадратний кілометр та часткові одиниці квадратний дециметр, квадратний сантиметр, квадратний міліметр та ін.

Позначення кратних і часткових одиниць від одиниці, піднесеної до степеня, слід утворювати додаванням відповідного показника степеня до позначення кратної або часткової від цієї одиниці. При цьому показник означає піднесення до степеня кратної або часткової одиниці разом з приставкою.

- вибір десяткової кратної або часткової одиниці від одиниці СІ диктується насамперед зручністю її застосування. З різних кратних і часткових одиниць, що можуть бути утворені за допомогою приставок, вибирають таку, щоб числові значення величини лежали в межах від 0,1 до 1000.

Стандартом рекомендуються наступні десяткові кратні та часткові одиниці від основних і додаткових одиниць СІ (табл. 2).

 

 

Таблиця 1 – Множники та приставки для утворення десяткових кратних і часткових одиниць, а також їх найменувань

множник	Приставка	Позначення приставки	множник	Приставка	Позначення приставки
міжнародне	українське	міжнародне	українське
	екса	Е	Е	10-1	деци	d	д
	пета	Р	П	10-2	санти	c	с
	тера	Т	Т	10-3	мілі	m	м
109	rira	G	Г	10-6	мікро	µ	мк
106	mera	М	М	10-9	нано	n	н
103	кіло	К	к	10-12	піко	p	п
102	Гекто	h	r	10-15	фемто	f	Ф
101	Дека	da	да	10-18	атто	a	а

 

Таблиця 2 – Десяткові кратні та часткові від одиниць СІ

Одиниці СІ	Позначення десяткових кратних та часткових одиниць від основних і додаткових одиниць СІ
найменування	позначення
міжнародне	українське	міжнародне	українське
Метр	m	м	km; cm; mm; µm; nm	км; см; мм; мкм; нм
Кілограм	kg	кг	Mg; g; mg; µg	Мг; г; мг; мк
Секунда	S	с	ks; ms; µs; ns	кс; мс; мкс; нс
Ампер	A	А	kA; mA; µF; nA; pA	кА; мА; мкА; нА; пА
Кельвін	K	К	MK; kK; mK; µK	МК; кК; мК; мкК
Моль	mol	моль	Kmol; mmol; µmol	кмоль; ммоль; мкмоль
Кандела	cd	кд
Радіан	rad	рад	mrad; µrad	мрад; мкрад
Стерадіа	sr	ср

 

Тема: «Еталони основних фізичних величин»

1.Первинні еталони основних одиниць.

2.Вторинні еталони.

3. Поодинокий, груповий еталон. Еталонний набір.

 

 

1.Первинні еталони основних одиниць.

Для забезпечення єдності вимірювань необхідна чітка тотожність одиниць, в яких були б проградуйовані усі засоби технічних вимірювань однієї й тієї самої фізичної величини. Це досягається шляхом точного відтворення та збереження прийнятих на Міжнародній конференції з мір і ваги одиниць фізичних величин і передачі їх розмірів засобам вимірювань. Вищою ланкою у метрологічному колі передачі розмірів одиниць вимірювання фізичних величин є еталони.

Еталони – особливий клас засобів вимірювання найвищої точності, яка тільки можлива на даному етапі розвитку техніки. Еталон – це французьке слово, яке означає зразок, мірило, ретельно виготовлену міру, взяту за зразок. Спершу, коли створювалися міжнародні еталони кілограма і метра, які були виконані у вигляді ретельно виготовлених зразків, цей зміст повністю відповідав поняттю «еталон». З розвитком техніки сучасні еталони здебільшого мають вигляд вимірювальних комплексів. Сучасне, згідно з ДСТУ 2681 – 94, визначення еталону таке:

Еталон одиниці фізичної величини – це засіб вимірювальної техніки, який забезпечує відтворення та зберігання одиниці фізичної величини та передавання її розміру відповідним засобам, що стоять нижче за повірочною схемою, офіційно затверджений як еталон.

Міжнародні та національні еталони поділяються на первинні та вторинні еталони.

Первинним називається еталон, за допомогою якого відтворюється одиниця фізичної величини з найвищою точністю відповідно у світі й державі. За точністю відтворення одиниці він є найточнішим. Первинні еталони одиниць основних фізичних величин відтворюють одиниці відповідно до їхнього визначення, прийнятого Міжнародною конференцією з мір та ваги. Наприклад, первинний еталон метра у довжинах світлових хвиль випромінювання криптону-86.

Для відтворення одиниць в особливих умовах, в яких пряма передача розміру одиниці від еталонів технічно неможлива із заданою точністю (високий тиск, температура, частота та ін.), розробляються та затверджуються спеціальні еталони.

Первинні та спеціальні еталони офіційно затверджуються для держави як первинні і називаються державними еталонами. Державні еталони затверджуються держстандартом, і на кожний з них ухвалюється державний стандарт. Державні еталони зберігаються у метрологічних інститутах або центрах держави, а для проведення робіт з ними призначаються відповідальні вчені, зберігачі еталонів.

 

2.Вторинні еталони.

У метрологічній практиці широко використовують вторинні еталони, значення яких встановлюється за найточнішими первинними еталонами. Вторинні еталони є частиною підпорядкованих засобів зберігання одиниць та передачі їх розміру. Вони створюються і затверджуються в тих випадках, коли це необхідно для організації повірочних робіт, забезпечення збереження і найменшого зносу державного еталона.

За своїм метрологічним призначенням вторинні еталони поділяються на еталони-копії, еталони передавання, еталони-свідки та робочі еталони.

Еталон-копія є вторинним еталоном, призначеним для зберігання одиниці та передачі її розміру робочим еталонам. Він не завжди може бути фізичною копією державного еталону.

Еталон передавання – вторинний еталон, який призначений для звіряння еталонів, котрі з тих чи інших причин не можуть безпосередньо звірятися один з одним. Прикладом еталону передавання може бути група нормальних елементів, яка використовується для звіряння державного еталона вольта з еталоном вольта Міжнародного бюро мір та ваги.

Еталон-свідок – вторинний еталон, призначений для повірки збереження державного еталона та для зміни його у разі псування або втрати. Еталон-свідок має найвищу серед вторинних еталонів точність та використовується лише тоді, коли державний еталон не можна відтворити.

Робочий еталон – вторинний еталон, призначений для збереження одиниці і передачі її розміру зразковим засобам вимірювальної техніки а в окремих випадках – робочим засобом вимірювальної техніки найвищої точності.

Виділяють також одиночні і групові еталони, еталонні набори та інші еталони, визначення яких наводяться в ДСТУ 2681 – 94. Сукупність Державних еталонів називають еталонною базою країни.

Державні еталони завжди представляють комплекс засобів вимірювань та допоміжних пристроїв, які забезпечують відтворення одиниці фізичної величини, а в необхідних випадках її збереження та передачу розміру одиниці вторинним еталоном.

Вторинні еталони можуть подаватися у вигляді комплексу засобів вимірювань, поодиноких і групових еталонів та еталонних приладів.

Зразковий спосіб вимірювальної техніки (засіб вимірювань) – це засіб вимірювальної техніки (засіб вимірювань), який служить для повірки інших засобів вимірювальної техніки (вимірювання) і затверджений як зразковий.

Зразкові засоби вимірювання в залежності від точності підрозділяються на розряди 1-й, 2-й і т. д. Перший розряд найбільш точний. Кількість розрядів для кожного виду засобів вимірювань встановлюється державною повірочною схемою. Відмітимо, що в міжнародній практиці поняття «зразковий засіб вимірювання» не існує.

Повірочна схема засобів вимірювань – нормативний документ, що регламентує підпорядкованість засобів вимірювальної техніки (засобів вимірювань), які приймають участь у передаванні розміру одиниці фізичної величини від еталону або вихідного зразкового засобу вимірювальної техніки (засобу вимірювань) до інших засобів вимірювальної техніки (засобів вимірювань) зі встановленням методів і похибок передавання. Отже, повірочна схема регламентує найбільш доцільну систему передачі розміру одиниці фізичної величини засобам вимірювання при існуючому рівні розвитку вимірювальної техніки.

Розрізняють державні, відомчі й локальні повірочні схеми.

Державна повірочна схема - повірочна схема, яка поширюється на всі засоби вимірювання тієї чи іншої фізичної величини, існуючи в країні.

Відомча повірочна схема - повірочна схема, яка поширюється на засоби вимірювання відомчого використання.

Локальна повірочна схема - повірочна схема, яка поширюється на засоби вимірювань, які використовуються в окремому органі метрологічної служби.

 

3. Поодинокий, груповий еталон. Еталонний набір.

Поодинокий еталон складається з одного вимірювального засобу (міри, приладу), який забезпечує відтворення та збереження одиниці самостійно, без участі інших засобів вимірювання того самого типу. Прикладом поодинокого еталона є вторинний еталон одиниці маси – кілограм у вигляді платино-іридієвої та сталевої гирі.

Груповий еталон складається із сукупності однотипних засобів вимірювань, що використовуються як одне ціле для підвищення надійності збереження одиниці. Розміри одиниці, що зберігається груповим еталоном, визначається як середнє арифметичне із значень, що відтворюються окремими мірами та вимірювальними приладами. Які входять до складу групового еталону.

Окремі міри і вимірювальні прилади, що входять до групового еталону, застосовують як поодинокі робочі еталони, якщо це допускають умови збереження одиниці.

Групові еталони можуть бути постійного і змінного складів. У групові еталони змінного складу входять міри та вимірювальні прилади, що періодично замінюються новими.

Еталонний набір – набір мір або вимірювальних приладів, що дозволяє зберігати одиницю або вимірювати величину в певних межах. Ці міри або вимірювальні прилади призначені для різних значень або різних галузей значень вимірювальної величини. Прикладом еталонного набору є робочий еталон одиниці щільності рідини. Як і групові еталони, еталонні набори можуть бути постійного і змінного складу.

Програмою діяльності Міжнародного бюро передбачені систематичні міжнародні порівняння національних еталонів найкрупніших метрологічних лабораторій різних країн з міжнародними еталонами та між собою.

Еталони метра та кілограма порівнюють раз на 25 років, електричні та світлові еталони (вольта і ома, кандели і люмена) – раз у 3 роки. Проводяться також епізодичні міжнародні порівняння джерел іонізуючих випромінювань, платинових термометрів опору, температурних ламп та ін.

 

Тема: « Основні поняття стандартизації»

1.Роль і задачі стандартизації.

2. Основні організації і установи із стандартизації на Україні.

3. Основні поняття в галузі стандартизації.

4. Нормативно-технічні документи.

 

 

1.Роль і задачі стандартизації.

В усіх сферах людської діяльності постійно створюються та вдосконалюються різні вироби, знаряддя праці, інша продукція. Найбільш вдалі результати трудової діяльності відбираються як зразки, фіксуються з тим, щоб їх повторно використовувати. Процес встановлення та подальшого застосування таких зразків, стандартів, пов'язаний із стандартизацією.

Основною метою стандартизації є створення системи нормативно-технічної документації, яка визначає прогресивні вимоги до продукції для потреб народного господарства, населення, оборони країни та експорту, вимоги до розробки, виробництва і застосування цієї продукції, а також контроль за правильним виконанням нормативно-технічної документації, в тому числі і проектної.

Стандартизація виконує наступні задачі:

1. Встановлення раціональної номенклатури продукції;

2. Встановлення загальних технічних вимог до продукції, які відповідають вищому світовому рівневі, вимогам світового ринку;

3. Забезпечення комплексності стандартизації і взаємозамінності продукції;

3. Підвищення ефективності експлуатації і ремонту виробів;

4. Розвиток уніфікації продукції як важливої умови спеціалізації виробництва;

5. Скорочення строків і затрат на розробку, виробництво продукції, спрощення замовлень і постачання її замовнику;

6. Встановлення вимог до побутових послуг населенню та виробничих послуг підприємствам;

7. Встановлення однозначних чітких термінів, визначень і позначень.

До стандартів ставляться високі вимоги, як до носіїв самого передового

світового досвіду. Ці вимоги повинні забезпечувати розробку і виробництво високоякісної продукції, її конструктивну, програмну, діагностичну та інші види сумісництва, безпеку праці, охорону здоров’я населення, захист його від шкідливих проявів, охорону природи, технічну естетику виробів.

За допомогою стандартизації землевпорядна наука і виробництво систематизують дані. Розробляють і впорядковують систему термінів та визначень. Взаємозв’язок стандартизації і землевпорядної науки реалізується в узагальненні та закріпленні у нормативно-технічних документах наукових досягнень, втіленні у виробництво прогресивних методів і прийомів, у покращенні якості продукції, раціональному та ефективному використанні ресурсів.

 

2. Основні організації і установи із стандартизації на Україні.

Розробка стандартів, їх видавництво, розповсюдження, впровадження. Зберігання здійснюється на Україні такими організаціями і установами:

1. Держстандарт України (Державний комітет України з питань стандартизації, метрології та сертифікації продукції);

2. Головне управління стандартизації;

3. Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та інформатики (УкрНДІССІ);

4. Український центр стандартизації і метрології;

5. Украгростандарт при міністерстві сільського господарства і продовольства України;

6. Центри стандартизації і економічної інформації в деяких адміністративних областях України, зокрема у Львові.

На міжнародному рівні стандартизацію здійснюють такі організації:

1. Міжнародна організація із стандартизації (ІСО);

2. Міжнародна електротехнічна комісія (МЕК);

3. Спеціалізовані (по галузях) міжнародні організації.

 

3.Основні поняття в галузі стандартизації.

В процесі розвитку науки і техніки, вдосконалення трудової діяльності людей, формувалось уявлення про стандартизацію, її види.

Стандартизація – це діяльність, яка полягає в знаходженні рішень для задач, що повторюються в різних сферах людської діяльності. Стандартизація направлена на досягнення оптимального ступеня упорядкованості в певній галузі.

Стандартизація здійснюється нерозривно з технічним прогресом. Задачі, які покладаються на неї, повинні не тільки відповідати передовому досвіду, але й випереджати рівень сучасної науки, техніки, економіки, бути спрямованим на майбутнє.

Предметом стандартизації, як науки, є інформація про можливі варіанти ситуацій. Що повторюються. Тому це наука про управління, яка тісно пов’язана з кібернетикою, оскільки є одним із методів обробки інформації з метою знаходження оптимального рішення.

Види стандартизації. В залежності від масштабів роботи із стандартизації вона поділяється на національну і міжнародну.

Національна стандартизація – це робота із стандартизації в масштабах однієї країни. Результатом роботи із стандартизації є створення. Перегляд, зміна та вдосконалення нормативно-технічних документів.

Міжнародна стандартизація – це робота із стандартизації. В якій беруть участь дві або більше суверенних держав. В результаті роботи із міжнародної стандартизації створюються міжнародні стандарти, які використовуються країнами-партнерами при рішенні питань національної стандартизації, для здійснення науково-технічних та торговельних зв’язків. Міжнародного обміну та розподілу праці.

4.Нормативно-технічні документи.

Нормативно-технічний документ (НТД) – це документ, що встановлює вимоги до об’єктів стандартизації, обов’язковий для виконання в певних галузях діяльності, розроблений у встановленому порядку і затверджений компетентним органом.

Нормативно-технічні документи є основним результатом робіт із стандартизації. До НТД відносяться: стандарти, технічні умови, керівні нормативні документи.

Стандарт (від англійського standart – норма, зразок) – в широкому розумінні слова – зразок, еталон, модель, які приймаються за вихідні для порівняння з ними інших, подібних об’єктів.

Поняття «стандарт» трактується дещо відмінно в міжнародній та національній стандартизації. Міжнародна організація із стандартизації (ІСО) дає наступне визначення: «Стандарт: документ технічних умов або інших доступних для громадськості документ складений у співробітництві і за згодою або загальним схваленням всіх зацікавлених в цьому сторін, оснований на використанні узагальнених результатів науки, техніки і практичного досвіду, направлений на досягнення оптимальної користі для суспільства та затверджений органом, що займається стандартизацією».

Згідно національній стандартизації, стандарт (СТ) – нормативно-технічний документ, який встановлює вимоги до груп однорідної продукції і в необхідних випадках – до конкретної продукції, правила, що забезпечують її розробку, виробництво і застосування. А також вимоги до інших об’єктів стандартизації.

Під групою однорідної продукції розуміють таку її сукупність, яка характеризується спільністю застосування, функціонального призначення продукції і основних показників її якості.(Наприклад, зернові культури, трактори). До конкретної продукції відноситься продукція, яка має однакові конструктивно-технологічні ознаки і співставимі показники, що характеризують її призначення. (Наприклад, зернобобові, трактор промисловий КМ-61).

Технічні умови (ТУ) – нормативно-технічний документ, який встановлює вимоги до конкретної продукції (моделей, марок). Наприклад, технічні умови.

Керівний нормативний документ (КНД) – нормативно-технічний документ, який встановлює норми, правила, вимоги організаційно-методичного та загально технічного характеру. До них належать методичні вказівки, методики розрахунків, типові положення про порядок проведення робіт. Наприклад, нормативний керівний документ Основні положення та порядок розробки стандартів на терміни та визначення. КНД 50 – 011 – 93.

Технічні умови і керівні нормативні документи можуть розроблятися як у розвиток стандартів, так і за відсутністю стандартів на ту чи іншу продукцію.

 

 

 

Тема: «Об’єкти та показники стандартизації»

1.Обєкти стандартизації.

2.Показники стандартизації.

 

1.Обєкти стандартизації.

Успішний розвиток стандартизації базується на всебічному охопленні нею не лише самої продукції, на яку розробляється стандарт або інший нормативно-технічний документ, але і сировину, з якої ця продукція виробляється, технологічного обладнання, основних прийомів і методів її виготовлення.

Таким чином об’єктами стандартизації виступають: продукція. вироби, правила, що забезпечують розробку, виробництво і застосування цієї продукції, а також процеси, норми, вимоги, методи, засоби виробництва, поняття, позначення, які мають перспективу багаторазового застосування в усіх сферах народного господарства і можуть бути охарактеризовані кількісно і якісно. Наприклад, стандартизується сільськогосподарська продукція (зерно, молоко), правила по їх обробці, транспортуванню. Переробці, зберіганню. Об’єктами стандартизації можуть бути ґрунти і попередники сільськогосподарських культур, сорти, гібриди, породи, насіння, добрива та дози їх внесення, сільськогосподарські машини, нормативи, допуски, а також технологічні процеси і операції, агротехнічні і зоотехнічні вимоги, вибір ділянок під посіви, угіддя.

В землевпорядкуванні регламентуються методи проведення пошукових і обстежу вальних робіт, правила виділення технологічних груп земель, земельнокадастрового районування, вимоги до розміщення проектних елементів. Це реалізується у відповідних інструкціях, методиках і положеннях.

Оформлення планово-картографічних матеріалів здійснюється за допомогою загальноприйнятих топографічних і землевпорядних умовних знаків та позначень, які дещо відрізняються для планів і карт різних масштабів та тематики.

Прикладом того, як поняття відіграють роль об’єкта стандартизації можуть бути стандартизовані терміни і визначення в галузі землевпорядкування, геодезії та картографії. Наприклад в ДСТУ 2402 – 94 «Прилади геодезичні. Терміни та визначення» дається таке визначення: