Кримінологічна характеристика злочинів у сфері службової діяльності та осіб, які їх вчинюють

Останнім часом, за даними кримінально-правової статистики, рівень службових злочинів значно зменшився. Так, якщо у 2002 р. було зареєстровано 22 599 службових злочинів, то у 2005 - 17 922, у 2006 - 16 396, у 2007 - 15 555, у 2008 - 15 495, у 2009 році - 14 159. Динаміка службових злочинів у 2006 році зменшилась на 8,5%, у 2007 - на 5,2%, у 2008 - на 0,4%, у 2009 році - на 8,6%. Відповідно зменшився і рівень судимості. Так, якщо за вчинення службових злочинів у 2002 році було засуджено З 767 осіб, то у 2003 - 3 664, у 2008 - 2 927. Слід зазначити, що кримінально-правова статистика у своїх показниках не відбиває дійсних обсягів цих злочинів через недосконалість їх статистичного обліку, високий рівень латентності, труднощі виявлення і низьку ефективність діяльності правоохоронних органів. Тому, виходячи з офіційних статистичних даних щодо виявлених службових злочинів, можна зробити висновки лише про активність діяльності правоохоронної системи у напрямі їх виявлення, а не про їх реальну кількість.

Питома вага службових злочинів у загальній структурі злочинності за останні роки суттєво не відрізняється і становить у середньому 0,4%. Це свідчить про систематичність і стабільність як вчинення цих злочинів, так і їх виявлення та реєстрації. У структурі службових злочинів, виявлених у 2008 та 2009 роках, як і в попередні роки переважають зловживання владою або службовим становищем - відповідно 3 698 та 3 564; хабарництво - 2 297 і 2 102; одержання хабара - 1 910 і 1 955, давання хабара - 386 і 174; перевищення влади або службових повноважень - 726 і 581; інші службові злочини: службове підроблення, провокація хабара, службова недбалість становлять незначну питому вагу у структурі службової злочинності.

Треба зауважити, що до кількісних показників, якими характеризується службова злочинність, варто підходити обачливо, (стр. 197) оскільки її зниження супроводжується в ряді регіонів України штучним зменшенням цих показників за рахунок притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, що обумовлює у наступному припинення кримінальних справ у процесі розслідування або їх судового розгляду. Так, у 2008 році справи про службові злочини щодо 3 208 осіб були закриті в судах. До 80% засуджених застосовувався запобіжний захід - підписка про невиїзд.

Серед осіб, які засуджені за службові злочини, жінки становили 27,5%. Службові злочини вчинюють переважно особи старші ЗО років (51,8%). Таке співвідношення пояснюється загальною демографічною характеристикою осіб, які працюють на керівних посадах. Вони, зазвичай, мають значний трудовий стаж та життєвий досвід і, відповідно, вищий освітній рівень порівняно зі злочинцями інших категорій; 67% мали повну базову або вишу освіту. Переважна більшість засуджених були одруженими; до кримінальної відповідальності, як правило, раніше не притягувались; 12,8% вчинили злочини у групі.

Особам, які вчиняють службові злочини, властиві такі риси, як корисливість, потяг до зловживання владою, адміністрування (це особливо характерно для тих, хто припускає перевищення повноважень), зневага до закону і нехтування виконанням його вимог, підлабузництво, формальне або легковажно-безвідповідальне ставлення до наслідків своїх дій і рішень, зневага до людей тощо. Нерідко має місце і схильність до пияцтва, розгульного способу життя. Але своїм керівництвом 98% таких осіб характеризувалися позитивно.

До 95% службових осіб, які притягувалися до кримінальної відповідальності, - це представники середньої і найнижчої управлінської ланки.

Певний теоретичний і практичний інтерес являє собою кримінологічна типологізація осіб - службових злочинців. Якщо класифікувати їх за глибиною та стійкістю антисуспільної спрямованості, то більшість із них можуть бути віднесені до категорії або ситуаційних злочинців, які вчинили злочин вперше, під впливом збігу несприятливих особистих та інших обставин, або випадкових злочинців, які вчинили злочин вперше, і мають загальносоціальну позитивну спрямованість особи. Типологія особи службових (стр. 198) злочинців за характером антисоціальної спрямованості та ціннісної орієнтації може бути достатньо варіативною. За цим критерієм виділяють наступні типи службових злочинців:

· з корисливими спонуканнями, пов'язаними з ігноруванням права власності, які вчинили хабарництво і зловживання владою;

· з негативно-зневажливим ставленням до прав та інтересів окремих громадян, або громадських і державних інтересів, або інтересів юридичних осіб, які вчинили перевищення влади або службових повноважень;

· з легковажно-безвідповідальним і недбалим ставленням до своїх службових обов'язків, які проявили службову недбалість;

· зі зневажливим ставленням до різних нормативних настанов, вимог і заборон, які вчинили службове підроблення або провокацію хабара.

За морально-психологічною спрямованістю можна виокремити два типи хабарників:

а)   злісний хабарник, який займається своєю злочинною діяльністю тривалий час, оскільки вміло маскує її. Він дуже активний у вишукуванні можливостей для хабара та готовий одержувати його у будь -якому вигляді, але найкраще - грошима. Нерідко дотримується твердого «тарифу» за виконання службових дій, пов'язаних з наданням громадянам конкретних благ матеріального або нематеріального характеру. Такий тип хабарника - найбільш суспільно небезпечний;

б)  хабарник нестійкого типу, який виявляє нездатність утримуватися від спокуси одержати «винагороду» за виконання службових обов'язків. Активних дій, спрямованих на вишукування можливостей одержати хабара, він не робить. Значно частіше подібному суб'єкту злочину властива схильність до алкоголізму та інших форм антисуспільної поведінки. Прийняття рішення одержати хабар здійснюється переважно під впливом ситуативних моментів.

Серед хабародавачів можна виділити також два типи, які різко відрізняються один від одного:

а) «злісний» хабародавач - це особа, яка часто користується Хабаром та іншими видами «подяки» для досягнення як законних, так і протиправних цілей; додержується погляду, що «все продається і все купується». Виступаючи, як правило, у якості посередника, він Керується вказаною формулою. У випадку, коли зустрічається з (стр. 199) відмовою прийняти від нього «подяки», пояснює це тим, що не «знайшов підходу»;

б) «випадковий» хабародавач - це особа, яка зважується на дачу хабара після тривалих вагань, використавши усі можливі, на його погляд, законні засоби. Нерідко ним буває людина, яка недостатньо чітко уявляє собі легальні можливості реалізації своїх прав або має значні перепони для їх досягнення.

Віднесення осіб, які вчинили злочини у сфері службової діяльності, до того чи іншого типу обумовлює направленість і характер заходів індивідуальної профілактики злочинів.