Повернення до Смарагдового міста

 

 

іолетове місто Мигунів лишилося позаду. Мандрівники йшли на захід. Еллі була у Золотій Шапці. Дівчинка випадково наділа її у кімнаті Бастінди. Вона не знала про чарівну силу Шапки, але та сподобалась дівчинці, і Еллі наділа її.

Вони йшли весело і сподівались за два‑три дні дістатися до Смарагдового міста. Та в горах, де вони билися з Летючими Мавпами, подорожні збилися з дороги і пішли в інший бік.

Дні минали за днями, а вежі Смарагдового міста не з'являлися на видноколі.

Харчі закінчувалися, і Еллі стурбовано думала про майбутнє.

Одного разу, коли мандрівники відпочивали, дівчинка раптом згадала про свисток, подарований їй королевою‑мишею.

– А що, коли я свисну?

Еллі тричі дмухнула у свисток. У траві зашелестіло, і на галяву вибігла королева польових мишей.

– Ласкаво просимо! – радісно вигукнули подорожні, а Дроворуб ухопив за ошийника невгамовного Тотошка.

– Чого бажаєте, друзі мої? – запитала королева Раміна своїм тоненьким голоском.

– Ми повертаємося до Смарагдового міста з країни Мигунів і заблукали, – сказала Еллі. – Допоможіть нам знайти дорогу!

– Ви йдете у протилежний бік, – сказала мишка, – незабаром перед вами виникне пасмо гір, що оточують країну Гудвіна. І звідси до Смарагдового міста йти багато‑багато днів.

Еллі посмутніла.

– А ми гадали, що невдовзі побачимо Смарагдове місто.

– Про що може журитися людина, у котрої на голові Золота Шапка? – здивовано запитала королева‑миша. Вона хоч була і маленька на зріст, та належала до роду фей і знала таємниці вжитку всіляких чарівних речей. – Викличте Летючих Мавп, і вони перенесуть вас куди треба.

Почувши про Летючих Мавп, Залізний Дроворуб затремтів, а Страшило зіщулився з жаху. Полохливий Лев замахав кошлатою гривою:

– Знову Летючі Мавпи? Дякую красненько! Я з ними вже добре знайомий і, як на мене, ці тварі гірші за шаблезубих тигрів!

Раміна розсміялася:

– Мавпи покірно служать володареві Золотої Шапки. Погляньте на підкладку: там все написано, що треба робити.

Еллі зазирнула всередину.

– Ми врятовані, друзі мої! – весело вигукнула вона.

– Я залишаю вас, – з гідністю мовила королева‑миша. – Наш рід давно ворогує з Летючими Мавпами. До побачення.

– До побачення! Спасибі, – прокричали мандрівники, і Раміна зникла.

Еллі почала вимовляти чарівні слова, написані на підкладці.

– Бамбара, чуфара, лорики, йорики…

– Бамбара, чуфара? здивовано перепитав Страшило.

– Ох, будь ласка, не заважай, – попрохала Еллі, і читала далі: Пікапу, трикапу, скорики, морики…

– Скорики, морики… прошепотів Страшило.

– З'явіться переді мною, Летючі Мавпи! – голосно закричала Еллі в повітрі зашуміла зграя Летючих Мавп.

Мандрівники мимоволі пригнули голови до землі, згадавши минулу зустріч з мавпами. Однак зграя тихенько приземлилася, і вожак Уорра поштиво вклонився Еллі.

– Що накажете, володарко Золотої Шапки?

– Відвезіть нас до Смарагдового міста.

– Буде виконано.

Мить – і мандрівники опинились високо в повітрі. Вожак Летючих Мавп його дружина несли Еллі; Страшило і Залізний Дроворуб їхали верхи. Лева підхопило кілька дужих мавп; молоденька мавпочка тягла Тотошка, а песик лаяв на неї і намагався вкусити. Спочатку мандрівникам було страшно, та невдовзі вони заспокоїлись, бачачи, як вільно почуваються мавпи у повітрі.

– А чому ви слухаєтеся володаря Золотої Шапки? – запитала Еллі.

Уорра розповів їй історію про те. як багато століть назад плем'я Летючих Мавп образило всемогутню фею. Щоб покарати їх, фея пошила чарівну Шапку. Летючі Мавпи мусять виконати три бажання володаря Шапки, і після цього він утрачає над ними владу.

Та коли Шапка переходить до іншого той може знову наказувати мавп'ячому племені. Першою володаркою Золотої Шапки була фея, яка її пошила. Потім Шапка безліч разів переходила із рук в руки, доки не потрапила до рук злої Бастінди а від неї до Еллі.

За годину на обрії забовваніли вежі Смарагдового міста, мавпи обережно опустили Еллі та її супутників біля самісінької брами, на шлях, вибрукуваний жовтою цеглою.

Зграя знову здійнялася в повітря і з галасом зникла.

Еллі подзвонила в браму. Вийшов Фарамант страшенно здивувався:

– Ви повернулися?

– Як бачите. – з гідністю відповів Страшило.

– Але ж ви відправилися до злої чаклунки Фіолетової країни.

– Ми були у неї, – відповів Страшило і поважно стукнув ціпком об землю. – Щоправда, не можемо похвалитися, що ми там весело провели час.

– І ви залишили Фіолетову країну без дозволу Бастінди? – допитувався здивований Вартовий.

– А ми й не питали у неї дозволу! – продовжував Страшило. – Ви знаєте, вона розтанула!

– Як? Розтанула?! Чудова, прекрасна новина. Але ж хто її розтопив?

– Еллі, звичайно! – поважно відповів Лев.

Вартовий Брами низенько вклонився Еллі, повів мандрівників до своєї кімнати і знову надів їм на очі уже знайомі окуляри. І знову все чарівно змінилося навколо, засяяло ніжним зеленим світлом.