І. Процес прийняття рішення

Тема: ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ В ОПЕРАЦІЙНОМУ МЕНЕДЖМЕНТІ

План:

1. Процес прийняття рішення

2. Роль моделювання в процесі прийняття рішень

3. Типи моделей операційного менеджменту

4. Класифікація математичних моделей

 

І. Процес прийняття рішення

 

Аби сформулювати основні ідеї процесу прийняття рішень, доцільно почати з уточнення понять і термінології.

Що таке рішення? Велика радянська енциклопедія (2-е вид.) дає таке тлумачення: "Рішення — один з необхідних моментів вольової дії... і способів його виконання. Вольова дія припускає попереднє усвідомлення мети і засобів дії, уявне здійснення дії, що передує фактичній дії, уявне обговорення основ, що виступають за або проти його виконання, і т.п. Цей процес завершується ухваленням рішення".

Таким чином, насамперед рішення є дією, тобто деякий процес, що складається з ряду окремих актів, процедур.

Практично функціонування різних економічних систем усе ширше користується словосполученням "управлінське рішення". Управлінське рішення — це результат аналізу, прогнозування, оптимізації, економічного обґрунтування і вибору альтернативи з маси варіантів щодо досягнення конкретної мети системи менеджменту. І, природно, сучасному менеджерові, перш ніж вирішувати проблему, необхідно дати відповіді на багато запитань. Так, приміром, операційний менеджер до прийняття рішення відносно будь-якого завдання його рівня вирішує наступне:

о Проблеми операційного або іншого рівня.

о Яку застосовувати "технологію" рішення проблеми операційного рівня?

о Кого слід залучати до вирішення проблеми?

о Які операційні витрати слід очікувати?

о Які проблеми можуть ще виникнути?

о Скільки часу необхідно для усунення проблеми?

о Чи пов'язана проблема з надходженням ресурсу?

о Чи стосується проблема вищого рівня керування?

Для операційного менеджера ухвалення управлінського рішення — це процес вибору розумної альтернативи щодо вирішення виниклої проблеми, а результати реалізації служать об'єктивною оцінкою професіоналізму керівника і власне керівника.

Діяльність менеджера в сферах виробництва, сервісу, освіти тощо пов'язана з необхідністю вибору потенційних управлінських рішень для того, щоб віднайти правильну дію для організації в заданий час і заданому місці. Іншими словами, для успішного функціонування фірми, компанії, підприємства в заданому сегменті ринку менеджер зобов'язаний зробити правильний вибір з декількох альтернативних рішень. І, якщо йому пощастить вибрати одну з оптимальних альтернатив, то дана дія і буде нічим іншим як рішенням. Тому ухвалення рішення для сучасного менеджера — це є вибір того, як і що мотивувати, організовувати, планувати і контролювати (рис. 6.1). Таким чином, саме прийняття рішень є головним компонентом керування.

 

 

Рис. 6.1. Логічний ланцюг процесу прийняття рішень.

 

Будь-яке прийняття рішень є процесом. А якщо це процес, то він має складатися з визначених компонентів. Один з найбільших фахівців в галузі керування Рассел Акофф припускає для процесу прийняття рішень наявність наступних компонентів:

v особи (осіб), що приймає (приймають) рішення;

v керованих перемінних;

v вибору й ухвалення рішення;

v некерованих перемінних;

v внутрішніх і зовнішніх обмежень;

v можливих (передбачуваних) підсумків.

Як бачимо, для виконання цілей, що стоять перед організацією, сучасному операційному менеджерові необхідно знати і розуміти структуру прийняття рішень, усвідомлювати, що для успішного їхнього здійснення необхідно пройти такі основні стадії як: аналіз, синтез і оцінювання їх сучасною мовою можна назвати дивергенцією, трансформацією і конвергенцією. Крім того, успіх вирішення будь-якого завдання лежить у певному сполученні керівником логіки й інтуїції, на яких базується використання аналітичного прийняття рішень, вибір можливих альтернатив.

У передмові до книги "Теорія вибору і прийняття рішень" зазначено, що "процеси прийняття рішень" лежать в основі будь-якої цілеспрямованої діяльності. В економіці вони передують створенню виробничих і господарських організацій, забезпечують їхнє оптимальне функціонування і взаємодію; у наукових дослідженнях дають змогу виділяти найважливіші наукові проблеми, способи їхнього вивчення, визначають розвиток експериментальної бази і теоретичного апарату; у разі створення нової техніки складають важливий етап у проектуванні машин, пристроїв і приладів, комплексів, будинків; сприяють розробці технології їхньої побудови й експлуатації; у соціальної сфері використовуються для організації функціонування і розвитку соціальних процесів, їхньої координації з господарськими й економічними планами. Оптимальні (ефективні) рішення забезпечують досягнення мети за мінімальних витрат трудових, матеріальних і сировинних ресурсів.

З теорії прогнозування і прийняття рішень відомо, що процес цей у загальному вигляді характеризується: по-перше, наявністю однієї або декількох цілей; по-друге, розробкою альтернативних варіантів рішень; по-третє, вибором раціонального (оптимального) рішення, заснованого на визначених критеріях, з урахуванням чинників, що обмежують можливості досягнення мети.

Залежно від вихідної інформації розрізняють завдання прийняття рішень за умов визначеності, ризику і невизначеності, що особливо характерно для ринкової економіки, її всіляких формувань.

Для вирішення завдань за умов невизначеності використовується теорія статистичних рішень, що підрозділяється на два напрями залежно від того, чи є можливість проведення досліджень (дослідів) у процесі прийняття рішень. Очевидно, розробка заходів щодо керування операційними системами на основі прогнозної інформації є типовим завданням щодо прийняття рішень за умов невизначеності, що залежать від різних "природних станів" на ринку і конкурентів, не відомих (або відомих з недостатньою точністю) на момент ухвалення рішення, і обумовлена їхньою недостатньою вивченістю.

Щоб ясніше представити сутність пошуку рішення, представимо процес його ухвалення наступним алгоритмом (рис. 6.2).

На основі отриманої і відфільтрованої інформації про зовнішнє або внутрішнє середовище першим етапом процесу прийняття рішень є визначення проблеми і встановлення вагомих чинників, що формулюють її. Даний етап найбільш важливий і важкий.

 

На другому етапі менеджери організації мають виробити критерії вирішення завдань з урахуванням обмежень, що накладаються зовнішнім і внутрішнім середовищем, після чого формується мета. На даний час більшість фірм має декілька цілей максимізації прибутку.

Третій етап спрямований на формалізацію процесу (об'єкта) шляхом побудови моделі.

Установлення можливих альтернатив щодо вирішення проблеми для конкретних умов включає четвертий етап процесу прийняття рішень операційним менеджером. Даний етап означає генерацію найбільшої кількості вирішення проблеми.

П'ятий етап — визначення функцій корисності встановлених можливих альтернатив. Значення функції корисності виражає цінність або корисність даних альтернатив для споживача й організації.

Самим відповідальним моментом у прийнятті рішень є вибір найліпшої альтернативи, тобто рішення, що найповніше задовольняє поставлену мету. Це шостий етап процесу прийняття рішень.

Заключним, сьомим, є етап впровадження або реалізації прийнятого рішення. Даний етап має певні труднощі організаційного і виробничого аспектів.

Приведений алгоритм процесу прийняття рішень операційним менеджером не є непорушною істиною, обов'язковою для неухильного виконання. На практиці деякі етапи удосконалюються, деякі не потребують застосування. Гнучкість, мінливість алгоритму цілком реальна. Однак його "кістяк" — це загальна стратегія для операційного менеджера в прийнятті успішних рішень за різних ситуацій.

Слід зазначити, що в практичній діяльності операційному менеджерові прийняте рішення (етап 6) потрібно оцінювати з різних точок зору, з огляду на фізичні, технічні, економічні й інші аспекти. А це вимагає побудови моделей оптимізації рішень і прогнозування на основі їх подій майбутнього.