ВИСНОВКИ. Таким чином, дослідивши особливості розвитку людини в пренатальному періоді, ми з’ясували, що сьогодні вже немає необхідності сперечатися,що ненароджена

Таким чином, дослідивши особливості розвитку людини в пренатальному періоді, ми з’ясували, що сьогодні вже немає необхідності сперечатися,що ненароджена дитина – людина з моменту зачаття. Проведене дослідження це спроба «відкрити завісу» над маловивченими на сьогоднішній день механізмами формування та впливу внутрішньоутробної свідомості людини на життя його особистості після народження. Отримані результати ставлять безліч нових питань, на які тільки належить відповісти сучасній науці, яка швидко розвивається в системі наукового знання. Проаналізувавши особливості становлення людини у пренатальному періоді, дослідивши праці стосовно даної проблеми, ми дійшли наступних висновків:

1. Пренатальний період — це період від запліднення до народження. Індивідуальне становлення і розвиток людини протягом усього її життя називається онтогенезом. Становленням людини називають процес формування її організму, психіки, особистості, який триває від зародження людини до досягнення нею зрілості, тобто здатності самостійно і на належному рівні виконувати різні життєво важливі (біологічні, психічні, соціальні та інші) функції. Прослідкувавши наукові дослідження плоду протягом останніх десятиліть у нас є можливість скласти більш адекватне уявлення про життя в утробі матері і розвитку дитини порівняно з тим, яке існувало раніше. Виявлені факти свідчать про те, що ненароджене немовля – чує та відчуває. Це немовля плаче, відчуває біль і уважно прислуховується, знаходячись в матці. Дослідження підтверджують, що в його розвиваючій пам’яті фіксуються як приємні, так і не приємні події, пережиті ним в лоні материнського організму. Близнюки дозволяють нам підглянути соціальні аспекти свого життя, побачити,як вони б’ються,граються, піклуються одне про одного. Немовлята в утробі матері ще до народження накопичують свій власний життєвий досвід. У батьків не повинно бути від них секретів, і рано чи пізно це проявиться в їхньому подальшому житті.

Батьками стають ще до появи дитини на світ, в момент зачаття або навіть раніше,незалежно від того, усвідомлюємо ми це чи ні. Тому головне завдання нас батьків і майбутніх батьків з усією серйозністю віднестись до цієї місії, ми повинні виховати свою ненароджену дитину не лише фізично, але і емоційно, розумово та духовно.

2. Дослідивши гуманні стосунки в пренатальному періоді, ми з’ясували,що це відношення та повага до дитини,що знаходиться в утробі, як цінність,котра має право на життя, захист і любов; і відношення до вагітної жінки,в якої знаходиться ця дитина,як цінності,що може подарувати життя і яка також має право на життя, захист і любов. Це підкреслює важливість вражень, отриманих конкретним немовлям від зачаття до народження. Проявляючи турботу про немовлят, батьки повинні постійно пам’ятати про їх вроджену сприйнятливість, духовну індивідуальність і бажання, щоб до їх відносились як до людей.На відміну від раніше існуючих уявлень дитина до народження володіє свідомістю, реагує на умови зовнішнього середовища, висловлює свої почуття, проявляє соціальну поведінку і активно бере участь через батьків в процесі вивчення музики, читання прози, віршів, в іграх і освоєнні звуків рідної мови. Немовлята проявляють людські риси, сприймають як травмуючі, так і радісні ситуації,незалежно від свого віку володіють духовними можливостями. Всі ці факти свідчать про те, що у немовляти дійсно є психіка у прямому значенні цього слова: розум, власне «Я» і душа. Вагітність – важливий етап життя жінки, точка переплетення її життєвих планів. Вагітність сприймається як серйозне випробовування, що змушує поглянути в майбутнє, переоцінити теперішнє, обміркувати багато подій минулого, власну особистість, взаємовідношення з оточуючими людьми. Майбутня дитина набуває «цінність», тобто займає певне місце в структурі смислових утворень жінки. В залежності від того, яке місце в ціннісній структурі її особистості займає «цінність дитини», жінка будує майбутні плани, оцінює зовнішній світ і саму себе. Іншими словами, змінюється соціальна ситуація її розвитку, якісно перетворюється структура особистості. Інтеграція наукових досліджень в області пренатального розвитку людини створили наявність біохімічних зв’язків між матір’ю і внутрішньоутробною дитиною, сенсорних і ментальних типів інформації,що посилаються матір’ю і її оточенням, надають якісний вилив на його нервову центральну систему. Всі ці компоненти будуть складати частину «виховного середовища» для дитини і визначатимуть його життєвий потенціал в майбутньому.

3. Проаналізувавши філософські аспекти пренатального онтогенезу встановлено,що розумна мама, дізнавшись про початок щасливої вагітності має усвідомити найперший принцип пренатального виховання – вона несе найбільшу відповідальність за іншу істоту в цьому світі, за її майбутні щастя та долю. Тому всі негаразди довкілля, соціуму, професійної діяльності мають розбиватися об щит ментального та фізичного захисту матері. Потрібно усвідомити одну просту річ – вона не майбутня мама, вона стала мамою з моменту зачаття. Її спокій, її любов, її піклування, її щомиттєве спілкування з плодом формує для неї найкращого друга в цьому житті, найріднішу людину. Якщо мама в шлюбі, вона повинна в процес пренатального виховання залучити батька дитини. Почуття майбутнього батька до дружини, її вагітності і, звичайно, до очікуваної дитини - один з головних чинників, що формують у дитини відчуття щастя і сили, які передаються їй через упевнену в собі і спокійну матір. Мама та майбутній тато повинні знаходити час для спілкування з дитиною у пренатальній фазі розвитку. Вони мають розмовляти з нею, поборовши умовності та упередження. Вони повинні розповідати плодові-немовляті про те, з яким нетерпінням чекають вони його появи на світ і яким здоровим та сильним вони хочуть його бачити. Життя віддячить батькам за їх свідомі зусилля, і однією з форм цієї подяки буде здоровий та міцний малюк.

Аналізуючи суть пренатального виховання,воно полягає в тому, щоб надати плоду найкращих матеріалів та умов. Це повинно стати частиною природного процесу розвитку всього потенціалу, всіх здібностей, які від початку закладені в яйцеклітині.

Філософія і психологія на сьогоднішній момент практично не можуть запропонувати практиці інтегровану цілісну модель внутрішньоутробного розвитку. Але варто відзначити, що пренатальній фізіології як емпірико-аналітичнії науці більшою мірою належить визнання об'єктивності ембріональної психіки.

Залишається зробити висновок про те, яку цінність приписати ембріону-зародку, який в результаті безперервного автономного процесу, запрограмованого з середини, до моменту народження є новим людським індивідом і розвивається в людську особистість. Висновок, який напрошується в рамках суворої логіки реалістичної і персоналістичної філософії,може бути лише один: зародок має цінність справжньої людської особистості. І у зворотньому сенсі: штучний аборт є злочином проти людського життя або, краще сказати, проти особистості.