Предмет, методологічні принципи й методи дослідження у фізіології та психології праці

 

Людина у процесі праці діє як біологічний організм і як особис­тість. Як організм вона відчуває навантаження на органи й системи, напруження фізіологічних функцій, втому. Як особистість праців­ник реалізує свідомо поставлену мету, активізує пізнавальні проце­си, виявляє вольові якості й творчі здібності, вдосконалює трудові процеси та умови праці, утверджує свій соціальний статус і розвиває творчий потенціал.

Функції людини як організму у процесі праці вивчає фізіологія праці, а функціонування її як особистості — психологія праці. Фізіо­логічні функції під впливом трудових навантажень, умов та органі­зації праці зазнають певних змін, які можуть бути як сприятливими, так і несприятливими для організму. Тому предметом фізіології праці є життєдіяльність організму людини у процесі праці.

Основним завданням її є обґрунтування практичних заходів що­до підвищення працездатності, запобігання перевтомі працівників і створення умов оптимальної життєдіяльності з метою підвищення ефективності праці.

Предметом психології праці є психіка людини в умовах вироб­ництва, закономірності функціонування та формування особи­стості у процесі праці. Основне завдання психології праці — вивчення потенційних можливостей психіки людини та оптимальна організація трудової діяльності з метою якомога повнішої реалізації творчого потенціалу працівника. Психологія праці вивчає також психологічні особливості різних видів трудової діяльності залежно від конкретних виробничих умов, знарядь і методів праці. Саме психологічні особливості трудової діяльності зумовлюють ті чи ін­ші вимоги до психічних процесів і властивостей працівника.

Предметом курсу «Фізіологія і психологія праці» є закономірно­сті динаміки фізіологічних і психічних функцій людини у процесі праці.

Фізіологія і психологія праці — наукові дисципліни, що виник­ли й сформувалися на стику наук про працю і наук про людину та особистість. Водночас фізіологія праці є частиною загальної фізі­ології, а психологія праці — частиною загальної психології. Тому основні методологічні принципи фізіології і психології праці ви­значаються відповідно загальною фізіологією та загальною психо­логією.

Фундаментальні методологічні принципи фізіології і психології праці такі:

• принцип нервізму — провідну роль в організмі відіграє нерво­ва система;

• принцип єдності організму з навколишнім середовищем;

• принцип урівноваження — намагання організму встановити певні відношення з навколишнім середовищем;

• принцип цілісності організму — організм функціонує як єдине ціле, що забезпечується діяльністю нервової системи;

• принцип відображення у свідомості об'єктивної реальності;

• принцип суспільно-історичного детермінізму розвитку психіки й свідомості;

• принцип єдності свідомості та діяльності — свідомість утво­рює внутрішній план діяльності, її програму;

• принцип розвитку особистості в діяльності;

• принцип психічної регуляції.

В конкретних дослідженнях фізіологія і психологія праці як нау­ка базується на таких загальнонаукових підходах:

• комплексності — фізіологія і психологія праці входить до комплексу суспільних, технічних та природничих наук, які вивчають трудову діяльність і людину;

• системності — визнаються зв'язки між сегментами системи, ієрархія їх рівнів та етапів розвитку, підпорядкованість прин­ципам саморегуляції;

• особистісного — врахування соціально-психологічних та інди­відуальних особливостей особистості;

• гуманізму — людина визнається найвищою цінністю;

• єдності наукового дослідження і практики організації трудової діяльності з урахуванням людського фактора.

Завдання фізіології і психології праці визначаються об'єктом і предметом дослідження — закономірностями функціонування люд­ського фактора в процесі праці.

Основним завданням фізіології і психології праці є гуманізація праці. Під гуманізацією праці розуміють профілактику перевтоми, професійних захворювань, запобігання виробничому травматизму та професійній деформації працівника, підвищення змістовності праці, створення умов для всебічного розвитку особистості. Наукову осно­ву гуманізації праці становлять такі знання:

• про закономірності життєдіяльності людського організму в процесі праці;

• рухову активність працівника;

• зміни працездатності і механізм втоми працівника під впливом різних виробничих і соціальних факторів;

• психофізіологічні принципи та критерії раціоналізації трудо­вих процесів, операцій і рухів, робочої пози, режимів праці і відпочинку залежно від змісту, важкості та інтенсивності праці;

• динаміку психічних процесів, їх можливості та обмеження що­до сприймання й переробки інформації;

• особистісні властивості працівника та закономірності їх розвитку залежно від вибору професії та засвоєння трудових навичок і вмінь.

Завданнями фізіології і психології праці є також розробка прак­тичних рекомендацій з таких питань:

• підвищення працездатності і профілактики перевтоми праців­ників;

якомога повніше використання творчого потенціалу працівників;

запобігання монотонності праці, можливості її збагачення;

оптимізації виробничого середовища;

нормування м'язових і нервово-емоційних навантажень;

організації робочих місць і раціоналізації трудових процесів;

проектування режимів праці і відпочинку;

вдосконалення професійної орієнтації, професійного відбору й

виробничого навчання;

• стимулювання трудової активності працівників на основі вдос­коналення механізму мотивації.

Фізіологія і психологія праці справедливо вважається теоретич­ною основою організації праці, оскільки дає теоретичне обґрунтування таких її напрямків:

• поділ і кооперація праці;

• вдосконалення трудових прийомів і рухів,

• планування та організація робочих місць;

• методи виробничого навчання, формування трудових навичок і вмінь;

розробка режимів праці і відпочинку;

нормування праці;

поліпшення умов праці;

профорієнтація, вибір професії та розставляння кадрів;

оплата й стимулювання праці;

підвищення культури праці.

Досягнення фізіології і психології праці є базою для розвитку техні­ки, технології, економіки й організації виробництва. Так, технічні науки використовують дані фізіології і психології праці щодо антропометри­чних, біомеханічних та психофізіологічних особливостей людини під час проектування знарядь праці, створення засобів автоматизації та ме­ханізації трудових процесів. Технологічні науки, розробляючи техноло­гічні процеси, керуються даними фізіології і психології праці для обґрунтування параметрів виробничого середовища з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності працюючої людини.

Економічні науки, обґрунтовуючи ефективне поєднання факторів виробництва з метою створення конкурентоспроможної продукції на ринку, керуються даними фізіології і психології праці під час встановлення рівня оплати праці згідно з витратами на відтворення робочої сили залежно від умов її використання, а також під час роз­робки норм і нормативів праці з огляду на нервово-психічні та м'язові навантаження на працівника.

Організація праці як колективної діяльності людей ґрунтується на врахуванні групових соціально-психологічних процесів, в основі яких лежать потреби, інтереси, мотиви, комунікації, соціальні нор­ми, соціальний контроль, лідерство і підпорядкування.

Системний підхід до вивчення фізіологічних і психологічних за­кономірностей функціонування працівника у трудовій діяльності передбачає застосування різних методів дослідження, зокрема фізіо­логічних, психологічних, статистичних, математичних тощо.

Фізіологічні методи застосовуються для вивчення функціональ­ного стану працівника та оцінювання реакції різних систем організ­му на виконання конкретної роботи.

Психологічні методи дають змогу простежити динаміку психіч­них процесів, оцінити рівень розвитку психічних властивостей осо­бистості, провести психологічний аналіз діяльності.

Статистичні та математичні методи застосовуються під час обробки та аналізу результатів спостереження чи показників діяль­ності працівника, знаходження залежностей між тими чи іншими величинами.

До найпоширеніших фізіологічних методів належать методи до­слідження функціонального стану центральної нервової системи, рухового апарату, м'язової сили й витривалості, дихання й газооб­міну, стану серцево-судинної системи, аналізаторів [4].

Найдоступнішими для вивчення центральної нервової системи працівника, зокрема мозкової його працездатності, в умовах вироб­ництва є інтегральні методики, засновані на різних буквених і циф­рових тестах. Серед тестів відомі буквені таблиці Бурдона, А. Г. Іванова-Смоленського, М. Н. Коновалова, а також цифровий тест Грюнбаума, цифрова таблиця К. К. Платонова, кільця Ландольта. Мозко­ва працездатність за цими тестами оцінюється врахуванням помилок і затрат часу на виконання завдання.

Для оцінювання функціонального стану нервової системи засто­совуються також методики вимірювання прихованого часу рефлек­торних реакцій. Однією з таких методик є сенсомоторна аналізатор­на рефлексометрія. Відповідні вимірювальні прилади називають хронорефлексометрами. На дію того чи іншого подразника (звук, світло, колір) працівник реагує певним способом, а відліковий при­стрій фіксує час рухової реакції. При цьому може вивчатися час простої реакції або час реакції розпізнавання та вибору.

Проста реакція — це реакція на один відомий сигнал. Реакція розпізнавання полягає в реагуванні на один з двох або кількох сиг­налів. Реакція вибору характеризується тим, що на кожний сигнал людина відповідає певною дією. Збільшення часу реакції свідчить про зниження працездатності.

Біоелектричну активність головного мозку вивчають методом електроенцефалографії. Переважання високочастотних коливань вказує на процес збудження в корі головного мозку, спричинений психофізіологічним напруженням під час роботи.

Руховий апарат працівника вивчається методами термометрії, координатометрії, динамометрії, ергографії і т. ін.

Тремометрія полягає в реєстрації мимовільних коливань окремих ланок тіла працівника за допомогою спеціальних приладів — так званих термометрів. Вираженість тремору оцінюється частотою до­тиків стрижня до металічного кільця за одиницю часу та ампліту­дою. Нормальними вважаються частоти тремору від 2 до 23 Гц. М'язовий тремор використовується як показник втоми. Координатометрія — це реєстрація мимовільних відхилень від певної точки або лінії, якої працівник має додержувати. Відповідний засіб вимі­рювання називають координометром.

Для визначення сили й витривалості окремих м'язових груп за­стосовується динамометрія. Основними приладами для вимірюван­ня м'язової сили є кистевий і становий динамометри.

М'язова витривалість, що характеризується тривалістю витриму­вання певного дозованого зусилля або зниженням сили за певний відрізок часу, вимірюється динамометром Розенблата.

Для реєстрації виконання дозованої фізичної роботи окремими руховими ланками до появи втоми застосовуються ергографи (кистеві, плечові, ніжні). Ергографи дають змогу записати криву м'язо­вої втоми працівника.

Стан серцево-судинної системи працівників досліджують методом пульсометрії та вимірювання артеріального кров'яного тиску. Пульс можна виміряти пальпаторним способом, а тиск — тонометром за методом Короткова. Розрахунками визначаються показники ударно­го та хвилинного об'єму крові, середньодинамічний тиск і т. ін.

Функціональний стан органів дихання працівника вивчається ме­тодами пневмографії і спірометрії. За допомогою пневмографа фік­суються дихальні рухи грудної клітки, а спірометром вимірюють дихальний об'єм, життєву місткість легень. Маючи такі дані, обчис­люють хвилинний обсяг дихання. За змінами частоти й глибини ди­хання можна оцінити важкість фізичної роботи. Коли відома часто­та дихання, за емпіричними формулами розраховують затрати енер­гії на виконання роботи.

Основними психологічними методами, що застосовуються у пси­хології праці, є спостереження, опитування, тести та експеримент.

Мета спостереження — виявити професійно важливі особливості психічних процесів, вивчаючи й порівнюючи зовнішні прояви діяль­ності людини та результати її праці. Спостереження доповнюється об'єктивним реєструванням досліджуваних процесів. Ідеться про фотографію робочого дня, хронометраж, визначення латентних (прихованих) періодів різних сенсомоторних реакцій. Важливе зна­чення під час спостережень має аналіз помилкових дій працівника.

Опитування (усне, письмове, вільне, стандартизоване), що базується на отриманні відповідей на поставлені запитання, має допоміжне значення у психологічному вивченні діяльності. Для точної кількіс­ної або якісної характеристики психічних процесів, оцінювання по­ведінки працівників використовуються тести.

Тести — це спеціалізовані методи психологічного діагностичного дослідження. Вони поділяються на тести-опитувальники і тести-зав-дання. Перші містять запитання, відповіді на які дозволяють зроби­ти висновки про психологічні якості працівника. Другі містять се­рію спеціальних завдань, за результатами виконання яких оцінюється рівень розвитку того чи іншого психічного процесу. Наприклад, увагу вивчають за допомогою червоно-чорних таблиць Шульте - Платонова, методом додавання чисел з переключенням, методом «пе­реплутаних ліній», а пам'ять — методом утриманих членів ряду, ме­тодом тотожних рядів тощо. При цьому фіксуються час і якість ви­конання тестового завдання.

Одним з найпродуктивніших методів вивчення трудової діяльно­сті є природний експеримент. При цьому працівник не знає, що він є об'єктом дослідження. Вивчатися в такому разі можуть зміни у структурі діяльності, робочій позі, емоційні стани, реакції на зовнішні подразники, мотиви і т. ін., що дозволяє оцінити роль цих факторів в організації праці.

Ефективне вивчення функціонального стану працівника, його працездатності і втомлюваності чи професійної придатності можли­ве за умови розумного поєднання різних методів дослідження.