Соціальна філософія вагітності

Вагітність для кожної жінки є періодом трансформації особистих, професійних, сексуальних ідентичностей. Разом з цим, це період припливу психофізіологічних сил, які можуть і повинні бути направлені на народження здорової дитини і особистісне дорослішання самої жінки – майбутньої мами. Вагітність є природній, потребуючий більшої уваги, не лише біологічний, але і соціальний процес,що передбачає духовне піднесення жінки в інтересах дитини і всього суспільства.

«Я» вагітної жінки – особливе психологічне утворення, яке одночасно виконує дві життєво важливі функції. З однієї сторони «Я» перетворюється в інтегральне відображення всіх тілесних, фізіологічних, психічних і поведінкових змін. Вагітність, як ніякий інший стан, активізує механізми рефлексії. Суттєва роль в цьому процесі належить біологічно обумовленій активності розвиваючого плоду, заставляючого матір постійно відображати на емоційному і раціональному рівні все, що відбувається з нею і дитиною. Сприяє рефлексії і постійний медичний контроль стану здоров’я,перебігу вагітності. З іншої сторони, зміна образу «Я» потребує адаптації жінки до себе з допомогою все тих же психофізіологічних, психологічних перебудов[4,с.21].

Унікальність змінюючого образу «Я» вагітної полягає в тому, що з моменту усвідомлення свого нового стану «Я» жінки не існує ізольовано, саме по собі. Воно органічно вплітається у формуюче з’єднання матері і дитини та виражає його особливості. Про глибину проникнення майбутньої дитини в образ «Я» жінки свідчить те, що навіть на ранніх стадіях вагітності жінка ніколи не користується поняттями «плід», «ембріон». Вона носить в собі «дитину», «дитятко», наділене людськими рисами і властивостями. Єднання матері і дитини має глибокий психологічний зміст.

Вагітність – важливий етап життя жінки, точка перетину її життєвих планів. Вагітність сприймається як серйозне випробовування, що змушує поглянути в майбутнє, переоцінити теперішнє, обміркувати багато подій минулого, власну особистість, взаємовідношення з оточуючими людьми. Очікуване дитятко стає каталізатором пізнання життєвої дороги, життєвих цінностей, усвідомлення світу і сенсу свого життя. Багато жінок вирішують питання про доцільність народження дитини (прийняття остаточного рішення про збереження вагітності – складний, часто драматичний і болісний процес, в якому розкривається особистісно-смислова і соціально-психологічна багатозначність вагітності) [28].

Мотиви збереження вагітності відрізняються великим індивідуальним різноманіттям. Серед них мотив збереження особистого здоров’я, мотив відповідності соціальним очікуванням, мотив гармонізації сімейних стосунків, мотив захисту «Я», мотив самоствердження, мотив реалізації материнської любові і продовження любові до чоловіка.

Звертає на себе увагу домінування мотивів, які орієнтують жінку на себе, на вирішення особистих проблем, а також соціально важливих мотивів народження дитини. Мотив відповідності соціальним очікуванням виявляється одним із найбільш важливих для жінок. Це може бути обумовлено рядом соціокультурних факторів, а також індивідуальним життєвим досвідом і духовним розвитом жінки. Зміст мотиву розкриває історично сформовані громадські і побутові стереотипи, які виражені у формулах: «жінка – насамперед матір», «не бути гірше інших» і т.д.

Мотив збереження особистого здоров’я – виражає орієнтацію жінки на вирішення з допомогою народження дитини особистих проблем. Він обумовлений причиною шкоди своєму здоров’ю абортом або страхом втрати можливості дітонародження. Зв’язуючи народження дитини з гармонізацією сімейних стосунків, жінки підкреслюють своє бажання внести щось нове, в близькі стосунки з чоловіком, або втримати дорогого чоловіка в сім’ї. Народження дитини розглядається жінкою, як спосіб підпорядкування собі чоловіка.

Мотив захисту «Я» – вагітність розглядається як захист від теперішнього, як можливість тимчасово сховатися від наростаючої психічної напруги, зв’язаною з «нестерпною дійсністю» або жінка бажає «закреслити своє минуле», тоді поява дитини перетворюється в засіб «очищення». Мотив захисту «Я» – часто відображає прагнення до захисту своєї інфантильності. Вагітність актуалізує дитячу поведінку: примхи,надмірну захопленість, нереальні бажання і т.д.

Мотив самоствердження відображає домінуючу життєву позицію жінки «Я - все зможу сама».

Своєрідна форма самоствердження полягає у прагненні жінки зберегти вагітність на зло чоловіку або батькам. Чоловіку демонструється його непотрібність, батькам – власна зрілість.

Мотив реалізації материнської любові зустрічається рідко. В його основі – природнє для жінки бажання піклуватися про дитину, любити її і створювати всі умови для її повноцінного розвитку. Поява майбутньої дитини сприймається як продовження коханої людини, як символ «світлого кохання і щастя», який жінка хотіла би «пронести через все життя».

Особливий сенс соціальних і власних мотивів у прийнятті такого доленосного рішення, як народження дитини, для жінки підтверджує той факт, що переривання вагітності обумовлюється мотивами переважно соціального утримання: матеріально-побутовими умовами, професійним самоствердженням, внутрішньо-сімейними відносинами, соціальними труднощами виховання психічно і фізично здорового покоління[1,с.115].

Усвідомлення себе вагітною призводить до змін у сфері рольової поведінки жінки, яке розкривається через певну систему не властивих раніше взаємостосунків жінки не лише з близьким оточенням, але із суспільством в цілому.

Емоційне переживання – тонкий індикатор благополучної адаптації у різних умовах середовища. Емоційність вагітної жінки – складно організований психічний феномен, інтегруючий емоційний досвід, актуальне відношення до широкого кола явищ, але насамперед – до себе, до пологів, дитини, чоловіка і родичів. Вагітність значно розширює емоційний досвід жінки, наповнює його невідомим раніше змістом. Емоційно позитивний фон вагітності переважно створюється відношенням до дитини, який сприймається як джерело радості. Перспектива народження робить жінку щасливою. Незалежно від соціальних характеристик, родового досвіду і власного психічного складу, жінки наділяють ще ненароджену дитину такими рисами як добро, краса, розум, бачать його турботливим, уважним до батьків.

Виникнення страху, посилення тривоги у вагітних можна розглядати як як біологічну і соціальну реакції жінки на зміну свого стану, свого положення і свого «Я». Страх, тривога природнім чином захищають жінку,яка чекає на народження дитини, від надмірних психічних і фізичних навантажень, обмежують сферу контактів, замикають жінку в собі. Почуття страху, тривоги звертає жінку всередину себе, змушує придивлятися і прислухатися до себе, відчувати і любити себе і розвиваюче в собі життя.

Вагітність впливає на сприйняття жінкою реальності. Вагітна наділяє оточуючий світ новим сенсом, іншим змістом.Не лише дитина, її батько і ближчі родичі, але і багато звичних форм взаємостосунків сприймаються вагітними інакше. Вагітність формує комплекс завищених домагань і очікувань по відношенню до оточуючих людей. Його основу можна бачити в егоцентричній позиції вагітної жінки, в її суб’єктивізмі, в усвідомленому або неусвідомленому прагненні реалізувати своє право на особливе положення серед близьких та в суспільстві, на особливу увагу і опіку зі сторони інших людей. Вагітна жінка усвідомлено або неусвідомлено бажає визнання винятковості її положення, а головне унікальності її дитини. Саме тоді «народжується» для жінки її дитина, вона усвідомлює її існування [51].

Майбутня дитина набуває «цінність», тобто займає певне місце в структурі смислових утворень жінки. В залежності від того, яке місце в ціннісній структурі її особистості займає «цінність дитини», жінка будує майбутні плани, оцінює зовнішній світ і саму себе. Іншими словами, змінюється соціальна ситуація її розвитку, якісно перетворюється структура особистості.

У період вагітності змінюється соціальна ситуація розвитку жінки як особистості, коло значущих для неї людей, а також ставлення до тих, хто перебуває поруч. Вона змінюється як особистість, у неї з'являється інше ставлення до світу, до тих, хто поруч, і до тих, хто далеко... Філософія любові, філософія очікування, розуміння, проникнення, щастя, філософія почуттів і відносин... Відчуваючи потребу у взаємодії, спілкуванні, підтримці, водночас вона дистанціюється від багатьох людей, з якими донедавна мала близькі стосунки. Відразу все змінюється: ставлення до власного дитинства, до матері, пригадується ще щось давно забуте і далеке. Жінку переповнює ніжність, з'являється неймовірне бажання любити увесь світ і в той же час боязнь цього світу: як прийме він їх, двох, разом. Що ж включає в себе філософія вагітності, точніше навіть так: соціальна філософія вагітності?

Перше - це зміна соціальної ситуації для особистості. «... Дивлюся на себе в дзеркало - ніби і та ж, однак вже інша. Світиться в глибині очей щось, а що - і самій не зрозуміти…» Змінюється і її погляд на себе. Навіть несмілива і невпевнена в собі жінка відчуває себе сміливішою і рішучішою, оскільки вона вже не одна і від неї залежить її дитина. За дев'ять місяців вагітності з нею відбуваються часом відчутніші зміни, ніж протягом усього попереднього життя. Новим стає і її ставлення до світу. Вагітна жінка почувається господинею і водночас дуже боїться світу, абсолютно по-новому пізнає його. Змінюється і позиція її в соціумі, що спричиняє сильні емоційні переживання. Вона вже мислить себе не дитиною своїх батьків, але ще і не є матір'ю. Водночас жінка відчуває гостру потребу в нових стосунках з батьком майбутньої дитини [13,с.925-927].

Але найголовнішими для неї є стосунки з майбутньою дитиною. Найбільше задоволення від спілкування з нею в ранньому дитинстві отримують ті матері, які у своєму ставленні до плоду долають шлях від цілковитої єдності з собою (“моя вагітність”) до усвідомлення дитини як окремої істоти (“Я — матір цієї дитини”).

Образ «Я – матір» набагато складніший від будь-якого «Я», оскільки в період вагітності жінка фізично і психічно носить у собі «Я» іншої людини. У розділенні під час пологів цього двоєдиного «Я» полягає великий філософський зміст процесу виникнення нового, самостійного життя. Безперечно, можна стверджувати і про те, що «Я» дитини — це продовження «Я» матері [39].

У цей період стосунки між чоловіком і дружиною можуть розгортатися по траєкторії великої любові та гармонійної взаємодії. Майбутня мати сприймає коханого чоловіка як єдине ціле з дитиною. У такому разі виникає цілісний, завершений образ сім'ї (класичний рівнобедрений трикутник, вершиною якого є очікуване дитя).

Отже,протягом вагітності, а особливо в останні місяці, у матері формується провідна установка щодо дитини, своєрідна філософсько-психологічна позиція, певне “базове” ставлення до неї, система комунікації (спілкування, взаємодії) з нею.

Надзвичайно важливо враховувати у період вагітності, що потреби ще не народженої дитини вже не є тотожними з материнськими. Від того, наскільки мати це усвідомлює і приймає майбутню дитину, залежатимуть стосунки з нею (спільне емоційне самопочуття) після її народження. Розуміння індивідуальних потреб і особливостей дитини, усвідомлення відповідальності за її життя і розвиток до народження є передумовою того, що після її появи на світ ніякі труднощі не вплинуть на ставлення матері до неї.