Основні стратегії протидії та запобігання злочинності в зарубіжних країнах

Термін «стратегія» вживається переважно у військовому лексиконі, як наука, що включає в себе теорію і практику ведення війни, військових кампаній і великих бойових операцій. Але сучасні словники надають цьому терміну більш широке значення: мистецтво керівництва суспільними процесами, політичною боротьбою. В юридичній літературі під цим терміном розуміється мистецтво протидії злочинності і окремим злочинам, що здійснюється на основі загальної концепції, визначення цілей і засобів їх досягнення, реалізації різноманітних заходів.

Історія свідчить, що впродовж сторіч ці стратегії протидії злочинності постійно змінювалися у зв'язку зі змінами соціально- економічних, ідеологічних, політичних умов існування людства. Однак не одна із них вирішити проблему протидії злочинності не змогла. Тому завдання полягає в їх раціональному комплексному використанні. В історичному плані застосовувалися такі чотири основні стратегії, які включали різні напрями протидії злочинності: 1) кримінального переслідування; 2) компромісів; 3) безпеки; 4) профілактики. Всі ці стратегії, в практичному їх застосуванні, спрямовані на особу злочинця, на сам злочин і на причини та умови, що сприяють вчиненню злочину.

Стратегія кримінального переслідування передбачає застосування широкого арсеналу заходів кримінально-правового, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого характеру, спрямованих на припинення злочинної діяльності, застосування кримінальних покарань, загальної і спеціальної превенції злочинної поведінки.

Стратегія компромісів - це тимчасові домовленості державної влади (органів правосуддя і охорони правопорядку) з окремими особами, або групами осіб, які вчинили злочини, спрямовані на (стр. 126) взаємні поступки, які стосуються кримінального переслідування. Ці компроміси пов'язані з: покаянням винного і, відповідно, зменшенням терміну покарання; співробітництвом злочинців з правоохоронними органами; застосуванням спеціальних судових процедур і гуманного ставлення до неповнолітніх правопорушників; відновним правосудцям і створенням умов для примирення потерпілих і правопорушників та усуненням наслідків, спричинених злочином, відшкодуванням збитків, заподіяних потерпілому (якщо це можливо).

Стратегія безпеки полягає у застосуванні різноманітних технічних заходів, спрямованих на охорону і захист різноманітних об'єктів, а також громадян від можливих злочинних посягань. По суті, йдеться про усунення умов, які сприяють вчиненню злочинів, зменшення можливостей для вчинення злочину, інформаційну і роз'яснювальну роботу з населенням, здійснення допомоги жертвам злочинів тощо.

Стратегія профілактики включає широкий комплекс заходів загальносоціального, соціально-кримінологічного та індивідуального характеру, спрямованих на соціальну реорганізацію суспільства, підвищення рівня моральності і загальної культури особистості, її фізичного і психічного здоров'я.

Профілактика злочинів у зарубіжних країнах включає*, соціальну, медико-психологічну, суспільну, пенітенціарну профілактику.

Соціальна профілактика, спрямована на реформування системи культури, освіти, засобів масової інформації, вирішення національних і расових проблем, проблем економічної нерівності, удосконалення охорони здоров'я, поліпшення шкільної освіти, організацію молодіжних клубів, навчання батьків тощо.

Для цього реалізуються різні програми «районної профілактики правопорушень», головна ідея якої полягає в тому, що вплив на правопорушення має здійснюватися в малих соціальних групах. Різні районні проекти профілактики успішно застосовуються в Америці вже понад 50 років у районах з високим рівнем правопорушень. Профілактика на мікрорівні дає свої певні позитивні результати, особливо стосовно неповнолітніх. Заходи індивідуальної профілактики спрямовані на усунення антисоціальної спрямованості особи.

Медико-психологічна профілактика злочинів, або клінічна профілактика, випливає з необхідності лікування злочинця на індивідуальному рівні. На думку прихильників медико-психологічної (стр. 127) профілактики, профілактика повинна мати медичний характер, оскільки безпосередні причини злочинної поведінки полягають у психопатології, розумовій відсталості, підсвідомих антигромадських інстинктах.

Реалізація заходів такого профілактичного впливу має на меті поліпшити процес виправлення злочинців, змінити систему потреб, удосконалити схильності, змінити мотивування і відносини.

Плани профілактики складаються по-різному:

· для профілактики злочинів з боку осіб, які поки що не вчинили злочинів, але схильні до них, і знаходяться у небезпечному стані;

· для засуджених, що перебувають у виправних установах і в умовах напівволі (апробація, відстрочка, постпенітенціарний нагляд (адміністративний нагляд), спеціальні установи для підлітків).

Основні профілактичні заходи: хірургічні, психохірургічні, медичні, медико-педагогічні, групова психотерапія і психодрама.

Серед хірургічних заходів можна назвати кастрацію, стерилізацію, пластичні операції. Психохірургічна профілактика - це операції на мозку з метою лікування від агресивності осіб з уродженими епілептоїдними і сексуальними відхиленнями. Медична профілактика полягає в медикаментозному лікуванні. Вона може застосовуватися до осіб з високим ступенем агресивності, до хронічних алкоголіків і наркоманів. Медико-педагогічна профілактика розрахована на неповнолітніх і розумово відсталих. Її призначення - виховання у профілактованих належного рівня самоконтролю за допомогою систематичного спілкування з психологом і зняття психологічних навантажень та стресів. Психоаналітичне лікування засноване на парапсихологічному гіпнозі. Лікування здійснюється психоаналітиком стосовно неврастеніків, людей «з ідеєю фікс» чи з важким характером. Групова психотерапія припускає включення особи до колективу людей для вільних дискусій. При цьому передбачається, що завдяки спілкуванню особа звільняється від болісних підсвідомих асоціальних ідей і потягів. У результаті такої профілактики може бути послаблена агресивність. Профілактика за типом психодрами (розроблена у 1921 р. Дж. Морено) припускає участь особи в групі, де, як у спектаклі, розігруються життєві драми. Беручи участь у них, випробуваний реалізує негативні емоції і тим самим звільняється від агресивності та конфліктності. (стр. 128)

Така профілактика застосовується до трьох груп злочинців: хворих з органічними поразками мозку; аномальних осіб, які займають граничне становище між розумовим здоров'ям і хворобою; осіб, які мають інші психічні розлади.

Злочинність же розумово нормальних осіб (а їх загалом 70-75%) потребує застосування звичайної кримінально-правової, спеціально-кримінологічної і пенітенціарної профілактики.

Але не слід переоцінювати цих профілактичних заходів. Представники названих напрямів профілактики добре розуміють, що їхні методи не універсальні, і багатьом видам злочинних проявів держава може запобігти в певних межах спеціально- кримінологічними заходами.

Суспільна профілактика. У більшості західних країн немає чіткої системи громадських організацій, що займалися б профілактикою злочинності. Вона не координується якими-небудь органами і грунтується винятково на благодійних засадах. Фінансується ця діяльність, як правило, за рахунок різних фондів. Але мережа таких громадських організацій досить широка і напрями їхньої діяльності різноманітні. Це й індивідуальна профілактика, і профілактика різних видів злочинів, і профілактика рецидивної злочинності, і допомога в ресоціалізації особистості. Однак, як свідчить практика, і це було відзначено в ряді документів ООН, рівень ефективності участі громадян при найсумліннішому виконанні ними своїх обов'язків не високий. Виправити злочинця силами громадськості украй складно. Оскільки злочинець, який виправився, у цьому випадку повинен бути вище вад, наявних у суспільстві, в якому він живе.

Проте у багатьох західних країнах загальновизнано, що без участі громадськості проблему боротьби зі злочинністю вирішити неможливо.

У США в середині 70-х років минулого сторіччя виникли численні асоціації надання допомоги ув'язненим у місцях позбавлення волі, а також цивільні комісії по боротьбі зі злочинністю. Громадяни активно брали участь у роботі служб пробацій, що змусило уряд США законодавчо закріпити добровільне співробітництво громадян у системі пробацій і надавати їм матеріальну допомогу. Фактично кожен штатний співробітник служби пробації (або пероул) приймає під своє керівництво певне число добровільних непрофесійних помічників, кожному з яких (стр. 129) доручається ведення однієї чи декількох справ «піднаглядних». Практика засвідчила ефективність громадської допомоги професіоналам. Громадяни беруть участь у роботі служб пробацій, що існують при судах, а також у реалізації різних локальних програм: з організації дозвілля неповнолітніх, контролю за відвідуваністю шкіл тощо.

Перелік цих програм можна продовжити. Але хотілося б зупинитися лише на одному прикладі участі громадян-добровольціву діяльності системи юстиції в так званих трудових дорадчих комітетах громадян. Ці добровільні об'єднання займаються пошуком місць для працевлаштування осіб, які звільняються з виправно-трудових установ, навчанням їх відповідним спеціальностям у місцях позбавлення волі, стимулюють роботодавців до прийому на їхні підприємства навчених робітників - колишніх ув'язнених.

Значна маса кримінологів Заходу визнають, що запобіжна діяльність, заснована на примусовому та пасивному підпорядкуванні їй осіб, схильних до вчинення правопорушень і злочинів, не є економічною і не має морального виправдання в передовому суспільстві. Активна участь громадськості і підтримка з її боку вважається неодмінною умовою ефективності діяльності системи запобігання злочинності і контролю за нею.

Оптимальний варіант участі громадськості в профілактиці зводиться до поєднання професійної роботи і роботи громадськості, що здійснюється під керівництвом професіоналів.

Пенітенціарна профілактика здійснюється в місцях позбавлення волі і включає в себе різноманітні заходи індивідуальної профілактики та медико-психологічного впливу.