Основні психологічні особливості підлітків

Підлітковий вік - це межа між дитинством і дорослим життям, пов'язана з віком обов'язкової участі людини в суспільному житті. У багатьох стародавніх суспільствах перехід до дорослого стану оформлявся особливими ритуалами, завдяки яким дитина не просто набував новийсоціальний статус, але як би народжувався наново, одержувала нове ім'я.
Межі підліткового періоду приблизно збігаються з навчанням дітей в 5 - 8 класах середньої школи і охоплюють вік від 10 - 11 до 14 років, але фактичний вступ у підлітковий вік може не збігатися з переходом у 5-й клас і відбуватися на рік раніше чи пізніше.
Особливе положення підліткового періоду в розвитку дитини відображено в його назвах: "перехідний", "переломний", "важкий", "критичний". У них зафіксована складність і важливість що відбуваються в цьому віці процесів розвитку, пов'язаних з переходом від однієї епохи життя до іншої. Перехід від дитинства до дорослості складає основний зміст і специфічну відмінність всіх сторін розвитку в цей період - фізичного, розумового, морального, соціального. По всіх напрямках відбувається становлення якісно нових утворень, з'являються елементи дорослості в результаті перебудови організму, самосвідомості, відносин з дорослими і товаришами, способів соціальної взаємодії з ними, змісту морально-етичних норм, опосредствующих поведінку, діяльність і відносини. У повсякденному житті, в сім'ї та школі часто можна чути такі розмови: був слухнянимхлопчиком, а тепер став норовливим, навіть грубим; був спокійним - став неврівноваженим; був боязким, зайво сором'язливим - став самостійним і рішучим і т.д.
Отже, розглянемо більш детально деякі основні характеристики підліткового віку для того, щоб зрозуміти причини і механізм виникнення агресії в цьому віковому періоді.
Перша загальна закономірність і гостра проблема підліткового віку - це перебудова відносин з батьками, перехід від дитячої залежності до відносин, заснованих на взаємній повазі та рівності. Підлітковий вік називають перехідним. Психологічний стан підліткового віку пов'язано з двома "переломними" моментами цього віку: психофізіологічних - статевим дозріванням, і все, що з ним пов'язано, і соціальним - кінець дитинства, вступ у світ дорослих.
Перший з цих моментів пов'язаний з внутрішніми гормональними і фізіологічними змінами, що тягнуть за собою тілесні зміни, неусвідомлене статевий потяг, а також емоційному - чутливі зміни.
Другий момент - закінчення дитинства і перехід у світ дорослих пов'язаний з розвитком у свідомість підлітка критичного рефлектирующегомислення в розумової формі. Це і є визначальний стан підлітка в психіці. Воно й створює основне ведуче протиріччя в житті підлітка. Розумова тобто формальна жорстка логіка володіє розумом підлітка. Саме так: не він володіє цією логікою, але вона виникає в його свідомості як якась примусова сила. Вона вимагає на будь-яке питання однозначної відповіді і оцінки: істина або брехня, так чи ні. І це створює в свідомості підлітка певну тенденцію до максималізму, примушує його жертвувати дружбою, стає в антагоністичні стосунки з близькими людьми, оскільки різноманіття і суперечливість реальності людських стосунків не вкладається в рамки розумової логіки, а він готовий відкинути все, що невідповідає цій логіці, так як саме вона панівна сила в його свідомості, критерій його суджень та оцінок [4].
Але, будучи за типом логіки мислення рівним дорослому, по життєвому досвіду та утримання свідомості підліток залишається ще дитиною. Протестуючи проти брехні, лицемірства і панування над ним світу дорослих, він у той же час потребує душевної теплоти, ніжності розумінні, схвалення і прощення дорослих. Відкидаючи авторитети, підліток потребує авторитеті, в такому дорослому, яким він міг би повністю довіряти. З'являється тенденція до відокремлення і від світу дитинства і від світу дорослих, до створення свого власного світу однолітків, внутрішньо однакових один одному.
Актуальність цієї теми в тому, що майже кожен підліток, під час перехідного віку стикається з особливими труднощами, намагається знайти себе. Перехідний вік - самий короткий період життя, але дуже важливий. І важливо без особливих травм пережити його.
Друга особливість і найцінніше психологічне придбання підлітка - відкриття свого внутрішнього світу, в цей період виникають проблеми самосвідомості і самовизначення. У тісному зв'язку з пошуками сенсу життя знаходиться і прагнення пізнати самого себе, свої здібності, можливості, пошук себе у відносинах з оточуючими. Для дитини єдиною усвідомлюваною реальністю є зовнішній світ, куди вона проектує і свою фантазію. Для підлітка зовнішній, фізичний світ - лише одна з можливостей суб'єктивного досвіду, зосередженням якого є він сам. Знаходячи здатність занурюватися в себе і насолоджуватися своїми переживаннями, підліток відкриває цілий світ нових почуттів, він починає сприймати і осмислювати свої емоції вже не як похідні від якихось зовнішніх подій, а як стан свого власного "я". Навіть об'єктивна, безособоваінформація нерідко стимулює підлітка до інтроспекції, роздумів про себе і свої проблеми. "Відкриття свого внутрішнього світу - дуже важливе, радісне і хвилююче подія, але це викликає також багато тривожних і драматичних переживань. Разом з усвідомленням своєї унікальності, неповторності, несхожості на інших приходить відчуття самотності. Підліткове" я "ще невизначено, дифузно, воно нерідко переживається як невиразне занепокоєння або відчуття внутрішньої порожнечі, яку необхідно чимось заповнити. Звідси - зростає потреба в спілкуванні і одночасно підвищується вибірковість спілкування, потреба в самоті. Свідомість своєї особливості, несхожості на інших викликає досить характерне для ранньої юності відчуття самотності або страх самотності "[3].
Уявлення підлітка про себе завжди співвідносяться з груповим чином "ми" - типового однолітка своєї статі, але ніколи не збігається з цим образом повністю.
"Властиве багатьом старшокласникам перебільшення власної унікальності з віком зазвичай проходить, але аж ніяк не ціною послаблення індивідуального початку. Навпаки, чим старіша й розвинена людина, тим більше він знаходить відмінностей між собою і" усередненим "однолітком. Звідси - напружена потреба в психологічній інтимності, яка була б одночасно саморозкриттям і проникненням у внутрішній світ іншого. Усвідомлення своєї несхожості на інших історично і логічно передує розумінню своєї глибокої внутрішньої зв'язку і єдності з оточуючими людьми "[3].
Але як усвідомлення своєї єдиності та особливості призводить до відкриття самотності, так відчуття плинності та незворотності часу зіштовхує підлітка з проблемою кінцівки свого існування і поняттям смерті. Це ще одна проблема, пов'язана з екзистенціальним кризою юності. Не всі юнаки та дівчата схильні до філософської рефлексії. Одні йдуть від страхаючих переживань у повсякденність, в інших усе зводиться довідродження ірраціонального дитячого страху. Загострене почуття необоротності часу нерідко поєднується з небажанням помічати його перебіг, з уявленням про те, що час зупинився. Підліток поперемінно відчуває себе то дуже молодим, то зовсім маленьким, то, навпаки, більше нема куди старим, всі пережили. Підліткового віку уявлення про можливості різних епох людського життя ще вкрай суб'єктивні: 14-річному 25-річний здається вже старим, а дорослість нерідко ототожнюється з нерухомістю і буденністю.
Ще одна характеристика, що відноситься до підліткового віку - це велике значення, яке підлітки надають своїй зовнішності, причому еталони краси і просто "прийнятною" зовнішності часто завищені і нереалістичні. З віком людина звикає до своєї зовнішності, приймає її і відповідностабілізує пов'язаний з нею рівень домагань. На перший план виступають інші властивості особистості - розумові здібності, вольові та моральніякості, від яких залежать успішна діяльність і відносини з оточуючими.
З віком підвищується адекватність самооцінок. Самооцінки дорослих по більшості показників більш реалістичні й об'єктивні, ніж юнацькі, а юнацькі, ніж підліткові. Але ця тенденція не є лінійною, необхідно враховувати зміну з віком самих критеріїв самооцінки. Якщо в середніх класах дитина сильно орієнтується на думку вчителів і в його самооцінці важливу роль відіграє шкільна відмітка, успішність, то в старших класах значення відміток знижується. На перший план виступають думка однолітків і самооцінка своїх досягнень у різних видах діяльності, значущість яких - навчання, спорт, якісь аматорські заняття - може бути зовсім різною. Це різко знижує значення позначки як стимулу до навчання, але одночасно відображає зростання самостійності, диференціації інтересів і т.д. Підліткові самоопису краще організовані й структуровані, ніж дитячі, вони групуються навколо декількох центральних якостей. Проте невизначеність рівня домагань і труднощі переорієнтації з зовнішньої оцінки на самооцінку породжують ряд внутрішніх змістовних протиріч свідомості.
Підвищення ступеня усвідомленості своїх переживань нерідко супроводжується також гіпертрофованим увагою до себе, егоцентризмом, стурбованістю собою і тим враженням, яке індивід справляє на оточуючих, і, як наслідок цього, сором'язливістю.
Таким чином, кажучи про підлітковий період розвитку людини, ми завжди маємо на увазі, що це складний, важкий період. Труднощі цього періоду полягає не тільки в перерахованих вище особливості підліткового віку, але в першу чергу, в пубертатному кризі, кризі підліткової ідентичності, успішний вихід з якого буде одним з найважливіших умов формування правильного, просоціального, неагресивного поведінки підлітка в майбутньому.

Підліткова криза

Особливість підліткового віку - це криза ідентичності (термін Е. Еріксона), тісно пов'язаний з кризою сенсу життя.
Процес формування власної ідентичності супроводжує людину протягом всього його життя. "В основі даного процесу лежить особистісне самовизначення, має ціннісно-смислову природу. Становлення ідентичності, особливо інтенсивно відбувається в підлітковому та юнацькому віці, неможливо без зміни системних соціальних зв'язків, по відношенню до яких зростаючий людина повинна виробити певні позиції" [10]. Складність завдання, що стоїть перед взрослеющий людиною полягає, з одного боку, в тому, щоб прояснити свою роль як члена суспільства, з іншого, зрозуміти свої власні унікальні інтереси, здібності, які надають сенс і спрямованість життя. Практично кожна життєва ситуація вимагає від людини певного вибору, здійснити який він може лише усвідомивши свою позицію щодо різних сфер життя. "Структура ідентичності включає в себе особистісну і соціальну ідентичність. Причому, в ідентичності присутні два види характеристик: позитивного - яким людина повинна стати і негативного - яким людина не повинна стати. Становлення ідентичності може відбуватися на тлі соціально-благополучного оточення підлітка при високому рівні взаєморозуміння з близькими дорослими, однолітками, при досить високій самооцінці. Вибір зразків поведінки в цьому випадку здійснюється в реальному колі спілкування. При несприятливій ситуації, ніж нереально ці зразки, тим складніше переживається підлітком криза ідентичності, тим більше у неї проблем з оточуючими "[10]. Набуття підлітком і юнаком особистої ідентичності є багаторівневим процесом, що мають певну структуру, що складається з декількох фаз, що розрізняються як психологічним змістом ціннісно-вольового аспекту розвитку особистості, так і характером проблематики життєвих труднощів, пережитих особистістю.
Одна з причин підліткової кризи і конфліктів з оточуючими у віці - переоцінка своїх зрослих можливостей, яка визначається прагненням до відомої незалежності і самостійності, хворобливе самолюбство і образливість. Підвищена критичність по відношенню до дорослих, гостра реакція на спроби оточуючих применшити їх гідність, принизити їх дорослість, недооцінити їх правові можливості, є причинами частих конфліктів у підлітковому віці.
Орієнтація на спілкування з однолітками часто проявляється в боязні бути відкинутим однолітками. Емоційне благополуччя особистості все більше і більше починає залежати від того місця, яке вона займає в колективі, починається визначатися, насамперед, ставленням та оцінкамитоваришів [6].
Інтенсивно формуються моральні поняття, уявлення, переконання, принципи, якими підлітки починають керуватися у своїй поведінці. Найчастіше у юнаків формуються системи своїх вимог і норм, що збігаються з вимогами дорослих.
Одним з найважливіших моментів в особистості є розвиток самосвідомості, самооцінки; у молодих людей виникає інтерес до себе, якостям своєї особистості, потреба порівнювати себе з іншими, оцінити себе, розібратися у своїх почуттях і переживаннях. Самооцінка формується під впливом оцінок інших людей, порівняння себе з іншими, найважливішу роль у формуванні самооцінки відіграє успішна діяльність [2].
Підліткова криза також розуміється як стан, в якому можуть виникати спотворення відносин підлітка з дійсністю (Н. Remschmidt, 1992). Одним зкардинальних ознак цієї кризи є переживання відчуження свого Я (деперсоналізації), своєї самотності й відірваності від світу.
Деперсоналізація є ключовим феноменом кризи особистості. Вона охоплює широке коло розладів - від ослаблення образного компоненту сприйняття навколишнього, втрати співпереживання до нього до випадків бредового роздвоєння особистості. Різні автори відносять до деперсоналізації як глибоко патологічні явища з феноменами повного відчуження власної волі, думок і почуттів, так і прояви десоциализации з порушенням "правового почуття", здатності розрізняти добро і зло, справедливість і підлість і т.д.
Стосовно до поняття кризи особистості деперсоналізація виступає, передусім, як екзистенційно-феноменологічний ознака. Процес відкриття свого Я, схильність до самоспостереження, зіткнення між перебільшеною самооцінкою та оцінкою оточуючими веде до суперечливих пубертатним конфліктів: від заперечення авторитетів до прагнення до залежності від них.
Підліток відчуває себе незахищеним, хто сумнівається у своїй ідентичності та автономності, він позбавлений почуття послідовності та пов'язаності своїх дій. Це призводить до того, що його життя спрямована на самозбереження себе, а обставини життя сприймаються як загрозливі його існуванню.
Невпевненість у стабільності свого внутрішнього світу, стурбованість тим, що цей світ може бути загублений, складають основу постійного стресу.
З кризовими процесами самосвідомості тісно пов'язані специфічно підліткові реакції групування, значення яких у формуванні мотивів злочинувеличезна. Підкоряючись законам групи, часом настільки ж ірраціональним, як і невідворотним, підлітки йдуть на неймовірно жорстокі злочинидля того, щоб, як їм здається, відновити життєво важливу для них зв'язок власного Я з групою.

Отже, криза підліткового віку - абсолютно нормальне явище, що свідчить про розвиток особистості, але при наявності деяких несприятливих факторів і умов цей кризовий стан призводить до агресивної поведінки.