Теорія детермінації злочинності

ності). Разом з тим вони сприяють і частково впливають на фор­мування, становлення та укорінення суспільних процесів, явищ, тенденцій, суперечностей тощо, які вже мають із злочинністю спричинюючий, хоч і не безпосередній, зв'язок, тобто у системі ЇЇ детермінації відіграють роль соціальних причин вищого рівня (по­рядку). Термін «джерела злочинності» такого змістовного наван­таження не має ні щодо їх місця у системі її детермінації, ні щодо їх природи (походження): соціального чи біологічного.

Слід мати на увазі, що антисуспільна спрямованість особис­тості, яка є безпосередньою причиною злочинного прояву, так само як і інші суспільні явища, спричинюється та обумовлюється, навіть безпосередньо, не однією, а багатьма причинами та умовами різного характеру. Серед них детермінанти економічного, матеріального, політичного, правового, етичного, духовного та іншого характеру. Кожний з них має окремий («свій») ланцюг причинності та обумовлення, на якому вибудовуються окремі ланки і детермінуючі комплекси другого, третього, наступних порядків. Останні здебільшого взаємодіють з елементами ланок та комплексів інших ланцюгів обумовлення, а інколи одночасно є елементами різних ланок і комплексів, різних ланцюгів обумов­лення. Викладене можна схематично уявити у вигляді кореневої системи дерева. Злочинний прояв — це видима, надземна частина дерева. Відразу під нею знаходяться основні відростки коріння детермінації прояву. Кожен із них — це окремий ланцюг детермі­нації прояву зі своїми ланками детермінації. Від кожної ланки відходять детермінанти, утворюючи свої комплекси. Корінці ком­плексів одного відростка сполучаються та зрощуються з такими самими корінцями інших відростків, створюючи разом кореневу систему детермінації певного злочину. Елементи кореневих сис­тем детермінації окремих злочинних проявів за своєю дією та по­ходженням можуть бути узагальнені. У такий спосіб може бути от­римано уявлення про коріння, що продукує та обумовлює зростан­ня подібних дерев, тобто злочинності та її різновидів.

Звичайно, окреслене — це лише подібна схема. Вона не зали­шиться схемою, якщо через дослідження та аналіз детермінації злочинних проявів певного виду будуть визначені конкретні за змістом детермінанти — явища, процеси, дії, прояви тощо, що обу-

199

Глава 5

мовлюють детермінаційний процес, з'ясована їх дійсна роль: при­чини чи умови, чи інша, а також їх функції, залежності — тобто все те, що складає за приведеною схемою систему і механізм детермінації злочинного прояву та одночасно має предметне визначити адресати запобіжних заходів, першочергові пріоритети серед них. Зрозуміло, що присвоєння усім детермінантам, неза­лежно від функціональної ролі та значення в процесі детермінації, однозначного найменування «фактор» неспроможне не лише визначити місце кожного з них у системі детермінації, а й сприяти забезпеченню предметної («адресної») та результативної діяль­ності щодо запобігання злочинним проявам.

£ 2. Детермінація злочинності та злочинних проявів: структура, взаємозв'язок, відмінність

Завдання цього параграфа — розгляд з позицій загальної теорії суспільної детермінації та причинності процесів детермінації злочинності і окремого злочинного прояву, їх елементів, загальних закономірностей цих процесів та їх відмінностей. При цьому пам'я­таємо, що злочинність нами визначена як людська діяльнісна активність, що проявляється у діяннях, які закон визнає злочинами.

Слід нагадати, що в кримінології, особливо радянській, питан­ня про детермінацію злочинності, її причини майже завжди роз­глядалося відокремлено від причин і умов вчинення конкретного злочину.

Мотивами такого підходу у більшій мірі було те, що злочин­ність і злочинні прояви — явища різного рівня та порядку. Злочин­ність — явище соціальне, тому у нього можуть бути лише соціальні причини. Злочин — явище іншого рівня — індивідуального, у вчи­ненні якого значну, якщо не провідну, роль відіграють особистісні елементи, а також індивідуальні біопсихологічні властивості, осо­бисті умови буття, середовища, конкретної життєвої ситуації. В основі таких тверджень, очевидно, лежали ідеологічні прагнен­ня жодним чином не похитнути уявлення про злочинність як ви­ключно соціальне явище, на рівні якого немає місця елементам індивідуального рівня, зокрема неприйнятного, не типового для соціальної системи індивідуального буття, а також намагання «прикрасити» соціальний лад, який нібито не продукує і не

200