Несвідомі механізми свідомих дій

Несвідомі психічні явища є зворотною стороною свідомості людини.

Усі неусвідомлювані психічні процеси можна розділити на три класи:

1) неусвідомлювані механізми свідомих дій;

2) неусвідомлювані чинники свідомих дій;

3) “надсвідомі” процеси (рис.6.1.).

До неусвідомлюваних механізмів належать:

1.1. Неусвідомлювані автоматизми – дії чи акти, які відбуваються без участі свідомості.

Аналіз автоматизмів виявляє їх двояке походження: деякі ніколи не усвідомлювалися (первинні автоматизми чи автоматичні дії), інші пройшли через свідомість й перестали усвідомлюватися (вторинні автоматизми або автоматизовані дії – навички).

До первинних автоматизмів належать уроджені акти або ті, які формуються дуже рано, часто протягом першого року життя дитини: смоктальні рухи, моргання, схоплювання предметів, ходьба, конвергенція очей тощо.

Група навичок особливо широка й цікава. Завдяки навичці:

– дія починає здійснюватися швидко й точно;

– свідомість вивільнюється й може бути спрямована на освоєння більш складної дії.

Рис. 6.1. Неусвідомлені форми психічної діяльності людини

Поле свідомості неоднорідне й містить: фокус, периферію, границю, за якою починається сфера неусвідомлюваного. Ця неоднорідна картина свідомості нібито накладається на ієрархічну систему складної дії. Найвищі поверхи системи – найбільш пізні і складні компоненти дії – виявляються у фокусі свідомості; наступні поверхи потрапляють на периферію свідомості; найнижчі й найбільш відпрацьовані – виходять за межі свідомості.

Відношення різних компонентів дії до свідомості нестабільне: у полі свідомості з’являється той чи інший “шар” ієрархічної системи актів, які складають дану дію: добре засвоєні компоненти дії ідуть з фокуса свідомості на його периферію, і звідти – в область неусвідомлюваного; деякі компоненти навички повертаються у свідомість у разі виникнення труднощів, стомлення, емоційної напруги. Це повернення у свідомість може бути результатом свідомого наміру.

Первинні автоматизми не усвідомлюються й не піддаються усвідомленню. Більш того, спроби їх усвідомлення звичайно руйнують дію.

1.2. Неусвідомлена установка – готовність організму або суб'єкта до здійснення певної дії чи до реагування певним чином.

Підготовка руки дитиною під форму предмета, який вона хоче взяти, – це приклад моторної установки. Якщо в темній кімнаті чекаєте чогось страшного і дійсно починаєте це бачити – це перцептивна установка. Можливе існування розумової установки, яка виявляється в схильності справлятися із завданням тільки звичним способом.

Установка, тобто готовність до певної дії, дає можливість здійснювати її більш ефективно.

1.3. Неусвідомлене супроводження свідомих дій не реалізує дію, як автоматизми, і не підготовляє її, як установка, а саме супроводжує. До нього відносять: мимовільні рухи, тонічні напруги, міміка й пантоміміка, а також вегетативні реакції, які супроводжують дії і стани людини.

Ці процеси включені в спілкування між людьми і служать найважливішими додатковими засобами комунікації. Вони можуть бути використані як об'єктивні показники різних психологічних станів людини – її намірів, відносин, прихованих бажань тощо. Найлегше людині вдається контролювати зовнішні дії, важче – м'язову тоніку (позу, міміку, інтонацію), найважче – вегетативні компоненти дій: сльози, тремтіння, зміну зіниці.

2. Несвідомі чинники свідомих дій

Уперше конкретно-психологічне вивчення несвідомих чинників свідомих дій розпочав З. Фройд (1856–1939). Він визначив напрямок розвитку всієї світової психологічної науки ХХ ст., помістив психологію в центр людської культури. Це стало можливим завдяки тому, що він створив теорію нового типу – психоаналіз.

1. Психічні процеси самі по собі несвідомі, свідомі лише окремі акти й сторони душевного життя.

2. Тіло – єдине джерело душевного досвіду.

3. У душевному житті немає перерв і непослідовності. Кожна думка, яка виникає, спогад, почуття або дія мають свою причину, але можуть “здаватися” такими, що виникли спонтанно.

4. Потяги, які можна назвати сексуальними у вузькому й широкому значенні, відіграють неймовірно велику роль у виникненні нервових захворювань. Більш того, ці ж сексуальні потяги беруть участь у створенні вищих культурних, художніх і соціальних цінностей людського духу.

Структура психіки, за Фройдом, мала такий вигляд:

1. Свідомість.

2. Передсвідомість – частина несвідомого, але така його частина, що легко може стати свідомою.

3. Несвідоме – первинний психічний процес, вихідний момент душевного життя, справжня психічна реальність.

Якщо якісь думки або почуття здаються не пов'язаними з попередніми думками або почуттями, зв'язок слід шукати в несвідомому. Якщо він виявляється, удавана незв'язність руйнується.

До несвідомого належать інстинктивні елементи, які ніколи не були свідомими й узагалі недоступні свідомості. Крім того, у несвідомому міститься матеріал, який відділений від свідомості, підданий цензурі і “подавлений”. Цей матеріал не забутий і не загублений, але він не допускається до свідомості. Думка або спогад діє на свідомість, але опосередковано.

Несвідомий матеріал має життєвість і безпосередність. Через кілька десятиліть спогади, знову допущені у свідомість, не втрачають своєї емоційної сили.

У несвідомому знаходяться основні детермінанти особистості, джерела психічної енергії, спонукання й інстинкти.

Інстинкти – це ті напруги, що направляють організм до певних цілей. Інстинкт для Фройда – це причина будь-якої діяльності.

Фізичний аспект інстинктів – потреби, психологічний – бажання.

До основних інстинктів належать:

– сексуальний (підтримуючий життя);

– агресивний (закликаючий до смерті).

Обидві ці сили діють разом – і в цьому полягає фундаментальний біологічний конфлікт людини.

З сексуальним інстинктом пов’язаний особливий вид енергії – лібідо (від лат. – бажання), це енергія життя, доступна кількісному виміру. Лібідо рухливе, може переходити з однієї сфери в іншу.

Крім інстинктів, несвідоме містить витиснутий матеріал. Витісняються ті бажання, з якими наша соціалізована свідомість не може примиритися, тому що вони не відповідають соціальним нормам.

Несвідоме виявляється:

– у сновидіннях;

– помилкових діях;

– невротичній симптоматиці;

– гуморі.

Прихований зміст сновидінь – бажання, у яких ми не хочемо собі зізнатися, тому що вони неприйнятні для нас, але вони виражаються в символіці сновидінь. Описки, обмовки, втрата речей – не випадкові й виражають імпульси і наміри, що відсторонені й повинні бути сховані від свідомості. Через них людина видає свої таємниці. Жарти, каламбури, гостроти – замаскований намір щось сказати не прямо, натяком. Невротичні симптоми – заступник витиснутого в несвідоме бажання.

В остаточному варіанті психічна сфера була розділена на три частини: Его (Я), Ід (воно) і супер-Его (над-Я).

Карл Густав Юнг (1875–1961) розвивав інше уявлення про динаміку несвідомого. Він розглядав психіку як взаємодію свідомих і несвідомих компонентів при безупинному обміні енергією між ними. Для нього несвідоме не було смітником відірваних інстинктивних тенденцій, витиснутих спогадів і підсвідомо асимільованих заборон. Він вважав його творчим, розумним принципом, що пов'язує індивіда з усім людством, із природою і Космосом.

На думку Юнга, психіка складається з декількох диференційованих, але взаємозалежних систем:

Его – свідомий розум. Воно будується зі свідомих перцепцій, спогадів, думок і почуттів. Его відповідає за почуття ідентичності й безперервності і з погляду індивідуальної людини розглядається як центр свідомості.

Особисте несвідоме – регіон, що прилягає до Его. Складається з переживань, що колись були усвідомленими, але пізніше були витиснуті, і з переживань, що при своїй появі були занадто слабкі, щоб досягти свідомості. Зміст особистого несвідомого, подібно до матеріалу передсвідомості у Фройда, доступний свідомості; між особистим несвідомим і Его йде сильний двосторонній рух. Структурні одиниці особистого несвідомого – комплекси. Комплекси – організована група почуттів, думок, перцепцій, спогадів, що існують в особистому несвідомому. Кожний комплекс має ядро, яке притягає різні переживання.

Колективне несвідоме (трансперсональне) – сховище прихованих спогадів, успадкованих від предків; уроджена, расова основа всієї структури особистості. На ньому виростають Его, особисте несвідоме й інші індивідуальні набутки. Структурний компонент колективного несвідомого – архетипи. Архетип – універсальна розумова форма (ідея), що містить значний емоційний елемент. Архетип – постійний “осад” переживань, що стабільно повторюються протягом багатьох поколінь.

Основні архетипи: народження, відродження, смерті, влади, чарівництва, цілісності, героя, дитини, Бога, мудрого старця, матері-землі, тварини.

Надсвідомі процеси

Надсвідомі процеси – утворення деякого інтегрального продукту великої несвідомої роботи, що потім “вторгається” в життя і, як правило, радикально змінює його плин. Уперше описані У.Джемсом. Відбувається це поза свідомістю, тому що суб'єкт не знає того кінцевого підсумку, до якого приведе надсвідомий процес; невідомий момент, коли надсвідомий процес завершиться. До надсвідомих належать процеси творчого мислення, переживання великого горя або великих життєвих подій, кризи почуттів, особистісні кризи тощо.

Ці процеси відбуваються над свідомістю в тому розумінні, що їх зміст і часові масштаби більше за все, що може вмістити свідомість. Проходячи через свідомість окремими своїми ділянками, вони як ціле перебувають за його межами.