Теорія детермінації злочинності

у суспільстві. До речі, диференціація за діянням, його ознаками, у тому числі за наявністю конфлікту як підстави або приводу до вчинення злочину, належить до наступного (третього) рівня соціальної типології особистості, де підставою типологізації є про­яв сутності в окремих явищах, одним з яких є злочинне діяння. Типологізацію особистості злочинця та її спрямованості більш до­кладно описано у наступній главі.

Таким чином, соціальний, у тому числі кримінальний, конфлікт е не причиною, а підставою вчинення злочину. «Конфліктний» під­хід не розкриває сутності суперечностей: конфлікт — лише зовнішня їх оболонка. За закономірностями та термінологією теорії детермінації цей конфлікт є не причиною, а умовою, що сприяє вчиненню злочину. Причиною останнього є той самий індивідуально-психологічний комплекс особи, одне з провідних місць в якому належить суспільно неприйнятній та суспільне небезпечній спрямованості особистості, що суперечить суспільно-прийнятній свідомості та психології. На ґрунті цієї суперечності виникає соціальний конфлікт, який за певних криміногенних умов може стати підставою або приводом до вчинення злочину. Якщо ж ставити питання щодо «батьківства» конфлікту стосовно злочину, то слід з'ясувати: а хто чи що є «батьком» конфлікту? Відповідь приведе нас знову до суспільно неприйнятної спрямова­ності особистості. Конфліктність може бути характерологічною рисою, особливо за наявності психічних відхилень, у тому числі в межах осудності. Але знову-таки ця та інші характерологічні риси не є причиною вчинення злочину, а лише умовою, яка йому сприяє. У разі набуття характерологічною рисою функції причини діяння, останнє, як відомо, втрачає можливість кваліфікуватися як злочин, як таке, що вчинено поза свідомістю особи.

Принагідне є потреба критично розглянути ще одне тверджен­ня названих авторів щодо запобігання та розв'язання соціальних конфліктів «з урахуванням головного феномену демократичного суспільства — свободи волі (вибору) щодо тієї чи іншої, позитив­ної чи негативної форми поведінки»¹. Свобода вибору (розумій: від суспільства. — Авт.) не є феноменом демократичного

¹ Мельник Я., Ківенко Н., Лаповенко І. Зазнач, праця. — С. 16-17.

205

Глава 5

суспільства. Необмежена свобода вибору — це теоретична конструкція, яка продовжує відому теорію «свободи волі», що отримала ґрунтовні заперечення у вітчизняній кримінології ще у радянські часи і у наш час та не надала аргументів, щоб знову до неї повертатися. У демократичному суспільстві норми життєдіяльності, у тому числі правові, встановлюються в інтере­сах суспільства і осіб, які його складають. «Вільний» вибір негативної поведінки за цих умов є неповагою до демократичних інтересів та цінностей, нехтуванням ними, виявленням недемо­кратичності, свавілля, що критично оцінюється у суспільстві та засуджується ним згідно з встановленими правовими і процесу­альними нормами. Нові аргументи іншого роду щодо неспромож­ності через «свободу волі (вибору)» пояснювати позитивну та негативну поведінку надають новітні дослідження у галузі нейрофізіології. У пошуку відповіді на питання: чому саме у пев­ному напрямі та певного змісту складається мислення людини, сучасні нейрофізіологи спостерігають підкорення цих процесів «вбудованому у нас механізму оргастичності», що включає названі вище елементи індивідуальної психофізіологічної особ­ливості (вроджені інстинкти, рефлексії, загальнолюдські набори мотивацій, емоцій, матриць попереднього досвіду і культури тощо), завдяки яким мозок людини від народження «вже налаш­тований сприймати навколишнє «як потрібно». Свідомість, свідо­ме Я, що виникають за потребою спілкування особи у межах соціуму, — це лише «допоміжний феномен, що супроводжує робо­ту мозку». Через це відомий український нейрофізіолог О. Криш­таль зробив висновок, що «свідома воля — лише ілюзія», а свобо­да волі — «свобода на Іювідку»¹.

Слід зазначити, що було чимало спроб звести причину злочин­ного прояву до одного визначального детермінанту, на зразок соціального конфлікту. Цікаву думку у цьому відношенні висло­вив Ю. М. Антонян, який на підставі багатьох прикладних дослі­джень, у тому числі із застосуванням спеціальних психологічних методик, зробив висновок, що «причиною схильності людей до злочину є їх постійна стурбованість своїм становищем», в основі

¹ Кришталь О. Проект молекули або у що нам вірити у XXI столітті? // Дзеркало тижня. — № 35. - 10.09.2005.

206