Поняття, завдання і види кримінологічного прогнозування

 

Злочинність упродовж певних проміжків часу змінюється і видозмінюється як за кримінальною сутністю, так і у соціально- політичному розумінні. Щоб надійно протидіяти цьому явищу та передбачити можливі його прояви, необхідне кримінологічне прогнозування. Воно повинно бути надійною Основою для прийняття управлінських рішень, організації практичних заходів і наукових розробок, спрямованих на протидію злочинності. Інакше суспільство не буде спроможним своєчасно протидіяти злочинності та окремим її проявам.

Більше того, науково розроблені прогнози про майбутній стан злочинності в країні у цілому або в тому чи іншому її регіоні є необхідною передумовою планування заходів протидії злочинам, прийняття відповідних законодавчих рішень, вирішення питань матеріально-технічного, організаційного забезпечення

правоохоронної діяльності. Отже, питання прогнозування і планування мають безпосередньо політичне та практичне значення для розв'язання проблем державного управління в сфері протидії злочинності.

Кримінологічне прогнозування - це процес науково обґрунтованого пізнання майбутнього стану, рівня, динаміки і структури злочинності завдяки вивченню тенденцій розвитку цього явища у минулому. Кримінологічний прогноз є підсумковим судженням про стан злочинності та її перспективні характеристики в майбутньому.

Таким чином, кримінологічне прогнозування - це діяльність, спрямована на обробку й аналіз кримінологічної інформації з метою одержання знання про майбутній стан злочинності, окремих її видів і груп або вірогідність вчинення злочину окремою особою. Кримінологічний прогноз є висновком, одержаним у результаті прогнозування про майбутній рівень, структуру, динамік злочинів, а також про реальну можливість вчинення злочину конкретною особою. (стр. 63)

Однак при цьому спід зазначити, що кримінологічне прогнозування не зводиться до безперечних стверджень про злочинну поведінку, а ставить за мету заздалегідь поінформувати суспільство, правоохоронні органи й окремих громадян про можливий ризик злочинної поведінки і необхідність застосування засобів протидії. Такою є логіка кримінологічного прогнозування.

Кримінологія, як й інші науки, виконує три головні функції: а) описову; б) пояснювальну; в) прогностичну. Наукові прогнози здійснюються на основі емпіричних досліджень і наукової теорії. Власне прогноз - це підсумкове судження, висновок про стан об'єкта, який досліджується, і його головні характеристики в майбутньому. Заради цього й існує наукове прогнозування дійсності. Суспільство зацікавлене у знанні різноманітних прогнозів: економічних, медичних, космічних, кримінологічних та інших для розв'язання різноманітних соціально-економічних і політичних проблем.

Методологічною основою кримінологічного прогнозування є прогностика - наука про закони і методи прогнозування, які відрізняються від релігійних, містичних та інтуїтивних пророцтв. Вона заснована на вивченні закономірностей різноманітних соціальних явищ і процесів у минулому й аналізі їх сучасного стану.

Науковий прогноз - це завжди вірогідне судження про майбутній стан явища, що вивчається. Він не може суперечити об'єктивності, бо завжди заснований на вивченні його вірогідних закономірностей розвитку.

Злочинність як соціальне явище також підкорюється дії вірогідних закономірностей. Її динаміка залежить від багатьох змінних: економічних, соціальних, екологічних та інших факторів, які впливають на її розвиток. Тому природно, що на достовірність прогнозу впливає збіг сумності закономірностей і значних випадкових факторів розвитку.

Кримінологічне прогнозування є одним із найважливіших завдань кримінології. Кримінологічне прогнозування дає змогу: 1) попередити суспільство про можливі варіанти розвиту криміногенної ситуації в Україні та у світі; 2) здійснити належне планування діяльності щодо протидії злочинності і розробити заходи, спрямовані на її запобігання; 3) сприяти розробленню спеціальних програм для вирішення соціально-економічних (стр. 64) проблем суспільства; 4) вирішити питання про внесення змін і доповнень до чинного законодавства, яке регламентує різноманітні сфери суспільних відносин; 5) провести обґрунтовану кримінологічну експертизу будь-якого законопроекту перед його обговоренням і прийняттям в законодавчому органі; 6) прогнозувати можливі наслідки заходів щодо запобігання злочинності та окремих її видів; 7) вирішувати питання фінансового й іншого ресурсного забезпечення діяльності правоохоронних органів.

Прогнозування тенденцій і закономірностей розвитку злочинності, окремих видів і груп злочинів ґрунтується на вивченні динаміки розвитку цього масового негативного соціального явища і тих факторів, що детермінують його як свій наслідок.

Прогнозування індивідуальної злочинної поведінки здійснюється на знанні морально-психологічних характеристик особистості, системи її диспозицій і установок, а також попередньої дозлочинної суспільно небезпечної поведінки індивіда. Прогнозування різноманітних форм діяльності, що відхиляється від законослухняної, ґрунтується на знанні впливу умов сімейного виховання особи, найближчого побутового оточення, особливостей проявів морально-психологічної сфери, поведінки в реальних життєвих ситуаціях.

Прогнозування законослухняної поведінки здійснюється різними суб'єктами профілактики при обранні запобіжних заходів, винесенні покарання винному або його умовно-достроковому звільненні від покарання, прийнятті рішення про встановлення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі, тощо.

Прогнозування діяльності правоохоронних органів випливає з аналізу організаційно-правових засад правоохоронної і правозастосовчої діяльності цих органів по виконанню чинного законодавства і притягненню винних осіб до відповідальності.

Прогнозування можливих негативних наслідків, які можуть наступити в результаті реалізації запобіжних заходів повинно стати головною турботою кримінологів. Досить часто заходи, що застосовуються органами влади і управління, не завжди мають виважений характер і передбачають можливі негативні наслідки зовні позитивних рішень. (стр. 65)

Залежно від поточних завдань кримінологічного прогнозування прогнози можуть розроблятися на різні проміжки часу. На практиці і в теорії встановлені такі строки кримінологічного прогнозування: поточне; короткострокове; середньострокове; перспективне.

Поточне прогнозування - це прогнозування правоохоронними органами у зв'язку з певними подіями, які відбуваються в регіоні (свята, демонстрації, маніфестації, спортивні змагання тощо) на визначений день, декілька днів, на окремі події, що випливає з аналізу оперативної криміногенної обстановки в регіоні. Короткострокове прогнозування має на меті прогнозування розвитку криміногенної ситуації на 1 -2 роки. Воно можливе в умовах стабільного соціально- економічного розвитку регіону. Середньострокове прогнозування використовується для аналізу розвитку криміногенних факторів і вирішення питань матеріально-технічного забезпечення правоохоронних органів (до 5 років). Перспективне прогнозування здійснюється науковими установами, правоохоронними органами, окремими вченими і спрямоване на встановлення закономірностей і тенденцій розвитку злочинності та її детермінант на тривалий час (5-10 років). Природно, що в практиці діяльності правоохоронних органів найбільш часто використовуються поточні і короткострокові прогнози, оскільки вони більш вірогідні.

Проте, щоб не бути просто пророцтвом, кримінологічний прогноз повинен задовольняти такі методологічні ВИМОГИ: а) засновуватися на достовірній статистичній інформації і даних вибіркових кримінологічних досліджень; б) бути неупередженим, тобто не повинен здійснюватися в інтересах будь-яких зацікавлених осіб, установ, відомств, організацій; в) відповідати науковим засадам теорії прогнозування і не обмежуватися при цьому тільки одним яким-небудь методом; г) його вихідним показником завжди повинен бути реальний криміногенний фон, на основі якого будується прогностична модель; г) бути надійним, тобто мати високий ступінь вірогідності; д) здійснюватися безперервно мірою зміни соціально- політичної атмосфери в суспільстві і враховувати економічні, політичні й соціально-психологічні фактори, які впливають на рівень, структуру та динаміку злочинності. Як же досягти реалізації всіх цих вимог?

Досягається це передусім завдяки використанню наукових методів прогнозування. Під методами кримінологічного (стр. 66) прогнозування розуміють систему правил, методичних прийомів і технологій, які використовуються для одержання прогнозованих висновків щодо майбутнього стану злочинності.

Теоретичною і методичною підставою кримінологічного прогнозування є статистичний закон великих чисел, оскільки злочинність у своєму масовому математичному обчисленні має достатньо сталі параметри, що і дозволяє надавати їй кількісно-якісну характеристику і прогнозувати розвиток на перспективу. Однак не слід і спрощувати цю проблему, тому що в практиці наукового прогнозування розвитку соціальних процесів застосовуються понад 100 різних методів і методик прогнозування. А відтак, для побудови кримінологічного прогнозу злочинності обов'язковими є аналіз і узагальнення соціальної, економічної та правової інформації. Для цього необхідно використовувати як загальнонаукові методи (логіка, уявлення, інтуїція, історичний аналіз, узагальнення), так і соціологічні, статистичні та математичні методи: а) екстраполяції; б) експертних оцінок; в) математичного моделювання.

Під екстраполяцією в статистиці розуміють продовження динамічних рядів, які характеризують розвиток подій у минулому і передбачають їх в майбутньому за допомогою певних статистично- математичних методів дослідження динамічних рядів. Цей метод найбільше використовується при короткостроковому прогнозуванні.

Метод експертних оцінок полягає в аналізі суджень фахівців у конкретній галузі знання або практичної діяльності про розвиток тих чи інших процесів соціальної дійсності і наступних їх висновків. З огляду на багато в чому гіпотетичний і суб'єктивний характер методу експертних оцінок його використання повинно задовольняти таким зазначеним нижче вимогам.

По-перше, до прогнозування слід залучати найбільш кваліфікованих фахівців. Серед них повинні бути відомі фахівці- практики або науковці, менш відомі і підібрані винятково на власний розсуд. Такий підхід необхідний для того, щоб запобігти можливості надання крайніх суб'єктивних оцінок або нейтралізувати їх та найбільш повно врахувати випадкові фактори розвитку. По-друге, кількість експертів повинна бути достатньо великою, щоб їх судження підлягали статистичному обробленню. Емпірично встановлена оптимальна кількість експертів - від 30-40 до 80-100 осіб. По-третє, налагодити роботу експертів слід у такий (стр. 67) спосіб, щоб усунути різного роду сторонні політичний і соціально- психологічний впливи на їх оцінки. По-четверте, проводити такі опитування експертів потрібно періодично з урахуванням змін в соціально-економічному розвитку і прийняттям нових законодавчих актів. Емпірично соціологами найбільш доцільною визначена періодичність - раз на півроку. По-п'яте, для однозначної інтерпретації підсумків опитування проводити їх необхідно за єдиною для всіх програмою, як правило, анонімною, з попереднім розробленням теоретичних прогнозових сценаріїв розвитку ситуації.

Метод експертних оцінок є найбільш ефективним засобом для середньострокового і довгострокового прогнозування, оскільки надає більш вірогідну інформацію про можливі тенденції розвитку злочинності, що необхідно враховувати при плануванні заходів боротьби з нею.

Більш досконалим і складним методом кримінологічного прогнозування є метод математичного моделювання, заснований на врахуванні багатофакторної детермінації і питомої ваги різноманітних факторів, які обумовлюють злочинність та окремі її види. Сутність цього методу полягає в тому, що на підставі раніш встановлених правових характеристик, зв'язків і закономірностей соціального явища, що вивчається, створюється модель розвитку криміногенної ситуації, а потім дослідження проводяться на створеній математичній моделі. Проте, якщо в техніці моделлю може бути експериментальний зразок, то при дослідженні соціальних явищ модель зазвичай будується в абстрактній, знаковій формі, шляхом проставлення відповідних кількісних значень соціальним процесам і явищам на основі раніш встановлених характеристик і взаємозв'язків між ними. Такий метод прогнозування найбільш ефективний для середньострокових прогнозів. Прогнозування цим методом на п'ять і більше років є менш надійним. Користуючись цим методом, можна підрахувати кількість злочинів, що прогнозують на кожен наступний місяць, а в підсумку - на п'ять років. Практика свідчить: прогнозування цим методом є достатньо обґрунтованим. Реальне відхилення від прогнозу становить всього ± 3%.

Перспективне прогнозування потребує поєднання сукупності різноманітних методів прогнозування з використанням кібернетичного методу, за допомогою якого можна провести (стр. 68) факторний, системний аналіз злочинності з урахуванням впливу на неї соціально-економічних явищ і процесів. На наш погляд, кримінологічна кібернетика, заснована на використанні теорії інформації, теорії вірогідності, математичних і статистичних методів, теорії алгоритмів, теорії ігор і оптимальних рішень, є найбільш ефективним методом прогнозування.

Під прогнозуванням індивідуальної злочинної поведінки розуміється кримінологічне судження про визначення ступеня вірогідності вчинення конкретною особою злочину в майбутньому, відмови від злочинної діяльності або законослухняної поведінки після відбування покарання.

Прогнозування можливої злочинної поведінки дає змогу своєчасно зупинити людину, попередити вчинення нею злочинів у майбутньому. Суспільство зацікавлене в тому, щоб такий прогноз не здійснився, і в цьому - його головне соціальне призначення. Однак у кримінологічній літературі наявні також і спроби принципового заперечення самої можливості індивідуального кримінологічного прогнозування на тій підставі, що цей прогноз пов'язаний з так званими необгрунтованими концепціями про «небезпечний стан особистості». Є і компромісні пропозиції. Одні автори допускають можливість прогнозу антисоціальної поведінки, інші визнають лише можливість передбачення законослухняної поведінки і критикують при цьому спроби негативного прогнозування, які, на їх думку, ведуть до песимізму, фаталізму і скептицизму.

Вважаємо, з цього приводу немає особливої необхідності сперечатися, оскільки можна передбачити вірогідність як злочинної, так і законослухняної поведінки. Міжособистісні відносини завжди дають підстави для передбачення, прогнозування вчинків. У реальному житті ми завжди враховуємо вірогідну поведінку особи в певних умовах на підставі знання про її попередню поведінку і особливості емоційно-психологічних реакцій на певні ситуації. 1 навіть спонтанний, імпульсивний характер окремих проявів не може впливати на оцінку загальних закономірностей і стандартів поведінки конкретного індивіда. У таких випадках ймовірність прогнозу природно зменшується внаслідок індивідуальних особливостей людей. Однак ці невеликі розбіжності не применшують значення індивідуального кримінологічного прогнозування, його пізнавального і практичного характеру. (стр. 69)

Більше того, індивідуальне прогнозування давно застосовується в практиці діяльності правоохоронних і судових органів. Діяльність органів внутрішніх справ, прокуратури неможлива без індивідуального прогнозування в процесі дізнання і розслідування кримінальних справ, при прийнятті різноманітних кримінально- процесуальних рішень. Невипадково різні відомчі нормативні акти орієнтують працівників правоохоронних органів на необхідність проведення індивідуальної профілактичної роботи, планування виховної профілактичної роботи. Судові органи здійснюють таке прогнозування при прийнятті рішення про вид і строки покарання при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання, при знятті судимості. У цьому зв'язку цікавим є досвід в деяких зарубіжних країнах. У Франції, наприклад, коли підсудному загрожує суворе покарання або можливе відстрочення виконання вироку суддя доручає експертам до винесення вироку скласти прогноз про можливу поведінку засудженого після винесення вироку і можливості відбування покарання. Аналогічна практика існує і в інших країнах. І це не право судді, а його обов'язок.

Індивідуальне прогнозування здійснюють і органи, що відають виконанням вироку, насамперед при вирішенні питання про представлення до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, про встановлення адміністративного нагляду, про організацію системи виховної роботи із засудженим.

Отже, індивідуальне прогнозування злочину аж ніяк не суперечить завданням здійснення правосуддя з кримінальних справ, понад те, воно є необхідною умовою для цього.

Якщо при прогнозуванні злочинності нас цікавить судження про вірогідну кількість злочинів у майбутньому, то при прогнозуванні індивідуальної злочинної поведінки ми прогнозуємо ступінь вірогідності вчинення злочину конкретним індивідом. Тому головне при прогнозуванні індивідуальної злочинної поведінки - знання морально-психологічних властивостей особистості та її соціального оточення.

Необхідними передумовами для здійснення такого прогнозування є знання: системи ціннісних орієнтацій особистості та структури її потреб; змісту і характеру попередньої антисуспільної поведінки (які правопорушення вчинив раніше); ступеня міцності зв'язку між особистими характеристиками і різними негативними (стр. 70) впливами соціального середовища і найближчого побутового оточення.

Побудова прогностичної моделі індивідуальної злочинної поведінки включає в себе визначення вірогідності вчинення злочину: особами, які раніше не вчиняли злочинів, але характеризуються як схильні до їх вчинення; особами, які раніше вчинювали злочини і піддавалися заходам кримінальної репресії (прогноз рецидиву); особами, які вперше засаджуються за вчинення злочину, з метою визначення виду і розміру покарання.

Таким чином, прогностична модель індивідуальної злочинної поведінки ґрунтується на єдності трьох підходів до прогнозування: а) вивчення біографії індивіда; б) аналіз його життєвих установок, ціннісних орієнтацій, мотивів поведінки; в) урахування особливостей психофізіологічної організації. Ці підходи мають самостійне значення, хоча і тісно пов'язані між собою.

 

§ 2. Поняття, завдання і види кримінологічного планування

 

Кримінологічне планування - це не самоціль, а лише вихідний етап для вироблення кримінологічної політики і здійснення планування заходів протидії злочинності. Основними завданнями кримінологічного планування є: а) розроблення такої сукупності взаємопов'язаних заходів, які допомогли б встановити належну систему протидії як злочинності в цілому, так і над окремими видами і групами злочинів; б) активізація діяльності правоохоронних і правозастосовчих органів у протидії злочинності; в) забезпечення координації діяльності правоохоронних і контролюючих органів, громадських організацій щодо протидії та запобігання злочинності; г) більш активне виявлення латентної злочинності; г) створення умов, що забезпечують реальне застосування принципу невідворотності покарання; д) забезпечення гарантій належної правової захищеності громадян від злочинних посягань.

Отже, кримінологічне планування - це така діяльність у сфері протидії злочинності, яка спрямована на визначення характеру і змісту запобіжних заходів, послідовності і строків їх використання. Інакше кажучи, діяльність з підготовки, складання і затвердження планів та програм, спрямованих на запобігання злочинності, та їх реалізацію. Разом із тим це одна з форм координації запобіжної (стр. 71) діяльності в межах держави та її окремих регіонів, в якій кримінологічна політика держави знаходить своє реальне відображення.

Залежно від масштабів, цілей, суб'єктів і строків планування кримінологічні плани поділяються на певні види. За масштабом дії плани поділяють на: загальнодержавні; регіональні; відомчі; галузеві.

Загальнодержавні плани є головними, що визначають кримінологічну політику в державі, і основою для здійснення планування різноманітними суб'єктами профілактики. Вони приймаються у масштабі всієї країни і є обов'язковими до виконання. За роки незалежності в Україні були прийняті та реалізовані чотири загальнодержавні програми: «Державна програма боротьби зі злочинністю» від 25 червня 1993 року; «Комплексна цільова програма боротьби зі злочинністю на 1996-2000 рр.» від 17 вересня 1996 року, «Комплексна програма профілактики злочинності на 2001-2005 рр.» від 25 грудня 2000 року, «Комплексна програма профілактики правопорушень на 2007- 2009 pp.», затверджена Постановою Кабінету Міністрів України № 1667 від 20 грудня 2006 року.

Ці програми створювали загально правову основу для здійснення планування усіма суб'єктами запобіжної діяльності. А загалом, починаючи від 2003 року, було прийнято близько 30 державних цільових програм за окремими напрямами протидії злочинності, спрямованих на захист прав і свобод громадян, зміцнення законності та правопорядку. До документів програмного характеру, наприклад, належать: Указ Президента України від 17 листопада 2005 року «Про першочергові заходи щодо детінізації економіки та протидії корупції», «Програма реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на 2003-2010 роки», затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 2003 року, Національна програма боротьби з корупцією, затверджена Указом Президента України від 10 квітня 1997 року № 319/97, в якій перераховані заходи, спрямовані на викорінювання корупції; План заходів із запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму на 2006 рік, затверджений постановою (стр. 72) Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 18 березня 2006 року № 359; Концепція розвитку системи запобігання та протидії і легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму на 2005-2010 pp., схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2005 року № 315-р.

Регіональне, або територіальне, планування здійснюється у масштабах адміністративних областей, міст, районів. Це планування включає в себе як вирішення економічних, соціальних, ідеологічних завдань, так і заходи з підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів, заходи, спрямовані на усунення причин та умов злочинності, виховання правової свідомості і культури.

Загальнодержавні, регіональні й місцеві плани, в свою чергу, поділяються на комплексні і предметно-цільові.

Комплексні плани протидії та запобігання злочинності містять заходи, спрямовані на протидію злочинності в цілому. Прикладом такого плану можна назвати «Комплексну програму профілактики правопорушень на 2007-2009 pp.», затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1667

Предметно-цільові програми, плани і концепції охоплюють заходи, спрямовані на запобігання окремим видом або групам однорідних злочинів.

Відомчо-галузеве планування має забезпечити спеціальне планування запобіжної діяльності з урахуванням специфіки діяльності окремих міністерств і відомств. Особливе місце в цій системі планування посідають правоохоронні та правозастосовчі органи, а також контрольно-ревізійні структури, оскільки від ефективності їх діяльності передусім залежить стан правопорядку в країні.

За суб'єктами планування плани можуть виходити від Верховної Ради України, Президента України, центральних виконавчих органів влади, місцевих органів влади, а також від адміністрації і громадських організацій виробничих і комерційно-підприємницьких структур. Планування у сфері запобігання злочинності передбачає порядок використання цих заходів, їх послідовність і строки виконання, а також осіб і органів, відповідальних за їх виконання.

Планування, як і прогнозування, може бути: поточним (недовготривалі відрізки часу (на сезон, (стр. 73) для проведення масових спортивних змагань, демонстрацій)); короткостроковим (на 1-2 роки); середньостроковим (до 5 років); перспективним (на 10-20 років).

Головними етапами планування є: 1) організаційно-підготовчий; 2) інформаційно-аналітичний; 3) безпосереднє розроблення планових заходів; 4) виконання планових заходів; 5) оцінка виконання і висновки.

Організаційно-підготовчий етап включає в себе прийняття рішення про планування, створення робочої групи, вирішення питань матеріально-технічного забезпечення роботи, визначення джерел інформації, розподіл обов'язків. Інформаційно-аналітичний етап охоплює вивчення і аналіз стану злочинності в регіоні, її динаміку і тенденції на основі даних, одержаних від органів внутрішніх справ, прокуратури, юстиції. Збирається також інша необхідна інформація: дані про територіальну та демографічну характеристику регіону, матеріальні і житлові умови життя населення, ступені матеріально- ресурсного забезпечення планових заходів, соціальну інфраструктуру, ступінь ефективності заходів, спрямованих на охорону громадського порядку.

Розроблення плану передбачає статистичне оброблення та аналіз одержаної інформації, її оцінку і формулювання висновків, визначення строків і виконавців; узгодження і обговорення проекту плану, його дороблення, затвердження плану відповідним органом.

В організацію виконання плану входять доведення планових завдань до виконавців, визначення строків звітності, здійснення контролю за виконанням, коректування планових завдань, проведення нарад виконавців.

Виконання плану оцінюється не за формальними критеріями, а за реальним станом правопорядку в регіоні.

Кримінологічне планування має відповідати таким основним вимогам: бути колективним як за складом плануючих органів, так і за виконавцями; виконавці повинні мати відповідні повноваження; намічені заходи мають бути узгоджені і не суперечити один одному; плани треба складати з урахуванням конкретної обстановки і своєчасно корегувати з урахуванням її змін; плани повинні бути компактними; складатися з урахуванням реальних можливостей для їх реалізації, а також часу на випадок непередбачених обставин. (стр. 75)

 

§ 3. Участь прокуратури та інших правоохоронних органів у розробці і плануванні заходів протидії та запобігання злочинності

Під розробкою заходів протидії та запобігання злочинності розуміється робота, пов'язана з прогнозуванням майбутнього стану злочинності, формуванням цілей і завдань у сфері протидії злочинності, розробкою напрямів запобіжної діяльності, визначенням суб'єктів їх здійснення, затвердженням планів і програм.

З позиції структурного аналізу розробка заходів протидії та запобігання злочинності складається з декількох взаємозалежних етапів: 1) збір та аналіз кримінологічної інформації; 2) формування цілей і завдань у сфері протидії злочинності та підбір засобів для їх досягнення; 3) підготовка та прийняття документів, у яких визначається запобіжна діяльність (планів, програм, рішень компетентних органів тощо); 4) доведення цілей і завдань до їх безпосередніх виконавців; 5) контроль за виконанням планів і програм.

Розробка профілактичних заходів здійснюється на практиці за рядом взаємообумовлених напрямів, зокрема, щодо запобігання окремим видам злочинів, в окремих регіонах країни, в галузях економіки; соціальних групах; сферах громадського життя тощо.

Органи прокуратури беруть участь в розробці запобіжних заходів у двох формах: а) у формі особистої участі прокурорських працівників у складанні програм комплексної протидії злочинності та планів профілактики окремих злочинів; б) шляхом внесення у відповідні органи влади й управління подань, що містять пропозиції щодо зміцнення законності й правопорядку в районі (місті), підвищення ефективності заходів протидії злочинності.

Розробка місцевих планів протидії злочинності має здійснюватися з урахуванням планів різних рівнів і за різними напрямами: загальнодержавних, регіональних та інших місцевих планів протидії окремим видам злочинів.

Згідно з «Комплексною програмою профілактики правопорушень на 2007-2009 рр.» на прокуратуру України було покладено здійснення наступних заходів: 1) розроблення проектів Законів України «Про профілактику злочинів», «Про державну національну службу розслідування України»; 2) посилення контролю (стр. 75) за дотриманням законодавства під час проведення господарської діяльності, набуття та реалізації майнових прав (розроблення та проведення додаткових скоординованих заходів з посилення контролю за процесом приватизації підприємств, що мають стратегічне значення; проведення скоординованої роботи щодо профілактики правопорушень на ринку підакцизних товарів, проведення щорічних комплексних перевірок діяльності таких підприємств); 3) проведення скоординованої роботи із забезпечення зменшення заборгованості перед державним бюджетом стратегічно важливих для економіки підприємств та своєчасне виявлення фактів зловживань з боку посадових і службових осіб таких підприємств; 4) проведення перевірки стану виконання особами, які проводять дізнання або слідство, вимог статей 23 і 23-1 КПК України, вжиття за результатами перевірок відповідних заходів; 5) проведення комплексних перевірок дотримання вимог Законів України «Про державну службу», «Про боротьбу з корупцією», інших нормативно-правових актів з питань державної служби та запобігання корупції в органах виконавчої влади і місцевого самоврядування; 6) удосконалення взаємодії правоохоронних органів з міжнародною організацією кримінальної поліції - Інтерполом та компетентними органами іноземних держав у боротьбі зі злочинністю, що має транснаціональний характер; 7) розроблення з урахуванням міжнародного досвіду міжвідомчих заходів щодо підвищення ефективності використання форм міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю.

Досягнення цілей планування на всіх його рівнях пов'язане з трьома основними умовами: комплексним підходом до виявлення причин та умов, що сприяють злочинам; забезпеченням взаємозв'язку, повноти та всебічності конкретних запобіжних заходів; створенням системи реалізації запланованих заходів.

Перша умова означає, що в ході планування необхідно спиратися на різнобічну й достовірну інформацію про злочини, на які здійснюватиметься запобіжний вплив. Без виявлення причинного комплексу злочинів неможливо розраховувати на ефективність і наукову обґрунтованість планових заходів. Без виконання другої умови важко досягти цілісного впливу на причинний комплекс злочинності. Виконання третьої умови пов'язане з тим, що власне планування не дасть бажаного ефекту без системи заходів (стр. 76), спрямованих на організаційне забезпечення реалізації розроблених планів.

У зв'язку з розробкою програм, спрямованих на запобігання та протидію злочинності виникає питання про співвідношення загальнодержавних і регіональних програм. Необхідно наголосити, що загальнодержавні програми не можуть бути представлені як сукупність регіональних. Вони є базовими для розробки регіональних програм. Таким чином, у сучасний період завдання полягає в практичній реалізації програмно-цільового підходу в кримінологічному плануванні, що дає можливість підвищити ефективність всієї системи запобігання злочинам. Цільові програми розраховані па певний строк і високий ступінь реалізації. Для них властивий високий ступінь інтеграції діяльності виконавців, їх тимчасова організаційна єдність, чітка субординація цілей, наявність загального сценарію, самостійне фінансування, наявність спеціального органу управління. Основне призначення такої програми полягає в тому, щоб розв'язати одну важливу проблему в чітко окреслених часових межах.

У тісному зв'язку із загальнодержавним і регіональним плануванням перебуває так зване відомче планування протидії злочинності. Йдеться про складання планів роботи з протидії злочинності й іншим правопорушенням правоохоронними органами. В основі такого планування мають бути загальнодержавні і регіональні програми. При цьому у відомчих планах ці заходи повинні формулюватися таким чином, аби діяльність відповідних органів по їх виконанню не виходила за межі їхньої компетенції при розробці та реалізації спільних заходів.

Відомче планування є самостійним видом планування, оскільки всі правоохоронні органи, які беруть участь в реалізації заходів протидії злочинності, діють як незалежні один від одного в організаційному відношенні відомства Вони самі визначають безпосередніх виконавців; у межах загальних строків проведення заходів на власний розсуд можуть установлювати строки окремих операцій тощо. Самостійність відомчого планування визначається також тим, що діяльність правоохоронних органів щодо протидії злочинності здійснюється не тільки в межах загальнодержавних і регіональних програм, а й поза ними. Вказана діяльність значною мірою має висвітлюватися в поточних планах роботи центральних і (стр. 77) регіональних органів правопорядку та їхніх структурних підрозділів. Вдосконалення практики планування даної роботи є суттєвим резервом підвищення рівня ефективності діяльності правоохоронних органів з протидії та запобігання злочинності.

Рекомендована література:

 

· Комплексна програма профілактики правопорушень на 2007-2009 роки: затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1767: [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: // www.rada.gov.ua

· Програма реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на 2003- 2010 роки: затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 2003 р. № 877 // Офіційний вісник України. - 2003. - № 4. - Ст. 1133.

· Бандурка AM., Давиденко Л.М. Преступность в Украине: причины и противодействие: Монография. - Харьков: Гос. спец. изд-во «Основы», 2003. - с. 143-150

· Кальман О.Г. Кримінологічні проблеми прогнозування економічної злочинності, планування і координації боротьби з нею / [Кальман О., Христич І., Дарнопих Г., Чікіна Н.] // Питання боротьби зі злочинністю: зб. наук, праць. - X: Право, 2003. - Вип. 7. - С. 56-89.

· Кальман О.Г. Правова статистика: підруч. для студ. юрид. спец. вищ. закл. освіти / О. Кальман, І. Христич. - X.: Право, 2004. - 304 с.

· Кальман О.Г. Злочинність у сфері економіки: проблеми прогнозування, планування та координації заходів протидії / Кальман О.Г. - X.: Вид-во ТОВ «Новасофт», 2005. - 255 с.