Кримінологічна характеристика злочинів проти правосуддя та осіб, які їх вчинили

Останніми роками в Україні спостерігається нестабільність у виявленні злочинів проти правосуддя. У 2001 році зареєстровано найбільшу кількість цих злочинів - 6 333. У 2002 році відбулося різке зменшення - до 4 089. Починаючи з 2004 року прослідковується неухильна тенденція до зростання ЗЛОЧИННОСТІ: 4 206 злочинів (2003 p.), З 709 (2004 p.), 3 917 (2005 p.), 4 339 (2006 p.). Останнім часом (2007-2008 pp.) динаміка виявлення злочинів проти правосудця збереглася: у 2007 році виявлено - 4 755 злочинів,у 2008 - 4 821,у 2009 - 4 563.

Ряд вчених таку статистику пояснюють високим рівнем латентності злочинів проти правосуддя, що обумовлено насамперед зниженням ефективності діяльності правоохоронних органів і, як наслідок, рівня правопорядку в країні у цілому. Подібні твердження є справедливими лише стосовно окремих груп злочинів, зазначених у розділі XVIII КК України, які безпосередньо з відправленням правосуддя не пов'язані. Опосередковано це підтверджується і тим, що п'яту частину від загальної кількості задоволених (майже 5,8 тис.) органами прокуратури становлять скарги з питань слідства і дізнання, майже 86,5% з яких - на дії і рішення слідчих та органів дізнання МВС України.

У загальній структурі злочинності за 2002-2009 роки питома вага злочинів проти правосуддя у середньому не перевищувала 1 %.

Найбільшу частку в структурі злочинів проти правосуддя становлять протиправні посягання, пов'язані з порушенням правил адміністративного нагляду (ст. 395 КК України) - 1 889 злочинів та ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі (ст. 389 КК України) - 1 197 злочинів. Завідомо неправдиве показання (ст. 384 КК України), завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину (ст. 383 КК України) та приховування злочину (ст. 396 КК України) - 277, 362, 233 відповідно. У сукупності в 2008 році вони становили 3 958 злочинів, тобто більше 80%. (стр. 216)

Загалом за злочини проти правосудця у 2008 році засуджено 2 944 (61%) осіб. Із них до позбавлення волі - 457, обмеження волі - 221, арешту - 1 379, виправних робіт - 38, громадських робіт - 39 та штрафу - 210 чоловік. Звільнено від покарання з випробуванням 566 осіб.

Важливе значення для кримінологічних завдань протидії злочинності у сфері правосудця має соціально-психологічний портрет злочинця. Так, із притягнутих до кримінальної відповідальності в 2008 році 4 015 осіб жінки становили 12,7%, неповнолітні - 1,1%. Що стосується віку засуджених, то найбільшу питому вагу становили особи у віці 29-30 років - 36%, 25-28 років - 18,4% та 18-24 років - 20,4%.

Повну загальну середню та базову загальну середню освіту мали 61,5% засуджених, професійно-технічну - 23,2%, повну вишу і базову вищу - 6,3%, початкову - 11,5%.

Працездатні, які не працювали і не навчалися становили 41,9%. Працівники правоохоронних органів - 0,2%, або 11 осіб.

У стані алкогольного або наркотичного сп'яніння знаходились 3,6%. У складі групи такі злочини вчинили 1,7%. Понад половину їх (57,2%) вчинено раніше судимими.

Такі низькі соціально-демографічні характеристики осіб, які вчинили злочини проти правосудця, пояснюються тією обставиною, що найбільшу^ питому вагу серед них становлять особи, які притягалися до відповідальності за порушення правил адміністративного нагляду, раніше були судимі й відбували покарання в місцях позбавлення волі.

Кримінологічне структурування злочинності взагалі та структурування її окремих різновидів має відповідати основній меті кримінології - запобіганню злочинності. Ефективності при досягненні цієї мети може сприяти розробка запобіжних заходів з огляду на психологічний портрет осіб, схильних до вчинення таких злочинів. За критерієм морально-психологічних особливостей особи злочинця, його соціальних установок, можна виділити чотири Групи:

Перша група - це злочинці, які зверхньо ставляться до конституційних засад діяльності державних інституцій, зокрема судових та правоохоронних органів. Ці особи схильні вчиняти такі соціально небезпечні діяння, як завідомо незаконне затримання, (стр. 217) привід або арешт; притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, примушування давати показання, порушення права на захист,- розголошення даних досудового слідства, дізнання, відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист, невжиття заходів безпеки стосовно такої особи; постановлення завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови. Це здебільшого посадовці середнього віку (35-55 років), яким за висновком фахівців у галузі психології притаманні достатньо високий рівень інтелекту, емоційна врівноваженість, розвинені вольові якості та завищена самооцінка. Соціально-рольова складова таких осіб має багато спільного з тими, хто вчиняє посадові злочини, корупційні діяння.

Друга група - це злочинці, які байдуже ставляться до людського життя, чужого здоров'я, власності взагалі та учасників судочинства зокрема. Ця група характеризується яскраво вираженими рисами насильницького й корисливо-насильницького типів. Вона є більш широкою і різноманітною як за віковим складом, так і за соціальним статусом. Цими особами вчиняються такі злочини, як посягання на життя, погроза або насильство щодо судді, народного засідателя або присяжного, захисника або представника особи, умисне знищення або пошкодження їх майна.

Третя група - це злочинці, яким притаманне відверте нехтування усталеними у суспільстві правилами поведінки, несприйняття унормованих обмежень і застережень. Ці особи, як правило, вводять правоохоронні органи в оману, даючи неправдиве повідомлення про вчинення злочину чи завідомо неправдиві показання, будучи свідком, або беручи участь у кримінальному провадженні як експерт чи перекладач, відмовляються від виконання покладених на них обов'язків, перешкоджають своєчасному розкриттю та припиненню злочинів.

Четверта група - це особи, відмінною рисою яких є наявність обвинувального вироку, що вступив у законну силу. Такі особи вчиняють злочини у виді ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, у виді обмеження волі тау виді позбавлення волі. Відбуваючи покарання у виді позбавлення волі вони, зазвичай, вчиняють такі суспільно небезпечні діяння, як злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи, дії, що дезорганізують роботу виправних установ, втеча з місця позбавлення волі або з-під (стр. 218) варти, втеча із спеціалізованого лікувального закладу. Такі засуджені порушують правила адміністративного нагляду. Найбільш схильними до втечі є неодноразово судимі за тяжкі злочини особи, яким призначено тривалі строки відбування покарання у виді позбавлення волі (понад 5 років). Ця група осіб становить найбільшу питому вагу серед тих, що вчинили злочини проти правосуддя.