В серці розрізняють робочу мускулатуру та атипову, або спеціальну, тканину, в якій виникає та проводиться збудження.
Атипова тканина складається з:
1) синусо – передсердний вузол (вузол Кіса – Флека), знаходиться на задній стінці правого передсердя у місця впадіння верхньої порожнистої вени;
2) передсердно – шлуночковий вузол (атріовентрикулярний, Ашофф – Тавара), знаходиться в стінці правого передсердя поблизу перегородки передсердями та шлуночками;
3) передсердно – шлуночковий пучок (пучок Гіса), відходить від передсердно – шлуночкового вузла одним стовбуром. Пучок Гіса, пройшовши через перегородку між передсердями та шлуночками, ділиться на дві ніжки, що йдуть до правого та лівого шлуночків. Закінчується пучок Гіса в товщі м'язів волокнами Пуркіньє (міоцитами серцевими провідними). Пучок Гіса – єдинний м'язовий місток, що з'єднує передсердя з шлуночками.
Синусно-передсердний вузол є провідним у діяльності серця (водій ритму), в ньому виникають імпульси, що визначають частоту і ритм скорочень серця, в нормі передсердно-шлуночковий вузол і пучок Гіса є тільки передавачами збуджень з провідного вузла до серцевого м'яза. Однак здатність до автоматизму властива передсердя-шлуночковому вузлу і пучку Гіса, тільки виражається вона в меншій мірі ніж у синусно-передсердь вузла, і виявляється лише при патології.
Атипова тканина складається з малодиференційованих м'язових волокон. В області синусно-передсердного вузла виявлено значну кількість нервових клітин, нервових волокон та їх закінчень, які тут утворюють нервову мережу. До вузлів атипові тканини підходять нервові волокна від блукаючих і симпатичних нервів.
За сучасними уявленнями, причина автоматизму серця пояснюється тим, що в процесі життєдіяльності в клітинах синусно-передсердного вузла накопичуються продукти кінцевого обміну (С02, молочна кислота і т. д.), які і викликають виникнення збудження атипової тканини.
Електрофізіологічні дослідження серця, проведені, на клітинному рівні, дали змогу глибше зрозуміти природу автоматизму серця. Встановлено що у волокнах ведучого і передсердно-шлуночкового вузлів замість стабільного потенціалу в період розслаблення серцевого м'яза спостерігається поступове наростання деполяризації. Коли остання досягне певної величини (5-20 мВ), виникає струм дії. Діастолічну деполяризацію у волокнах водія ритму називають потенціалами автоматизму. Таким чином, наявність діастолічної деполяризації пояснює природу ритмічної діяльності волокон провідного вузла. У робочих волокнах серця електрична активність під час діастоли відсутня.
Серцевий цикл і його фази. У діяльності серця спостерігаються дві фази: систола (скорочення) і діастола (розслаблення). Систола передсердь слабше і коротше систоли шлуночків. У серці людини вона триває 0,1-0,16 с. Систола шлуночків більш потужна і тривала - 0,3 с. Діастола передсердь займає за часом 0,7-0,75 с, шлуночків - 0,5-0,56 с. Загальна пауза (одночасна діастола передсердь і шлуночків) серця триває 0,4 с. Протягом цього періоду серце відпочиває. Весь серцевий цикл триває 0,8-0,86 с. Систола передсердь забезпечує надходження крові в шлуночки. Потім передсердя переходять у фазу діастоли, яка триває і протягом всієї систоли шлуночків. Під час діастоли передсердя заповнюються кров'ю.
