І їх спотворення

7. тиранію

8. олігархію

9. охлократію.

Перші три форми правління він називає правильними, але вважає їх нестійкими й недовготривалими. Найкращою є змішана форма, в якій поєднуються елементи всіх правильних форм, при чому Макіавеллі віддає перевагу республіці, бо вона найбільше відповідає вимогам рівності і свободи.
Н. Макіавеллі стверджував, що заради досягнення політичних цілей правитель може використовувати будь-які засоби, незважаючи на вимоги моралі: вдаватися до обману, діяти лестощами і грубою силою, фізично знищувати своїх політичних противників тощо. Правитель має бути схожим на сильного лева, щоб страхати вовків, і на хитрого лиса, щоб не втрапити в пастку. Відмежування політики від моралі перетворилось у проповідь аморалізму. Політика - це сфера підступності й віроломства. Аморальна політика за принципом "мета виправдовує засоби" дістала назву "макіавеллізм".
Будучи флорентійцем і патріотом Італії, мислитель палко бажав її об'єднання в єдину міцну державу. А це, на його думку, міг зробити лише сильний одноосібний правитель, який для досягнення політичних цілей, головною зміцнення держави, не нехтує ніякими засобам. Прообраз такого правителя Н. Макіавеллі вбачав у тогочасному італійському правителі Чезаре Борджіа, відомому своїми злодійствами.
Основна аксіома його політичної філософії - це думка про те, що люди за своєю природою є порочними, егоїстичними і злими істотами, їх турбують не благо держави, а передусім власні матеріальні інтереси. Вони можуть змиритися зі втратою свободи, влади, навіть зі смертю батька, але ніколи нікому не простять втрати власного майна.

Політика покликана відповідати порочній природі людей. Правитель має знати, що

• знать честолюбна
• народ захоплюється зовнішніми ефектами та успіхом
• покірність підданих найкраще гарантують примус і страх.

Правитель має:

• опікувати підданих
• не повинен без крайньої потреби вдаватись до утисків
• дії він має спрямовувати так, щоб вони сприймалися як благодійництво
• образи потрібно завдавати швидко і разом
• благодійництво слід проявляти в малих дозах, щоб воно тривало довше і щоб піддані відчували його якомога повніше і краще.

Домінуючим інтересом державності є самозбереження і зміцнення політичної влади будь-якими засобами.

Вчення Жана Бодена (1530-1596) викладено головним чином у праці "Шість книг про республіку" (1576), при чому під республікою автор мав на увазі державу взагалі.
Ж. Боден визначає державу як управління спільним у множинності сімей, яке здійснюється суверенною державою на основі права. Осередком держави виступає сім'я (домогосподарство). За своїм статусом глава сім'ї є прообразом і відображенням державної влади.

Держава виникає в результаті угоди, її мета полягає в тому, щоб, гарантуючи мир у спільноті й захищаючи її від зовнішнього нападу, піклуватися про істинне щастя індивідів.

Найвагоміший внесок Ж. Бодена у розвиток політичної думки це розробка теорії державного суверенітету.
Суверенітет - це абсолютна, постійна й неподільна влада:

18. абсолютність - це відсутність обмежень для виявів своєї могутності

19. постійність - це незмінне існування невизначено тривалий час

20. неподільність - стан, коли влада ні з ким не ділить своїх прерогатив і не може бути ніяких органів, які стояли б над або поряд з нею.

Ж. Боден виокремлює п'ять основних ознак суверенітету:

21. видання законів, обов'язкових для всіх;

22. вирішення питань війни і миру;

23. призначення посадових осіб;

24. дія як суду в останній інстанції;

25. помилування.

Суверенітет не поширюється на відносини зумовлені:

• Божественними законами
• природними законами
• приватною власністю.

Тому держава не повинна втручатися у справи сім'ї, порушувати принцип віротерпимості, особливо збирати податки з підданих без їхньої згоди і всупереч волі власників.
Ж. Боден віддає перевагу суверенній (абсолютній) монархії з окремими елементами аристократичного й демократичного правління за умов монархізму. Аристократичні елементи можливі, зокрема, тоді, коли правитель призначає на посади лише знатних і багатих. Демократичні елементи з'являються в державному управлінні у разі відкриття монархом доступу до посад практично всім вільним і розумним індивідам.

Політичні ідеї утопічного соціалізму.
Представники утопічного соціалізму Т. Мор і Т. Кампанелла обстоювали ідею соціальної рівності, головним ворогом якої вони вважали приватну власність.

Родоначальником утопічного соціалізму як системи теоретичних уявлень про справедливий суспільний устрій є видатний англійський мислитель і політичний діяч Томас Мор (1478- 1535). Свої погляди він виклав у праці "Утопія" (1516).
Суспільство є результатом змови багатих проти бідних, а держава виступає лише знаряддям багатих, яке вони використовують з метою пригнічення простого народу й захисту своїх матеріальних інтересів. Багаті підкоряють і знедолюють бідних як силою, хитрістю та обманом, так і з допомогою законів, які нав'язують народу від імені держави.

Існуючим соціальним і політичним порядкам Т. Мор протиставляє ті порядки, які панують в уявній державі Утопія.

29. Там немає приватної власності, а засоби виробництва та його результати є суспільним надбанням.

30. Праця обов'язкова для всіх, робочий день триває лише 6 годин, населення забезпечується всім необхідним.

31. Панування суспільної і відсутність приватної власності виключають злочини, пов'язані з жадібністю та егоїзмом людей.

Утопія є державно-організованим суспільством, її політичний устрій грунтується на засадах свободи, рівності й демократизму.

Схема правління
Всі основні посадові особи держави, у тому числі верховний правитель, обираються народом, звітують перед ним і зобов'язані діяти в його інтересах. Правитель обирається пожиттєво, але може бути усунутий з посади у разі прагнення до тиранії. Решта посадових осіб і сенат, який складається зі старших за віком і досвідчених громадян, обираються щорічно. Найважливіші справи в Утопії вирішуються правителем з участю сенату і народних зборів.

В Італії ідеї утопічного соціалізму розвивав філософ, поет і політичний діяч Томмазо Кампанелла (1568-1639). У праці "Місто Сонця" (1602 р., надрукована в 1623 р.) він стверджував, що причиною всіх суспільних бід є приватна власність. Ідеальним суспільним ладом, автор вважає такий, що заснований на суспільній власності.

У місті Сонця:

• відсутня приватна власність
• праця має обов'язковий характер
• громадяни забезпечені всім необхідним.

На відміну від Т. Мора, Т. Кампанелла вводить суспільну власність навіть на предмети особистого вжитку, у місті Сонця регламентується навіть особисте життя громадянина.

Таблиця гілок влади і правителів
Система публічної влади у місті Сонця складається з трьох гілок:

35. військової

36. наукової

37. відтворення населення шляхом створення необхідних предметів споживання і виховання громадян.

Кожною з гілок влади керує окремий правитель. Цих трьох правителів називають відповідно Сила, Мудрість і Любов.
Увінчує управлінську піраміду верховний правитель, якого іменують Сонцем, посаду правителя він обіймає до того часу, доки серед громадян не з'явиться більш достойний. Верховний правитель та його найближчі помічники - Сила, Мудрість і Любов - не можуть бути усунуті з посад з волі народу, решта посадових осіб обираються громадянами.

Теоретично започатковані представниками раннього утопічного соціалізму Т. Мором і Т. Кампанеллою колективістські принципи організації суспільного життя знайшли подальше теоретичне обгрунтування і були покладені в основу організації суспільного життя в країнах соціалізму, це

38. заперечення приватної власності

39. суспільна організація виробництва й розподілу

40. обов'язковість праці

41. детальна регламентація суспільного та особистого життя

недооцінка прав і свобод індивіда