Тема 7: «Управління ризиком »

Практична робота № 7

 

Оцінка ризику на виробництві і в побуті

 

(2 години)

Мета і завдання роботи.

Мета: засвоїти методологію визначення ризику

Завдання: визначити кількісну оцінку небезпеки.

 

Завдання на підготовку до практичної роботи.

Студент повинен засвоїти методологію визначення ризику згідно загальним положення і списку наведеної літератури і підготувати протокол практичної роботи. В протоколі вказують назву, мету і завдання роботи. Також у протоколі треба стисло дати відповіді на питання для самоперевірки (№1-10), коротко охарактеризувати методи визначення ризику, що викладені в методичних вказівках і навести розрахунки ризику на виробництві і в побуті за варіантом завдання (табл. 7.5, 7.6, 7.7).

Знати: мету і зміст практичної роботи, методологію визначення ризику, методи розрахунку ризику на виробництві і в побуті.

Вміти: кількісно оцінити розміри ризиків.

 

Список літератури

1. Методичні вказівки до виконання практичної роботи «Оцінка ризику на виробництві і в побуті».

2. Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» // Вісник Верховної Ради. - №29. -2007. - с. 1001-1011.

3. Лесенко Г. Підготовка документів для визначення та обліку шкідливих і небезпечних виробничих факторів // Охорона праці. - №4. – 2004. - с. 36-38.

4. Лесенко Г. Підготовка документів для оцінки ступеня професійного ризику виробництва // Охорона праці. -№5. - 2004. - с. 39-40.

5. Лесенко Г., Масюкевич О. Оцінка ступеня ризику від здійснення господарської діяльності // Охорона праці. -№12. - 2001. - с. 29-30.

6. Статистичний щорічник України за 2013 рік. // www. ukrstat.org

7. Яким Р.С. Безпека життєдіяльності людини: Навч. посібник. - Львів: Видавництво «Бескид Біт», 2005. - 304с.

8. Стан техногенної та природної небезпеки в Україні в 2010 році.

Загальні положення.

Будь-яка діяльність людини супроводжується потенційною небезпекою, яка може стати причиною захворювання, травми, погіршення самопочуття, смерті. Потенційна небезпека може існувати явно і неприховано і виявлятися в своїх наслідках або результатах, котрі інколи важко передбачити.

Ризик, як кількісна оцінка небезпеки, є загальноприйнятим в усьому світі. Під ризиком розуміють частоту реалізації небезпеки [7]. Нескінченно малий (нульовий) ризик свідчить про відсутність реальної небезпеки в системі. І чим вищий ризик, тим вища реальність впливу небезпеки.

Прагнення людини і суспільства завжди були спрямовані на досягнення нульового ризику. Однак всесвітній досвід життя людини об’єктивно вказує на ілюзію цього прагнення. Тому сучасне суспільство прийняло концепцію прийнятного (допустимого) ризику, графічна інтерпретація визначення якого наведена на рис. 7.1.

Вона показує, що рівень допустимого ризику є категорія соціально-економічного характеру, яка безпосередньо залежить від коштів, що вкладені в систему безпеки. Зрозуміло, що їх розмір не може бути безкінечним, тому ще може поставити під загрозу існування самого суспільства. З цього випливає, що кожне суспільство, кожна держава самостійно визначає рівень ризику в залежності від свого економічного і морально-етичного стану. Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (ОЗДН) [1] визначає ризик як кількісну міру небезпеки, що враховує ймовірність виникнення негативних наслідків від здійснення господарської діяльності та можливий розмір втрат від них.

Складність категорії ризику сприяла розробці методології його визначення, яка, в свою чергу, спричинила появу ряда методів розрахунку ризику. До базових з них відносяться: інженерний, модельний, експертний, соціологічний, статистичний, комбінований методи.

Інженерний метод базується на розрахунку імовірності виявлення небезпек, їх імовірним аналізі і побудові «дерев небезпек».

Імовірність виявлення небезпек визначається за формулою:

, (7.1)

де – імовірність виникнення події A;

m,n – відповідно кількість несприятливих і загально можливих випадків події А.

Імовірний аналіз небезпек зводиться до визначення імовірності одночасного виникнення небезпечних подій і розрахунку їх суми:

. (7.2)

Побудова дерева подій або помилок чи відмов передбачає графічне зображення послідовностей виникнення подій, встановлення причин і ланцюгів їх відмов, що в результаті дозволяє визначити надійність реалізації головної події. Побудова дерева відмов здійснюється за допомогою дедуктивного та індуктивного методів.

Модельний метод передбачає побудову моделей впливу небезпек типу:

Визначення ризику в модельному методі здійснюється за допомогою практично всіх відомих методів моделювання: математичних, фізичних, логічних тощо.

Експертний метод полягає в оцінці події за допомогою висновків фахівців-спеціалістів, яких відбирають за коефіцієнтом компетентності:

, (7.3)

де k, k₁ k₂ k₃ – відповідно коефіцієнти компетентності, рівня теоретичного знання проблеми, самооцінки практичного досвіду, самооцінці здатностей до випробувань.

До групи експертів включають фахівців з коефіцієнтом компетентності 0,5 < k < 1. За допомогою експертного метода визначають не тільки одиничні показники безпеки, а також групові і узагальнені:

, , (7.4)

де k_заг, k_jгр – відповідно узагальнений і груповий показник безпеки;

m_і – коефіцієнт вагомості і-го показника;

q_і – показник, за яким здійснюється оцінка.

Рівень безпеки сукупності подій визначається співвідношенням:

, (7.5)

де k – рівень безпеки сукупності подій;

k_баз – базовий показник безпеки.

Соціологічний - це чотирьохетапне дослідження, яке базується на зборі первинної соціологічної інформації, підготовці її для комп’ютерного опрацювання, інтерпретування результатів, формування висновків та рекомендацій. Суть цього методу передбачає проведення достатньо глибоких досліджень з формулюванням мети дослідження, визначенням об’єктом і предмета досліджень, обґрунтуванням методів досліджень, розробкою програми дослідження тощо.

Статистичний – грунтується на статистичних даних прояву небезпек і відноситься до найбільш розповсюдженого. За статистичним методом ризик обчислюється за формулою 7.1.

Комбінований – базується на використанні декількох методів.

В теорії і практиці оцінки ризику існують також евристичні методи, методи аналогій, комплексні тощо, які в тій чи іншій мірі доповнюють або повторюють вищенаведені основні методи. Тому їх інтерпретація не має вирішального значення і не наводиться.

Сучасний рівень травматизму і нещасних випадків з летальним наслідком в Україні у кілька разів перевищує відповідні в країнах з розвитою ринковою економікою. При цьому найбільший рівень травматизму в Україні спостерігається на приватних підприємствах, зокрема, у харчовій промисловості, яка більше ніж на 90% приватизована.

Аналіз причин нещасних випадків під час професійної діяльності свідчить про прямий зв'язок травматизму з порушенням правил техніки безпеки і технології ведення робіт, з необережністю та поспіхом у роботі.

Середньостатистичні дані травматизму природного і техногенного характеру в Україні свідчать, що 75% травм обумовлені людським фактором, 15% – технічним і 10% – природним. Таке співвідношення вказує на актуальність і пріоритет в дослідженнях людського фактора. Його значимість, за дослідженнями багатьох авторів, виявляється переважно в побуті, тобто в невиробничій діяльності людини. Такий стан пояснюється, насамперед, традиційною психологічною настановою людини: «Побут – це безпека». Але реалії науково-технічного прогресу, активізація діяльності сучасної людини та її прагнення до комфортних умов існування сприяють підвищенню ризику життя у побуті. Прикладом критичного росту ризику життя у побуті є Україна. Аналіз кількості загиблих у побуті за останні 30 років вказує на позитивну динаміку в період 1975-1986 рр. (з 43 тис. осіб до 38 тис. осіб відповідно) та на негативну до 1995р. з більше ніж 100% приростом (80 тис. осіб). В наступні роки спостерігалася позитивна динаміка із зменшенням числа смертей на 14,3% до 2006 р. (70 тис. осіб). Ці зміни стали можливими в результаті активізації розвитку законодавчої бази з безпеки життєдіяльності в Україні, що розпочалися ще у 1992 р.

Існуючий стан небезпеки життя сприяє розробці і впровадженню ОЗДН, який зобов’язав визначити критерії оцінки ризику життя в суспільстві. За допомогою цих критеріїв пропонується встановити гранично допустимий рівень ризику, як міри безпеки життя людини.

Сьогодні Німеччина, Франція, Австрія, Росія і Україна оцінку безпеки проводять за допомогою інженерного методу з використанням таких показників, як:

, , , , (7. 6)

де k_ч, k_Т, k_Н – відповідно показники частоти, тяжкості травматизму і непрацездатності, що припадає на 1000 працюючих;

n_ч, n_НП – відповідно кількість нещасних випадків і днів непрацездатності;

І_ПР – інтегральний показник професійного ризику;

Е_ш, Е_П – відповідно суми відшкодування шкоди потерпілим і фактичних витрат на оплату праці.

Ризик життя Г. Лесенко і О.Масюкевич пропонують визначити за формулами [4]:

, (7.7)

, (7.8)

при , , ,

, ,

де R – ризик життя;

M _max, M_гр – відповідно сумарний нормативний і фактичний бали;

Р_Н , Р_Д – відповідно імовірність виникнення нещасного випадку за рік і втрати одним працівникам кількості робочих днів у зв’язку з нещасним випадком;

– відповідно частота виникнення нещасного випадку і коефіцієнт непрацездатності;

– відповідно середньорічна кількість нещасних і смертельних випадків за останні три роки;

– відповідно середньорічна кількість втрачених робочих днів у зв’язку з нещасними випадками на виробництві і середня чисельність працюючих за три останніх роки.

t – інтервал здійснення розрахунку, приймається рівнем 1 року.