Теорія детермінації злочинності

функцією причини злочинності детермінантів останньої, які відпо­ відно до неї не відіграють причинну функцію. Зазначені помилки за механізмом спричинення, який вони вибудовують, можуть мати три основних варіанти:

а) наділення функцією причини умов негативного формування
особи, її свідомості або умов реалізації цих негативних елементів
свідомості, тобто заміна причини комплексом причин всієї систе­
ми детермінації злочинності, що призводить до розмивання понят­
тя причини;

б) наділення функцією причини і самої причини, і ситуації, в
якій вона реалізується, тим самим до причинного елемента вклю­
чається і те, що знаходиться та діє поза людиною, за що вона не
може нести відповідальності;

в) різновидом попереднього варіанту, який належить визначному
російському кримінологу А. І. Долговій, є визнання причиною зло­
чинності та злочинного діяння не елементів свідомості, що їх проду­
кують, або ситуації, в якій ці елементи реалізуються, а взаємодії між
ними. Таке трактування поведінки не нове. Воно з'явилося ще на
початку XX ст. у психологів, які заперечуючи повну «свободу волі»
людини у виборі поведінки, вказували на її залежність від тієї ситу­
ації, в якій вона реалізується, у формі взаємодії з останньою. Проти
такого пояснення взаємодії не слід заперечувати. Справді, людина у
виборі поведінки залежить від конкретної ситуації і в цьому значенні
взаємодіє з останньою. Але сама по собі взаємодія — це механізм
реалізації елементів свідомості, а не причина такої реалізації. Один із
класиків стверджував, що сама взаємодія — це пустота, більше
того — вибір поведінки у певній ситуації, у тому числі складній або
сприяючій, лише ускладнює чи спрощує вибір, але не визначає вибо­
ру. Останній у кінцевому рахунку залежить від спроможності люди­
ни вчинити вибір правомірний або протиправний, у тому числі
злочинний. Цю спроможність надає свідомість людини, зміст та
рівень її формування, досвід реалізації в індивідуальному психо­
логічному та психофізіологічному комплексі.

Слід підкреслити, що правильне визначення елементів де­термінації, які мають причинну функцію, у підсумку має не термінологічне значення. Причина — це головний елемент спри­чинення, на разі — спричинення злочинності. Тому щодо нього ма-

213

Глава 5

Іоть спрямовуватися в першу чергу і головним чином запобіжні зу­силля, щоб запобігти злочинності та злочинним проявам. Тобто від правильного визначення причиною тих чи інших елементів си­стеми детермінації залежить результативність запобігання зло­чинності, а це головне завдання кримінології, заради розв'язання якого досліджуються та відпрацьовуються всі теоретичні концепції та прикладні конструкції. Вони мають бути чіткими, зрозумілими, предметними і конструктивними.

Саме через ці підстави не можна погодитися з поглядом, згідно з яким всі детермінанти, незважаючи на їхню різну функціональну роль, отримують назву «фактори» злочинності. Цей погляд до останнього часу розвиває відомий український кримінолог І. М. Даньшин. Він мотивує це прагненням не обмежувати детермінацію лише поняттями причина і умова, а враховувати залежність злочинності і від інших зв'язків (корелятивних, систем­но-структурних, зв'язків стану). Але у теорії детермінації всі ці еле­менти і залежності враховуються, їм відводиться певне місце. Однак при цьому кожному елементу визначається його різне функціональне призначення: одна справа — бути причиною явища, а друга — супроводжувати його або у певний, можливо, наймен­ший, спосіб, сприяти йому. До речі, І. М. Даньшин за загальним «фасадом» «фактори» виділяє і причини, і умови, і інші детермінан­ти. Проте при переході до якісної характеристики детермінантів злочинності він знову називає їх «факторами злочинності», ствер­джуючи, що зв'язок економічних, соціальних та інших факторів із злочинністю «має причинний характер», що вони «породжують злочинність»¹. Якщо слідувати цим визначенням, то не слід займа­тися спеціальною запобіжною роботою, доки не зміниться економіка, не буде соціальної забезпеченості і т. д., адже вони — «причини злочинності». Це дезорієнтує та обеззброює профілак­тичну, запобіжну діяльність, яка першочергово має спрямовуватися на дійсні причини злочинності — недоліки формування, виховання суспільної спроможності людини жити у суспільстві за законами права і моралі, контролювати та регулювати свою поведінку навіть у несприятливих економічних, соціальних, політичних умовах.

¹ Кримінологія: Загальна та Особлива частини / За ред. І. М. ДаІІьшипа. — С. 57-89.

214