Регуляція кровообігу при м’язовій роботі

 

При м’язовій роботі відбувається регуляція системного кровообігу за збуренням: в ГДЦ від пропріорецепторів надходить інформація про м’язеву роботу (“збурення”). Ця інформація повідомляє про те, що варто було б підвищити САТ, оскільки лише при такій його зміні можна забезпечити нормальний (підвищений через роботу) кровотік в м’язах. Підвищення САТ є результатом рефлексу з пропріорецепторів працюючих м’язів Щ активація ПВ ГДЦ та гальмування ядра блукаючого нерва Щ збільшення ЧСС та СО Щ ріст ХОК Щ ріст САТ; звуження артеріальних та венозних судин також зумовлюють ріст САТ.

Рефлекс з пропріорецепторів працюючих м’язів є основним, але не єдиним механізмом розвитку пресорної реакції при м’язовій роботі. Крім того, розвиток пресорної реакції забезпечують:

- умовні рефлекси, які активізуються ще до початку роботи Щ активізація ПВ та гальмування ядра блукаючого нерва Щ пресорна реакція;

- рефлекси від хеморецепторів судинних рефлексогенних зон, які виникають при зміні складу артеріальної крові в результаті роботи. Такі зміни виникають при дуже тривалій роботі, коли система зовнішнього дихання не може забезпечити нормальний склад артеріальної крові.

При тривалій м’язевій роботі в розвитку пресорної реакції беруть участь гуморальні механізми регуляції – гормони (катехоламіни, ренін-ангіотензинова система, вазопресин).

Регуляція кровотоку в м’язах при фізичній роботі спрямована на забезпечення його розширення Щ зменшення опору цих судин, збільшення об’ємної швидкості кровотоку через працюючі м’язи, особливо в умовах підвищення САТ!

Основним механізмом, який зумовлює розширення судин працюючих м’язів є накопичення в них метаболітів через підвищений метаболізм під час роботи.

В артеріальних судинах скелетних м’язів приблизно однакова кількість α- та β-адренорецепторів. Але при м’язевій роботі збільшується спорідненість (чутливість) β-адренорецепторів до катехоламінів. Тому вони реагують на симпатичну стимуляцію (і на підвищення в крові катехоламінів) так само, як судини з переважанням β-адренорецепторів. Це є додатковим механізмом розширення судин м’язів.

; тут Q – об’ємна швидкість кровотоку через судини працюючих м’язів; Р1 – тиск крові на вході в судини м’язів, воно змінюється пропорційно зміні САТ і в умовах фізичної роботи зростає; Р2 – тиск крові на виході із судин м’язів, тобто венозний тиск, який при роботі не змінюється. Відповідно, різниця тисків (Р1-Р2) зростає. R в рівнянні – опір судин м’язів, воно значно знижується завдяки розширенню судин. Тому, Q в м’язах значно зростає.

Поряд з системою кровоносних судин в організмі присутня система лімфатичних судин. Ці судини виконують дренажну функцію: через них відбувається відтік тканинної (інтерстиціальної) рідини в кров'яне русло, що попереджує розвиток набряків. Таким чином, лімфатична система попереджує нагромадження рідини в інтерстиціальних про­сторах при підвищенні капілярної фільтрації. Вона також забезпечує виведення з інтер­стиціальних просторів білків (близько 100 г за добу) і інших речовин, які не реабсорбуються в кровоносних капілярах. Для великих білкових молекул шлях у венозний капіляр закритий не випадково. Адже ці білки можуть виявитись шкідливими для організму мі­кробами або токсинами. В лімфовузлах за допомогою лімфоцитів, що тут утворюються, реалізується їх специфічна (розпізнавання «свого» і знешкодження «чужого») і неспеци­фічна (фагоцитоз) захисні функції. Для синтезу клітинних мембран лімфоцитів використовується значна кількість жирів, які тут знаходяться. Звідси небезпідставні міркування вчених щодо ролі лімфовузлів у регуляції жирового обміну і попередженні атероскле­розу судин. Взагалі лімфовузли розглядаються як біологічні фільтри, що виконують ба­р'єрну (захисну) функцію.

Будова лімфатичної системи. Лімфатична система розпочинається сіткою зам­кнених капілярів в усіх тканинах, за винятком поверхневих шарів шкіри, ЦНС і спо­лучної (кісткової) тканини. Стінки лімфатичних капілярів складаються з одношарового ендотелію, здатного вибірково пропускати через себе розчин електролітів, вуглеводи, жири і білки. Лімфатичні капіляри збираються у більш великі лімфатичні судини, які по грудному і шийному великих протоках впадають в підключичні вени. Через ці вени міжклітинна рідина, що утворилась із крові, разом з продуктами клітинного обміну по­вертається в кровоносне русло.

По ходу лімфатичних судин знаходиться велика кількість (близько 500) лімфатич­них вузлів, розміром від просяного зерна до грецького горіха. При запальних процесах розміри лімфовузлів зростають.

Склад і властивості лімфи. Лімфа утворюється із тканинної рідини. Це напівпро­зора з жовтуватим відтінком рідина, близька за складом до плазми крові і інтерстиціаль­ної рідини. Проте в ній менше білка, ніж у плазмі (у лімфі, що відходить від печінки, білків більше).

Лімфа може згортатись. Це обумовлено наявністю в ній фібриногену і протромбіну. Лімфа містить у собі від 2 до 20 тисяч в 1 мм ³ формених елементів (лімфоцити, моноцити, еозинофіли — 50-60 %), глюкозу — 0,1 %, мінеральні солі — 0,8-0,9%. Склад лімфи постійно змінюється в залежності від напруженості обміну ре­човин. Лімфа, що відходить від кишечни­ку після прийняття жирної їжі, містить в собі близько 3-4 % емульгованих жирів; лімфа, що відходить від залоз внутріш­ньої секреції, багата гормонами.

Лімфоутворення. В нормі за добуутворюється близько двох літрів лімфи. Це відповідає тим 10 % рідини, яка не реабсорбується після фільтрації в капіля­рах. Лімфоутворення здійснюється завдя­ки різниці гідростатичних і осмотичних тисків крові і тканинної рідини. Більш високий осмотичний тиск крові зумовле­ний більшим вмістом в ній білків, які не проходять через стінку капілярів. Саме онкотичний тиск білків сприяє утриман­ню води в крові капілярів. Оскільки тка­нинна рідина і лімфа м'язів та шкіри міс­тить в собі незначну кількість білків, то і лімфоутворення тут внаслідок невеликої різниці колоїдно-осмотичних тисків кро­ві також незначне. В печінці різниця ко­лоїдно-осмотичних тисків крові і лімфи більш суттєва, лімфоутворення більш ін­тенсивне. Сприяють лімфоутворенню і посилене надходження до тканин і ор­ганів артеріальної крові, венозний застій, збільшення загальної маси крові. В процесах лімфоутворення важли­ва роль належить активній діяльності ен­дотелію капілярів, його вибірковій про­никності до різних речовин. Сприяють лімфоутворенню продукти розпаду біл­ків (пептони і альбумози), курячий білок, екстракт з м'язів, настій з лісової суниці.

Розчини солей, цукру і сечовини, спри­яючи переходу води з тканин в кров підвищують кров'яний тиск, а отже, активізують лімфоутворення.

Основними чинниками, що спри­яють руху лімфи по лімфатичних судинах, є ритмічні скорочення гла­деньких м'язів стінок лімфатичних судин (10-20 скорочень за хвилину), негативний тиск у грудній порожнині, збільшення об'єму грудної клітки при вдиху. Однонаправленому руху лімфи сприяють клапани лімфатичних судин. Рух лімфи прискорюється при м'язовій роботі. Це досягається стисканням судин при скороченні скелетних м'язів. Просвіт лімфовузлів регулюється симпатичною нервовою системою, збудження якої викликає скорочення великих лімфовузлів. Рефлекторно змінюється рух лімфи при больових подразненнях, при зростанні тиску в каротидному синусі (місце розширення загальної сонної артерії перед розгалуженням її на зовнішню і внутрішню) і при подразнені хемо- і барорецепторів внутрішніх органів. Посилюють лімфообіг фізична праця і масаж.

Утворення лімфи. Джерело лімфи - тканинна рідина. Тканинна рідина утворюється з крові в капілярах. Вона заповнює міжклітинні простору всіх тканин. Тканинна рідина є проміжною середовищем між кров'ю і клітинами організму. Через тканинну рідину клітини отримують всі необхідні для їх життєдіяльності живильні речовини і кисень і в неї ж виділяють продукти обміну речовин, в тому числі і вуглекислий газ.

Рух лімфи. Постійний струм лімфи забезпечується безперервним утворенням тканинної рідини і переходом її з міжтканинних просторів в лімфатичні судини.

Істотне значення для руху лімфи має активність органів і скорочувальна здатність лімфатичних судин. У лімфатичних судинах є м'язові елементи, завдяки чому вони мають здатність активно скорочуватися. Наявність клапанів в лімфатичних капілярах забезпечує рух лімфи в одному напрямку (до грудного і правому лімфатичному протоках).

До допоміжних факторів, що сприяють руху лімфи, відносяться: скорочувальна діяльність поперечносмугастих і гладких м'язів, негативний тиск у великих венах і грудної порожнини, збільшення обсягу грудної клітини при вдиху, що обумовлює присмоктування лімфи з лімфатичних судин.

Основними функціями лімфатичних капілярів є дренажна, всмоктування, транспортно-елімінатівна, захисна і фагоцитоз.

Дренажна функція здійснюється по відношенню до фільтрату плазми з розчиненими в ньому колоїдами, кристалоїдами і метаболітами. Всмоктування емульсій жирів, білків та інших колоїдів здійснюється в основному лімфатичними капілярами ворсинок тонкого кишечнику.

Транспортно-елімінатівна - це перенесення в лімфатичні протоки лімфоцитів, мікроорганізмів, а також виведення з тканин метаболітів, токсинів, уламків клітин, дрібних сторонніх часток.

Захисна функція лімфатичної системи виконується своєрідними біологічними та механічними фільтрами - лімфатичними вузлами.

Фагоцитоз полягає в захопленні бактерій і сторонніх часток.

Лімфатичні вузли.

Лімфа в своєму русі від капілярів до центральних судинах і протоках проходить через лімфатичні вузли. У дорослої людини є 500-1000 лімфатичних вузлів різних розмірів - від шпилькової головки до дрібного зерна квасолі.

Лімфатичні вузли виконують ряд важливих функцій: гемопоетичних, іммунопоетичну, захисно-фільтраційну, обмінну і резервуарну. Лімфатична система в цілому забезпечує відтік лімфи від тканин і надходження її в судинне русло.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. П. Плахтій Фізіологія людини. Обмін речовин і енергозабезпечення м’язової діяльності: Навчальний посібник. – К.: ВД «Професіонал», 2006 – С. 279 – 294, 305 – 325.

2. Физиология / Под ред. С. А. Георгиевой. – 2-е изд. – М.: Медицина, 1986. – С. 58 – 105.

3. Фізіологія людини в запитаннях і відповідях. Навчальний посібник. – В.: Нова книга, 2010. – С. 216 – 259.

4. Фізіологія людини: Підручник / В.І. Філімонов. — К.: Медицина, 2011. — С. 224 – 298.