Політична, економічна та ідеологічна багатоманітність

Загальна характеристика загальних засад конституційного ладу України.

Конституційні ознаки української держави.

 

Перший розділ Конституції України називається “Загальні засади” і складається з 20 статей. У ньому закріплено основні принципи конституційного ладу нашої держави, які є вихідною точкою конституційного регулювання найважливіших суспільних відносин.

Ст..1 КУ проголошує Україну суверенною і незалежною, соціальною і правовою державою.

Суверенність і незалежність означають, що її влада є верховною, повною, самостійною і неподільною у відносинах, які мають місце в межах кордонів цієї держави, а також її незалежність і рівноправність у взаємовідносинах з іншими державами. Такі підвалини забезпечують у державі повноту законодавчої, виконавчої і судової влади, а також не підпорядкування та не підзвітність цієї держави іноземним державам у міжнародних відносинах. Отже, суверенітет і незалежність забезпечують державі можливість підпорядковувати свою діяльність виключно її потребам та інтересам, самостійно вирішувати внутрішні та зовнішні справи.

Демократизм в Укр.. передбачає створення найсприятливіших умов для широкої та реальної участі громадян в управлінні справами держави і суспільства, забезпечення багатоманітності політичного та культурного життя тощо.

Говорячи про Україну як соціальну державу, треба виходити з її орієнтації на здійснення широкомасштабної та ефективної соціальної політики, яка діставала б вияв у реальному забезпеченні прав людини і громадянина, створенні доступних систем освіти, охорони здоров’я і соціального захисту, належній підтримці малозабезпечених верств населення тощо.

Правова держава – це держава, в якій панує право, де діяльність держави, її органів і посадових осіб здійснюється на основі й у межах, визначених правом, де не тільки особа відповідає за свої дії перед державою, а й держава несе реальну відповідальність перед особою за свою діяльність та її наслідки.

Необхідно визнати, що на сьогодні наша держава ще не повністю відповідає соціальному призначенню, зафіксованому в ст.. 1 КУ. Про Укр.. ще рано говорити як про соціальну і правові державу. Однак проголошення цих положень Основним Законом орієнтує діяльність держави і суспільства на втілення їх у життя.

Ст..2 КУ проголошує Укр.. унітарною державою, тобто державою, в межах якої немає інших утворень, що мають ознаки суверенітету і право самостійно вступати у відносини з іншими державами, а також виходу зі складу України.

В Україні встановлено республіканську форму правління (ч.1 ст.5 КУ). Носієм суверенітету та єдиним джерелом влади визнається лише народ. Свою владу він може здійснювати по-різному:

Безпосередньо, коли сам виражає свою волю у передбачених Конституцією і законами процесуальних формах (у формі виборів і референдумів);

Через своїх представників, яких народ обирає до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Важливою гарантією повновладдя народу є конституційно закріплене виключно за ним право визначати і змінювати в Україні конституційний лад. Це означає, що лише з волі народу, виявленої під час проведення всеукраїнського референдуму, можлива зміна орієнтирів суспільного розвитку, спрямованості, вихідних принципів організації та функціонування механізму держави тощо.

Вирішувати самому власну долю і визначати шляхи розвитку своєї держави – невід’ємне право народу.

Державні символи Укр.

Державні символи і столиця є невід’ємними атрибутами б-я суверенної держави.

Держ. символи (ст..20) – це встан. Конст. або спец. законами особливі розпізнавальні знаки конкретної держави, які уособлюють її суверенітет, а в деяких випадках сповненні і певного історичного або ідеологічного змісту. КУ встановлює такі символи нашої держави: Державний Прапор – стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів, Державний Герб, який встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького (головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України)), і Державний Гімн – на музику М. Вербицького. Столицею Укр.., тобто її адміністративно-політичним центром і місцем перебування загальнодержавних законодавчих, виконавчих і судових органів, є м. Київ.

Принцип поділу влад.

Відповідно до ст.. 6 Конст. держ. влада в Укр. здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу, судову. Реалізація цього принципу покликана запобігти концентрації всієї державної влади в руках однієї особи або одного органу, що, як свідчить історичний досвід, призводить до свавілля у керівництві державою і суспільством.

Необхідною умовою ефективного втілення цього принципу в практику організації та діяльності державного апарату є створення системи взаємних стримань і противаг між органами, які належать до різних гілок влади. Інакше кажучи, для запобігання ситуації, за якої одна з гілок влади може одержати якісь переваги перед іншими, необхідно, щоб усі гілки влади мали чітко визначену компетенцію і можливості запобігання спробам окремих гілок влади виконувати невластиві їм функції.

Говорячи про конституційне визнання і гарантування місцевого самоврядування (ст..7), треба усвідомлювати, що йдеться про право місцевих територіальних громад (жителів села, селища, міста), а також обраних ними відповідних рад самостійно і незалежно від органів держави, але у порядку й у межах, передбачених чинним законодавством, вирішувати питання місцевого значення. Отже, органи місцевого самоврядування – це не частина системи органів держави, а форма залучення громадян до управління, один із проявів демократії на місцевому рівні.

Основи правової системи.

Уст. Ст.. 8, 9 і 19 КУ закріплено такі основні принципи побудови та функ-ня національної правової системи:

1) верховенство права. Воно передбачає неухильне дотримання правових принципів незалежно від міркувань щодо їх політичної доцільності, своєчасності, справедливості тощо. Закріплення того чи іншого положення в нормативно-правових актах – це свідчення його безумовної доцільності, своєчасності та справедливості;

2) найвища юридична сила Конституції. Згідно з цим принципом закони та інші нормативно-правові акти повинні прийматися на основі Консти. І відповідати їй;

3) Визнання положень Конст. нормами прямої дії. Цим зумовлено, що конституційні приписи впливають на суспільні відносини безпосередньо;

4) неприпустимість невідповідності міжнародних договорів положенням Конституції України. Згідно зі ст..9 приєднання нашої держави до тієї чи іншої міжнародної угоди можливе лише після внесення відповідних змін до тексту її Основного Закону;

5) визнання міжнародних договорів після їх ратифікації частиною законодавства України. Цей принцип передбачає забезпечення реалізації положень таких міжнародних угод відповідними правовими, організаційними та іншими засобами нарівні з приписами законів, прийнятих ВРУ;

6) недопустимість примусу робити те, що не передбачено законодавством. Недопустимо примушувати вчиняти дії, які не заборонені законом і спрямовані на досягнення якихось позитивних результатів, якщо закон прямо не вимагає їх вчинення. З урахуванням цього, н-д, протизаконною і антиконституційною дією буде вимога робити благодійні пожертвування, вступати до громадських об’єднань тощо;

7) функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Це означає, що зазначені суб’єкти: можуть вирішувати лише ті питання, які Конституцією і законом прямо віднесені до їх компетенції; не вправі перевищувати повноважень, наданих їм конституцією і законом; можуть і повинні здійснювати свої повноваження у повній відповідності до процедури, встановленої Конституцією чи законом для вирішення конкретних питань.

Політична, економічна та ідеологічна багатоманітність.

Ст.. 15 КУ гарантує побудову суспільного життя на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

Політична багатоманітність означає, насамперед, реальну можливість створення і діяльності різних об’єднань громадян (партій, рухів, конгресів тощо), головною метою яких є участь у виробленні державної політики, формуванні та функціонуванні органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Економічна багатоманітність передбачає можливість рівноправного існування різних форм власності і господарювання, їх однакову підтримку з боку держави.

Ідеологічну багатоманітність треба розуміти як реальне право різних суб’єктів (окремих осіб та їх об’єднань) безперешкодно формулювати, досліджувати, пропагувати та втілювати у практику суспільних відносин ідеї, теорії, погляди щодо різних аспектів життя держави в цілому.

Гарантією забезпечення цієї багатоманітності є заборона визнання державою б-я ідеології, як обов’язкової.

 

 

Конституційний лад України є системою суспільних відносин, передбачених і гарантованих Конституцією і законами, прийнятими на її основі і відповідно до неї. Що являє собою цей лад за своєю суттю, змістом і фор­мою (формами)?

За своєю суттю конституційний лад становить собою певний тип конституційно-правових відносин, зумовле­них рівнем розвитку суспільства, держави і права.

За своїм змістом конституційний лад опосередковує насамперед передбачені і гарантовані Конституцією дер­жавний та суспільний лад, конституційний статус лю­дини і громадянина, систему безпосереднього народо­владдя, системи державної влади й місцевого самовряду­вання, територіальний устрій, основи національної без­пеки та інші найважливіші інститути конституційно-правових відносин в Україні.

За формою конституційний лад являє собою систему основних організаційних і правових форм суспільних відносин, передбачених Конституцією, тобто основних видів організації і діяльності держави, суспільства та ін­ших суб'єктів конституційно-правових відносин. Насам­перед конституційний лад опосередковує передбачену Конституцією форму (форми) держави за характером державного устрою і державного правління — і форми безпосереднього народовладдя (вибори, референдуми тощо).

Існуючий конституційний лад України, передбаче­ний її Конституцією, характеризується насамперед ря­дом загальних принципів, зокрема суверенністю, демок­ратизмом, гуманізмом, реальністю, системністю, науко­вою обгрунтованістю, історизмом, наступністю, прог­рамним характером, гарантованістю.

Суверенність конституційного ладу полягає насам­перед у визначенні, встановленні конституційного ладу народом і можливості його зміни лише волею народу. Право визначати й змінювати конституційний лад Ук­раїни, зазначається у ст. 5 Конституції, належить ви­ключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Оскільки конституційний лад як певний порядок встановлюється Конституцією, то її прийняття вважа­ється пріоритетним правом народу. Нинішня Конститу­ція України прийнята Верховною Радою України від імені Українського народу — громадян України всіх на­ціональностей. Верховна Рада має право вносити зміни до більшості положень Конституції. Але зміни до розді­лів Конституції, які стосуються основ конституційного ладу — розділу І "Загальні засади", розділу III "Вибори і референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конс­титуції України" — здійснюється лише з волі народу, зокрема, не менш як двома третинами від конституцій­ного складу Верховної Ради з наступним затвердженням законопроектів про ці зміни всеукраїнським референ­думом.

Демократизм конституційного ладу означає насам­перед існування необмеженої влади народу (як щодо на­лежності її народу, так і щодо здійснення її народом).

Відповідно до Конституції (ст. 5) народ визнається єдиним джерелом влади. Він має право здійснювати цю владу як безпосередньо, шляхом виборів, референдумів та в інших формах, так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Держава, за Консти­туцією, гарантує свободу політичної діяльності (ст. 15).

Безпосереднім показником демократизму держави є, зокрема, й система політичних прав і свобод громадян України (право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації, право брати участь в управлін­ні державними справами та ін.).

Гуманізм конституційного ладу полягає в закріпленні і гарантуванні Конституцією такого порядку, який грун­тується на реальній і всебічній повазі до особи, людини і громадянина, забезпеченні прав і свобод особи, їх га­рантуванні. Відповідно до ст. З Конституції людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і без­пека визнаються в Україні найвищою соціальною цін­ністю. Утвердження і забезпечення прав і свобод є за Конституцією головним обов'язком держави. Безпосе­реднім доказом цього є те, що Конституція приділяє найбільше уваги серед всіх інститутів саме особі: із 161 статті Конституції правам, свободам і обов'язкам лю­дини і громадянина присвячено 48 статей.

Важливою рисою конституційного ладу є його реаль­ність, дійсність, тобто наявність цього ладу де-юре і де-факто. Конституційний лад кожної країни — це офіцій­ний державний і суспільний лад та офіційна система ін­ших суспільних відносин, проголошених і закріплених актом вищої юридичної сили — конституцією.

Конституційний лад має бути не формальним, сим­волічним, а справжнім, реальним, тобто відображати ре­ально існуючі суспільні відносини на момент прийняття відповідної конституції і на перспективу.

Іншим, не менш важливим принципом конституцій­ного ладу є системність, тобто послідовність, логічність, всебічність і повнота закріплення в Конституції основ­них інститутів суспільства і держави.

Чинна Конституція закріпила всі основні інститути українського суспільства і держави значно системніше, ніж усі попередні Конституції України, разом узяті. Це стосується насамперед інституту влади, прав і свобод людини і громадянина, органів державної влади й орга­нів місцевого самоврядування тощо.

Так, поряд з закріпленням статусу основного суб'єк­та влади — народу, він визнається єдиним джерелом влади, Конституція передбачила його право здійснювати владу як безпосередньо, так і через органи державної влади або органи місцевого самоврядування (ст. 5). В Конституції визначені основні форми безпосередньої демократії (вибори, референдуми), передбачено здійс­нення державної влади шляхом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову та закріплена система місцевого са­моврядування.

Системно і у відповідності з міжнародно-правовими актами закріплено у новій Конституції основні види прав і свобод людини й громадянина та їх гарантії. На

Теоретичні основи нової Конституції і передбачено­го та гарантованого нею конституційного ладу можна умовно поділити на три частини. Першу частину скла­дають надбання світової наукової конституційної думки, зокрема теорії й ідеї та вчення про конституцію (конс­титуціоналізм); про права й свободи людини і громадя­нина; про суверенну, правову, демократичну, соціальну державу; про форми безпосередньої демократії; про пар­ламентаризм; інститут глави держави; конституційне су­дочинство, місцеве самоврядування тощо. Другу частину теоретичних основ складають окремі надбання науки радянського державного (конституційного) права, зо­крема, вчення про роль і значення держави й права, їх основні риси, про демократію і законність, про права й обов'язки громадян, про політичну і економічну систе­ми, про ради як представницькі органи, про правосуддя та прокуратуру тощо.

Третю частину теоретичних основ конституційного ладу складають надбання української конституційної ду­мки з часу проголошення незалежності України. Це ідеї, концепції щодо України як суверенної, незалежної, де­мократичної, соціальної, правової, унітарної держави, щодо форм держави за характером правління і харак­тером державного устрою, щодо громадянства України, державної мови. Збройних Сил, державних символів та інших атрибутів держави, системи прав і свобод людини й громадянина та їх гарантій, виборів і референдумів, системи органів державної влади України та системи місцевого самоврядування в Україні тощо.

Важливим принципом конституційного ладу України є також наступність, акумулювання того позитивного, що було в українському державотворенні, в державному і суспільному ладі України в минулому, в тому числі в далекому минулому. Це випливає як з Преамбули Конс­титуції, так і з її змісту, зокрема положень щодо харак­теристики нашої держави, державних символів, прав та свобод людини і громадянина, форм прямого народо­владдя, місцевого самоврядування та інших інститутів, які були характерні для України в минулому або перед­бачались і закріплювались її попередніми конституція­ми, починаючи з Конституції гетьмана Пилипа Орлика (1710р.).

Однією з істотних рис чинного конституційного ладу України є те, що він містить елементи програмного ха­рактеру щодо розвитку держави, суспільства та їх окре­мих інститутів. Конституція, проголошуючи нашу дер­жаву суверенною і незалежною, демократичною, соці­альною, правовою, не лише закріплює досягнуте, реаль­не в її функціонуванні і розвитку, а й визначає напрями й подальшого розвитку, її перспективу. Це стосується, зокрема, соціального, правового характеру держави, якою вона має ставати, системи передбачених і закріп­лених Конституцією соціальних і культурних прав та свобод людини і громадянина, що лише з часом можуть бути реалізовані. Програмний характер певною мірою мають положення щодо політичного, економічного й ідеологічного плюралізму суспільства, щодо місцевого самоврядування тощо.

Конституційний лад України характеризується також наявністю певної системи гарантій конституційного по­рядку (організаційно-правових, нормативно-правових та ін.). (Ці гарантії будуть розглянуті в наступному пара­графі даної глави.)

Поряд з цими загальними принципами конститу­ційному ладу України властиві деякі особливості, зок­рема принципи здійснення державної влади шляхом по­ділу її на законодавчу, виконавчу і судову; верховенства права; прямої дії норм Конституції; визнання й гаранту­вання місцевого самоврядування; судового захисту прав і свобод людини і громадянина; органічності міжнарод­них договорів щодо національного законодавства Украї­ни, згода на обов'язковість яких надана Верховною Ра­дою; єдиного громадянства; єдиної державної мови; ці­лісності і недоторканності території України; непоруш­ності права приватної власності; пріоритетності права власності українського народу на природні ресурси; за­хисту прав усіх суб'єктів права власності; свободи ін­формації; недопустимості використання Збройних Сил, інших військових формувань для обмеження прав і сво­бод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх дія­льності; адміністративної автономії окремих адміністра­тивно-територіальних одиниць (Автономна Республіка Крим) тощо.

 

2. Гарантії конституційного ладу України

 

Конституційний лад кожної країни зберігає свою не­порушність і належним чином функціонує і розвиваєть­ся лише тоді, коли він має надійні відповідні гарантії (нормативно-правові, організаційно-правові та ін.). Во­ни передбачаються й закріплюються, як правило, конс­титуціями і законами.

Закономірно, що Конституція України передбачила і закріпила відносно цілісну систему гарантій конститу­ційного ладу.

Основними з них є:

— народ України;

— Конституція і закони;

— Українська держава в цілому і в особі її спеціалі­зованих інститутів (організацій, служб);

— Верховна Рада України;

— Президент України;

— Кабінет Міністрів та інші органи виконавчої вла­ди;

— Конституційний Суд України;

— суди загальної юрисдикції і прокуратура;

— політичні партії і громадські організації;

— засоби масової інформації;

— територіальні громади та органи місцевого само­врядування;

— міжнародні організації.

Тобто, гарантами конституційного ладу є практично всі основні суб'єкти конституційно-правових відносин та інші елементи цих відносин.

Названі гаранти, переважно, є загальними для всьо­го конституційного ладу. Поряд з ними Конституцією передбачаються гарантії для окремих інститутів консти­туційного ладу, насамперед державного і суспільного ла­ду, прав і свобод людини і громадянина тощо.

Пріоритетне місце в гарантуванні конституційного ладу відводиться народу України. За Конституцією на­род України є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади та має виключне право визначати й змінювати конституційний лад в Україні (ст. 5). Звичайно, визна­чення і зміна конституційного ладу здійснюється як правило не довільно, а у визначених Конституцією і за­конами формах, зокрема, шляхом виборів, референдумів тощо.

Виключно всеукраїнським референдумом, наприк­лад, вирішується питання про зміну території України (ст. 73).

Право народу визначати і змінювати конституційний лад не може бути узурповане державою, тобто самостійно привласнене нею, її органами або посадовими особа­ми (ст. 5).

Відповідно до Конституції, справою всього українсь­кого народу є захист суверенітету і територіальної ціліс­ності України, її економічної й інформаційної безпеки (ст. 17).

Чільне місце серед гарантій конституційного ладу посідають нормативно-правові гарантії і насамперед норми самої Конституції.

Гарантування конституційного ладу безпосередньо Конституцією полягає у встановленні нею свого влас­ного статусу — статусу Конституції і відповідних статусів тих інститутів, які вона закріплює; у забезпеченні нею власної стабільності — обмеженні можливостей внесен­ня до неї змін і доповнень, — а також у регулюванні нею порядку визначення, функціонування, охорони й зміни конституційного ладу.

Конституцією передбачаються порівняно жорсткі умови щодо внесення до неї змін. Так, зазначається, що законопроект про внесення змін до Конституції може бути поданий до Верховної Ради лише Президентом або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради.

Особливо жорсткі умови порядку внесення змін до тих частин і положень Конституції, які стосуються основ конституційного ладу. Зокрема, згідно із ст. 156 Конс­титуції, законопроект про внесення змін до розділу І "Загальні засади" чи розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України" подається до Верховної Ради Президентом або не менш як двома третинами від конституційного складу Вер­ховної Ради і за умови його прийняття не менш як дво­ма третинами від конституційного складу Верховної Ра­ди затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом (ст. 156). При цьому повто­рне подання законопроекту про внесення змін до розді­лів І, III і XIII цієї Конституції з одного і того самого питання можливе лише до Верховної Ради наступного скликання.

Деякі положення Конституції взагалі не можуть бути змінені. Відповідно до ст. 157 Конституція не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обме­ження прав і свобод людини і громадянина або вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України. Також Конституція не може бути змінена в умовах воєнного чи надзвичай­ного стану (ст. 157).

Основним гарантом конституційного ладу є, звичай­но, держава — як в цілому, безпосередньо, так і в особі її відповідних інститутів: внутрішніх справ, закордонних справ, Збройних Сил України тощо.

Відповідно до чинної Конституції (ст. 17), захист су­веренітету і територіальної цілісності України, забезпе­чення її економічної та інформаційної безпеки покла­дається насамперед на державу. Ці напрями діяльності держави є найважливішими її функціями (ст. 17).

Оборона України, захист її суверенітету, територі­альної цілісності і недоторканності безпосередньо по­кладаються на Збройні Сили. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України поклада­ються на відповідні військові формування та правоохо­ронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом (ст. 17). При цьому зазна­чається, що Збройні Сили України та інші військові формування не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення консти­туційного ладу, усунення органів влади чи перешкод­жання їх діяльності (ст. 17).

Значна роль в гарантуванні конституційного ладу відводиться Основним Законом органам державної вла­ди. Пріоритетна роль серед них належить парламенту — Верховній Раді. За чинною Конституцією, Верховна Ра­да вносить зміни до Конституції; призначає всеукраїн­ський референдум з питання про зміну території Украї­ни; приймає закони; визначає засади внутрішньої і зов­нішньої політики; затверджує загальнодержавні прог­рами економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони навколиш­нього середовища; призначає вибори Президента; заслу­ховує щорічні та позачергові послання Президента про внутрішнє і зовнішнє становище України; оголошує за поданням Президента стан війни й укладання миру, схвалює рішення Президента про використання Зброй­них Сил та інших військових формувань в разі збройної агресії проти України; затверджує загальну структуру, чисельність, визначає функції Збройних Сил, Служби безпеки України, інших створених за законом військо­вих формувань, а також Міністерства внутрішніх справ; надає у встановлений законом строк згоду на обов'яз­ковість міжнародних договорів України та денонсує між­народні договори України (ст. 85) тощо.

Звичайно, пріоритетна роль Верховної Ради у гаран­туванні конституційного ладу випливає насамперед з її головної функції, а саме — законодавчої функції. Адже, за Конституцією, лише законами України визначаються:

організація і проведення виборів та референдумів; заса­ди утворення й діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів масової інформації; засади зовнішніх зносин, зовнішньополітичної діяльності, мит­ної справи; основи національної безпеки, організації Збройних Сил і забезпечення громадського порядку;

Поряд з парламентом, самостійними, хоча і не ос­новними, гарантами конституційного ладу є парламен­тарії — народні депутати. Про це свідчить, зокрема, присяга, яку приносять перед вступом на посаду народні депутати. Вона має такий зміст: "Присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми діями боронити суве­ренітет і незалежність України, дбати про благо Вітчиз­ни і добробут Українського народу. Присягаю додержу­ватися Конституції та законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників". Тобто, на­родний депутат сприяє здійсненню Верховною Радою функцій гаранта конституційного ладу, а також сам їх здійснює.

Головна роль серед органів державної влади у гаран­туванні конституційного ладу належить Президенту. За своїм статусом, визначеним Конституцією, Президент є гарантом державного суверенітету, територіальної ціліс­ності України, додержання Конституції, прав та свобод людини і громадянина (ст. 102). Він забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; представляє державу у міжнародних відноси­нах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяль­ністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України; призначає всеукраїнський референ­дум щодо змін Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою; призначає поза­чергові вибори до Верховної Ради у строки, встановлені Конституцією, припиняє повноваження Верховної Ради, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пле­нарні засідання не розпочалися; призначає за згодою Верховної Ради та припиняє повноваження Прем'єр-міністра і приймає рішення про його відставку; є Вер­ховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище коман­дування Збройних Сил, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони країни; очолює Раду національної безпеки і оборони; приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях в разі за­грози нападу, небезпеки державної незалежності Украї­ни (ст. 106). Ці повноваження Президента мають вирі­шальне значення у гарантуванні конституційного ладу.

Важлива роль як гаранта державного і суспільного ладу належить Кабінету Міністрів, міністерствам та ін­шим центральним органам державної виконавчої влади. Зокрема, Кабінет Міністрів забезпечує державний суве­ренітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента; роз­робляє й здійснює загальнодержавні програми економіч­ного, науково-технічного, соціального і культурного роз­витку України; здійснює заходи щодо забезпечення обо­роноздатності і національної безпеки України, громад­ського порядку, боротьби зі злочинністю; організовує й забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи (ст. 116).

Державні службовці є самостійними гарантами конс­титуційного ладу, оскільки вони, зокрема складають від­повідну присягу і самостійно відповідають за здійснення своїх функцій та повноважень, поряд з органами дер­жавної влади та в межах цих повноважень беруть участь у здійсненні функцій гарантування конституційного ла­ду, властивих відповідним органам державної влади.

Виключно важливими у справі гарантування консти­туційного ладу є функції і повноваження Конституцій­ного Суду. Він, за Конституцією (ст. 147), вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції і дає офіційне тлумачення Конституції, за­конів та інших правових актів Верховної Ради в частині, що стосується конституційного ладу України.

Значна роль у гарантуванні конституційного ладу на­лежить органам правосуддя при розгляді кримінальних справ про злочини проти конституційного ладу, а також прокуратурі і адвокатурі. Але не тільки державні інс­титути є гарантами конституційного ладу. Надзвичайно важлива роль у здійсненні відповідних функцій нале­жить політичним партіям, засобам масової інформації, політичній, економічній, соціальній і культурній систе­мам нашого суспільства.

Так, відповідно до Конституції політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. В силу важливої політичної ролі партій членами політичних партій мо­жуть бути лише громадяни України (ст. 36). Разом з тим утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, не­законне захоплення державної влади, пропаганда війни, насильства та розпалювання міжетнічної, расової, релі­гійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення забороняється (ст 37). Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізо­ваних формувань (ст. 37).

Конституція опосередковано визнає суб'єктами га­рантування конституційного ладу також засоби масової інформації та інші мережі, системи і засоби інформації. Зокрема, гарантується право на інформацію, тобто право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір. Конституція містить положення,

Певну роль у гарантуванні конституційного ладу Ук­раїни, зокрема державного ладу, можуть відігравати за її згодою міжнародні організації (наприклад, ООН) та інші держави.