До фізичних навантажень 3 страница

3.6.3. ОСОБЛИВОСТІ ЕНЕРГЕТИКИ М'ЯЗОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ І РЕАКЦІЙ ВЕГЕТАТИВНИХ СИСТЕМ НА ФІЗИЧНІ НАВАНТАЖЕННЯ

У зростаючому й організмі, що розвивається, энерготраты на рухову активність складають біля половини добових энерготрат. У хлопчиків у 14-15 років добова рухова активність збільшується більш, ніж на третину, у порівнянні з 8-9-літніми дітьми. У 11-15 років підлітки роблять 20-30 тисяч кроків у добу. Їхні добові энерготраты досягають у віці 10-12років2200ккал, у 13-15 років приблизно 3000 ккал. У спокої основні энерготраты приходяться на органи з найбільш інтенсивним обміном речовин — мозок, печінка, бруньки, а під час роботи — на працюючі м'язи. З цим зв'язано те, що зі збільшенням росту м'язів і рівня рухової діяльності різко зростають энерготраты в підлітків.

Основного розвитку в підлітків досягають процеси аеробної энергопродукции. Бурхливе збільшення м'язової маси, перевага в м'язах повільних волокон окисного типу, наростання в м'язах кількості мітохондрій і міоглобіну, підвищення активності окисних ферментів, поліпшення утилізації принесеного кров'ю кисню, а також удосконалювання механізмів регуляції серцево-судинної і дихальної систем — усе це приводить до підвищення аеробних можливостей організму і величини МПК. Якщо в препубертатному періоді і в II стадії полового дозрівання в підлітків аеробні можливості ще невеликі, то на III стадії полового дозрівання (у дівчинок у 12-13 років, у хлопчиків — у 13-14 років) спостерігається їхнє різке збільшення. На цій стадії приріст МП ДО (л/хв) у хлопчиків складає приблизно 28%, у дівчинок —17%. У юних спортсменів приріст МПК ще більше (мал.56). Максимальних значень абсолютні величини МПК досягають у віці 14-15 років.

Підлітки в цей період добре пристосовані до виконання роботи аеробного характеру — циклічних вправ помірної потужності (близько 70% від МПК). Виконання навантажень максимальної і субмаксимальной потужності (90-100% МПК) для них важко стерпно, тому що в цьому віці недостатньо розвиті анаэробные можливості організму.

 

 

| И Юні спортсмени Ш Не тренир.

Рис. 56. Аеробні можливості хлопчиків 8—15 років

(модифиц. по: Тихвинский СБ., 1972)

Відносні величини МПК (мол/хв.кг) протягом середнього і старшого шкільного віку (10-17років) практично не змінюються (мал. 57). Це зв'язано з тим, що річні приросты аеробних можливостей не перевищують приростов маси тіла. Однак у юних спортсменів, що мають краще розвиті кістякові м'язи, що формують аеробне енергозабезпечення, відносні величини МПК вище, ніж в однолітків, що не займаються спортом.

Відносні величини М ПК у жіночому організмі нижче, ніж у чоловічому. У дівчинок старше 8-літнього віку відносні величини МП К в середньому шкільному віці нижче, ніж у хлопчиків на 12-21 %, у старшому шкільному віці — на 33-39%. Порозумівається це тим, що в складі тіла в них більше частка жирового компонента, що споживає незначну кількість енергії.

Стабільні величини відносного МПК дуже важливі в плані добору. Тому що вони не змінюються в процесі тренування і вже в 9-10-літньому віці відповідають дорослим показникам, те їхній варто використовувати як інформативні прогностичні критерії для добору дітей у ДЮСШ, особливо у види спорту, що вимагають розвитку витривалості.

Після 14-літнього віку починається реалізація нового етапу генетичної програми онтогенезу. Відбувається формування швидких мотонейронов у ЦНС і розвиток швидких і могутніх гликоли-тических м'язових волокон у кістякових м'язах. ДО IV-V стадій полового дозрівання (15-18 років) швидкі волокна вже займають по 438

 

•К. борг — — МПК

Рис. 57. Вікова динаміка анаэробных можливостей

(кисневий борг, мол/кг) і відносна величина МПК (мол/хв/кг)

у хлопчиків 9—17років

обсягові близько 50% м'язової маси. Установлюється характерний для кожного індивіда склад (композиція) м'язових волокон. З появою гликолитических волокон відбувається швидкий розвиток анаэробных можливостей зростаючого організму (див. мал. 57). Скорочувальна діяльність цих волокон не залежить від роботи кислородтранспортной системи (крові, серцево-судинної і дихальної систем), тому що вони одержують енергію в бескислородных умовах. У результаті підвищується адаптація юнаків і дівчин до роботи анаэробного характеру — до виконання циклічної роботи в зоні максимальної і субмаксимальной потужності, силових і ско-ростно-силовых вправ.

Потужність виконуваної роботи збільшується з 11 до 16 років більш, ніж на 200% (для порівняння — збільшення потужності роботи з 7 до 11 років складає всего 30%). Обсяг виконаної роботи максимальної потужності підвищується в порівнянні з 7-літнім віком у10летна50%,ав14-15років — на 300-400%.

За рахунок досягнутого високого рівня МП К и поліпшення процесів координації в м'язовій і вегетативній системах енергозабезпечення росте також і аеробна працездатність юнаків — у зонах великої і помірної потужності.

Однак, економічність і ефективність їхньої роботи ще не досягають дорослих значень. КПД роботи, виконуваної на рівні МПК, у 14-15 років складає всего 65-70% дорослого рівня, а процес відновлення значно більш тривалий. У юнаків 17-и

 

років тривалість відновлення в 2 рази перевищує час відновлення в 20-літніх при тій же виконаній роботі.

Чітко виражені гормональні і вегетативні перебудови супроводжують виконання фізичних навантажень у дітей середнього і старшого шкільного віку.

Адаптація до специфічних вправ відбиває в систематично тренуються дітей у більш виражених передстартових змінах у порівнянні з дітьми, що не займаються спортом. Легше всього передстартове настроювання розвивається в підлітків і юнаків, що характеризуються темпераментом сангвініків, потім — у холериків і у флегматиків. У періоді полового дозрівання в підлітків через високу збудливість нервової системи особливо виражені стани передстартової лихоманки.

Період врабатывания як у віці 7-10 років, так і у віці 15-18 років характеризується початковим різким збільшенням показників серцево-судинної і дихальної систем (на 42.5%) з наступним повільним підвищенням до необхідного робочого рівня.. Тривалість стійкого стану при постійній потужності роботи (або оптимального стану при перемінній потужності) коротше, ніж у дорослих, а стомлення настає швидше. Швидке настання стомлення, зокрема, обумовлено малої переносимостью кисневого дефіциту. Величина максимального кисневого боргу в підлітків менше, чому дорослих: у 9-10 років вона складає всего 0.8-1.2 л, у 12-14 років—2-2.5 л (у нетренованих дорослих — 6-10л). У 13 років величина відносного кисневого боргу (у розрахунку на 1 кг маси тіла або 1 м2 поверхні тіла) приблизно дорівнює 60-70% відповідного показника в дорослих.

Всистеме кровиу дітей середнього і старшого шкільного віку при фізичних навантаженнях часто виникає 11 фаза миогенного лейкоцитозу (1-я нейтрофильная), у той час як у дорослих при тих же навантаженнях спостерігається лише I фаза (лимфоцитарная). Великі м'язові навантаження викликають неадекватні реакції крові в підлітків — вони знижують імунітет організму. При цьому в крові спостерігається гноблення активності і зниження кількості Т-лимфоцитов, зменшується кількість імунного білка гамма-інтерферону, з'являється феномен зникаючих антитіл.

У зв'язку з незавершеністю росту маси серцевого м'яза й обсягу серця в підлітків збільшення систолического обсягу крові не досягає ще дорослих величин. Навіть при максимальному наростанні систолического обсягу при роботі його значення лише в 2 рази перевищують рівень спокою, а в дорослих — у 2.5 рази. У віці 8-9 років максимальні значення систолического обсягу складають 70 мол, у 10-11 років —80 мол, у 14-15 років— 100-120 мол, у дорослих чоловіків 20-22років—140 мол.

 

Порівняно невеликим обсягом крові, що надходить у кров'яне русло за один удар, порозумівається те, що наростання хвилинного обсягу крові уподростковещевзначительной мері залежить від переважного підвищення ЧСС. Лише після 15-16-літнього віку величина зрушень ЧСС при навантаженнях трохи знижується. Величина МОК у підлітків поступово підвищується: у 10-12 років вона дорівнює 3.2 л/хв, у 13-16 років — 3.8л/хв, у юнацькому віці Мокприбли-жается до дорослого рівня (у дорослих МОК = 4.5-5 л/хв).

Недостатня ефективність регуляторних процесів у пубертатний період у підлітків відбиває особливо помітно вреакциях кровообігу на статичні навантаження. Якщо при статичних напругах малих м'язових груп реакції серцево-судинної системи цілком ефективні, то при статичних напругах великих м'язових груп у вертикальній позі вони явно недостатні — спостерігається нестійкість венозного тонусу, затяжний період відновлення. Це відбиває низьку витривалість підлітків до подібним до статичних навантажень.

У нетренованих підлітків 14-15-и летоптимальное підвищення Мокнаблюдается при потужності роботи не більш 40-50% МП ДО, а оптимальне підвищення хвилинного обсягу подиху — при 70% МП ДО, тобто при роботі помірної потужності зміни дихальної і серцево-судинної систем найбільш ефективні.

Зі збільшенням віку підвищуються функціональні резерви дихальної системи. При роботі на рівні М ПК величина МОД (л/хв) збільшується в порівнянні зі станом спокою у віці 8-9 років у 7-8 разів, у 10-11 років —у 9-11 разів, у 16-18 років —у 10-12 разів. Однак ефективність подиху в підлітків і у визначеній мері в юнаків ещемала. Незважаючи на зрослий робочий рівень легеневої вентиляції, альвеолярне повітря в підлітків насичується киснем при вдиху менше, ніж у дорослих. Це обумовлено менш глибоким дихальним обсягом, великим відносним обсягом шкідливого простору, меншою витривалістю дихальних м'язів, відставанням росту грудної клітки (і відповідно недостатньою величиною ЖЕЛ), незрілістю регуляторних процесів.

До недосконалості газообміну в легенях додається ще низька величина кисневої ємності крові і менш ефективний газообмін у тканинах, де невисокий коефіцієнт утилізації кисню, тобто мала величина кисню переходить з артеріальної крові в тканині і значній його частині несеться венозною кров'ю назад. У підлітків відзначається менш вигідне співвідношення надходження кисню в легені і споживання його тканинами: у дитини 8-9 років і підлітка 15-16 років це співвідношення складає 6:1, а в нетренованої дорослої людини воно дорівнює 5:1 і в тренованого дорослого —

 

 

4:1. У дорослих людей кожен літр кисню при роботі на рівні М П К витягається з 25 л повітря, а в підлітка — з 35 л, тобто необхідна робота легень майже в 1.5 рази більше, ніж у дорослих.

При цьому кисневий запит на роботу в підлітків і юнаків вище, ніж у дорослих на те ж навантаження. Відзначені особливості задоволення кисневого запиту свідчать про важливість регламентування фізичних навантажень у підлітків і юнаків.

Форсування навантажень особливо в період полового дозрівання може привести до важких наслідків. У дівчинок 10-11 років при великих навантаженнях виникає невідповідність електричної і механічної систоли серця в результаті порушення обмінних процесів у міокарді. При великих навантаженнях виникає патологічна інволюція вилочковой залози, порушення імунітету приводить до підвищеної захворюваності дітей. Гнітиться секреція соматот-ропного гормону, що приводить до затримки росту, а також гормонів кори надпочечников. У дівчинок у віці 11-16 років особливо гнітиться секреція полових гормонів, порушується становлення і стабілізація ОМЦ.

У зв'язку з відзначеним у процесі фізичного виховання потрібне ретельне дозування й індивідуалізація навантажень, контроль за поточним станом дітей. Поступове нарощування фізичних навантажень відповідно до вікових функціональних можливостей організму, що розвивається, забезпечить раціональний плин адаптаційного процесу, збереження здоров'я дітей і ріст їхньої спортивної майстерності.

3.6.4. ВПЛИВ СПОРТИВНОГО ТРЕНУВАННЯ НА РОЗВИТОК ФУНКЦІЙ ОРГАНІЗМУ І ДИНАМІКОВІ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ

Систематичні заняття фізичними вправами викликають значні зміни будівлі і функцій організму, підвищують його функціональні можливості і сприяють розвиткові фізичних якостей юних спортсменів.

У корі великих півкуль підлітка, що тренується, спостерігається загальний підйом функціонального стану (збудливості і лабільності) коркових нейронів, поліпшуються показники вищої нервової діяльності — сила, урівноваженість і рухливість нервових процесів. Виникаючий ріст швидкодії мозку відбиває в його електричній активності підвищенням частоти основного ритму спокою — альфа-ритму ЭЭГ. У юних спортсменів 14-15 років з більш високою частотою альфа-ритму (11-12 колеб./с) спостерігається велика частота теппинг-теста і більш висока пропускна здатність мозку, чим у дітей того ж віку з меншою частотою альфа-ритму (8-9 колеб./с).

 

В міру росту спеціальної працездатності в ЦНС юного спортсмена відбуваються специфічні зміни, що відбивають формування нових рухових навичок. Нервові клітки починають працювати більш ритмічно і стабільно. Активність окремих нейронів синхронізується із сусідніми нейронами і з нейронами ряду віддалених ділянок кори, необхідних для участі в керуванні конкретними рухами. Тим самим створюються осо-быв коркові функціональні системи, що відбивають у своєму складі специфіку освоєної рухової навички (див. мал.32), а при циклічній роботі — темп рухів («мічені ритми» ЭЭГ).

Прояв этихкорковых функціональних систем у Ээгусили-вается в юних спортсменів у міру підвищення віку і спортивної майстерності, а їхні особливості виявляються не тільки під час роботи, але і при її уявному виконанні (представленні руху), а також у передстартовому стані, демонструючи ступінь освоєння навички і специфічну преднастройку мозку (табл. 31).

Таблиця 31

Динаміка межцентральных взаємозв'язків у корі великих півкуль

у тих самих юних спортсменів-фігуристів протягом

5-літнього тренування (показане середнє число високих 0.7-1.0 кореляцій

потенціалів у ЭЭГ окремого спортсмена в % від загального числа

перелічених кореляцій) (по: Капустін В. З, 1984)

 

Функціональний стан I юний. розряд III розряд II розряд I розряд КМ ІЗ

 

11-12років 13-14 років 15-16 років 17-18 років 19-20 років

Вихідне тло 9.3 9.2 10.0 8.2 11.0

Представлення неспецифічного елемента (біг) 12.2 12.2 12.8 13.7 18.9

Представлення специфічного елемента (перебіжка) 9.6 10.1 13.8 17.4 23.3

Робота (імітація перебіжки) 14.2 14.6 19.7 27.0 30.0

Робота під звичну музику 15.3 19.1 23.3 29.9 32.6

У процесі адаптації до фізичних навантажень удосконалюється регуляція кровоносних судин мозку. У підлітків і юнаків, адаптованих до значних статичних напруг у процесі занять важкою атлетикою, відзначається більш стабільний і високий кровоток у головному мозку, чим у непідготовлених до такої роботи однолітків.

 

Висока нервово-психічна напруга негативна позначається на можливості зберігати стійку працездатність. Наприклад, більш високе емоційне й інформаційне навантаження в індивідуальних уроках тактичної спрямованості по сравнениюс уроками технічної спрямованості в юних фехтувальників приводять до більш швидкого розвитку стомлення і значно скорочує роботу до відмовлення.

Разом з тим, чим вище кваліфікація юних спортсменів, тим більшою здатністю вони володіють до довільної мобілізації функціональних резервів для подолання стомлення, особливо в умовах роботи з підвищеною мотивацією. Вони виконують при цьому значно більший обсяг роботи, чим нетреновані однолітки, але випробують більш глибоке стомлення і мають потребу в більш тривалому відпочинку.

Висока здатність до вольового подолання стомлення, що розвивається, у юних спортсменів забезпечується більш могутніми робочими домінантами в ЦНС, високою збудливістю симпатичної нервової системи, наявністю в них значних гормональних резервів (наприклад, величина добової секреції адреналіну і но-радреналина в багато разів перевищує норми нетренованих дітей) і значною продукцією нервовими клітками стимулюючих нейропептидов.

Вже в 12-14-літньому віці юні спортсмени чітко диференціюються по цілому комплексі психофізіологічних особливостей на два різних типи, що зовсім необхідно враховувати при виборі генетично адекватного виду спорту, стилю соревновательной діяльності й амплуа спортсмена (атакующий або контратакує в боксі, що нападає або захисник у футболі, що нападає або грає у волейболі і т.п.). На самих початкових етапах спортивного тренування випливає також самим ретельним образом визначити ведучу руку і ногу спортсмена для адекватного вибору збройної руки у фехтуванні, тенісі, хокеї, правобічної або лівосторонньої стійки в боксі, що б'є ноги у футболі, таеквондо, кикбоксинге і т.п. Неадекватний вибір приведе до уповільнення і зупинки росту спортивної майстерності, створює напруженість в організмі, зв'язану з організацією компенсаторних реакцій, і загрожує здоров'ю спортсмена.

Фізичні вправи впливають на розвиток сенсорних систем. Юні спортсмени відрізняються точністю кинестетических відчуттів, що вище на найбільше тренируемых м'язах і суглобах. При відтворенні заданих кутів згинання в ліктьовому суглобі (без візуального контролю) фехтувальники роблять у 3 рази менше помилок, а лижники в 2.5 рази менше помилок при згинанні в колінному суглобі, чим нетреновані

 

підлітки. Юні баскетболісти практично точно відтворюють із закритими очима кут обертання в лучезапястном суглобі. Діапазон точно відтворених (без візуального контролю) заданих кутів у плечовому і стегновому суглобі набагато більш широкий у высоко-квалифицированных юних спортсменів, що спеціалізуються в таеквондо, чим у нетренованих однолітків.

Юні футболісти відрізняються більш великим полем зору. Удосконалювання пошукової функції ока дозволяє юним борцям, боксерам, підліткам, що спеціалізуються в ігрових видах спорту, миттєво схоплювати найбільш значиму інформацію і швидко на нее реагувати. Висококваліфіковані юні фігуристи демонструють чудову вестибулярну стійкість, виконуючи за 55-хвилинне тренування до 500 обертань без яких-небудь порушень координації. Опускаючи на стать після обертань на установці «Вертикаль», вони майже миттєво можуть приймати стабільну позу, а в нетренованих підлітків це «час нерішучості» займає кілька секунд.

У середньому і старшому шкільному віці особливо значно спортивне тренування впливає на розвиток опорно-двигате/гьного апарата. У найбільш навантажених кістах кістяка помітно збільшується товщина і щільність кіст, ступінь їхньої мінералізації. М'язова маса і сила переважно наростають у найбільше тренируемых м'язах, створюючи специфіку топографії м'язової сили, характерну для кожного виду спорту.

У процесі багаторічного спортивного тренування в кістякових м'язах збільшується обсяг швидких гликолитических волокон типу Н-б (анаэробных). Можливо також, що під впливом скорстно-силовых фізичних вправ багато волокон проміжного типу (11-а, окисні, аеробні) здобувають властивості волокон типу II-б (гликолитических). Показано, що в 12-літніх спортсменів обсяг швидких і могутніх м'язових волокон у складі кістякових м'язів вірогідно перевищує цей показник у підлітків, що незаймаються, (59% проти 51 %). Ці особливості корелюють у юних спортсменів з більшої (у 3 рази) концентрацією в крові гормону тестостерону в стані спокою (5.8 нм/л проти 1.8 нм/л) і більшою концентрацією лактата при анаэробной роботі.

Підвищення м'язової сили часто супроводжується надмірним посиленням тонусу напруги без достатньої здатності до розслаблення м'язів. Такі співвідношення знижують амплітуду рухів, перешкоджають росту працездатності м'язового апарата, приводять до швидкого стомлення м'язів. У13-14-літніх футболістів у 4-х главою м'язові стегна відзначали найбільше збільшення амплітуди тонусу за рахунок більш вираженого наростання тонусу напря-

 

жения, а поліпшення показників розслаблення наставало лише після 16 років, при переході в команду майстрів. Подібні зміни є результатом посиленого ізометричного тренування сили без необхідної уваги до вправ на розслаблення.

Збільшення худої маси тіла супроводжується в юних спортсменів зменшенням змісту жиру, особливо помітним у представників зимових видів спорту (до 7-8 % від маси тіла). Чим менше в них відсоток жиру в складі тіла, тим вище фізична працездатність.

Систематичні тренування впливають на темпи росту і розвитку організму дітей. У девочек-ретар-данток, що займаються гімнастикою, багаторічні тренування підсилюють відставання їхнього біологічного віку від паспортного (менше стандартних величин маса і довжина тіла, більш пізніше поява менархе й ін.). Лише до 16-літнього віку вони починають доганяти перевесниць. На противагу цьому в плавців-акселератів збільшуються темпи розвитку (наростають прояву акселерації), вони в 13-літньому віці на 2-3 року і більш випереджають однолітків за многим показниками. Багато юних баскетболістів у 13 років досягають показників 17-18 літніх юнаків, випереджаючи однолеток на 4-5 років.

Перебудови соматических функцій організму супроводжуються змінами вегетативних показників у юних спортсменів.

Розвиток маси серцевого м'яза і збільшення обсягу серця підвищують аеробні можливості організму. У системі подиху під впливом тривалої тренувальних занять підвищується ефективність і економічність дихальної функції, збільшується ЖЕЛ{ш 123% противдолжных величин), що забезпечує швидкий ріст М П К. Знижується чутливість дихального центра до недоліку кисню (гіпоксії) і надлишкові вуглекислого газу (гипер-капнии). Це дозволяє істотно збільшити переносимость кисневого боргу і продовжити затримку подиху.

При адаптації організму юних спортсменів до роботи перемінної потужності показники серцево-судинної і дихальної системи стають більш рухливими, точніше випливають за поточними змінами потужності навантаження.

Велике значення в адаптації до аеробній і змішаної аэробно-анаэробной роботи має підвищення кисневої ємності крові. Показано, що збільшення працездатності юних бігунів на середні дистанції корелює зі збільшенням кількості еритроцитів, гемоглобіну і змістом заліза в крові. У10-11 -літніх плавців відзначався підвищений зміст еритроцитів у крові і достовірне підвищення фізичної працездатності протягом річного тренувального циклу (табл. 32).

 

, Таблиця 32

Фізична працездатність і кількість еритроцитів у крові

у юних плавців і нетренованих хлопчиків 10-11 років на початку і кінці

учбово-тренувального року (по: Еремеев В. Я. і ін., 1983)

 

Групи PWC170 PWCI70 Кількість Кількість

обстежуваних на початку року, наприкінці року, еритроцитів еритроцитів

кгм/хв кгм/хв на початку року, наприкінці року.

п- 1012/л п • 10'7 л

Плавці-хлопчики 497.9 616.5 4.545 4.57

Нетренир. 429.6 538.5 4.491 4.55

хлопчики

Юні спортсмени-лижники I розряду у віці 16-17 років, що мали в стані спокою високий зміст у крові еритроцитів (до 5.12- 1012/л) і гемоглобіну (до 168 г/л), а також велику величину ЖЕЛ (до 5.7 л), показували дуже високі функціональні зміни при виконанні велоэргометрических навантажень, характерні лишьдля висококваліфікованих дорослих спортсменів: максимальна потужність роботи у них досягала 400 Ут, відносні величини МП До складали 73.6 мол/хв- кг, ЧСС зростала до 240 уд./мін, систолическое ПЕКЛО піднімалося до 200 мм рт. ст., а концентрація лактата доходила до 26.5 ммоль/л.

Подібні високі показники доступні юним спортсменам тільки після закінчення періоду полового дозрівання, а протягом перехідного періоду вони, найчастіше, випробують тимчасове зниження працездатності, зв'язане з перебудовою функцій в організмі. Временноеснижение фізичної працездатності юних спортсменів у період полового дозрівання (особливо в III фазу) спостерігається незважаючи на продовження систематичних тренувань (мал. 58). Після закінчення цього періоду знову показники працездатності перевищують дані малорухомих підлітків і юнаків.

Численними роботами продемонстровано, що раціональна побудова тренувального процесу приводить до поліпшення опірності юного організму інфекційним і простудним захворюванням, знижує їхню кількість і тривалість, зменшує можливість ускладнень.

Вивчення механізмів адаптації юних спортсменів до фізичних навантажень показало, що цей процес сугубо індивідуальний, залежить від безлічі морфофункциональных і психофізіологічних показників молодого організму, що досить жорстко контролюються генетично. Тренерам і педагогам, а також самим спортсменам необхідно пам'ятати, що удосконалювання функціональної підготовленості юних спортсменів вимагає обязатель-

 

 

140-|

 

9-10 11-12 13-14 15-16 17-18 19-20 Вік, років

Рис. 58. Вікова динаміка фізичної працездатності

юних футболістів стосовно працездатності

нетренованих однолітків, прийнятої за 100%

ного обліку індивідуальних особливостей кожного організму, його вікових можливостей, уроджених меж мінливості будівлі і функцій під впливом фізичних навантажень. Лише в цьому випадку можливо забезпечити планомірне наростання спортивної майстерності, не погіршуючи процесів росту і розвитку і зберігаючи на високому рівні здоров'я юного спортсмена.

4. ФІЗІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ УРОКУ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В ШКОЛІ

В останні роки, поряд із загальноосвітніми школами, з'явилися нові навчальні заклади (гімназії, ліцеї), у тому числі і частки, що характеризуються зрослим обсягом загального навчального навантаження і зниженням уваги до занять фізичною культурою. Це приводить до істотного погіршення функцій організму, розвиткові преморбидных станів і підвищенню рівня захворюваності учнів.

У фізкультурних і педагогічних вузах Росії студенти знайомляться з деякими положеннями педагогічного контролю й особливостями функцій організму школярів на уроках фізичної культури. Однак у методичних указівках по даній проблемі відсутні зведення про вплив занять фізичними упражне-ниями на стан здоров'я дітей. Рівнобіжний розгляд цих питань педагогами, тренерами і фізіологами буде сприяти усебічному взаимодополнению і більш глибокому аналізові впливу фізичних навантажень на організм учнів.

 

Добре відомо, що достатнє і правильно організоване фізичне виховання стає діючим засобом збереження і зміцнення здоров'я, поліпшення фізичного і функціонального розвитку дітей і підлітків. З іншого боку, аналіз існуючої системи педагогічного і медичного контролю за уроками фізичної культури свідчить про те, що такі за-. нятия проводяться без достатнього обліку фізіологічних особливостей організму і працездатності школярів.

4.1. ФІЗІОЛОГІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ НОРМУВАННЯ ФІЗИЧНИХ НАВАНТАЖЕНЬ ДЛЯ ДІТЕЙ ШКІЛЬНОГО ВІКУ

Однієї з найважливіших задач вікової фізіології є нормування фізичних навантажень для дітей з обліком різного їхнього віку. Обґрунтування фізичних навантажень, адекватних функціональним можливостям організму, звичайно здійснюється по трьох параметрах: а) величина зрушень фізіологічних констант і, насамперед, частота серцевих скорочень, рівень артеріального тиску, споживання кисню і легенева вентиляції; б) біоенергетичні витрати організму; в) інтенсивність физичес-кихупражнений (сила, швидкість пересування).

У фізіології спорту найчастіше використовуються дві класифікації інтенсивності фізичних вправ. Відповідно до одній з них, інтенсивність фізичних навантажень оцінюється величиною споживання кисню і кількістю витраченої енергії. У цьому випадку вправи поділяють на групи з перевагою аеробних, анаэробных або змішаних (анаэробно-аэробных) шляхів энергопродукции. При цьому підкреслимо, що задоволення енергетичних запитів організму забезпечують три енергетичні системи: а) анаэробная фосфагенная (АТФ, Крф), вона ж алактатная; б) анаэробная лактатная (гликолитическая); в) аеробна (окисне фосфорилирование).

В іншому випадку весь діапазон інтенсивності фізичних навантажень справ ится на зонымощности, у залежності від показників механи -ческой роботи, що виконує людина. Впервыетакую класифікацію здійснив А. Хилл у 1926 р., але більш детально її розглянув В.С.Фарфель(1947), яким була встановлена чітка залежність між швидкістю подолання дистанції і граничним часом, протягом якого ця швидкість може підтримай ваться. Їм обґрунтовані чотири зони відносної потужності: максимальна, субмаксимальная, велика і помірна.

Вважається, що тренувальне навантаження будь-якого заняття фізичними вправами повинна забезпечувати не тільки потрібну величину і спрямованість термінового ефекту, але і його взаємодія з

 

тренувальними ефектами попереднього і наступного занять (чисте тло або передувало якусь вправу). Виходячи з цього, відзначають три типи взаємодій, при яких навантаження попередніх вправ впливає на функціональні зрушення, викликані навантаженням наступної вправи: а) позитивна взаємодія (зрушення функцій збільшуються); б) негативне (зрушення зменшуються); в) нейтральне (зміни функцій не істотні).

Для розвитку тренованості важливо позитивна взаємодія, що досягається в наступних випадках: а) на початку заняття виконуються анаэробные алактатные вправи (скоростно-сило-вые), а потім анаэробные гликолитические (вправи на швидкісну витривалість); б) спочатку виконуються алактатные анаэробные вправи, а потім аеробні (вправи на загальну витривалість); в) спочатку виконуються анаэробные гликолитические, потім аеробні вправи. При іншому сполученні вправ домогтися позитивної взаємодії важко, а часом і неможливо. Так, якщо спочатку виконувати аеробні, а потім анаэробные вправи, то взаємодія енергетичних систем буде негативним, а тренувальні заняття будуть мало ефективними.

Поряд зі сказаним, при нормуванні навантажень рекомендується враховувати наступні компоненти: 1) тривалість вправи; 2) його інтенсивність; 3) тривалість інтервалів отдыхамежлу вправами; 4) характер відпочинку (активний, пасивний); 5) число повторень вправ. Аналіз і облік усіх цих компонентів дозволяє, з одного боку, регулювати інтенсивність навантажень, а з інший, — прогнозувати величину і характер функціональних зрушень у що займаються.