Правильно   Неправильно

[ідеал'но] - ідеально             идеально

[ідейа] - ідея                            идея

2. В іншомовних словах ненаголошений [о] ніколи не переходить в [у] (навіть перед складом з постійно наголошеним [у]): корупція, доручення, документ, популяризація.

Ненаголошені [и], [є] після приголосного вимовляються з набли­женням до [є], [и]: [те^инден'ц'ійа] - тенденція; [пе^ир'іодизац'ійа] - періодизація; [се^ирти^еф'ікат] - сертифікат.

З орфоепічними нормами тісно пов'язані акцентуаційні, що визначають правильне наголошування слів.

Наголос - це виокремлення одного із складів слова засобом по­силення голосу.

В українській мові наголос вільний, різномісцевий і рухомий, тобто може падати на будь-який склад слова і змінювати своє міс­це в однокореневих словах або у формах одного й того ж слова: збитки - збитковий, приймальня - прийми, будувати - будую, багаж - багажем.

Наголос може виступати засобом розрізнення лексичного (семантичного) значення слова: характерний і характерний, прошу і прошу, а також граматичного: сестри і сестри.

Дотримання норм наголошення й вимови є одним із важливих показників культури усного професійного спілкування. Як відомо, в українській літературній мові є чимало слів, у яких мовці порушують усталений літературний наголос, тобто акцентологічні норми.

Іменники, утворені від дієслів або інших іменників за допомогою префіксів ви-, від-, за-, на-, над-, об-, пере-, під-, не-, при-, про-, роз-, зберігають наголос на префіксі: виклик, відгомін, задум, заклик, напуск, надпис, оббіг, переспів, підкуп, нелюб, припис, притінок, пропуск, розголос, розвідка.

У числівниках від одинадцяти до дев'ятнадцяти наголос падає лише на склад на: одинадцять, чотирнадцять, вісімнадцять.

У відмінкових формах на -и названі числівники зберігають на­голос на цьому ж складі: одинадцяти, дванадцяти, чотирнадцяти, шістнадцяти, сімнадцяти.

У відмінкових формах на -ох, -ом наголос перетягується на остан­ній склад: одинадцятьох, чотирнадцятьох, сімнадцятьох тощо, одинадцятьом, дванадцятьом, шістнадцятьом тощо.

У складних числівниках на -десят наголос на останньому складі: шістдесят, сімдесят, вісімдесят.

У формах непрямих відмінків цих числівників наголос пере­тягується на закінчення: п 'ятдесятй (п 'ятдесятьох), п 'ятдесятй (п 'ятдесятьом),

 п 'ятдесятьма (п 'ятдесятьома).

Слово прошу вживається з двома наголосами: прошу - у значенні «звертаюся з проханням, клопочу»; прошу - у значенні «запрошую, будь ласка».

В українській мові є іменники вигода (родовий множини вигід) зі значенням «користь» і вигода (родовий множини вигод) означає «зруч­ність». У відмінкових формах цих іменників та у словах, утворених від них, наголос зберігається на тому самому складі: вигода - вигоди - вигодою; вигідний «корисний» - вигідність — вигідністю; вигода - вигоди - вигодою; вигідний «зручний» - вигідність - вигідністю.

ЛЕКСИЧНІ НОРМИ

Лексичні норми регламентують правила слововживання. їх фік­сують насамперед словники: «Словник української мови» в 11-ти томах (1971-1980 рр.), «Новий тлумачний словник української мови» (1998 р.), «Великий тлумачний словник сучасної української мови» (2001 р.), «Український орфографічний словник» (2002 р.), «Російсько-український словник ділового мовлення» (автор Шев­чук С.В., 2010 р.).

СИНОНІМИ

Синоніми - це слова різні за звучанням, але мають тотожне чи близьке значення: обов'язково - неодмінно; конче - доконче - неминуче; властивий - притаманний; проживати - мешкати; аргумент - (у по­леміці) доказ, підстава, обґрунтування.

Тексти офіційно-ділового стилю вимагають однозначності, й через те точності слів надається неабияке значення. Адже для чіткої регуляції офіційно-ділових стосунків важливо, щоб усі однаково сприймали й витлумачували той чи інший закон, наказ, договір, контракт.

Українська мова багата на абсолютні синоніми - слова, що відрізняються лише звучанням. Із двох слів для називання того самого поняття мовці перевагу чомусь надають іншомовному, запозиченому, а не оригінальному українському.

 

ПАРОНІМИ

   Щоб мовлення було нормативним, важливо розрізняти між собою пароніми. Пароніми - це слова (пари слів), які мають подібність у морфологічній будові (близькі за фонетичним складом), але розрізняються за значенням. Вони переважно належать до однієї частини мови, мають однакові граматичні ознаки. На відміну від синонімів - слів, що по­значають близькі поняття і тому можуть заміняти одне одного,- для паронімів така взаємозамінність неможлива. Перевірити значення паро­німів можна за словником: Гринчишин Д.Г., Сербенська О. А. Словник паронімів української мови.- К., 1986.

Виборний - виборчий

Виборний — який визначається або обирається голосуванням: Ви­ борна посада.

Виборчий - пов'язаний з виборами, з місцем, де відбуваються ви­бори, з правовими нормами виборів: виборча дільниця, виборча урна, виборчий бюлетень, виборче право.

Вникати - уникати

Вникати ~ намагатися зрозуміти сутність причини, явища, події тощо: вникати в суть справи (питання в що?).

Уникати - намагатися обминати проблеми, перешкоди, людей (сторонитися, цуратися): уникати зустрічей (питання кого? чого? що робити?).

Гривня - гривна

Гривня - грошова одиниця незалежної України: п'ять гривень, курс гривні.

Гривна - металева шийна прикраса у вигляді обруча: Кольє нага­ дують давньоруські гривни.