Розділ І. Поняття пренатального періоду та його особливості

Індивідуальне становлення і розвиток людини протягом усього її життя називається онтогенезом. Становленням людини називають процес формування її організму, психіки, особистості, який триває від зародження людини до досягнення нею зрілості, тобто здатності самостійно і на належному рівні виконувати різні життєво важливі (біологічні, психічні, соціальні та інші) функції. Вчені звертають увагу на те, що у процесі свого індивідуального становлення людина у скороченому вигляді відтворює основні етапи біологічного й культурного становлення людства.

Однією з важливих характеристик людини є те, що вона одночасно є і незмінною, сталою, і мінливою істотою. Так, незмінними у людини протягом усього її життя залишаються отримані нею від батьків гени, вроджені задатки, будова тіла, її певний психічний склад та деякі інші особливості. Разом з тим кожна людина постійно змінюється: відмирають та відновлюються її клітини, розвиваються і руйнуються її органи, змінюються її стан здоров’я, психічні функції, ставлення до життя і до самої себе, певні погляди і переконання тощо. Ці зміни,як неважко помітити, можуть бути як позитивними, так і негативними, хоча вони, як правило,взаємопов’язані. Негативні зміни, що відбуваються в людині, називаються її розпадом, руйнацією, старінням, деградацією. Позитивні ж зміни пов’язані із становленням та розвитком людини [8,с.126-133].

Розвиток кожної людини є неповторним, оскільки завжди має якісь свої індивідуальні особливості, які визначаються як спад­ковістю, так і певними життєвими обставинами. Але окрім відмінностей існують також певні загальні закономірності становлення і розвитку ко­жної людини.

Однією з них є те, що процес становлення і розвитку людини відбувається нерівномірно.Крім того, цей процес поділя­ється на певні стадії або періоди, які відрізняються не тільки інтенсивністю змін, що відбуваються з людиною, але й їхнім змістом, механізмами та формою. Якщо, наприклад, в дородовий період і ранньому дитинствірозвиток людини відбувається стихійно, то пізніше більш вагому роль у ньому починає відігравати цілеспрямований вплив на людину, тобто її виховання, а в юності і зрілому віці першочергового значення набувають саморозвиток і самовиховання людини. Врахування особливостей кожного з цих періодів важливе тому, що окремі з них можуть бути найбільш сприятливими для формування певних здібностей. Такі періоди називаються сензитивними. Наприклад, для оволодіння мовою найбільш сприятливим вважається період від дев'яти місяців до двох років. Але є також періоди, які назива­ються критичними, в які тільки й можуть сформуватися якісь конкретні функції чи здібності. Прикладом може служити розвиток у дитини бінокулярного зору, який формується у віці від тринадцяти тижнів до двох років. Якщо в цей час внаслідок якихось причин, наприклад, пошкодження ока, такий зір не буде сформовано, то людина вже ніколи не зможе мати пов­ноцінний зір [12,с.156-159].

Нарешті, ще однією загальною закономірністю становлення людини є те, що її різні (фізичні, психічні, інтелектуальні та ін­ші) здібності та властивості розвиваються не одночасно, а в різні періоди її життя. Дитина спочатку навчається сприймати світ, пізнавати його і лише пізніше у неї формується здатність морального чи есте­тичного оцінювання. Таке неспівпадіння може призводити до того, що фізично доросла людина може бути ще недостатньо сформованою у моральному чи розумовому відношенні або не мати ще важливих громадянських якостей, якими характеризу­ється соціальна зрілість людини.

Індивідуальна історія людини починається не від народження, а від її зачаття. Адже, за дев'ять місяців внутрішьоутробного (пренатального) періоду відбуваються не тільки фундаментальні якісні та кількісні фізичні, фізіологічні зміни майбутнього новонародженого, а й інтенсивний його психічний розвиток.

Пренатальний період — це період від запліднення до народження. Його особливості зумовлюють характер розвитку на наступних етапах життя дитини і навіть дорослої людини. Дозрівання майбутнього немовляти у пренатальному періоді відбувається в строго контрольованому середовищі — матці — і долає кілька послідовних етапів. Але навіть в материнській утробі зовнішнє середовище впливає на його розвиток. Практично з моменту зачаття дитина стає елементом ситуації, що складається в оточуючому середовищі. Радість і побоювання, добробут і нестачі, стабільність, здоров'я і хвороби у сім'ї, яка очікує дитину, впливають на її пренатальний розвиток. Попри те, що пологи є генетично запрограмованою послідовністю подій, особливості появи на світ кожної конкретної дитини обумовлюються і культурними,історичними та сімейними умовами. Ще не недавно вивченням життя людини від зачаття до народження займалася переважно ембріологія — наука про закономірності утворення організмів і формування їх на ранніх стадіях розвитку. Відповідно до результатів її досліджень, життя починається з моменту запліднення жіночої клітини чоловічою. Запліднена яйцеклітина невидима неозброєним оком, у ній зосереджена вся генетична інформація, потрібна для розвитку нового організму. Однак шлях, який вона має подолати протягом наступних дев'яти місяців, нелегкий, навіть небезпечний. Підраховано, що від 50 до 70% запліднених яйцеклітин гинуть протягом перших двох тижнів [7,с.28-32].

Пренатальному розвитку властиві певні загальні тенденції. Він відбувається переважно в напрямку від голови до ніг, від центру тіла до його периферії. Ця тенденція виявляється в розвитку координації рухів і фізичних навичок у немовлят і дошкільнят. Спочатку немовлята вчаться керувати рухами очей і голови, потім — руки, а ще через деякий час — ніг. Спершу плід реагує на будь-які натискання на шкіру не специфічними, загальними рухами, в яких бере участь усе тіло. Рухові реакції новонародженого і немовляти стають більш локалізованими. Ця тенденція відображає ще один напрям розвитку — від загального до специфічного (навчаючись писати, діти часто допомагають рухам руки всіма частинами тіла).

З розвитком пов'язані процеси диференціації та інтеграції. В пренатальному періоді відбувається диференціація клітин на окремі спеціалізовані шари. Однак швидко настає їх інтеграція в процесі утворення органів і систем організму. Пізніше, в процесі психічного розвитку дитини, диференціація та інтеграція часто відбуваються одночасно [48,с.169].

Найпростіші психічні явища починають виникати ще у внутрішньоутробному періоді розвитку дитини. Вони з'являються не в напрямку від зовнішнього до внутрішнього, а навпаки, спочатку прості психічні явища (виникають до народження дитини у процесі взаємодії її задатків і перших зовнішніх впливів, наприклад звукових), потім прості зовнішні дії (формуються після народження і керуються уже тими психічними явищами, що виникли раніше, розвиваються на основі складніших сенсорних контактів із зовнішнім світом, перших практичних дій із предметами тощо). Усе це свідчить, що загальний психічний розвиток в онтогенезі відбувається завжди на основі безперервної взаємодії зовнішнього і внутрішнього.
Оскільки найперші, елементарні психічні (сенсорні) явища починають формуватись у людини наприкінці її пренатального розвитку, психіка майбутнього новонародженого є найпростішою, але вже нерозривною єдністю природного і соціального. Такий підхід суттєво відрізняється від поглядів, за якими дитина у момент народження є істотою, яка значно пізніше стає людиною завдяки навчанню і вихованню, гомонізації психіки. Він ґрунтується на тому, що майбутнє новонароджене дитятко уже при зачатті за своєю природою є людиною і не потребує олюднення. У ньому закладені необхідні спадкові (генетичні) і вроджені основи для розвитку саме людини, а не тварини. Досить виразно це виявляється, наприклад, при формуванні у пренатальному і постнатальному періодах специфічних якостей кори головного мозку, які забезпечують єдність природного і соціального у складному процесі оволодіння мовою. Такими є, зокрема, нейрони слів — нервові клітини, що вибірково активізуються у відповідь на деякі особливості звуків мови, певних слів тощо [10,с.311].
Якщо на плід впливають шкідливі фактори, то передусім страждають його органи і системи, які в цей момент перебувають у так званому критичному періоді — у стані підвищеного поділу клітин і формування органів.
Протягом пренатального періоду всі життєві потреби плоду забезпечує організм матері, який здійснює його зв'язок із зовнішнім середовищем. Уже на цьому етапі розвитку дитячого організму проявляються рефлекторні акти і рухи плода. Спеціальними дослідженнями виявлено наявність у нього зачатків тактильної, температурної, больової, звукової, смакової, нюхової чутливості. При повторенні одного й того самого подразника реакції плода згасають, що свідчить про рефлекторну їх природу, виникнення явищ внутрішнього гальмування у корі головного мозку [14,с.230].

Отже, в останні місяці утробного існування плід може не тільки реагувати на різні зміни середовища, а й переживати перші відчуття, в яких поєднуються сенсорні (чуттєві) й емоційні аспекти. Першою кризою людини є криза народження, під час якої відбувається серйозна її конфронтація зі смертю. Ясна річ, людина нічого про це випробування не пам'ятає, але перебіг вагітності, характер пологів суттєво позначаються на її подальшому житті.
Якщо пологи відбулися без патології, а догляд за дитиною після них був чуйним, людина має майже “клітинну” впевненість у собі, віру в особисту здатність долати перешкоди. Люди, які народилися за допомогою кесаревого розтину, виявляються не зовсім готовими до змін у житті, часто їм не вистачає витривалості, а народжені під анестезією, при мануальному втручанні, застосуванні щипців, як правило, енергійно починають справи, але невдовзі втрачають енергію, віру в себе і змушені шукати допомоги в оточуючих. Оскільки для подальшого життя людини має значення кожна деталь, що забезпечує пологову активність, тому психологічна підтримка матері на цьому відповідальному етапі є особливо важливою.