Вища нервова діяльність

Умовно-рефлекторна діяльність людини у віці до 65-70 років істотно не відрізняється від молодих. Лише після 70 років відзначаються утруднення в утворенні умовних рефлексів, їхня неміцність і мінливість, тоді як старі, давно утворені рефлекси досить стабільні.

З віком знижується сила, рухливість і зрівноваженість нервових процесів, слабне внутрішнє гальмування. Переважають процеси виснаження нейронів: порушується сон, емоційна лабільність, знижується увага, пам”ять, з”являються дефекти поведінки. Знижується головним чином більш древня –механічна пам”ять, а логічно-смислове запам”ятовування на досить високому рівні. З віком зменшується тривалість снові, зменшується частка швидкого снові, схильність до денного снові. Погіршується пам”ять, посилюється забування. Короткочасна пам”ять значно слабне, довгочасна зберігається довго. Умовно-рефлекторні зв”язки, що стабілізувалися протягом життя, знижуються лише в глибокій старості. Умовні рефлекси виробляються важче, а згасання їх повільніше. Основним фактором перерахованих змін, насамперед, є зниження тонусу кори великих півкуль. Цим порозумівається зменшення психічної і фізичної активності, підвищена стомлюваність, емоційна нестійкість, зниження мнестической діяльності.

 

Знижується здатність до навчання. Через ослаблення внутрішнього гальмування в людей похилого віку багатослівність, знижується розсудливість.

Вербально-логічні функції досягають першого оптимуму в молодісті, потім вторинно в 50 років, після 60 років знижуються. У похилому віці легше вирішуються задачі, що основуються на особистому досвіді. Довше всіх зберігаються ті відділи мозку, які забезпечують вищі форми мислення.

Інтенсивність інтелектуальних функцій людини залежить від двох основних факторів: внутрішнього (обдарованість) і зовнішнього (утворення). Постійна розумова діяльність сповільнює инволюционные процеси в корі головного мозку. Оптимум розвитку інтелекту приходиться на вік 18-20 років. Якщо прийняти його в 20-літніх за 100%,то в 30 років він состави 96%, у 40 років — 87%, у 50 років — 80% і в 60 років — 75%. Вважається також, що вербально-психічні функції зростають у зрілому віці, досягаючи максимуму до 40 років і починають знижуватися після 60 років. Зниження інтелектуальних функцій супроводжується погіршенням спритності, уяви і винахідливості, зниженням абстрактного аналізу, складних розумових операцій і сенсорних сприйнять. Особами у віці після 60 років важко освоюється нова діяльність, погано знаходяться обхідні шляхи рішення поставлених задач, із працею інтегрується різна інформація в одне ціле. Однак люди похилого віку легко вирішують деякі проблеми на основі життєвого досвіду, знань, великого обсягу накопиченої інформації і словникового запасу.

На закінчення хотілося б підкреслити, що вікові инволюционные зміни — неминучий процес, чекає всіх живучих і до цьому необхідно відноситися з розумінням і терпінням. З іншого боку, варто пам'ятати, що активна життєва позиція людини, систематичну розумову і фізичну працю істотно відсувають і зменшують усі геронтологические проблеми.

Емоційна сфера. З віком послаблюється гальмуючий вплив кору на лімбічну систему. Результат – нестійкість настрою, нестриманість, емоційна неадекватність. Зміни в лімбічній системі: у гіпокампі зменшується число нейронів, щільність синапсів, ті ж у септальних відділах. Зниження активності нейронів медіального ядра перегородки призводить до того, що легше виникають від”ємні емоції.

Загострюються риси характерові, немотивована образливість, егоцентризм, іпохондричність, росту тривожність і інвертованість, знижується емоційність.

Хвороби: депресії, маячні психози, галюцинози, стареча недоумкуватість, хвороба Альцгеймера (проявляється в 65 років, залежить від генетичної схильності. Спочатку втрата пам”яті на недавні події, дезорієнтація. Потім перестає читати, писати, упізнавати близьких, беззв”язна мова, у кінці судоми і смерть.

 

5.4. ФІЗІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АДАПТАЦІЇ ЛЮДЕЙ ЗРІЛОГО І ЛІТНЬОГО ВІКУ ДО ФІЗИЧНИХ НАВАНТАЖЕНЬ

Заняття фізичними вправами і, зв'язані з цим зміни функцій і емоційні реакції, сприятливо влияютна організм людей зрілого і літнього віку. Найбільше яскраво позитивний вплив виявляється тоді, коли характер, обсяг, ритм, інтенсивність і інші якості вправ установлюються з учетомтренированности, особистісних особливостей і функціонального стану що займаються. У той же час фізичні навантаження повинні забезпечувати корекцію вікових порушень і профілактику патологічних змін в організмі.

5.4.1. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ РУХОВИХ НАВИЧОК І ЦЕНТРАЛЬНОЇ РЕГУЛЯЦІЇ РУХІВ

Вікові зміни, що відбуваються в органах і системах організму, особливо чітко виявляються при фізичних навантаженнях. Повною мірою це відноситься і до зрушень, що відбувають у центральній нервовій системі. Так, И. П. Павлов, аналізуючи симптоми вікового зниження реактивності мозку, указував, що з віком відзначається падіння здатності точно координувати виконання декількох дій одночасно. З іншого боку, регулярні заняття фізичними вправами особами зрілого і літнього віку підвищують функціональні можливості організму і коррегируют уже розвинені несприятливі зміни в органах і системах. Зокрема, при заняттях фізичними вправами поліпшується робота вегетативних і анімальних систем, підтримуються механізми нервової і гуморальної регуляції функцій і зберігається сталий стереотип життєдіяльності. Для осіб, що припинили професійну діяльність, кращим способом профілактики хвороб і збереження функціональної активності є регулярні заняття фізичними вправами.

Установлено, що люди зрілого і літнього віку, добре фізично підготовлені, успішно розучують і запам'ятовують вправи як при розповіді, так і при показі. У недостатньо підготовлених осіб запам'ятовування будується переважно на показі. Таким чином, здатність до розучування і запам'ятовування фізичних вправ, а отже, і выработкадвигательных навичок залежить не стільки від віку що займаються, скільки від рівня їхньої фізичної підготовленості. Спостереження показують, що в людей у віці 40-50 років процес формування нових рухових навичок йде досить швидко, після 50лет-сповільнюється. Тому в осіб літнього віку формування рухових навичок повинне бути сочетанным: словесна інструкція повинна підкріплюватися показом вправи, що розучується. Це положення відбиває загальні фізіологічні закономірності утворення рухової навички на основі взаємодії конкретно-образної (першої) і абстрактно-понятійної (другий) сигнальних систем.

Роль другої сигнальної системи виявляється на всіх етапах обра -зования і здійснення рухових навичок при постійному активному впливі як мовного звіту, так і внутрішньої мови, зв'язаної з продумуванням вправ. Для успішного оволодіння новими руховими навичками особами зрілого і літнього віку велике значення має запас різноманітних рухових дій, придбаних раніше, у тому числі і не зв'язаних прямо з вправами, що розучуються. Як правило, люди, різнобічно фізично підготовлені, швидше і краще опановують новими руховими навичками.

У людей зрілого і літнього віку великі утруднення викликає виконання різних ігрових прийомів, сложнокоординированных рухів, що зв'язано з ослабленням уваги і погіршенням автоматичності рухових актів. Істотно утруднені виконання фізичних вправ, якщо вони здійснюються у швидкому темпі. Щоб успішно виконати наступний рух, необхідно значно сповільнити попереднє. Таким чином, утворення нових рухових навичок в осіб розглянутого віку залежить, насамперед, від запасу раніше придбаних навичок, активності другої сигнальної системи (внутрішньої мови) і характеру центральної регуляції рухів.

Центральна регуляція рухів багато в чому індивідуальна, але загальні її фізіологічні закономірності улюдей зрілого і літнього віку характеризуються наступної: ослабленням кортикальних і ретикулярних впливів; зниженням гальмування в корі головного мозку, функцій экстрапирамидных систем і таламуса; погіршенням лабільності мотонейронов спинного мозку і відбудовних процесів у ЦНС; уповільненням проведення порушення по нервах і в синапсах; зниженням синтезу медіаторів і ін. По ме-ханизмучэбратных зв'язків на функції нервових центрів впливає ослаблення импульсации з проприорецепторов. При цьому визначені структурні зміни відзначаються й у м'язах, що виражаються в зменшенні числа миофибрилл і швидких м'язових волокон, зниженні сили м'язів і ін.

Багато характеристик центральної регуляції рухів визначаються рівнем постачання киснем нервової системи. Унаслідок судинних порушень, з віком кисневе забезпечення погіршується, що виявляється розвитком дегенеративних змін у нейронах головного, спинного молга й у провідних шляхах. Природно, такі структурні порушення можуть викликати істотні зміни функцій нервової системи і їхніх регуляторних впливів на руховий апарат.

5.4.2. ВІКОВІ ЗМІНИ ФІЗИЧНИХ ЯКОСТЕЙ

Зміни фізичних якостей з віком досить індивідуальні. Можна зустріти людей середнього і літнього віку, у яких стан нервово-м'язової системи носитявные ознаки зів'янення, тоді як в інших людей того ж віку функціональні показники високі. Наприклад, у деяких осіб сила м'язів знижується після 20-25 років, коли поступальний біологічний розвиток організму закінчується; удругих — після 40-45 років. У першу чергу з віком погіршуються швидкість, гнучкість і спритність; краще зберігаються — сила і витривалість, особливо аеробна. Істотні корективи у вікову динаміку рухових якостей вносять заняття фізичною культурою і спортом, що відсувають настання инволюционных процесів.

Швидкість з віком погіршується по всіх складових її параметрах (латентному періодові сенсомоторных реакцій, швидкості одиночного руху і темпу рухів). Від 20 до 60 років час латентного періоду зростає в 1.5-2 рази. Найбільше падіння швидкості руху відзначається у віці від 50 до 60 років, а в период 60-70 років настає деяка стабілізація. Темп руху найбільше за-метно знижується у віці від 30 до 60 років, у період 60-70 років він мало змінюється, а в більш старшому віці — істотно сповільнюється. Створюється враження, що у віці 60-70 років виникає якийсь новий уровеньжизнедеятельности, що забезпечує визначену, хоча і трохи знижену швидкість рухів. Вулиць, регулярно виконуючі фізичні навантаження, зниження усіх по-

 

Рис. 64. Сила кисті в зрілому віці

(no.Asmussen E., 1968)

казателей швидкості йде більш повільними темпами. Наприклад, у тренованих осіб у віці 50-60 років зниження швидкості складає 20-40%, а в нетренованих — 25-60% від вихідних величин, отриманих у 18-20-літньому віці.

Сила різних груп м'язів досягає максимальних значень до 18-20 років, залишається на високому рівні до 40-45 років, а до 60 років знижується приблизно на 25% (мал. 64). Інволюція сили як фізичної якості може бути оцінена по її показниках в окремих рухах і по перебудові топографії різних груп м'язів. ДО 60 років у великому ступені знижується сила м'язів тулуба, що обумовлено, насамперед, порушенням трофіки нервово-м'язового апарата і розвитком у ньому деструктивних змін.

В осіб, що не займаються виконанням фізичних вправ, найбільше зниження сили відзначається у віці від 40 до 50років, у регулярно тренуються — від 50 до 60 років. Перевага тренованих людей стає найбільш відчутним у віці 50-60 років і більше. Наприклад, вулиць, що займаються спортом або фізичною працею, сила кистей рук при динамометрії навіть у віці 75 років складає 40-45 кг, що відповідає в середньому рівневі 40-літньої людини. Зниження м'язової сили зв'язано з ослабленням функцій симпато-адреналовой системи і полових залоз (зменшується утворення андрогенів). Ці вікові зміни приводять до погіршення нейро-гуморальной регуляції м'язів і зниженню в них рівня метаболізму.

Швидкісно-силові якості також з віком знижуються, але внесок тієї або іншої якості (сили, швидкості) у загальну рухову реакцію залежить від характеру вправ. Наприклад, при стрибках у довжину з віком більше знижується сила, при метаннях — швидкість. При виконанні більшості фізичних вправ скоростно— силові якості взаємозалежні і впливають один на одного. Тренування швидкісно-силової спрямованості в більшій мері розвивають ці якості людини і мало впливає на розвиток витривалості. І навпаки, тренування витривалості викликає її підвищення, мало торкаючись системи і механізми, відповідальні за прояви м'язової сили. Саме тому люди зрілого і літнього віку при заняттях фізичними вправами повинні використовувати їхні різні комплекси, що дозволяють протидіяти инволюционным змінам більшості органів і систем.

Витривалість у порівнянні з іншими фізичними якостями з віком зберігається більш тривалий час. Вважається, що її зниження починається після 55 років, а при роботі помірної потужності (з аеробним енергозабезпеченням) нерідко вона залишається досить високої в 70-75 років. Це підтверджують широко відомі факти участі людей такого віку в тривалих забігах, запливах, туристичних походах. При виконанні вправ швидкісного, силового і швидкісно-силового характеру (з анаэробным енергозабезпеченням) витривалість знижується вже після 40-45 років. Це обумовлено тим, що розвиток витривалості залежить, насамперед, від функціональної повноцінності органів кровообігу, подихи і системи крові, тобто від кислородтранспортной системи, що при виконанні вищезгаданих вправ тренується недостатньо. Регулярні заняття фізичними навантаженнями на витривалість (біг, лижі, плавання) помітне віддаляють її зниження, вправи силового характеру (гирі, гантелі, еспандер) мало впливають на вікову динаміку витривалості.

Гнучкість характеризується здатністю виконувати руху з максимальною амплітудою. Без спеціального тренування ця якість починає знижуватися вже з 15-20 років, що порушує рухливість і координацію в різних формах складних рухів. В осіб літнього віку, як правило, гнучкість тіла (особливо хребта) істотно знижена. Тренування дозволяє зберігати цю якість довгі роки. При спробі відновити гнучкість кращий результат спостерігається в тих, хто має гарну фізичну підготовленість.

Основним проявом ловкос/ян є точність рухової орієнтації в просторі. Це якість також знижується досить рано (з 18-20років); спеціальні тренування сповільнюють зниження спритності і вона залишається на високому рівні протягом багатьох літ.

 

5.4.3. ОСОБЛИВОСТІ АДАПТАЦІЇ ДО ФІЗИЧНИХ НАВАНТАЖЕНЬ ВЕГЕТАТИВНИХ І РЕГУЛЯТОРНИХ СИСТЕМ ОРГАНІЗМУ

Фізичні вправи є могутнім засобом збереження на високому рівні усіх функціональних параметрів організму.

Рухи — це найбільше физиологичный атрибут життя. М'язова діяльність викликає напругу усіх функціональних систем, супроводжується гіпоксією, що тренує механізми регуляції, поліпшує відбудовні процеси, удосконалює адаптацію до несприятливих умов середовища.

Вплив м'язової активності настільки велико, що під її тривалим впливом змінюються активність генетичного апарата і біосинтез білка, сповільнюється старіння і предупреждаются багато захворювань; організм робиться менш сприйнятливим до шкідливих факторів. Ці положення досить добре відомі, хоча в життя перетворюються з працею. Яка ж роль фізичних вправ для людей зрілого і літнього віку з фізіологічних позицій? Під впливом помірних регулярних фізичних навантажень удосконалюються механізми регуляції різних органів і систем, а функції організму носять більш ощадливий характер. Останнє виявляється в зниженні частоти серцевих скорочень і рівня артеріального тиску, збільшенні діастоли міокарда, підвищенні коефіцієнта використання кислородаи зменшенні кисневої вартості роботи. Застосування фізичних вправ сприяє поліпшенню кровопостачання різних тканин, особливо кістякових м'язів, що знижує гипоксическиеявления. Розвиток позитивних емоцій і підвищення стійкості гипоталамо-гипофизарной системи забезпечують антистресовий ефект. На більш тривалий час сповільнюється зниження фізичних якостей і зберігається умет -венна і фізична працездатність. Усе це сприяє розвиткові активного довголіття, попередженню захворювань, старіння і продовженню життя людей.

Адаптація вегетативних систем у людей зрілого і літнього віку має досить виражені особливості. Так, розвиток миогенного лейкоцитозу, эритроцитоза і тромбоцитозу виражено менше й особливо слабко виявляється лимфоцитарная реакція. Вулиць цього віку підвищене руйнування формених елементів крові, а відновлення їх затягується на більш тривалий термін.

У людей, регулярно виконуючі фізичні навантаження, відзначається більш ощадлива діяльність серцево-судинної системи, і тривалий час зберігаються на оптимальному рівні її основні функціональні константи. Зокрема, у них більш стабільні показники частоти серцевих скорочень, не спостерігається значного підвищення артеріального тиску, зберігаються скорочувальна сила міокарда, його метаболізм, збудливість і провідність. У цих осіб не відзначається істотного зниження ударного і хвилинного обсягів кровотока, його швидкості й обсягу циркулюючої крові. У людей, що не займаються регулярно фізичними вправами, навіть незначні навантаження викликають різку тахікардію, підвищення артеріального тиску, зниження ударного обсягу крові і загального кровотока, а іноді може розвиватися серцево-судинна недостатність. При цьому максимальна частота серцевих скорочень, що досягається в час, роботи в людей зрілого і літнього віку помітно знижується (мал. 65).

Показники функцій зовнішнього подиху при регулярних заняттях вправами залишаються досить високими вулиць літнього віку. Це виявляється збереженням у них належної глибини подиху і легеневої вентиляції, ЖЕЛ, МОД і максимальної вентиляції легень. Вулиць, що не займаються регулярно, фізичні навантаження супроводжуються різкою задишкою, недостатньою вентиляцією легень і зниженням оксигенации крові.

Функції травної і видільної систему людей, що ведуть активний спосіб життя, залишаються досить стабільними. Зокрема, у них тривалий час зберігаються секреторна і моторна функції шлунково-кишкового тракту, досить стабільні фільтрація і реабсорбция в бруньках, відсутні виражені набряки, що найчастіше є наслідком серцево-судинної або ниркової недостатності. Мала ж рухова активність супроводжується погіршенням функцій органів травлення і виділення.

У літньому віці усі види обміну речовин (білковий, вуглеводн, жиров і енергетичний) знижені. Основним проявом цього є надлишковий зміст у крові холестерину, липопротеидов і молочної кислоти (навіть при незначних навантаженнях). Регулярні помірні фізичні навантаження підвищують рівень метаболізму й істотно знижують показники холестерину і липопротеидов, зменшуючи можливість розвитку атеросклерозу. У той же час фізичні навантаження, навіть помірної потужності, але проведені епізодично, супроводжуються надлишковим нагромадженням молочної кислоти і зниженням рівня глюкози в крові, зрушенням рн убік ацидозу, підвищенням недоокислених продуктів у крові і сечі (креатинин, сечовина, сечова кислота й ін.). Навіть помірна робота в людей старше 40 років енергетично забезпечується, головним чином, за рахунок анаэробного гліколізу, що обумовлено погіршенням задоволення кисневого запиту.

Функції регуляторних систем організму (залози внутрішньої секреції і ЦНС) з віком також знижуються. Після 40-45 років погіршуються функції гіпофіза, надпочечников і підшлункової залози, після 50 років — функції щитовидної і полової залоз. Помірні регулярні фізичні навантаження затримують зниження функцій цих залоз; значні навантаження, а також виконання вправ особами, не адаптованими до них, гнітять діяльність залоз внутрішньої секреції.

Параметри центральної нервової системи і вищої нервової діяльності найбільш стійкі і менш піддані віковими инволюционным процесам. Оздоровча фізична культура активує функції ЦНС і ВНД, важка фізична робота — гнітить них. Природно, вікові зміни функцій ЦНС і ендокринної системи погіршують нервову і гуморальну регуляцію усіх вегетативних систем організму.

5.4.4. ВПЛИВ ФІЗИЧНИХ НАВАНТАЖЕНЬ НА ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ СТАН, ПРАЦЕЗДАТНІСТЬ І ЗБЕРЕЖЕННЯ ЗДОРОВ'Я ЛЮДЕЙ

Фізичні вправи є гарним засобом збереження всіх параметрів функціонального стану організму людей зрілого і літнього віку. Під функціональним станом людини у фізіології праці і спорту розуміють сукупність наявних характеристик тих функцій і якостей, що обумовлюють успішність його життєдіяльності.

Основними функціональними станами, зв'язаними з руховою активністю, прийнято вважати стомлення, хронічне стомлення, перевтома (перетренованість), психоемоційну напруженість, монотонию, гипокинезию і гіподинамію. Усі функціональні стани поділяють на три типи: нормальні (стомлення), прикордонні (хронічне стомлення) і патологічні (перевтома).

Зовсім очевидно, що в літньому віці швидше розвивається стомлення, і воно легше переходить у перевтому. Люди похилого віку більше піддані психоемоційним переживанням, усе їхнє життя і діяльність більш монотонні, їм частіше супроводжують гіподинамія і гипокинезия. У людей похилого віку особливу роль здобувають два останніх фактори, що приводять до зниження функцій органів і систем і зменшенню энерготрат. Ці фізіологічні зрушення сполучені з більш інтимними порушеннями в організмі, зв'язаними зі зменшенням споживання кисню і коефіцієнта його використання, зниженням тихорєцького подиху, загального газообміну і энергообмена. У кінцевому рахунку істотно падає працездатність, особливо в чоловіків (мал.66). Регулярне застосування фізичних вправ, попереджає або істотно знижує ці порушення.

З фізіологічної точки зору, зміна функціонального стану і зниження працездатності в людей літнього возрас-

20-29 30-39 40-49 50-59 60-69 Вік,

років

і Чоловіка: Жінки

Рис. 66. Фізична працездатність у зрілому і літньому віці

 

та обумовлені багатьма факторами. Насамперед, у них спостерігається уповільнення швидкості кровотока, зменшення обсягу циркулюючої крові і її оксигенации, розвиток гіпоксії органів і тканин. Невеликі запаси глікогену в м'язах і печінці приводять до падіння рівня глюкози в крові, зниженню окисних процесів і энергообмена. Відзначається також уповільнення відбудовних реакцій і розвиток склеротичних змін у судинах і тканинах організму. У результаті цього знижуються прямі показники працездатності (кількість і якість виконаної роботи) і її непрямі критерії (клініко-фізіологічне, біохімічне і психофізіологічні), що свідчать про зростання фізіологічної ціни виконуваної роботи.

Значення фізичних вправ і м'язової активності варто розглядати, насамперед, у світлі теорії моторно-висце-ральных рефлексів. Відповідно до цієї теорії, моторика виступає як ведуча система, що визначає рівень діяльності всіх основних систем організму. Ґрунтуючись на даній теорії, представляється можливим оцінювати взаємодія рухової і вегетативної систем, здійснювати профілактику несприятливих функціональних змін, захворювань і передчасного старіння.

В даний час існує цілий ряд підходів до оцінки стану здоров'я, фізичній підготовленості і витривалості людини. Наприклад, добре відомий тест здоров'я, прийнятий медико-біологічною програмою ЮНЕСКО, що рекомендує враховувати вік людини, його масу тіла, паління, вживання алкоголю, витривалість до статичних навантажень, пульс у спокої і характер його відновлення після динамічного навантаження. За кожен показник нараховуються окуляри і на основі їхньої суми виносяться відповідні рекомендації з особливостей харчування, руховій активності і спеціальному фізичному тренуванню.

Всі автори численних способів і засобів продовження активного довголіття і профілактики старіння на перше місце ставлять фізичні тренування. Так, американський фізіолог А. Танни з 10 розглянутих для цих цілей засобів (харчування, паління, продуктивна робота, оптимізм, любов і увага до людей, тренування розуму й ін.) знов-таки ведучим вважають використання оптимальних фізичних навантажень. З фізіолого-педагогічної точки зору оптимальним навантаженням є найменший її обсяг, що дозволяє досягати можливо високого корисного результату.

Найбільш доступними і достовірними критеріями оцінки оптимальності оздоровчих навантажень є частота серцевих скорочень і % МПК(рівень споживання кисню). В даний час існують неоднозначні мнения по величині цих констант, але принципово важливим є те, що всі автори рекомендують при цьому враховувати вік, рівень тренованості і стан здоров'я людини. Якщо узагальнити дані більшості фахівців у цій області, то можна рекомендувати середні величини частоти серцевих скорочень для осіб різного віку при заняттях оздоровчою фізичною культурою. Так, особам у віці до 20 років рекомендуються навантаження при частоті пульсу не більш 140 ударів у хвилину, до 130,40-літнім —до 125,50-літнім —до 120, а 60-літнім і старше — до 100-110 ударів у хвилину. Н. А. Амосов допускає великі навантаження людям зрілого і літнього віку, досить добре тренованим, з частотою пульсу 130-150, а для початківців — не більш 120-130 ударів у хвилину. При виконанні спеціальних фізичних вправ, оздоровчій ходьбі і бігу споживання кисню в осіб літнього віку повинне складати 50-60% МПК, у більш молодих людей ця величина може досягати 60-75%.

Роль і значення фізичної культури в збереженні здоров'я, профілактиці передчасного старіння і продовженні активного довголіття визначаються поруч фізіологічних змін вулиць, регулярно виконуючі фізичні навантаження, що рекомендуються. У таких людей поліпшується оксигенация крові, органів і тканин, предупреждается регионарная гіпоксія, підвищується рівень метаболізму і виведення з організму кінцевих продуктів обміну речовин. У цих осіб залишаються на високому рівні біосинтез білка, ферментів і гормонів, що істотно сповільнює процеси старіння організму. Профілактика ішемічної хвороби серця, атеросклерозу й ожиріння обумовлені зниженням рівня холестерину і липопротеидов при достатніх м'язових навантаженнях. Останні, підвищуючи функціональну активність м'язів («м'язовий насос» або «периферичні серця», по Н. И. Аринчину), поліпшують діяльність серцево-судинної системи. Зберігаються й удосконалюються регуляторні й адаптивні механізми, активність імунної системи, а в остаточному підсумку підвищується стійкість організму до впливу несприятливих факторів середовища, знижується можливість виникнення ряду захворювань, зберігаються розумова і фізична працездатність.