Сенсорна пам`ять (раніше її називали безпосередньою пам`яттю) фіксується в периферичних частинах аналізаторів (у внутрішніх каналах вуха, на сітківці ока, в закінченнях шкірного, нюхового, смакового нервів).
На цій основі базується короткочасна пам`ять (раніше її називали оперативною пам`яттю). Короткочасна пам‘ять - це запам‘ятовування і збереження інформації на короткий час (від кількох секунд), потрібний для виконання завдання. Короткочасна пам`ять утримує і відтворює матеріал, який надходить з сенсорної і довгочасної пам`яті. Короткочасна пам`ять характеризується швидким запам`ятовуванням матеріалу, негайним його відтворенням і дуже коротким збереженням (20-30 сек.).
Довгочасна пам‘ять - це запам‘ятовування і збереження інформації на тривалий час. Саме на довгочасній пам‘яті ґрунтуються процеси набування та закріплення знань, умінь та навичок, розрахованих на тривале використання у діяльності людини.
Мимовільне запам‘ятовування відбувається без спеціально поставленої мети запам‘ятати, проходить без вольових зусиль, відбувається немовби само собою. Значну роль у мимовільному запам`ятовуванні відіграє інтерес. Справжній інтерес учня до навчального предмету повинен обумовлюватися не зовнішньою цікавістю. Справжній інтерес залежить від змісту навчального матеріалу, коли учні усвідомлюють, що знання, які їм повідомляє вчитель, мають велике пізнавальне й практичне значення.
Максимальне використання мимовільної пам`яті створює передумови для успішного розвитку довільної пам`яті. Довільне запам‘ятовування пов‘язане з необхідністю щось запам‘ятати у зв‘язку з раніше наміченою метою або коли людина прямо ставить собі завдання: "Це треба запам‘ятати!" Необхідність зумовлює цілеспрямований характер запам‘ятовування і мобілізує вольові зусилля людини.
Навчальна діяльність учнів - засвоєння знань, набування вмінь та навичок - спирається переважно на довільне запам`ятовування, що вимагає докладання необхідних вольових зусиль на краще й міцніше запам`ятовування матеріалу, застосуванняючи для цього спеціальних прийомів та способів запам`ятовування. Систематичне, планомірне, спеціально організоване запам`ятовування із застосуванням раціонально вибраних прийомів називають заучуванням. Процеси запам`ятовування і відтворення виступають як спеціальні, мнемічні (від грец. mneme - пам`ять) дії, що виконуються за допомогою мнемічних операцій. Основними такими операціями є: 1) включення матеріалу в систему досвіду індивіда; 2) пошук і виділення способу організації матеріалу для його наступного відтворення; 3) створення одиниць відтворення на основі встановлення просторово-часових зв`язків між елементами матеріалу. Існує декілька мнемічних засобів запам`ятовування: 1) утворення смислових фраз із початкових букв інформації, що запам`ятовується; 2) інформація розміщується в порядку букв алфавіту; 3) ритмізація - переведення інформації у вірші, пісеньки, у рядки, пов`язані певним ритмом; 4) римування - інформація упорядковується за допомогою рими; 5) ранжування - інформація упорядковується згідно якої-небудь шкали оцінок; 6) групування - інформація упорядковується за певними ознаками.
Залежно від того, наскільки людина розуміє матеріал, розрізняють механічне і змістовне (логічне) запам`ятовування. Механічне запам`ятовування - це послідовне заучування окремих частин матеріалу без опори на смисловий зв`язок між ними, закріплення матеріалу без розуміння його смислових зв`язків і логіки побудови. Воно може бути як при мимовільному, так і при довільному запам`ятовуванні. До механічного запам`ятовування учні можуть вдатися у таких випадках: 1) коли вони не можуть зрозуміти смисл виучуваного матеріалу; 2) коли окремі частини матеріалу не пов`язані між собою за смислом; 3) коли учитель вимагає знати все точно так, як написано в підручнику. Механічне запам`ятовування матеріалу часто призводить до формального засвоєння знань, крім того, вимагає значно більше часу, ніж запам`ятовування змістовне (логічне). У педагогічній пресі висловлюються думки, що механічне запам`ятовування не повинно бути домінуючим у навчальному процесі. Механічне запам`ятовування в розумному поєднанні із смисловим запам`ятовуванням є корисним, бо створює базовий рівень засвоєння матеріалу, забезпечує знання понять, законів, теорій, концепцій тієї чи іншої науки.
Змістовне (логічне) запам‘ятовування - таке запам‘ятовування, що ґрунтується на розумінні матеріалу, що вивчається. Таке запам`ятовування безпосередньо пов`язане з процесами мислення, воно спирається на розуміння змісту матеріалу, на усвідомлення тих логічних зв`язків, які існують між його частинами, тому, поряд з мнемічними, цей вид запам`ятовування включає в себе розумові дії. Логічне запам`ятовування розвивається у зв`язку з розвитком мислення і мовлення. Воно в процесі свого розвитку збагачується дедалі складнішими прийомами логічного оброблення матеріалу. Етапи логічного запам`ятовування можна представити у вигляді схеми: усвідомлення мети запам`ятовування à розуміння його смислу à аналіз матеріалу à виявлення найважливіших думок à узагальнення à запам`ятовування цього узагальнення. Змістовне (логічне) запам`ятовування вимагає значно меншої кількості повторень, ніж довільне чи мимовільне запам`ятовування; його результати рідко забуваються і краще зберігаються в пам‘яті.
Вікові особливості розвитку дітей по-різному проявляються в їхньому індивідуальному формуванні їхніх здібностей. Діти запам`ятовують навчальний матеріал по-різному й різними способами. Одні найкраще запам`ятовують малюнок, предмети, звуки, барви. Це представники наочно-образного типу пам`яті. Розрізняють підтипи наочно-образної пам`яті залежно від ступеня участі основних аналізаторів у процесі запам`ятовування: зоровий, слуховий, тактильний, нюховий, смаковий, руховий (моторний) і змішаний (зорово-слуховий, зорово-руховий, слухово-руховий). Інші учні краще запам`ятовують думки і словесні формулювання, поняття. Це представники словесно-логічного типу пам`яті. Словесно-логічна пам`ять нерозривно зв`язана з мисленням та мовою, розвивається разом з розвитком їх змісту, є провідною в засвоєнні знань учнями у процесі навчальної діяльності. Словесно-логічна пам`ять формується у процесі прижиттєвого розвитку на основі образної, тобто образна пам`ять - це вихідний етап у розвитку людини. Ці два типи пам`яті взаємодіють між собою, доповнюють один одного, причому провідне місце, як правило, все більше займає пам`ять словесно-логічна. Це, проте, не означає, що образна пам`ять стає другорядною як пам`ять "нижчого" виду. Вона продовжує відігравати дуже важливу роль і часто посідає значне місце в діяльності людини. Крім того, "чисті" типи пам`яті трапляються дуже рідко. Найпоширенішим є змішаний (комбінований) тип пам‘яті, при якому учні однаково добре запам‘ятовують і наочно-образний, і словесно-логічний, абстрактний матеріал. Отже, типи пам`яті залежать від вправляння аналізаторів, задіяних у навчальну діяльність учня. Це дає можливість спиратися, з одного боку, на сильніші сторони пам`яті, з другого - розвивати слабкі сторони пам`яті й тим самим добиватися гармонійного розвитку цього важливого психічного процесу. Таким чином, під час організації навчання необхідно враховувати індивідуальні особливості пам`яті кожної дитини, що склалися у процесі її життя, але не менш важливо розвивати усі потрібні якості пам`яті.
Процес, зворотний запам‘ятовуванню, називається забуванням. Для довгочасної пам`яті властива така закономірність забування: забувається все непотрібне, другорядне, що не повторюється індивідом. Тому для зменшення забування необхідно: 1) розуміння, осмислення інформації; 2) повторення інформації у перші дні після заучування (краще це робити так: у перший день - 2-3 повторення (через 15-20 хвилин, через 8-9 годин), на другий день - 1-2 повторення, на сьомий день - 1 повторення, а потім одне повторення з інтервалом у 7-10 днів); 3) застосування засвоєних знань на практиці.
Отже, пізнання механізмів пам`яті учнів, властивостей їх пам`яті, які визначають їхню здатність до навчання, основні взаємопов`язані процеси пам`яті (запам`ятовування інформації, збереження та пригадування її, коли це буде необхідно), має особливо важливе значення для педагогів, оскільки вони покликані забезпечувати успіхи у навчанні й вихованні школярів.
