механізмів, що розвиваються у дезадаптивному напрямі, з'являються та набувають сталості відповідні риси характеру. Вони ускладнюють зовнішню взаємодію та соціалізацію, обумовлюють затримання останньої, натомість стимулюється розвиток рис індивідуалістичного егоцентричного характеру. Згадані процеси ведуть до психологічної, а згодом і до соціальної дезадаптації людини у середовищі, до нерозвиненості суспільно прийнятних інтересів, цінностей, форм активності і, навпаки, до стимулювання елементів суспільної свідомості з ознакою неприйнятності, а через їх поглиблення — до суспільної небезпечності. Саме вони закладають основу того індивідуально-психологічного комплексу, який, сприймаючи негативні впливи середовища, стає причиною безпосереднього обумовлення криміногенної мотивації, мотиву та наміру вчинення злочинного прояву. Усі елементи, що безпосередньо обумовлювали формування цього індивідуально-психо-логічного комплексу та його реалізацію у вчиненні злочину, виконують роль кримінологічно значущих умов системи детермінації останнього.
Таким чином, при переході на особистісний, морально-психологічний рівень індивідуальні психологічні особливості, зокрема ті, що розвинулися на ґрунті дезадаптованих характерологічних рис, ускладнюють та викривляють нормальне морально-етичне формування особистості, сприяють розвитку ЇЇ соціальної збоченості, становленню антисуспільної спрямованості. Останнє відбувається переважно через формування індивідуалістичної психології, яка є основою і безпосередньою причиною більшості злочинних проявів1.
Потрібно зауважити, що довгий період за радянських часів та панування комуністичної ідеології феномен індивідуалістичної психології розглядався, по-перше, як неприпустиме перевищення індивідуального інтересу, коли він стає індивідуалістичним, і, по-друге, як негативний антипод колективістського світогляду, що, як вважалося, відтворює більш значущі цінності соціалістичного колективу на всіх рівнях функціонування останнього від виробничої бригади до загальносуспільного духовного утворення «спільноти
' ЗакалюкА. П. Тсория й практика иидивидуальпого прогпозировапия й профилактики ирс-стушюго поведений: Автореф. дис.... д-ра юрид. наук. — Харьков, 1987. — С. 11-12.
195
радянських людей». Протиставлення колективістському феномену психології окремого індивіда — «гвинтика» у державно-суспільному механізмі та ще й «перевищення» міри останньої до рівня «індивідуалістичної» викликало морально-психологічну негативну реакцію і відповідну кримінологічну та правову оцінку.
Із декларуванням та започаткуванням нового суспільно-світоглядного ладу, що прийшов на зміну радянсько-комуністичному та проголосив вищу цінність людини, нібито відпала потреба негативного ставлення до індивідуальної психології та виокремлення у ній індивідуалістичного. Справді, протиставлення індивідуального колективному стало неактуальним. Але в індивідуалістичному є інша площина протиставлення. Таку створює загальносуспільне, в якому відбиваються загальні інтереси суспільства, і у цьому значенні інтереси інших індивідів та кожного з них як члена суспільства. Зокрема, таким є інтерес щодо обов'язкового дотримання загальнообов'язкових правових норм, легітимне визначених у суспільстві. Нехтування цими нормами, зневажання ними, а тим більше протиставлення ним свого індивідуального, а фактично індивідуалістичного інтересу, що проявляється на рівні індивідуальної психології, стає безпосередньою причиною анти-суспільної, у тому числі кримінальної, активності та злочинного прояву. Детальніше про формування та виявлення у злочинному прояві антисуспільної спрямованості особистості йтиметься у наступній главі Курсу.
Наступною безпосередньою ланкою детермінації злочинного прояву, можна сказати, другою за своїм детермінуючим значенням, є ланка обумовлення елементів першої криміногенної ланки, у тому числі їх спричинення. У цій, другій за порядком, ланці, у значенні її елементів згідно з їх функціональною роллю знаходяться причини і умови спричинення та іншого обумовлення елементів першої безпосередньої ланки, а саме:
а) причини, що породжують причини першої ланки, тобто про
дукують поглиблення антисуспільної спрямованості особистості
до набуття нею ознак суспільної небезпечності та криміногенності
(це причини другого порядку щодо причин першого порядку);
б) умови, що сприяють формуванню та реалізації причин другої
ланки (умови другого порядку щодо причин другого порядку);
196
в) причини, які породжують сприятливі умови першої ланки
(причини другого прядку щодо умов першого порядку);
г) умови, які сприяли породженню умов, що обумовлюють дію
причин першої ланки (умови другого порядку щодо умов першого
порядку).
Слід із розумінням поставитися до складності термінологічного визначення елементів другої ланки детермінації злочинного прояву у термінах теорії причинності, яка визнає лише два елементи процесу останнього: причини та умови.
Усі згадані та інші детермінанти другої ланки обумовлення утворюють другий детермінуючий комплекс детермінації злочинного прояву. Подібним чином можна виділити детермінанти третьої та наступних ланок детермінації злочинів, а на певному етапі узагальнення та усуспільнення їх дії — ланку детермінації злочинності в цілому. Відповідно виділяються детермінуючі комплекси другого, третього та наступних порядків детермінації злочинності. Ще раз підкреслимо, що згадана порядковість виділяє не черговість ланок, комплексів, що відображає їх порядок слідування одного за другим або другого за першим. Ця порядковість визначається у міру детермінації, обумовлення злочинного прояву, яка належить до детермінуючого комплексу певного порядку. Чим далі за порядком знаходиться ланка обумовлення та ЇЇ детермінуючий комплекс, тим меншою мірою останній робить обумовлюючий вплив на безпосередні причину і умови злочинного прояву. І тим більше він набирає ознак узагальнених детермінант, які меншою мірою пов'язані з конкретними злочинами, а відображають типові ознаки їх сукупностей, та таким чином на цьому рівні перетворюються у детермінанти злочинності в цілому. У зв'язку з наведеним розрізняють рівні детермінації та причинності стосовно конкретного злочину, а також рівні, що піднімаються від окремого злочину (злочинів) до їх видової сукупності і далі аж до злочинності в цілому.
Детермінанти причинності та обумовленості у міру їх віддалення від безпосередньої та ближчих до останньої ланок детермінації набувають ознак узагальнення, поступово все більше і зрештою майже повністю втрачають свою індивідуальну визначеність, набуваючи ознак суспільних тенденцій, в яких переважають ознаки
197
Глава 5
соціальної типовості, соціальної абстракції. У такому вигляді вони виявляються як соціальні причини і умови злочинності в цілому,
а на рівні ще вищого узагальнення і абстракції — як соціальні пе редумови не лише злочинності, а й інших негативних суспільних явищ, окремим різновидом яких є злочинність. На цих найвищих суспільних рівнях детермінанти поступово втрачають свої безпосередні і навіть опосередковані причинні та обумовлюючі функції, які замінюються корелятивними та іншими детермінаційними зв'язками.
Між індивідуально-психологічним змістом безпосереднього спричинення конкретного злочину та соціальною детермінацією його та злочинності в цілому немає суперечності. Вони не повинні протиставлятися, як це інколи відбувається1. Потрібно узяти до уваги, що мова йде про детермінацію злочину на різних її рівнях: індивідуальному та соціальному. Першому, де злочинне діяння не може бути безпосереднім наслідком нічого іншого, як певного негативного суспільне небезпечного індивідуально-психологічного комплексу особи, який породжує ЇЇ діяння. Вищому — суспільному, де детермінація набуває соціального характеру, є відображенням певних соціальних негараздів і суперечностей, які через трансформацію на багатьох рівнях суспільних відносин та суспільної свідомості зрештою опосередковано позначаються на формуванні індивідуально-психологічного комплексу особи, який продукує конкретний злочин.
Іноді у значенні передумов соціальних причин злочинності пропонується термін «джерела злочинності». Зазначається, що причини злочинності щодо них є вторинними, виробленими з цих джерел2. Термінологічне розмаїття, як відомо, багатомірне. Проте термін повинен оптимально відображати сутність предмета, наразі його функціональну сутність у системі детермінації. У цьому відношенні термін «соціальні передумови», стосовно злочинності відображає ті суспільні елементи, які мають з нею ще не спричинюючий, а лише корелятивний зв'язок (співвідношення, залеж-
1 Хавропюк М. Перспективи розвитку Загальної частини Кримінального кодексу
України // Юрид. вісн. України. — 2006. — № 16.
2 Кримипология: Учсб. / Под ред. Г. А. Авапссова. — 3-є изд., персраб. й доп. — М., 2005. —
С. 204.
198