План.
- Суспільно-політичне життя.
- Конституція України 1978 р.
1. У політичній сфері брежнєвське керівництво намагалося зберегти існуючий режим, не втратити стабільність. Характерними рисами цього курсу були:
1) Підміна справжнього народовладдя формальним представництвом трудящих у Радах, обмеження їхньої реальної влади.
З одного боку, невпинно зростала кількість народних обранців у владних структурах: в 1985 р. до Верховної Ради УРСР було обрано 650 депутатів, до місцевих рад 520 тис., а з іншого – вибори проходили безальтернативно, на основі завчасно підготовлених списків.
2) Зростання бюрократичного апарату, здійснення значної частини законодавчих функцій виконавчою владою.
Щорічно апарат управління країни збільшувався на 300-500 тис. осіб, сягнувши у 1980-х рр. 18 млн. Численний виконавчий апарат нарощує випуск інструкцій, наказів. Лише в управлінні господарством їх було 200 тис. Досить часто ці документи суперечили один одному.
3) Розгортається русифікація.
4) Згортання гласності. В 1960 р. у республіці виходило 3280 газет, у 1985 р. – 1799.
5)Розгортаються репресії проти інакомислячих, дисидентів.
6) Відбувається реанімація сталінізму і формується культ особи Л.Брежнєва.
7) Зосередження у руках Компартії усієї повноти ради.
КПУ виросла майже вдвічі. Старіло партійне керівництво, старіла і сама партія (у 1986 р. 38% КПУ становили люди 50 років). Тому сформувався відповідний стиль керівництва – дуже обережний, уповільнений, орієнтований не стільки на вирішення проблем, як на те, щоб не порушити власної рівноваги. Партійну верхівку у цей час відділяє від народу глибоке провалля.
8) Обмеження самостійності громадських організацій. Профспілки, комсомол, інші суспільні організації знаходилися під пильним контролем КПРС.
2. 7 жовтня 1977 р. прийняли нову Конституцію СРСР, а 20 квітня 1978 р. Верховна Рада УРСР затвердила нову Конституцію республіки. В них говорилося про розширення прав і свобод радянських громадян, демократизацію суспільства, але ці положення розходилися з реальним життям. До цих документів було внесено положення, згідно з якими Компартія є „керівною і спрямовуючою силою суспільства, ядром її політичної системи.”
1963-1972 рр. – Петро Шелест активно підтримував хрущовські реформи, особливо створення раднаркомів, виношував плани більшої незалежності республіканських структур у господарчих питаннях. У 1972 р. П. Шелест „тихо без шелесту” усувається зі своєї посади. Як йому сказав Л.Брежнєв: „Потримався за владу, дай іншим потриматися”.
Замість нього першим секретарем ЦК КПУ стає земляк Брежнєва В. Щербицький (1972-1989 рр.), який орієнтується на Москву. Його „команда” не змогла зупинити наростання негативних тенденцій у житті України.
