Особливості розміщення та розвитку підприємств машинобудування

Машинобудування є найскладнішою та найбільш диференційованою галуззю промисловості. В залежності від цільового призначення продукції, що випускається, воно ділиться на енергетичне, транспортне, сільськогосподарське, будівельно-дорожне, виробництво технологічного обладнання для промисловості та інші групи. Кожна з них складається, в свою чергу, з кількох галузей. Особливе місце займає станкобудування, виробництво ковальсько-пресових машин, забезпечення розвитку самого машинобудування. Як видно з першої частини цього розділу (розподіл машинобудівних галузей на 3 основні групи), всі вищевказані групи присутні в машинобудуванні Південному економічному районі, що робить дещо легшим потенційне переобладнання цієї галузі.

Галузева структура машинобудівного комплексу України досить розвинена та складається з п’яти галузей: важке енергетичне та транспортне машинобудування, електротехнічна промисловість, хімічне та нафтове машинобудування, верстатобудівна та інструментальна промисловість, приладобудування. Кожна галузь має кілька підгалузей.

Важке енергетичне та транспортне машинобудування поділяється на:

1. Енергетичне машинобудування:

а) турбобудування; виробляє парові, гідравлічні і газові турбіни та обладнання;

б) котлобудування; парові казани, енергетичні атомні реактори тощо.

2. Дизелебудування; дизелі, дизель – генератори, дизельні електростанції.

3. Металургійне машинобудування: прокатні та трубні стани, обладнання для мартенів.

4. Гірничошахтне та гірничорудне машинобудування:

а) кранобудування – мостові, металургійні, портальні крани;

б) крани для будівництва – крани на залізничному, автомобільному, пневмоколісному та гусенічному ходу, баштові крани, ліфти.

5. Підйомно–транспортне машинобудування:

а) кранобудування: мостові металургійні, портальні крани;

б) крани для будівництва: крани на залізничному, автомобільному, пневмоколісному та гусеничному ходу, баштові крани, ліфти.

6. Залізничне машинобудування займається виробництвом локомотивів, пасажирських, вантажних та промислових вагонів, вагони метро, трамваї.

Електротехнічна промисловість поділяється на:

1. Електротехнічне машинобудування та устаткування виробляє електродвигуни, електрогенератори, трансформатори, конденсатори.

2. Кабельна промисловість – кабелі, проводи сильного та слабкого струму, шнури.

3. Електролампова промисловість – освітлювальні лампи розжарювання, люмінесцентні та ртутно–кварцеві лампи.

4. Електроізоляційні вироби, ізолятори із скла, фарфору, кераміки.

Хімічне та нафтове машинобудування:

1. Хімічне машинобудування виробляє технологічне устаткування та апаратуру для хімічної промисловості.

2.Полімерне машинобудування – устаткування для переробки гуми, пластмас та інших полімерних матеріалів.

3. Виробництво нафтопромислового та бурового геологорозвідувального устаткування.

4. Устаткування для целюлозно–паперової промисловості займається вироблянням устаткуванням для виготовлення паперу, картону, целюлози.

Верстатобудівна та інструментальна промисловість:

1.Виробництво металорізальних верстатів;

2.Виробництво деревообробних верстатів, лісопильної рами, автоматичних ліній для деревообробної промисловості;

3.Ковальсько – пресувальне устаткування виробляє преси, молоти, поточні лінії для обробки металу;

4.Ливарне устаткування, машини.

Приладобудування:

1. Виробництво електровимірювальних приладів: Щитові підсилювачі, стабілізатори, електролічильники;

2. Виробництво радіовимірювальних приладів, приладів вимірювання струму, напруги, потужності та частоти;

3. Виробництво оптичних і оптико – механічних приладів і апаратури; геодезичні та астрономічні прилади, фотоапаратура, кіноапаратура, оптичні та оптико – механічні прилади.

Сучасне розміщення машинобудівного комплексу України склалося в основному за роки радянської влади. За царської Росії в Україні відносно розвиненими були тільки сільськогосподарське й транспортне машинобудування, на заводах якого виробляли не тільки нескладні машини та знаряддя для обробітку землі і збирання урожаю, а й паровози, залізничні вагони і судна. Галузева структура й територіальне розміщення машинобудування України формувалися планомірно, відповідно до принципів розміщення соціалістичного виробництва. Однак на певних етапах пріоритетними були не завжди ті самі принципи. Наприклад, курс на індустріалізацію України реалізувався завдяки створенню важкої індустрії. У зв'язку з цим і машинобудування тяжіло насамперед до джерел сировини. Фактор трудових ресурсів враховувався тільки тоді, коли йшлося про розміщення складного машинобудування, яке потребувало високого рівня кваліфікації робітників. Відомчі інтереси галузевих міністерств, намагання знизити вартість окремих об'єктів за рахунок економії на об'єктах промислової і соціальної інфраструктур призвели до надмірної концентрації машинобудівних підприємств у великих містах країни.

На машинобудівний комплекс припадає понад 40% усього промислово-виробничого потенціалу індустріального виробництва України; частка продукції комплексу в загальному обсязі продукції промисловості становить 29%. Це трудомістка галузь промисловості і водночас належить до металомістких галузей.

Українське машинобудування значною мірою залежить від постачання комплектуючих з країн СНД, що склалося ще за часів існування Союзу. Частка імпортних компонентів у продукції машинобудування становить 41 % (у Франції - 20,5%, Японії - 14%, США - 9,5%). Таким чином, одне з головних завдань комплексу - зменшення залежності від інших країн через розвиток власного виробництва багатьох необхідних компонентів для всіх видів продукції.

Крім того, важливою умовою раціонального розміщення галузі є наявність трудових ресурсів, зокрема кваліфікованих кадрів. Він є основою важкої індустрії й відіграє вирішальну роль у створенні матеріально-технічної бази господарства. В сучасних умовах машинобудуванню належить винятково важлива роль у прискоренні науково-технічного прогресу. Випускаючи знаряддя праці для різних галузей господарства, машинобудування забезпечує комплексну механізацію та автоматизацію виробництва.

Важливою умовою раціонального розміщення галузі є наявність трудових ресурсів, зокрема кваліфікованих кадрів. Він є основою важкої індустрії й відіграє вирішальну роль у створенні матеріально-технічної бази господарства. В сучасних умовах машинобудуванню належить винятково важлива роль у прискоренні науково-технічного прогресу. Випускаючи знаряддя праці для різних галузей господарства, машинобудування забезпечує комплексну механізацію та автоматизацію виробництва.

Спеціалізація в машинобудуванні визначається профілем машинобудівних підприємств і характером продукції — масовим, дрібно- і великосерійним, індивідуальним. У галузі найпоширенішою є предметна спеціалізація (випуск кінцевих продуктів), технологічна (спеціалізація на випуск напівфабрикатів — литва, заготовок) і подетальна (випуск деталей, вузлів, агрегатів для комплектування машин та устаткування). Поглиблення спеціалізації дає можливість знизити собівартість, що, в свою чергу, робить економічно вигідним нарощування масового і великосерійного виробництва. Собівартість виготовленої продукції на глибокоспеціалізованих підприємствах і радіус її перевезення до районів споживання перебувають в обернено пропорційній залежності. Тому заводи подетальної спеціалізації значно територіально віддалені від заводів предметної спеціалізації. Останні обслуговують потреби не одного, а здебільшого кількох економічних районів або всієї України.

Спеціалізація зумовлює розширення кооперації виробництва. Машинобудівні підприємства кооперуються з іншими галузями промисловості — хімічною, текстильною, лісовою, які постачають напівфабрикати і вироби, необхідні в процесі виробництва машин та устаткування. Кооперація виробництва сприяє розширенню територіальної спеціалізації районів країни на випуску кінцевих видів продукції. При цьому райони спеціалізуються не тільки на виробництві масової продукції, а й дрібносерійної і навіть індивідуальної. Великі масштаби концентрації виробництва на основі спеціалізації і кооперації зумовлюють значущість транспортного фактора, оскільки кінцеві види продукції машинобудування використовуються не тільки всередині галузі, айв усьому народному господарстві. В зв'язку з цим фактор споживача втрачає свій визначальний вплив. Яскравим прикладом є завод важкого машинобудування в Краматорську, який випускає блюмінги, тонколистові стани неперервного прокату, устаткування для доменних і мартенівських печей, крокуючі екскаватори, підйомно-шахтове устаткування, ковальсько-пресові машини тощо. Проте тільки незначна частина продукції цього заводу залишається в Донецькому економічному районі. Незважаючи на те що природні умови не мають визначального впливу на розміщення підприємств машинобудування, не враховувати цього фактора не можна, коли йдеться про розміщення морського і річкового суднобудування, сільськогосподарського машинобудування, а також випуск машин і устаткування. Заслуговують на увагу обмеження на створення у великих містах нових промислових підприємств, крім об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення. Варто повніше використовувати можливості господарського розвитку малих і середніх міст, робітничих селищ, розміщувати тут невеликі спеціалізовані підприємства, філії й окремі цехи заводів і фабрик. Такий підхід до розміщення виробництва в майбутньому стосується передусім машинобудівної промисловості. Його реалізація свідчить про те, що в розміщенні машинобудування дедалі більшу роль починають відігравати соціальні фактори. За своїми тенденціями у розміщенні підприємства машинобудування можна погрупувати наступним чином:

— галузі, які характеризуються високою металомісткістю, малою працемісткістю продукції, що випускається невеликими серіями або поодинокими екземплярами (підйомно-транспортне, металургійне, енергетичне машинобудування). Як правило, у важкому машинобудуванні більше підприємств повного циклу (заготовка, обробка, складання), які випускають продукцію невеликими серіями і навіть індивідуального призначення. Підприємства таких галузей доцільно розташовувати у районах металургійних баз;

— галузі, які характеризуються середньою металомісткістю, невисокою працемісткістю й транспортабельністю готової продукції за невеликих обсягів її випуску (виробництво обладнання для нафтової й хімічної промисловості, будівельних, шляхових і сільськогосподарських машин); підприємства повинні розміщуватись, як правило, у районах споживання продукції;

— галузі, які випускають масову продукцію з високою працемісткістю й фондомісткістю (автомобіле- й тракторобудування, дизелебудування, устаткування для легкої, харчової та поліграфічної промисловості); зазвичай розміщуються у центрах машинобудівної промисловості з наявністю кваліфікованих кадрів;

— галузі точного машинобудування, котрим властиві дуже висока працемісткість, мала металомісткість, підвищена фондомісткість (радіотехнічна та електронна промисловість, приладобудування, деякі виробництва електротехнічної промисловості); розміщуються у районах високої технічної культури, що мають висококваліфіковані кадри, експериментальні бази, науково-дослідні інститути. Ускладнення машинобудівного виробництва визначило поділ країн на виробників масової та наукомісткої продукції. Це зберегло висококваліфіковані виробництва у країнах з високим рівнем науково-технічного прогресу, де є великі витрати на наукові дослідження при освоєнні нових видів продукції. Розміщення машинобудівних підприємств здійснюється науково обгрунтовано. При виборі місць розміщення конкретних підприємств враховуються різні чинники і умови. Машинобудування належить до галузей так званого «вільного розміщення», оскільки воно незначною мірою залежить від таких чинників, як природне середовище, наявність корисних копалин, води і т. д. Тут варто враховувати лише наявність рівнинних місць (бажано не придатних до розвитку сільського господарства) для розміщення самого підприємства та будівництва під'їзних шляхів до нього. Крім того, важливою умовою раціонального розміщення галузі є наявність трудових ресурсів, зокрема кваліфікованих кадрів. Він є основою важкої індустрії й відіграє вирішальну роль у створенні матеріально-технічної бази господарства. В сучасних умовах машинобудуванню належить винятково важлива роль у прискоренні науково-технічного прогресу. Випускаючи знаряддя праці для різних галузей господарства, машинобудування забезпечує комплексну механізацію та автоматизацію виробництва.

Галузева структура й асортимент продукції машинобудування залежать від особливостей розміщення його виробництва. Особливо великий вплив на розміщення окремих галузей і підгалузей машинобудування мають технологічні процеси, форми організації виробництва. Проте машинобудування належить насамперед до галузей «вільного розміщення», оскільки на нього менше, ніж на інші галузі, впливають природні умови й ресурси. Розміщення підприємств машинобудування визначається передусім економічними чинниками, найголовнішими серед яких є трудові ресурси та споживач, оскільки ряд галузей машинобудування відзначається високою трудомісткістю виробів, що потребує високого рівня кваліфікації зайнятих. До таких галузей передусім належать електротехнічна, електронна й підшипникова, виробництво енергетичного устаткування тощо.

Які ж головні напрямки інтенсифікації усередині машинобудівного комплексу району? Це, насамперед, відновлення виробничого апарата машинобудівних підприємств. У процесах його відновлення надзвичайно важливо визначити задачі поточного дня і перспективи, пустити в хід усі важелі і стимули та змусити їх працювати на кінцевий результат. Задачею поточного дня є активізація людського фактора і на цій основі максимально можливе використання створеного потенціалу. Дійсно, використовувані в машинобудівному комплексі людські й основні промислово-виробничі ресурси при їхньому раціональному використанні, по оцінках спеціалістів, дозволяють одержувати в 1,5-1,7 рази більше продукції. Іншими словами, навівши порядок у власному будинку, званому машинобудівним комплексом, вже зараз практично без додаткових витрат, за рахунок організаційних факторів можна отримати значні об'єми додаткової продукції, необхідної народному господарству.

Не менш важливим є перехід машинобудування на наступний, більш високий щабель автоматизації виробництва на базі використання роботизованих виробництв. Розширення потреб різних галузей народного господарства і комплексів взаємозалежних виробництв по номенклатурі, якості, продуктивності і надійності техніки та постійна заміна існуючих технологічних процесів більш сучасними змушують машинобудівників відмовлятися від традиційних методів конструювання й організації виробництва машин та устаткування. Світова практика показує, що найбільше ефективними тут є перехід до автоматизованого проектування і виготовлення машин і пристроїв із застосуванням сучасних засобів обчислювальної техніки й зрощування процесів проектування і виготовлення сучасних машин у єдиний ланцюжок. Такий підхід у декілька разів прискорює проектування і виробництво машин і робить досягнення наукової і конструкторської думки реальними вже сьогодні, а не у віддаленому майбутньому.

Пріоритетними на першому етапі реконструкції машинобудівного комплексу будуть галузі: верстатобудування, приладобудування, електроніка й електротехніка, у котрих надзвичайно важливо домогтися зміни існуючого положення справ. У першу чергу саме тому, що вони служать базою для створення реальних передумов переозброєння виробничого апарата самого машинобудування новими технікою і технологіями.Дуже важливо перерозподілити сили і ресурси другого ешелону машинобудівників, що зайняті підтримкою техніки в робочому стані. Тут також приховані величезні матеріальні і трудові резерви.