В житті підприємства кризи або погроза криз - постійне явище. Першопричиною, тобто можливістю виникнення економічних криз, є розрив між виробництвом і споживанням товарів. Сутність економічної кризи виявляється в надвиробництві товарів стосовно платоспроможного сукупного попиту, у порушенні умов відтворення суспільного капіталу, у масових банкрутствах фірм, росту безробіття й інших соціально-економічних потрясінь.
Для підприємства розрізняють зовнішні і внутрішні причини кризи. Зовнішніми причинами називаються ті, на які підприємство не може впливати або цей вплив може бути незначним До зовнішніх причин відносять міжнародні і національні фактори.
Міжнародні фактори складаються під впливом причин загальноекономічного характеру: циклічністю розвитку економіки країн, станом світової фінансової системи, що характеризується політикою міжнародних банків, стабільністю міжнародної торгівлі, що залежить у свою чергу від укладених міжурядових договорів і угод (про створення зон вільного підприємництва, прикордонній торгівлі, митних тарифах і мита), міжнародною конкуренцією (збільшенням частки ринку фірм-конкурентів, що мають більш високі технології виробництва або менші витрати на оплату праці)[11].
До національних факторів можуть бути віднесені причини політичного, економіко-географічного, культурного і науково-технічного характеру. Так політичні фактори можуть означати: спрямованість внутрішньої політики держави на підтримку виробника, реалізовані через право, що виражаються у протекціонізмі до підприємницької діяльності, принципах державного регулювання економіки, до форм власності, заходах по захисту прав споживачів і підприємців. Усе це акумулюється в законодавчих нормах, актах, що і визначають діяльність підприємств.
Економіко-географічні фактори характеризуються розміром і структурою потреб, а при відомих економічних передумовах, що визначаються платоспроможним попитом населення.
Фактори культурного характеру виявляються в звичках, нормах споживання і перевагах одних товарів перед іншими, що визначаються споживачами.
Рівень розвитку науки і техніки визначає всі складові процесу виробництва товару і його конкурентноздатність (зміни в технології виробництва, визначені підприємством для забезпечення конкурентних переваг, вимагають, як правило, значних капітальних вкладень і можуть протягом тривалого часу негативно позначатися на прибутковості підприємства).
Внутрішні причини є результатом діяльності самого підприємства (підприємство попадає в кризовий стан внаслідок сукупності внутрішніх причин конструкторсько-технологічного, економічного, фінансового характеру, а також недоліків економічного управління підприємством)[11].
Для підприємств визначаються види криз, що обумовлюються різними факторами.
Конструкторсько-технологічні:
- не конкурентоспроможність продукції;
- завищений рівень ресурсоємкості продукції (енерго-, металоємкості і ін);
- низьке завантаження надлишкових виробничих потужностей, розрахованих на вузьку спеціалізацію і широку кооперацію виробництва.
Економічні:
- висока собівартість продукції через завищену ресурсоємкість і високі ціни на сировину, матеріали, транспорт, енергоресурси;
- низька рентабельність;
- відсутність оборотних коштів внаслідок сповільнення руху оборотного капіталу і затримки його в товарних запасах і дебіторській заборгованості;
- відсутність вільних засобів для відновлення продукції і підвищення її конкурентноздатності.
Фінансові:
- великі відтоки коштів на комунальні витрати і утримання виробничих потужностей;
- збитки від утримання об'єктів соціальної сфери.
Управлінські:
- відсутність економічної мотивації у персоналу по управлінню орієнтованому на зниження витрат, ріст об’ємів реалізації і збільшення завантаження виробничих потужностей;
- наявність тіньових підприємницьких доходів у головних фахівців і керівників підрозділів;
- відсутність фінансової відповідальності підрозділів за результати їхньої роботи на ринках продукції і послуг;
- високий рівень комерційного ризику;
- недостатнє знання кон'юнктури ринку;
- не ефективний фінансовий менеджмент;
- не оптимальне управління витратами виробництва;
- відсутність гнучкості в управлінні;
- недостатньо якісна система бухгалтерського обліку і звітності.
Конструкторсько-технологічні причини обумовлюються технічною відсталістю виробників, що повною мірі проявляється після відкриття ринків для закордонних фірм-конкурентів. Скорочення виробництва, що привело до появи надлишкових не завантажених потужностей, які необхідно утримувати і відволікати на це і без того обмежені ресурси.
До фінансових причин можна також додати великі відтоки коштів на комунальні витрати, витрати по утриманню виробничих потужностей (тепло, вода, газ, електроенергія), відсутність технологій та спеціального обладнання енергозбереження.
Можна виділити наступні найбільш значимі негативні умови, що приводять до кризи підприємств:
1) Політична, економічна і фінансова нестабільність.
2) Високі темпи інфляції.
3) Високий ступінь монополізації економіки, що поряд із сформованими стійкими господарськими зв'язками і регіональним поділом праці утрудняє формування дійсно конкурентного середовища.
4) Криза платежів, торкається як самого бюджету при оплаті держзамовлення, так і абсолютної більшості підприємств, при якому усе більше число підприємств попадає в зону ознак банкрутства, визначених законом.
5) Недостатній рівень підготовки і відсутність досвіду роботи в ринкових умовах у менеджерів підприємства, відсутність ефективної організаційної системи управління, орієнтованої на самостійне функціонування підрозділів підприємства в конкурентних умовах.
6) Значна кількість підприємств, у яких основні засоби мають дуже високий ступінь фізичного і морального зносу.
1.3 Циклічність економічних криз
Економічні кризи відбивають гострі протиріччя в економіці країни або економічному стані окремого підприємства, фірми. Це кризи виробництва і реалізації товару, взаємин економічних агентів, кризи неплатежів, втрати конкурентних переваг, банкрутства й ін.
Першопричиною криз є розрив між виробництвом і споживанням товарів. У русі суспільного виробництва є роки, коли ріст загального обсягу виробництва відбувається з високими темпами, в інші роки повільніше, іноді відбувається абсолютне скорочення виробництва, тобто економіка періодично переживає період підйому і спаду. Регулярно повторювані за визначений проміжок часу коливання в русі суспільного виробництва й означає циклічний характер його розвитку. Таким чином, кризи неминучі: регулярні, закономірно повторювані і є не від’ємною частиною розвитку будь-якої системи. Вони починаються тоді, коли потенціал розвитку головних елементів існуючої системи вже в основному вичерпаний і в той же час народилися і починають боротьбу елементи нової системи, що представляють майбутній цикл її розвитку. Тому циклічність, об’єктивно необхідний атрибут прогресивного розвитку будь-якої системи. Розглядаючи таким чином, кризи можна відзначити їх прогресивну сутність, як шлях до здійснення якісного перетворення в майбутньому застарілих елементів існуючої, потенціал якої системи повністю використаний та сприяння становленню нових відносин, спочатку слабких елементів нової системи, які започатковують новий цикл розвитку. Перехід нового циклу це випробування на міцність і передача в спадок тих елементів системи, що акумулюють, накопичують, необхідний досвід для переходу у майбутнє, іноді частково змінюючись.
Необхідно також відзначити особливий вид криз - структурні кризи, що пов'язані з поступовим і тривалим наростанням міжгалузевих диспропорцій у суспільному виробництві і характеризуються невідповідністю сформованої структури суспільного виробництва умовам ефективного використання. Така ситуація може скластися при не відповідному реальним умовам антикризовому управлінню, значному монополізму в окремих сферах діяльності.
Час тривалості кризи можна поділити умовно:
- латентний, прихований період, коли її передумови назрівають, але ще не мають чітку виражених ознак кризової ситуації (цей період збігається з завершальним етапом фази стабільного розвитку, циклу зрілості і початком народження в його надрах наступного циклу);
- період обвалу, вибуху, стрімкого загострення всіх протиріч, різкого погіршення всіх показників існуючої, але вже приреченої системи;
- період зм'якшення кризи, створення передумов для її подолання та переходу до фази депресії, що забезпечує тимчасову рівновагу (на нижньому рівні) між системою, що втратила свою колишню силу та новою котра на фазі пожвавлення готується до нового стрімкого свого підйому.
Тривалість цих періодів, як і самої кризи, неоднакова, результат не можна вважати заздалегідь точно визначеним. Як і у всякій боротьбі, можливі варіанти, - але на загальному шляху прогресу. І в той же час немає двох абсолютно ідентичних криз: кожна з них індивідуальна, неповторна, визначена своїми причинами і має свої ні з чим не схожі риси.
Термін економічний цикл означає наступні один за іншим підйоми і спади рівнів економічної активності в плині декількох років.
Економічний цикл - це повторювані протягом ряду років коливання різних показників економічної активності: темпу росту ВВП, загального обсягу продажів, загального рівня цін, рівня безробіття, завантаження виробничих потужностей, величини інвестицій і ін. Основним свідченням циклічності розвитку служать коливання темпу росту ВВП. Як правило, економіка проходить послідовно чотири фази: підйом, спад (криза), депресія, пожвавлення.
Окремі економічні цикли істотно відрізняються друг від друга по тривалості й інтенсивності.
Класичний цикл суспільного відтворення складається з чотирьох фаз.
Перша фаза - криза (спад). Відбувається скорочення обсягу виробництва і ділової активності, падіння цін, затоварення, ріст безробіття і різко збільшується кількість банкрутств.
В умовах падіння попиту найбільше всього страждають наступні галузі:
- галузі промисловості, що випускають засоби виробництва (виробниче устаткування), тому що інвестиції в засоби виробництва різко зменшуються;
- виробництва, що випускають споживчі товари тривалого користування, тому що населення починає відкладати покупку цих товарів;
- будівельна промисловість, тому що зменшується попит на будівництво житлових і промислових будинків.
В умовах кризи підприємства з великим капіталом і великими фінансовими можливостями зберігають можливість одержання прибутку шляхом скорочення витрат виробництва. Середні і дрібні підприємства, що особливо не володіють високопродуктивним устаткуванням і технологією, не можуть стабілізувати економічне положення, що погіршується, і найчастіше терплять банкрутство.
Друга фаза - депресія (стагнація). Вона являє собою фазу (більш-менш тривалу - від на півроку до трьох років) пристосування господарського життя до нових умов і потреб, фазу знаходження нової рівноваги.
Фаза депресії, що настає після спаду, може мати досить тривалий характер. Рівень виробництва зберігається стабільним, але дуже низьким. Зберігається високий рівень безробіття. Депресія являє собою фазу (більш-менш тривалу - від півроку до 3 років) пристосування господарського життя до нових умов і потреб, фазу знаходження нової рівноваги і представляється не впевненістю, безладністю дій, при яких спад припинився, але тенденція до росту ще не намітилася. Виробництво здійснюється на звуженій базі, але почалося зменшення товарних запасів. Довіра підприємця до кон'юнктури поступово відновлюється, поряд з тим вони ще не ризикують вкладати значні кошти в бізнес, хоча ціни й умови господарювання стабілізуються.
Третя фаза - пожвавлення. Це фаза відновлення – супроводжується:
- деяким підвищенням споживчого попиту;
- незначним підвищенням рівня виробництва;
- починаються капіталовкладення підприємств в устаткування і будинки;
- ціни на сировину і матеріали підвищуються;
- скорочується безробіття;
- поступово починають підвищуватися ціни на товари і послуги;
- росте позичковий відсоток;
- починають рости ціни на акції.
Пожвавлення, фаза відновлення, коли діловий світ наважується на перші кроки вперед і виявляє, що вони цілком виправдані. Пожвавлення охоплює насамперед галузі, що поставляють засоби виробництва. Пожвавлення, що намітилося, охоплює усе більшу кількість галузей, втягуючи в новий виток спирали нові капітали.
Четверта фаза - підйом. Підйом - фаза, при якій прискорення економічного розвитку виявляється в хвилях нововведень, виникненні маси нових товарів і нових підприємств, у стрімкому зростанні капіталовкладень, курсів акцій і інших цінних паперів, процентних ставок, цін і зарплати. Усі працюють і торгують із прибутком. Процвітання може характеризуватися стійко високим попитом, великою кількістю робочих місць і підвищенням рівня життя. Рівень виробництва перевершує досягнутий у попередньому циклі. Безробіття скорочується до мінімальних розмірів при одночасному істотному росту заробітної плати. Різко зростає попит на продукцію галузей, що визначають тенденції в русі науково-технічного прогресу. У зв'язку з розширенням масштабів виробництва інвестиційних товарів значно зростає попит на сировинні ресурси, і ціни на них теж ростуть. На фазі підйому підсилюються диспропорції, закладені на фазі пожвавлення. Разом з тим, наростає напруженість банківських балансів, збільшуються товарні запаси. Підйом, що виводить економіку на новий рівень у її поступальному розвитку, закінчується новим передкризовім станом.
З урахуванням різноманіття причин циклічного відтворення і частих порушень традиційних фаз ученими різних напрямків пропонуються наступні різновиди циклів:
- цикли Кондрат’єва, або довгохвильові цикли, тривалістю 40-60 років, їх головною рушійною силою є радикальні зміни в технологічній базі суспільного виробництва, його структурна перебудова;
- цикли Коваля, їхня тривалість обмежується приблизно 20 роками, а рушійними силами є зрушення у відтворювальній структурі виробництва (часто ці цикли називають відтворювальними або будівельними);
- цикли Джаглера періодичністю 7-11 років, що є підсумком взаємодії різноманітних грошово-кредитних факторів;
- цикли Кітчіна тривалістю 3-5 років породжуються динамікою відносної величини запасів товарно-матеріальних цінностей на підприємствах;
- приватні господарські цикли, що охоплюють період одного року до 12 років і існуючі в зв'язку з коливаннями інвестиційної активності.
Кондратьев пояснював існування великих економічних циклів тим, що тривалість функціонування різних створених господарських благ неоднакова. Великі цикли можна розглядати як порушення і відновлення економічної рівноваги тривалого періоду.
Основна причина їх лежить у механізмі нагромадження, акумуляції і розсіювання капіталу, достатнього для створення нових елементів інфраструктури. Початок підйому збігається з моментом, коли нагромадження досягає такого стану, при якому стає можливим рентабельне інвестування капіталу для створення нових основних виробничих фондів. Підйом супроводжується ускладненнями, викликуваними промисловою кризою середньострокового циклу. Зниження темпу економічного життя («понижуюча хвиля»), викликана сукупністю економічних факторів, що накопичується, негативного характеру, у свою чергу обумовлює посилення пошуків в області створення існуючої техніки і зосередження капіталу в руках промислово-фінансових груп. Усе це створює передумови для нового підйому, і він повторюється знову, на новому ступені розвитку.
