Специфіка, особливості та структура навчальної діяльності

Раніше відзначалось, що научіння може відбуватися спонтанно, неусвідомлено, нецілеспрямовано, а навчання припускає активність суб'єкта. Коли мова йде про активність, можна говорити про діяльність. У широкому сенсі діяльність - це динамічна система взаємодії людини зі світом або специфічна активність, спрямована на задоволення потреби. Людська діяльність містить у собі: потребу як неусвідомлюваний стан нестатку в чому-небудь, що виступає джерелом активності; мотив як усвідомлювану причину, що лежить в основі вибору дій і вчинків; мету як усвідомлений образ передбаченого результату, на який спрямована дія людини; задачу як дану у визначених умовах мету діяльності, що має бути досягнута перетворенням цих умов.

Навчальною називають таку діяльність, у якій провідним мотивом виступає пізнавальний інтерес або психічний розвиток індивіда. Навчальна діяльність складається з таких основних ланок: навчальної мети, способу виконання, контролю й оцінювання. Структура навчальної діяльності може бути представлена в такий спосіб: пізнавальний мотив - пізнавальна мета - пізнавальна задача - пізнавальні дії - контроль - оцінювання.

Навчальна діяльність являє собою процес, у результаті якого людина цілеспрямовано здобуває нові або змінює наявні в неї знання, уміння, навички, удосконалює та розвиває свої здібності.

Навчальна діяльність припускає два взаємозалежних процеси: научіння та навчання. Научіння - це свідомий процес, що припускає спільну діяльність учня й учителя. Коли говорять про научіння, традиційно наголошують на діяльності вчителя. Навчання як аспект навчальної діяльності більше пов'язане з діяльністю учня, його навчальними діями для розвитку здібностей і придбання необхідних навчальних компетентностей.

Проблема мотивації навчальної діяльності традиційна для педагогічної психології. Вивченням її ролі, змісту, видів мотивів, їх розвитку і цілеспрямованого формування займалися в різні роки Ельконін Д. Б., Давидов В.В., Божович Л.І., Маркова А.К., Абрамова Г.С., Матюхіна М.В., Щукіна Г.І., Якобсон П.М. та інші вчені.

Вчені довели, що мотивація є одним з провідних факторів успішного навчання. Але особливості цього фактора і його дієвість розрізняються, а саме, на різних етапах навчального процесу

Мотивація як фактор адаптації особистості

Численні теорії мотивації стали з'являтися ще в роботах давніх філософів. В даний час таких теорій налічується вже не один десяток.

Великі мислителі давнини (Аристотель, Геракліт, Лукрецій, Платон, Сократ) поклали початок науковому вивченню активності людини, міркуючи про нужду, як про вчительку життя.

Демокріт розглядав потребу (потребу), як основну рушійну силу, яка не тільки привела в дію емоційні переживання, але зробила розум людини витонченим, дозволила придбати мову, мова і звичку до праці. Поза потреби людина не змогла б вийти з дикого стану.

Геракліт докладно розглядав спонукальні сили, потягу, потреби. На його думку потреби визначаються умовами життя. Будь-яке бажання купується ціною "психеї", тому зловживання прагненнями веде до її ослаблення. У той же час, помірність у задоволенні потреб сприяє розвитку і вдосконаленню інтелектуальних здібностей людини.

У Платона потреби, потяги і пристрасті утворюють "вожделяющую", або "нижчу", душу, яка подібна до стада і вимагає керівництва з боку розумної і благородної душі.

Аристотель зробив значний крок вперед у поясненні механізмів поведінки людини. Він вважав, що прагнення завжди пов'язані з метою, в якій у формі образу чи думки представлений об'єкт, що має для організму корисне або шкідливе значення. З іншого боку, прагнення відображає потреби і пов'язаними з ними почуттями задоволення і невдоволення, функція яких полягає в тому, щоб повідомляти і оцінювати придатність або непридатність даного об'єкту для життя організму. Таким чином, будь-яке вольове рух і емоційний стан, що визначає активність людини, мають природні підстави. Близькі до цих поглядів погляди Лукреція. Джерелами волі, на його думку, є бажання, що випливають з потреб.

Погляди на сутність і походження мотивації людини протягом усього часу дослідження цієї проблеми неодноразово змінювалися, але незмінно розташовувалися між двома філософськими течіями; раціоналізмом і ірраціоналізмом. Відповідно до раціоналістичної позиції, а вона особливо виразно виступала в роботах давніх філософів і теологів аж до середини 19 століття, чоловік являв собою унікальне істота особливого роду, що не має нічого спільного з тваринами. Вважалося, що тільки він наділений розумом, мисленням і свідомістю, володіє волею і свободою вибору дій. Мотиваційний джерело людської поведінки вбачається виключно в розумі, свідомості, волі людини. Ірраціоналізм, як навчання, що поширювався в основному на тварин. У ньому стверджувалося, що поведінка тварини, на відміну від людини, невільне, нерозумно, управляється темними, неусвідомленими силами біологічного плану, що мають свої джерела в органічних потребах.

К. Роджерс висунув гіпотезу про те, що вся поведінка надихається і регулюється якимось об'єднуючим мотивом, який він назвав тенденцією актуалізації. Він являє собою «властиву організму тенденцію розвивати всі свої здібності, щоб зберегти розвиток особистості». Ця фундаментальна тенденція є єдиним мотиваційним конструктом, постульовано Роджерсом.

Сучасному суспільству необхідна особистість, здатна до самовдосконалення, саморозвитку, до творчогоперетворення дійсності. Ця потреба суспільства не може бути задоволена при несформованості ушколярів інтелектуально-пізнавальної мотивації при вивченні різних дисциплін, тому в даний час упедагогічній теорії та практиці актуальною є проблема формування пізнавальної мотивації учнів.
У даному дослідженні розглядається проблема формування пізнавальної мотивації учнів старших класів.
Мотиваційна сфера є ядром особистості, отже, цілеспрямоване формування мотиваційної сфери особистості - це, по суті, формування самої особистості, тобто в основному педагогічна завдання з виховання моральності, формування інтересів, звичок.
В умовах, коли учням доводиться засвоювати велику кількість навчальної інформації, сформувати особистість, готову до самостійного творчого вирішення різних завдань, не завжди вдається, якщо у школярів відсутні інтелектуально-спонукають мотиви, засновані на одержанні задоволення від самогопроцесу пізнання: інтерес до знань, допитливість, прагнення розширити свій культурний рівень, оволодіння певними вміннями і навичками, захопленість самим процесом вирішення навчально-пізнавальних завдань.
У руслі теорії навчальної діяльності розроблено загальну будову мотивації сфери навчання, яка включає соціальні, пізнавальні і творчі спонукання, їх змістовні та динамічні характеристики, підкреслюєтьсядумка про те, що з віком у школярів стають помітніше зміни в їх навчальних мотивах. У навчальній діяльності старшокласників починають переважати внутрішні мотиви, тобто самоствердження, престижність, борг, необхідність в отриманні знань, досягнень і певних результатів. Характернимирисами старшокласників є їх самостійність, зросла працездатність і пізнавальна мотивація.