Теорія детермінації злочинності

психології і свідомості є безпосередніми причинами вчинення окремого злочину, так і на узагальненому рівні злочинності як пев­ної абстракції, що має конкретні прояви лише на індивідуальному та груповому рівнях, її безпосередньою причиною слід визнати та­ку узагальнену абстракцію, як суспільна свідомість та її психо­логічна частина, а точніше — негативні щодо суспільства, його інтересів, у тому числі правопорядку, елементи цієї суспільної психології та свідомості. Що стосується зазначених вище соціаль­них відносин, явищ, процесів економічного, соціального, соціаль­но-психологічного, політичного, правового та іншого змісту, які здійснюють визначальний вплив на формування та реалізацію негативних, антисуспільних елементів суспільної свідомості та психології, то вони згідно з теорією детермінації є причинами останніх. Але щодо злочинності вони є умовами, що сприяють їй, однак не її причинами, як це зазначалося багатьма кримінологами у радянські часи і навіть у наш час — мабуть, за традицією, ствер­джують деякі з них. Точне дотримання теорії детермінації та при­чинності не дає підстав визнати обґрунтованими подібні твер­дження. Жодне економічне, соціальне, політичне, правове, соціально-психологічне явище, як би воно негативно не впливало на суспільну та індивідуальну свідомість, само безпосередньо не породжує злочинні прояви та злочинність в цілому. Для набуття генетичної, продукуючої дії його вплив має пройти через свідомість, психологію, зокрема на індивідуальному рівні, і лише за інших сприяючих обставин (умов) може втілитися у вчинення злочину. Визначний російський кримінолог Ю. М. Антонян, який на емпіричному рівні провів десятки досліджень спричинення злочинів, впевнено і обґрунтовано стверджує, що «будь-які причи­ни: зовнішні чи внутрішні... визначаються мисленням людини... жоден фактор... не буде діяти, не переломившись у психології та психіці людини»¹.

У зв'язку з наведеним є потреба розглянути так званий «конфліктний» підхід до пояснення обумовлення злочинів. Відо­мо, що соціальний конфлікт як прояв діалектичного закону бороть­би протилежностей належить до одного з механізмів прояву та

¹ Антонян Ю. М. Криминология: Избр. лекции. — М., 2004. — С. 65.

203

Глава 5

розв'язання суспільних протиріч. Можна стверджувати, що про­явом соціального конфлікту є «кримінальний конфлікт»¹, який знайшов вияв у вчиненні діяння, що передбачено кримінальним за­коном як злочин. Виникає питання: в якому зв'язку зі злочином знаходиться соціальний конфлікт, чи є останній причиною вчинен­ня кримінальних дій? При цьому термін «причина» вживається у тому безпосередньо продукуючому та взагалі активно дійовому значенні, яке йому надає теорія причинності². Окремі автори, що пишуть на кримінологічні теми, запропонували позицію, яка дає змогу припускати, що конфлікт є не лише підставою вчинення зло­чину (проти цього не варто заперечувати), а і його причиною. В обґрунтування цієї позиції вони наділяють окремих особистос­тей «конфліктною спрямованістю», часткою життя яких є суспільно небезпечна діяльність, що досягає кримінально-правової оцінки³. Для уточнення саме генетичного зв'язку між конфліктом і злочином наводиться твердження, що «можливо, конфлікт є бать­ ком (виділено мною. — Авт.) усіх явищ»⁴.

Розглянемо наведені аргументи по черзі. Соціальна типологія спрямованості особистості на першому рівні типологізації, де під­ставою диференціації є соціальна сутність, виділяє тип суспільно-неприйнятної спрямованості. На наступному рівні, де остання диференціюється за її сутнісними різновидами, виокремлюються типи асоціальної, антисоціальної, суспільно небезпечної спрямо­ваності. Суспільна неприйнятність, суспільна небезпечність спря­мованості особистості названих типів суперечить суспільно при­йнятній спрямованості. Формою прояву названої суперечності може бути соціальний конфлікт як між особою і суспільством, так і між особами різних типів спрямованості особистості. Таким чином, конфліктність є не типовою ознакою сутності спрямова­ності особистості, а наслідком суперечливості між суспільно прийнятною і суспільно неприйнятною спрямованістю різних осіб

¹ Кудрявцев В. Н. Судсбное рассмотренис дсл // КопфликтьІ в соврсмсшюй России. Про­
блеми аііализа й рсгулирования. — М., 1999. — С. 187.

² Ярмиш Н. Н. Зазнач, праця. — С. 76-77.

³ Мельник П., Кгвенко Н., Лаиовенко І. Методологічні проблеми розвитку кримінологічної
науки в Україні // 36. наук, праць. Наук. вісн. Акад. дсрж. податк. служби України. —
2000. - № 2 (8). - С. 16-17.

^ДареидирфР. Злсмснтьітеории социального конфликта//Социс. — 1994. — №5. — С. 147.

204