Важливість пренатального виховання для дитини та сім’ї

«Коли ж? Коли ж він народиться? Хочу його обіймати, цілувати, балувати, вчити, розмовляти. Швидше б вже...» - так думає майже кожна майбутня матуся. Не варто поспішати. Всьому, як відомо, свій час. Завдання батьків не пропустити можливість поспілкуватися вже зараз. Без розкладу, без плану, але не без користі, із задоволенням!

Сьогодні вже немає необхідності сперечатися,що ненароджена дитина - людина з моменту зачаття. Можливо,вам вже доводилося чути давню притчу про премудрого царя Соломона та молоду матір. Коли вона звернулася до царя за порадою - з якого часу ій слід почати виховувати свою однорічну дитину, то Соломон відповів їй, що вона запізнилася з цією справою вже на цілий рік. Тобто, він мав на увазі, що виховання дитини повинно починатися від самісінького її народження. Так вважали мудрі люди колись. Але сьогодні така порада не могла б вважатися достатньо мудрою. І якби випадок, про який йшлося у притчі, трапився у наш час, то радше за все сучасний "цар Соломон" відповів би молодій матері, що вона запізнилася з вихованням своєї дитини принаймні на два роки.

Роль перших місяців життя немовляти в формуванні його особистості надзвичайно важлива. Від того як з ним спілкуються, як і чим годують великою мірою залежить характер майбутнього дорослого та його доля. Але навіть ті батьки, які з усією відповідальністю ставляться до свого малюка, оточуючи його фізичним піклуванням та психологічним комфортом, часто не підозрюють, що у своїх зусиллях виховати гармонійну особистість, вони йдуть із запізненням принаймні у дев’ять місяців.

Мати – це перший земний всесвіт дитини, тому все, через що вона пройшла в період вагітності, переживає і плід. Відчуття і навіть думки матері передаються йому, здійснюючи або позитивний, або негативний вплив на формування його психіки [9,с.927].

Материнський організм та психіка - це той світ, у якому малюк живе з моменту зачаття. Він постійно контактує з матір’ю, живлячись разом з нею земною їжею і обмінюючись емоціями та ментальними образами, які чинять на психіку плода фантастичний вплив, формуючи його характер. Здатність чинити добро чи сіяти зерна зла, співпереживати чи садистично копирсатися в чужих почуттях, любити чи бути черствим всі ці базові установки особистості формуються в пренатальній фазі.

Організм майбутньої дитини будується з матеріалів, які поставляються йому з організму матері, отже, спосіб її життя, культура харчування, відсутність або наявність шкідливих звичок закладають основу здоров'я плоду.

Патогенне мислення та поведінка матері, її надмірні емоційні реакції на стресові чинники, які приходять від соціуму та власної родини, служать причиною величезного числа таких післяпологових захворювань, як неврози, тривожні та фобічні стани, численні алергічні захворювання, відставання в розумовому розвитку, дислексія, аутизм, органічні пошкодження головного мозку та багато інших патологічних станів.

Мати і дитина в ідеалі - це єдина свідомість, єдина енергетична система, яка формується під час вагітності, а пологи - це завершення процесу взаємного розвитку матері та дитини. Якщо ця система сформувалася неправильно, то між мамою та дитиною після пологів не буде згоди і взаєморозуміння. Часто під час болісних пологів з вуст матері зриваються прокльони на адресу батька та дитини. Про яке щасливе майбутнє дитини може йти мова, коли в сакральний момент появи на світ немовля отримує від найдорожчої людини такий патогенний імпульс[24,с.68].

Розумна мама, дізнавшись про початок щасливої вагітності має усвідомити найперший принцип пренатального виховання – ти несеш найбільшу відповідальність за іншу істоту в цьому світі, за її майбутні щастя та долю. Тому всі негаразди довкілля, соціуму, професійної діяльності мають розбиватися об щит ментального та фізичного захисту матері. Потрібно усвідомити одну просту річ – ти не майбутня мама, ти стала мамою з моменту зачаття. Твій спокій, твоя любов, твоє піклування, твоє щомиттєве спілкування з плодом формує твого найкращого друга в цьому житті, найріднішу тобі людину.

Якщо мама в шлюбі, вона повинна в процес пренатального виховання залучити батька дитини. Почуття майбутнього батька до дружини, її вагітності і, звичайно, до очікуваної дитини - один з головних чинників, що формують у дитини відчуття щастя і сили, які передаються їй через упевнену в собі і спокійну матір. Мама та майбутній тато повинні знаходити час для спілкування з дитиною у пренатальній фазі розвитку. Вони мають розмовляти з нею, поборовши умовності та упередження. Вони мусять розповідати плодові-немовляті про те, з яким нетерпінням чекають вони його появи на світ і яким здоровим та сильним вони хочуть його бачити. Життя віддячить батькам за їх свідомі зусилля, і однією з форм цієї подяки буде здоровий та міцний малюк.

Часто наголошуються взаємозв'язки між певними подіями, що відбувалися під час вагітності, або самопочуттям матері в цей період і якимись відхиленнями, чимось незвичайним, на їх власну думку, в характері або поведінці дитини. Результати досліджень, проведених в останнє десятиліття ученими різних фахів, підтверджують наявність цього взаємозв'язку і указують на її важливість.

Після народження дитини процес його виховання характеризується трьома послідовними етапами: засвоєння інформації, наслідування та особистий досвід. В пренатальний період розвитку малюка такі категорії як досвід та наслідування практично відсутні. Що ж стосується збору та засвоєння інформації, то вони максимальні та протікає на клітинному та глибинному ментальному рівні. В жодний з моментів свого подальшого життя людина не розвивається так інтенсивно, як в пренатальному періоді, починаючи з клітиночки вона перетворюється всього за кілька місяців в досконалу істоту з набором дивовижних здібностей і невтолимим прагненням до знань [7,с.28-32].

Не можна заперечувати важливість виховання дитини, особливо в перші роки життя, так само як і ефективність самовиховання, коли доросла людина бере на себе відповідальність за власний розвиток шляхом цілеспрямованого шліфування та трансформації власної особистості. Проте вчені стверджують, що ні перше, ні друге не чинять тої фундаментальної дії, яка властиво пренатальному вихованню. Адже новонароджене немовля вже прожило дев'ять місяців, які в значній мірі сформували базу для його подальшого розвитку. Суть пренатального виховання полягає в тому, щоб надати плоду найкращих матеріалів та умов. Це повинно стати частиною природного процесу розвитку всього потенціалу, всіх здібностей, які від початку закладені в яйцеклітині.

Для кого процес виховання важливіший - для матері чи дитини? Все дуже елементарно, він є важливим для обох. Існує наступна закономірність: відчуття, сприйняття, емоції та навіть думки матері передаються плоду. Мама є посередником між зовнішнім світом і дитиною. Маленька людина, яка формується всередині матки, не сприймає зовнішній світ опосередковано, безперервно уловлюючи відчуття і реакції матері на подразники, які приходять з довкілля та соціуму. Плід реєструє перші відомості про світ, які тим чи інших робом проявляться в постнатальній свідомості, залишивши свій карб на клітинному рівні, в органічній пам'яті і на рівні психіки, що зароджується та розвивається. Цей факт, заново відкритий наукою, насправді старезний як світ. Жінка завжди інтуїтивно відчувала його важливість. Це все більше починають розуміти і батьки. Для стародавніх цивілізацій значущість періоду вагітності була абсолютно непорушною істиною. Єгиптяни, індійці, кельти, африканці, слов'яни і багато інших народів дотримувалися деяких строгих традицій і правил для мам, подружніх пар і суспільства в цілому, які забезпечували дитині якнайкращі умови для пренатального життя і розвитку [53].

Більше тисячі років тому в Китаї існувала пренатальні клініки, де майбутні матері проводили період вагітності, оточені спокоєм і красою, а в руських родинах з настанням вагітності жінка переходила жити із загальної кімнати, де зазвичай мешкала вся велика родина до окремої світлиці, де в молитвах та заняттях рукоділлям готувалася до пологів.

Сучасні наукові досліди, що проводяться спеціалістами чотирьох напрямків, дозволяють виділити важливі фактори, які грають роль у вихованні плоду в утробі матері. До них відносяться: сенсорні здібності плоду; емоційний слід; здатність елементарних частин, що складають атоми, молекули і живі клітини, «записувати» інформацію.

 

Бачивши індивідуальність немовляти, приймаючи її, спілкуючись з ним, позитивно реагуючи на його ворушіння, захищаючи себе від некорисного в плані режиму, харчування та емоцій матуся впливає на гармонійний розвиток своєї дитини. Коли в родині налагоджені відносини співпереживання і підтримка, коли батьки навчаються сприймати потреби ненародженого члена сім'ї, зважаючи на його бажання, тоді сім'я позитивно впливає на розвиток особистості дитини [65]. Щоб не запізнитися на дев'ять місяців з вихованням потрібно починати вже сьогодні.З чого почати? Зі спілкування! Вибір насправді не маленький: дотики, розмова, музика, емоції, спів, спогади, малювання, рухи. Все те, що вагітна робить разом з малюком, озвучує і переживає в загальному емоційному тлі з малятком. Як відомо, мова, звук, голос - основний засіб спілкування між людьми. Малюк ще в материнській утробі сприймає звуки, чує голоси батьків. У ній він будує свій неповторний світ. Але, поки малюк не народився, його стан, настрій, розвиток багато в чому залежать від мами. Як же складається взаємодія мами і дитини? Розвиток чутливої нервової системи дитини до народження відбувається надзвичайно інтенсивно. Малечі доступні багато почуттів і відчуттів, всі м'язи обличчя, необхідні для вираження різних емоцій, формуються в період з п’ятнадцятого по вісімнадцятий тиждень.Міміка працює з чотирьох місяців. При зміні психоемоційного стану вагітної в її кров викидаються ті чи інші біологічно активні речовини. Малюк реагує на настрій матері, коли його клітини вловлюють зміни в складі крові. Радість, хвилювання, страх чи тривога впливають на ритм її серцебиття, кровообіг і обмін речовин: коли мати радіє, кров розносить гормони радості ендорфіни, в разі смутку і тривоги - гормони стресу. Реакцією малюка є відповідні відчуття у відповідь (безпеки або небезпеки). На шостому-сьомому місяці дитина не тільки добре чує, але і диференціює внутрішні звуки. Більш того, для нього далеко не байдуже, схвильовано або спокійно б'ється серце матері, сумно чи весело звучить її голос, рівно або переривчасто вона дихає. Якщо мати хвилюється, у неї стривожено б'ється серце, збивається ритм дихання, то малюк затихає, як би в передчутті небезпеки. Цей зв'язок - характер звуку і відповідне йому емоційне і фізіологічний стан закріплюється і залишається в пам'яті малюка. Немовля навіть намагається допомогти матері з негативними переживаннями, роблячи певні заспокійливі рухи, подібні з заколисуванням. Багато мам відзначають, що з п’ятого місяця малюк емоційно і рухливо реагує на модуляції голосу матері і звуки із зовнішнього світу. Таким чином, у період перебування в животі у мами, дитина сприймає велику кількість інформації і стимулів із зовнішнього середовища, а не тільки через гормони, що виробляються організмом мами під впливом її емоційного стану. Але, починаючи спілкування з малюком,потрібно не плутати стимуляцію органів почуттів з раннім інтелектуальним розвитком. Не варто малювати формули і цифри на животі, надягати на нього навушники з уроками англійської, ділити спілкування на порції «розумні» і «приємні». Малюк нікому нічого не винен,потрібно не зробити його об'єктом, тільки рівним співбесідником - компанія на дев'ять місяців, у якої є можливість прожити до народження неповторний період у довірі, любові і безумовності. Дуже важливо встановити контакт із малюком. І не тільки для мами, але і для тата. Почнемо з того, що кожна відповідь дитини у вигляді ворушіння слід підкріплювати і заохочувати: погладжувати, говорити «розумниця», «молодець», «я тебе чую», «люблю» і т.д. Фізичний контакт. Протягом дня вагітна жінка напевно погладжує животик. Матір котра додасть різноманітності своїм рухам, незабаром здивується реакції крихітки. Дітки також дуже добре реагують на масаж. Не складно нанести на живіт масажне масло або профілактичний крем від розтяжок і з задоволенням для себе і малюка помасажувати животик. Не забувати запрошувати тата у компанію, він також буде вчитися розуміти дитину і налагоджувати необхідний контакт. Слух. Вухо- це перший орган почуттів, який формується у людини. Вплив цього органу поширюється на всю нервову систему. Найперше, чим чує дитина - це його кісткова система. Потім малюк чує звук материнського голосу внутрішньоутробно: шум струму крові, звуки серцебиття. Але всі ці звуки затьмарює саме живий голос матері. Користуючись словом поетів, можна сказати, що тіло жінки схоже на віолончель. Звук концентрується саме в області «будиночка» малюка [20]. Ми дев'ять місяців слухали стукіт серця матері, можливо, тому люди володіють почуттям ритму? Люблять шум прибою, муркотіння кішки... Найпростіший метод слухової стимуляції - розмова з немовлям. Розмова формує сприйняття голосу матері, формування голосу батька, інших членів сім'ї. Частота звукової хвилі мови, на якому відбувається спілкування, найбільш близька для дитини в період оволодіння мовою, і, якщо мама в період вагітності вивчала іноземну мову або говорила на іноземних мовах, то частоти цієї мови будуть включені в діапазон прийнятності. Знову ж не варто забувати, що в тата теж є шанс спілкуватися з дитиною ще до її народження. Малюк чує татів голос, сприймає емоції, якими супроводжується спілкування батьків.Татусям треба пам'ятати, що, дбаючи про свою дружину і малюка, спілкуючись з ним, вони якби дають йому сигнал: «Тут добре, ми чекаємо на тебе і раді тобі». Інтерес до світу можна закладати вже зараз. Тоді, подорослішавши, малюк сам захоче пізнавати світ, батьки заклауть в ньому любов до життя. В період вагітності мама налаштовує себе на годування грудьми, на корисність прийнятої їжі. Після народження дитина обов'язково буде пам'ятати всі мамині емоції, можливо слова і пісеньки. Вже кілька тисячоліть музику використовують для навчання та раннього внутрішньоутробного розвитку. Треба розібратися в деяких тонкощах музичного розвитку і стимулювання клітин головного мозку. Детальніше про вплив музики на внутрішній світ малят, і про те, як вона прикрашає загальний стан вагітної жінки. Музика давно визнана засобом спілкування, який несе в собі певну інформацію. Вчені в даний час довели, що прослуховування мамою під час вагітності якісно структурованої музики зміцнює нейрони дитини, сприяє утворенню тісного зв'язку між півкулями головного мозку. В результаті дітки володіють більшою здатністю до навчання, до володіння читанням, іноземними мовами. У них дуже тонко розвинений музичний слух. Ми вже розібралися, що до двадцять четвертого тижня свого розвитку дитина стає активним слухачем, і, значить, мама не може ігнорувати його «смаки». Найкраще, що може слухати вагітна жінка - класична музика, за умови, що вона їй подобається, що вона сприймає її [45]. Класична музика прекрасно впливає на формування кісткової структури плода. Під звуки гармонійної музики дитина ще в лоні матері буде гармонійно духовно і фізично розвиватись. Музичні вібрації впливають на весь організм. Вони впливають на кісткову структуру, щитовидну залозу, масажують внутрішні органи, досягаючи глибоко лежачих тканин, стимулюючи в них кровообіг. Існує навіть спеціальний термін «ефект Моцарта». Твори великого австрійця чудово впливають не тільки на вагітних, але і на ненароджених немовлят. Американські вчені стверджують, що всього лише десять хвилин фортепіанної музики Моцарта підвищують коефіцієнт інтелекту на 8-9 пунктів. При цьому любити цю музику не обов'язково. Заспокійливий ефект має музика Вівальді та Чайковського. А твори Бетховена і Брамса здатні викликати активне ворушіння у малечі. Причому далеко не всяку музику дітки люблять слухати під час вагітності. Деякі автори викликають у них тривожний стан (перш за все, це відноситься до Брамсу і Бетховена), а рок-музика і зовсім сприймається негативно, тому, як низькі частоти діють на нейрони дитини руйнівно. Були випадки, і це знову ж доведено, що під час прослуховування мамою рок-музики на концертах малюки себе так активно вели, що не давали їй слухати і змушували піти. Найкраще, що мамі варто прослуховувати в цей період - це музика Моцарта, Вівальді, Ліста. Дуже добре, якщо вона сама співає ще не народженій дитині. Зв'язок між визначеним ритмом і викликаними емоціями зберігається у малюка і після народження. Мелодії пісень, щирість інтонації, емоційний настрій мами мають величезне значення. Слова, звуки, які чує малюк, викликають у нього певні образи (нехай навіть не співпадаючі з реальним значенням), дуже важливі для розвитку уяви і пам'яті. Часто батьки також зазначають, що діти пізнають музику або пісні, почуті в пренатальному періоді. Причому вони діють на малюків як прекрасний заспокійливий засіб і можуть бути успішно використані при знятті сильного емоційного напруження. Малюк дізнається, що подобається батькам, а батьки з його поведінки незабаром почнуть відчувати, що подобається йому. Дивно, але у них теж є свої смаки - одним подобається спокійна мелодійна музика, іншим - більш динамічна, ритмічна музика, треті не проти «потанцювати" і трохи порухатися в такт. Спів - ефективний спосіб усунення емоційної напруги. Він покращує дихання, контроль над діафрагмою, голос і настрій. Доведено, що спів - один з найкращих способів спілкування мами з майбутнім чадом. Коли жінка співає, вона з'єднується зі своїми почуттями та емоціями і переживає їх набагато повніше. І, звичайно ж, дитина теж відчуває більш сильні імпульси від своєї мами - не тільки голос говорить йому тепер про любов і ніжності, але і її дихання, і все тіло немов просочується цими вібраціями. Фахівці рекомендують майбутнім мамам згадати колискові та дитячі пісеньки, які їм співали в дитинстві. Колискова пісня - елемент виховання, елемент передачі етнокультурної інформації. Мелодії кожного народу неповторні, тому, навіть не знаючи слів і придумуючи пісні «про що бачу...», можна з безумовною користю співати під знайомі мелодії. За допомогою колискових (що володіють певними гіпнотичними властивостями), можна вселяти дитині позитивні установки до життя, на здоров'я, на успіх. Підйом можна теж супроводжувати віршами, примовками. Це навчить постійно говорити з малюком, закладаючи основи його промови і поповнюючи постійно активний запас слів. Звичайно ж, можна і треба з'єднувати кілька видів спілкування. Існує навіть спеціальний метод - "метод гаптономії". Цей метод сприяє налагодженню емоційного зв'язку між матір'ю і дитиною в період вагітності. Гаптономія допоможе мамам розуміти стан дитини по проявах його рухової активності. Адже уміння розрізняти характер рухів крихітки, розвиває чутливість і чуйність. Метою гаптономіі є перше близьке знайомство і контакти батьків з їхньою дитиною за допомогою дотиків. Головне - щоб у мами і тата був інтерес до цього спілкування з малюком як до такого, щоб воно було самоцінною для них. Спілкування з дитиною до народження сприяє зменшенню у вагітної жінки почуття втоми, неспокою і страху, а також усвідомленим пологам і легкому вихованню дитини. Принципово важливим у процесі підготовки до народження є вступ в емоційний контакт з дитиною, а після народження - це повага до автономії дитини, а саме з певним способом спілкування з ним. Відбувається формування суб'єктного відношення до дитини і здатності гнучко пристосовуватися до особливостей активності дитини і її індивідуального ритму життєдіяльності. Найголовнішим для розвитку дитини в утробі матері є встановлення системи взаємин, що зв'язує маму і дитину. Саме наявність емоційного контакту з мамою, її чуйність потрібні малюку найбільше. Якщо, наприклад, покласти на живіт навушники з красивою класичною музикою, а сама матір в цей момент буде читати детектив, це тільки роз'єднає їх. Надзвичайно важливою є роль звуків та музики в пренатальному вихованні. "Хоровий спів" покращує фізичний стан і зміцнює нервову систему матері, яка народжує здорових, та спокійних малят, здатних швидко та легко адаптуватися до найрізноманітніших умов та життєвих ситуацій. Татусь, який регулярно розмовляє з плодом під час вагітності дружини, має знати, що майже відразу ж після народження дитина вона впізнає його голос. Часто спостережливі батьки відзначають, що діти розпізнають музику або пісні, почуті в пренатальному періоді. Причому вони діють на малюків як прекрасний заспокійливий засіб і можуть бути успішно використані для зняття сильної емоційної напруги. Особливим впливом на психіку плода та майбутньої дитини відзначаються твори Моцарта, як струнні концерти так і симфонічні та оперні твори [36]. Новонароджені зберігають спогади про події в той час, коли вони знаходилися в матці, наприклад, про серцебиття матері. Звук представляє собою активний діючий фактор в утробі матері з моменту запліднення. Все в лоні мами пульсує життям; можна чути постійний звук скорочення серця і аорти матері, звуки супроводжуючі її травлення, дихання. Новонароджені можуть розпізнавати голос своєї мами і надавати йому перевагу у порівнянні з іншими голосами всього через кілька хвилин після своєї появи на світ. Логічне мислення та здібності до вивчення мов формується з шістнадцятого тижня вагітності і триває до трьох років. Це, так званий, сенситивний період розвитку дитини щодо її лінгвістичних здібностей. Що більше слів на різними мовами буде почуто плодом і дитиною в цей період, то легше малюк зможе надалі засвоювати граматику та лексику іноземних мов. Якщо мама та тато, які володіють кількома мовами будуть розмовляти цими мовами з дитиною (кожен окремо взятою), то ймовірність того, що дитина стане білінгвом наближається до 90 відсотків. Психологи та психіатри виявили наявність ще одного істотного чинника виховання - якості емоційного зв'язку, що існує між мамою та дитиною. Любов, з якою вона виношує дитину, думки, пов'язані з її появою, багатство емоційного забарвлення спілкування, яке мати ділить з плодом закарбовується в ньому на рівні клітинної пам’ять, формуючи основні риси особистості, що зберігаються впродовж всього подальшому життя. Дитина ще у пренатальному стані вчиться визначати реакцію мами на позитивні і негативні стресові чинники і часто наслідує її поведінку в постнатальному житті. Нейрофізіологи стверджують, що якщо різке почастішання пульсу) в якійсь конфліктній ситуації носить нетривалий характер, тобто жінка швидко справляється зі своїми емоціями, то дитина після народження, швидше за все, буде емоційно стійкою. В період емоційної розрядки краще всього покласти руку на живіт, погладити, поговорити з дитиною. Адже вона вже здатна сприймати всі відчуття матері, тому, чим багатша гамма почуттів мами, тим краще розвивається душа дитини. У випадках, коли ми переживаємо почуття радості і щастя, наш мозок виробляє"гормони радості"(ендорфіни). Поширюючись через пуповину у кровотік дитини, вони надають відчуття спокою та радості плодові. Якщо плід часто відчуває ці стани в утробі матері, то вони запам’ятовуються і,напевно, певним чином забарвлюють характер майбутньої людини. Якщо Ви хочете, щоб Ваша дитина була щасливою не шкодуйте на неї ендорфінів [57]. Емоції і простір, що оточує людину, характеризуються дуже тісним взаємозв'язком. Нещастя, душевний біль викликають відчуття стисн ення серця, браку повітря. Такі негативні емоції як страх, ревнощі, злість, приводять до появи відчуття тяжкості, поганого самопочуття, закріпачення м’язів. Радість же примушує наше серце "співати". Дуже корисно культивувати в собі подібний стан щастя і внутрішньої свободи, передаючи його дитині, яка зафіксує в своїх клітинах відчуття радості. Музика, поезія, спів, мистецтво, природа допомагають досягти такого внутрішнього стану і виховують в дитині відчуття прекрасного. Тут важливу роль грає тато. Відношення до дружини, її вагітності і очікуваної дитини - найважливіші чинники, що формують у дитини відчуття щастя і сили, яке передається йому через упевнену в собі і спокійну матір. Багато жінок відзначають, що під час вагітності у них з'являється рефлекс захисту своєї дитини як істоти, вже народженої. Тому вони свідомо пригнічують в собі всі небажані емоції. Ці майбутні матері розмовляли з дитиною, пояснювали йому що відбувається, заспокоювали його в необхідних випадках. В цей час дитина " записував" на клітинному рівні інформацію про те, що в житті є зльоти і падіння, які потрібно і можна завжди подолати. Таким чином, закладається основа сильної, витривалої людини.

 

Емоційний фон вагітної жінки - це потужний фактор впливу на організм, що розвивається. Він конструює майбутні емоційні реакції людини, пережиті мамою. Почуття страху, гніву, агресії, заздрості і горя супроводжуються викидами в кров відповідних медіаторів, тобто біологічно активних речовин, під впливом яких відбувається почастішання або уповільнення серцебиття, діяльності кишечника, спазмів судин, підвищення артеріального тиску; через плаценту і пуповину ці речовини потрапляють до дитини і викликають в її організмі ті ж зміни, що і в материнському. І відбувається не тільки повторення міміки матері, але і переживання її настрою [17]. Оскільки дитина з матір'ю - одне ціле, не забудемо про корекцію емоційного фону. Через пісні, малюнки майбутні мами виражають свою любов до малюка ще до його народження. А ці навички явно не виявляються зайвими і коли крихітка народиться. Тим більше, що практично кожна вагітна жінка переживає період підвищеної емоційності. Переносячи свої емоції на папір, можна позбутися від тривог і хвилювань за дитину. Заняття творчістю допомагають позбутися негативних емоцій, усвідомити зміни. Говорячи або наспівуючи дитині, подумки або вголос, про своє ставлення до нього, до його татові, про те, що радує, який мир навколо, ти встановлюєш з дитиною таку міцну внутрішню зв'язок, яка дозволить надалі відгукуватися на потреби дитини, розуміти і вести його в пологах, а йому - успішно розвиватися та навчатися. А ще фахівці радять ділитися з малюком позитивними емоціями. Наприклад, запам'ятовувати образи і ситуації, що дають відчуття сили і енергії, а потім подумки відтворювати їх, закривши очі. Цими образами можна буде скористатися в хвилини втоми, перевтоми або безсилля. Також важливо запасти в свідомості галерею образів, що допомагають досягти розслаблення і спокою. Це можуть бути шум моря, дзюрчання струмочка, спів птахів або вид поляни ромашок, споглядання блакитного неба з хмарами, запах м'яти або лаванди, відчуття від зіткнення з м'якою травою, що розпускаються пелюстками квітки, теплим тільцем кошеняти. Ці спогади допоможуть розслабитися, повноцінно відпочити і відновитися за короткий період. Ми розглянемо ідею свідомого відношення до мами до харчування. Ми всі знаємо про важливість вибору здорової, корисної їжі і збалансованого раціону. Проте, якщо ми лише механічно споживаємо їжу, то це призводить до споживання лише хімічних елементів, які всмоктуються через шлунок у травну систему. Слід пам’ятати, що а літній час фрукти, овочі і злаки накопичують значну кількість сонячної енергії, яку ми засвоюємо при ретельному та повільному пережовуванні. Слід також мати на увазі, що найліпшими продуктами для мами та дитини є ті, які вирощені на землі, на якій вони живуть та збираються жити після народження малюка. Про це свідчать всі фахівці з дієтичного харчування. Якщо майбутня мати відчуває в процесі їжі радість, відчуття подяки до природи за її безцінні дари, то вона передає тим самим дитині, культуру харчування, традиції свого народу. Крім того, вона виховує в ній позитивне відношення до їжі [3]. Кожна клітина організму володіє індивідуальним морфогенетичним полем, яке несе в собі всю інформацію про весь організм і програми його розвитку. Поля окремих клітин об'єднуються в єдине морфогенетичне поле, яке огортає і пронизує весь організм, перебуває у постійному зв'язку з кожною клітиною і управляє всіма операціями організму в цілому. При зачатті формується - унікальне ембріональне морфогенетичне поле. Ембріональні клітини надзвичайно чутливі до польових впливів. Більше того, в їх морфогенетичному полі записується вся,що надходить ззовні, хвильова інформація, перетворена полем матері. Причому ця інформація зберігається в організмі на десятки років і діє як спадкова, а ембріональними властивостями клітини дитини володіють протягом усього внутрішньоутробного періоду. Це означає, що для немовлятка, яке розвивається в утробі матері, надзвичайно важливо, якого роду поля на нього впливають. вихідний генетичний матеріал можна перетворювати, впливаючи на організм, що розвивається до його появи на світ біополями. Значить, початковий спадковий потенціал майбутньої дитини можна поліпшити, якщо помістити вагітну жінку в полі «прекрасного». І таким могутнім випромінювачем хвиль гармонії і краси є твори мистецтва і пам'ятки культури. Які будуть впливати на настрій матусі не тільки в полі, а й мовою гормонів. Якщо немає часу для спілкування з малятком потрібно пояснити малюкові, погладжуючи живіт, причину, пообіцяти поспілкуватися в інший раз. Завжди виконуйте обіцянки, дані дитині - пізніше вона відповість тим же. Це навчить вас вже у вагітність пояснювати дитині причину відходу або браку часу.Частіше говоріть, що любите. Пояснюйте, якщо гніваєтеся, на кого і за щось, і що малюк не винен у вашому поганому настрої. Уміння пояснювати свій стан словами допоможе спілкуватися з дитиною та навчить малюка говорити про свої почуття й емоції [34]. Жінки володіють добре розвиненою уявою. Вони можуть успішно використовувати цю якість для формування психіки майбутньої дитини. Якщо уява направлена на розвиток таких чеснот, як любов, доброта, милосердя, то воно здатне творити дива. При цьому не слід зосереджуватися на статі майбутньої дитини. Усвідомлений вплив на сили підсвідомості слід строго контролювати. Необхідно проявляти велику обережність, щоб уникнути нав'язування якихось прихованих бажань. Діти не повинні бути засобом своєрідної компенсації невдач батьків або реалізацію їх амбіцій. Діти – наші гості та друзі. Вони - вільні істоти, що мають невід’ємне право на власне життя. Головне завдання полягає в тому, щоб закласти в них основу високих якостей загального характеру, які діти зможуть розвинути в подальшому. Не дивлячись на зайнятість, матері та батьки повинні знаходити час (краще в якусь конкретну годину) для "побачення" зі своєю майбутньою дитиною, розмовляючи з нею в цей час. Саме в такі моменти вони можуть розповісти малюкові з яким нетерпінням вони чекають його появи. Життя віддячить батькам за їх свідомі зусилля. Форма такої подяки може бути самою різною. У вагітної жінки може істотно зменшиться відчуття втоми, неспокою та страху. Вони може зникнути повністю, замінившись відчуттям упевненості, радості та гордощів за своє материнство. У той час як негативні переживання матері можуть завдати шкоди здоров'ю дитини, позитивні – діють на нього,як найкраще. Стан радості, а також піднесеного захоплення, передаючись дитині, роблять його спокійним, активним у пізнанні та емоційно стійким. Споглядання природи, художніх творів завжди пов'язане з позитивними естетичними переживаннями, які в свою чергу, служать підвищенню настрою. Все, що викликає позитивні переживання вагітної жінки, благотворно впливає на дитину. Ігри зі своїм малюком під час вагітності, спільне прослуховування музичних творів, читання маляті віршів і казок, інформування про навколишній світ, емоційні реакції на зміни в ньому, сприйняття дитини як самого коханого, потрібного члена вашої родини - все це є спілкуванням і служить передумовами психічної діяльності твого малюка [60]. Якщо хочете, щоб ваша дитина швидше освоювалася в новому оточенні, росла не тривожною, а спокійною і радісною, спілкуйтеся з нею ще до народження. І ще, пам'ятайте, що спілкування з дитиною до народження потрібне як малюку, так і майбутнім батькам. Таким чином, дитина отримує нові стимули для свого розвитку, а головне - тепло, ласку і турботу майбутніх мами і тата. Для цього не обов'язково співати, розповідати вірші. Можна просто думати про малюка, сприймати свою вагітність позитивно. Отже,у батьків є дев'ять місяців. За цей час ви можете звикнути до свого малюка і навчитися його розуміти. Відчути відповідальність за нього. Зрозуміти і прийняти нові ролі в сім'ї. Жінка може навчитися розуміти своє тіло, що допоможе їй в пологах. Але найголовніше - в цей час ви вчитеся любити вашого малюка, ще не бачивши його, - любити його таким, яким він є, не намагаючись переробити його, а, намагаючись зрозуміти. Ви вчитеся безумовної любові, материнства і батьківства, ви вчитеся спілкуванню. Якщо мама прислухається до свого малюка, вміє його розуміти і приймати - це запорука їх успішного контакту в майбутньому. Мама для малюка зараз - цілий Всесвіт, за допомогою її відчуттів він пізнає світ. Допоможіть йому, і нехай, прийшовши в цей непростий світ, крихітка вже знає, що його чекають і люблять!

На даний момент наука накопичує теоретичні та емпіричні передумови для зародження і активного розвитку нового за сучасними рамкам психотерапевтичного напрямку в психології - пренатального. Цьому,в чималому ступені, сприяє взаємна кооперація фахівців різних наукових напрямків [18].

Людство завжди виявляло велику цікавість до таких категорій як життя і смерть і намагалося осмислити і зрозуміти, які таємниці лежать за їх межею. Так склалося, що практично скрізь загальноприйнятим вважається, що життя людини починається саме з моменту народження. Але останнім часом проводиться все більше досліджень з метою знайти відповідь на запитання: «Який же момент можна вважати дійсним початком людського існування?». Результати даних досліджень все частіше наштовхують учених на перший погляд на неймовірну думку, що цілком раціонально вважати початком життя - момент зачаття дитини. При цьому важливе місце відводиться плануванню сім'ї. Дослідниками наводяться різні аргументи про те, що можливо бажання або не бажання народження дитини може докорінно робити свій вплив на його психологічні особливості в майбутньому. Встановлено, що ще до народження в утробі матері плід вже може бачити, чути, а також висловлювати своє невдоволення з якогось приводу. У зв'язку з цим з'являється широкий ряд морально-етичних питань, особливо пов'язаних з проблемою небажаної вагітності та здійснення абортів. Адже, на жаль, в нашій країні число абортів у два рази перевищує кількість народження дітей.

На сьогодні написано безліч теоретичних робіт і створено велику кількість практичних рекомендацій в області психології, охорони материнства і дитинства, психологічної підготовки майбутніх батьків, психологічного супроводу. Власне філософському дослідженню пренатального періоду і його безпосереднього впливу на розвиток і характер дитини після народження надається менше уваги. Тому розробки досліджень у цій області є актуальними і необхідними [47].

Існує досить багато вчених-психологів,які присвятили свої дослідження вивченням даної теми: С. Гроф - розробив теорію базових пренатальних матриць; Х. Кренц - займається питанням пренатальної психотерапії; Т. Верні - вивчав вплив негативних емоцій матері на плід та перебіг вагітності; A. Бертін - займався питанням можливості внутрішньоутробного виховання дитини; С. Фантом - є родоначальником і засновником напряму мікропсіхоаналіза; О. Ранк - стверджував, що вигнання плоду з материнського лона є «основною травмою» народження [50].

Біля витоків двадцятого сторіччя бере свій бурхливий розвиток така наука як генетика. В ті часи проводилися дослідження котрі дозволили вченим припустити, що та інформація, яка знаходиться у генах, закладає в собі не тільки пам'ять про структуру тіла людини, але також і психологічну структуру попередніх поколінь. Остання третина двадцятого століття стала початком наукових досліджень життя людини до народження, формування тієї галузі знань, яку стали іменувати пренатальною та перинатальною психологією.

Період пренатального розвитку - це період від зачаття до народження. Прийнято вважати, що особливості пренатального періоду зумовлюють характер розвитку на наступних етапах життя дитини і навіть дорослої людини. Дозрівання майбутнього немовляти у пренатальному періоді відбувається в строго контрольованому середовищі - матці і долає кілька послідовних етапів: гермінальний, ембріональний і фетальний. Зовнішнє середовище робить свій вплив на плід практично з самого моменту зачаття, і воно продовжується в материнській утробі. На пренатальний розвиток також впливають фактори укладені всередині сім'ї, яка чекає на народження малюка. До цих факторів можна віднести умови життя і матеріальне становище майбутніх батьків, емоційну атмосферу і почуттєві переживання, стан соматичного здоров'я батька і матері, наявність шкідливих звичок у батьків. Все це зумовлює успішність проходження пренатального періоду.

Коли ми говоримо про психологію вагітної жінки ми завжди маємо пам’ятати про те, що майже все у цьому питанні стосується також її дитини. Вагітність – це період не тільки фізичного розвитку дитині у лоні матері, але й період формування базових психічних функцій і психоемоційних систем людини. Дискусійними, навіть суперечливими в науці залишаються питання характеру взаємодії майбутньої дитини та її матері [67].

Нормальний розвиток організму дитини та зародження її психіки під час пренатального періоду залежать від ряду чинників, як біологічних, так і соціальних. Існують психологічні фактори, що суттєво впливають на зародження психіки дитини у пренатальному періоді:

1) Бажання та готовність майбутніх батьків мати дитину. Сприймання факту зачаття як неочікуваного, а перспективи народження дитини як небажаної, пригнічує психіку вагітної жінки, викликає вагання, які можуть завершитись штучним перериванням вагітності. Збереження почуття небажаності майбутньої дитини впродовж її виношування пригнічує захисні сили плоду і стає загрозою майбутньому особистісному здоров'ю і самоставленню малюка. Наявність сприятливих економічних і психологічних родинних умов, особистісної зрілості майбутніх батьків створює хороші засади для виховання дитини;

2) Психологічний мікроклімат родини - конфліктність чи гармонійність взаємин вагітної жінки з родичами. Якщо майбутня мама постійно перебуває в зоні родинних конфліктів, а найгірше, часто свариться з чоловіком, то це невротизує її й на фізіологічному рівні передається дитині, суттєво ускладнюючи внутрішньоутробні умови розвитку малюка;

3) Психоемоційний стан самої жінки - її стресостійкість та емоційна врівноваженість. Гормональні зміни, що супроводжують вагітність жінки, можуть викликати в неї дратівливість та вразливість, надмірність яких проектується на психіку дитини. Переживання майбутньою мамою сильних і тривалих стресів зазвичай негативно позначається на фізичному та психічному розвитку дитини[26].

Описуючи вплив емоційного стресу матері на плід, вказують, що при негативному переживанні в кров матері виділяються гормони стурбованості, що досягають і плоду. Оскільки у дитини ще не розвинена система нейтралізації цих гормонів, то вони накопичуються в організмі та навколоплідній рідині. Відповідно, плід теж починає переживати стурбованість, стрес. Одночасно дитина переживає ще й дефіцит кисню через звуження кровоносних судин внаслідок дії гормонів стресу, що сприяє накопиченню пренатальних порушень.

4) Рівень страху вагітної жінки перед пологами. Сам по собі страх пологів є природнім, однак якщо він надмірний, то шкодить жінці, і, відповідно, дитині. Зменшення страху можливе через збільшення інформованості жінки щодо пологів та її оптимальної поведінки під час народження дитини.

Оскільки саме жінка виношує дитину, то майбутня мама найшвидше формує емоційну прив'язаність до малюка, поняття материнського інстинкту, тлумачить його як постійну послідовну турботу матері щодо дитини і любов до неї. Вчені визначають наступні чинники формування материнської прив'язаності до дитини:

Дитина, що не набула до народження досвіду взаємодії з матір'ю, не виробляє вихідної довіри до світу. Пренатальний період розвитку дитини ставить перед майбутньою матір'ю завдання – поступово сформувати в своєму суб'єктивному світі місце для власної дитини. Формування материнської прив'язаності та емоційні переживання вагітної жінки, виступають засадами адаптаційних процесів психіки дитини до самостійного життя після народження.

Навіть до свого народження, перебуваючи в утробі матері, дитина може зіштовхнутися з несприятливим впливом зовнішнього середовища, який може спрямувати її розвиток в неправильне русло. Йдеться про тератогени - фактори, що спричинюють відхилення пренатального розвитку дитини. Їх небезпека ускладнюється сферами дії - негативний вплив тератогенів розповсюджується як на організм, так і на психіку дитини [42].

Виокремлюються певні відрізки пренатального розвитку дитини, які є особливо чутливими до тератогенів - так звані критичні періоди, під час яких відбувається інтенсивний поділ клітин та формування органів. Хоча перелік тератогенів весь час поповнюється, однак найбільш типовими вважаються: алкоголь, наркотики, ліки, тютюнопаління, особливості організму матері, фізико-хімічні фактори.

Зупинимось детальніше на питанні впливу тератогенів на психічний розвиток дитини. Зокрема, ліки можуть виступати тератогенами, якщо вагітна жінка вживає їх без припису лікаря, або збільшуючи рекомендоване дозування. Відомі й випадки, коли тератогенна дія певного лікарського препарату зумовлювалась його недостатнім вивченням та обмеженими лабораторними випробуваннями. Серед ряду лікарських препаратів найбільшу небезпеку можуть становити:

знеболюючі, що викликають зниження темпів внутрішньоутробного розвитку дитини і відставання її психічного розвитку після народження;

заспокійливі, снодійні, транквілізатори, які спричинюють блокування роботи нервових центрів плоду, а після народження дитини інертність (млявість, малорухливість) її психічної діяльності, в окремих випадках - явище аутизму дитини (патологічної надмірної замкнутості). Особливу небезпеку становлять вищеозначені препарати хімічного походження, виготовлені з рослин зазвичай не дають таких негативних наслідків;

антибіотики можуть спровокувати порушення сенсорного розвитку дитини - вади зору та слуху;

Алкоголь є тератогеном накопичувальної дії - шкідливе його вживання молодими людьми, як майбутніми батьками, небезпечне їх сп'яніння під час зачаття, особлива загроза від вживання вагітною жінкою спиртного

Кожен з майбутніх батьків, що вживає наркотики, може труїти ними дитину До розповсюджених тератогенів відноситься алкоголь, так як, потрапляючи в організм плоду, порушує темпи та динаміку його розвитку, спричинюючи ряд відхилень. Алкоголь також провокує в постнатальному періоді життя дитини схильність до алкоголізму, нервову розгальмованість, порушення інтелектуального розвитку (в легких випадках - пригнічення інтелектуальних задатків, в складних - вроджену розумову відсталість), порушення моторної координації, схильність до невмотивованої агресії.

Дія наркотиків є ще більш небезпечною, ніж алкоголю. Системне вживання вагітною жінкою наркотичних речовин викликає у дитини вроджену наркотичну залежність, низькі показники життєздатності, які, в свою чергу, можуть спричинити відставання психічного розвитку дитини після її народження. Довгостроковими наслідками отруєння наркотиками організму дитини під час пренатального розвитку є соматичні порушення, розумова відсталість, поведінкові та емоційні розлади, нервова розгальмованість, труднощі соціальної адаптації.

Тютюновий дим стає тератогеном, якщо майбутня мама має шкідливу звичку - куріння чи вдихає дим від інших курців. При надходженні елементів тютюнового диму в кров вагітної жінки, а згодом плода, відбувається звуження плаценти, що обмежує процеси обміну між матір'ю та дитиною. Перспективами такого кисневого та харчового голодування плоду є послаблення темпів його розвитку, в подальшому для дитини ймовірні прояви відставання психічного розвитку, порушення уваги та невротичні симптоми. Несприятливими можуть бути й так звані фізико-хімічні фактори, а саме радіація, важкі метали, нітрати, пестициди [35].

В особливо тяжких випадках народжується дитина з інсультом головного мозку, що загрожує життю малюка і спричинює неповноцінність певних психічних функцій

Зі збільшенням віку матері зростає ризик народження нею дитини з синдромом Дауна. Окремі вчені пояснюють це старінням яйцеклітин жінки токсичні речовини. Такий широкий діапазон шкідливих факторів навколишньої дійсності викликає відповідно розмаїття негативних наслідків, зокрема фігурують порушення сенсорного розвитку, пригнічення інтелекту, емоційно-поведінкові розлади.

В окремих випадках особливості організму матері поза її волею можуть спричинити тератогенний ефект на психіку новонародженої дитини. До так званого "материнського фактору" відносять вік майбутніх батьків. Медиками встановлено, що надто рання або надто пізня вагітність збільшує ризик формування різних відхилень розвитку дитини. У першому випадку проблеми здебільшого виникають через недостатню сформованість жіночого організму, в другому - через розгортання процесів старіння та наслідки перенесених хвороб і шкідливих звичок. Відтак, оптимальною репродуктивною зрілістю дорослих вважається вік від 18 до 35 років.

Також зустрічається явище резус-конфлікту. Резус-конфлікт матері та дитини можливий тільки в одному випадку, якщо мати є носієм негативного резус-фактору, а батько позитивного, і дитина успадкує резус-фактор батька. Тоді організм жінки сприймає плід як "чужинця", і імунна система починає виробляти антитіла на його вигнання. Віддаленими наслідками резус-конфлікту для психіки дитини може бути пригнічення інтелектуальних задатків і психічна інертність.

Зародження психіки майбутньої дитини відбувається доволі рано. Так, до кінця другого місяця пренатального періоду з'являються смакові відчуття, згодом розвиваються нюх, слух, відчуття рівноваги. Зорові відчуття формуються найпізніше. Наприкінці шостого місяця всі органи відчуттів вже функціонують, за їх допомогою плід розрізняє інформацію з навколишнього середовища, визначає його як сприятливе чи несприятливе.

Про інтенсивний розвиток нервової системи дитини свідчить різномаїття її поведінкових реакцій, що мають тенденцію ускладнення впродовж пренатального розвитку [5].

Крім сенсорних та моторних систем починає функціонувати і емоційна сфера дитини. Її джерелом є реакція плоду на емоційні переживання матері. Вже на четвертому місяці пренатального розвитку майбутня дитина виразно реагує рухами на зміну емоційного стану матері. Палець плода нерідко перебуває в його роті, що може бути спричинене тривалим сумом чи тривогою матері. Використання спеціальних відео зйомок дозволило вченим отримати мімічні реакції плода. Якщо мама займається своїми справами, тривалий час відволікаючись від дитини, то обличчя плоду набуває сумного виразу; у вагітної жінки, яка оптимістично сприймає майбутнє материнство, малюк демонструє спокійну та радісну міміку.

Ці дані підтверджують важливість емоційного стану батьків, а особливо матері, на функціонування психіки дитини. Окремі психологи припускають ефективність так званої пренатальної педагогіки - використання засобів виховного впливу на майбутню дитину. До цих засобів відносять позитивні, сповнені турботи думки батьків про майбутнє народження і виховання малюка, їх пестливе та ніжне мовлення до плода, прогладжування живота вагітної жінки в моменти поштовхів дитини. Можливість такого пренатального виховання дитини можлива завдяки ранньому розвитку її сенсорних систем. Найбільше малюк реагує на ставлення до нього оточуючих дорослих, зокрема батьків. Особливо гостро дитина сприймає ставлення матері до навколишнього світу та до неї безпосередньо. Сильні позитивні емоції пожвавлюють малюка, а негативні – породжують стресові реакції і організму, і психіки, що зароджується.

Отже, можна стверджувати, що вагомими чинниками формування здорової психіки новонародженого є збалансований емоційний стан матері та усвідомлене любляче ставлення до дитини. Вагітність змінює світосприймання жінки, роблячи її особливо чутливою до ставлень близьких, вона потребує оновлення стосунків з батьком майбутньої дитини. Тому особливо важливою є роль майбутнього батька, позитивне ставлення якого до вагітності дружини виступає фактором захисту для неї та майбутньої дитини. Активна участь батька у підготовці до пологів зменшує кількість ускладнень під час них, знижує сприйнятливість дитини до стресів. Вже на етапі виношування жінкою дитини можливе перетворення родинної формації з діади "чоловік-дружина" на тріаду "батько-мати-дитина", що є найбільш сприятливим середовищем для малюка.