Методологія і методи кримінологічної науки

життя», а «злочин — це діяння, яке порушує закони природи, вті­лені людьми у кримінальне законодавство»¹.

Для розгорнутої дискусії з приводу наведених тверджень немає потреби. Звернемо увагу лише на трактування О. М. Костенком тих ідей природного права, на які він посилається. У наведеній ви­ще та інших публікаціях на вказану тему він звичайно посилається на відомого юриста — «натураліста» Г. Гроція щодо розуміння пра­вознавства. Вчений визнавав правознавство наукою лише тоді, ко­ли визначається «участь природи у творенні права»². «Це й не­можливо було здійснити, — цитує Г. Гроція О. М. Костенко, — інакше як... відокремивши те, що виникло внаслідок установлено­го, від того, що виникає із самої природи»³. Таким чином, за Г. Гроцієм, по-перше, природа бере участь у творенні права. По-друге, правознавство як наука має визнавати те, що встановлено людьми, і те, що виникає із самої природи, тобто право має два ви­токи: із людського творення та із природного існування. І третє: ці два різні за походженням джерела слід відокремлювати. О. М. Ко­стенко ж тлумачить Г. Гроція по-своєму: за межами законів приро­ди соціальні явища не можуть розглядатися; антитезою природно­му у реальності є протиправне, а не, скажімо, неприродне; усі соціальні властивості мають біологічне походження, а право (цілком! — Авт.) є лише соціальною формою природного змісту (інакше кажучи, не має свого соціального змісту) та ін. На нашу думку, ці та подібні висновки О. М. Костенка не випливають з на­веденого твердження Г. Гроція і є штучним поширенням змісту і значення природного у праві за рахунок недотримання межі та міри, які відокремлюють природне від соціального, тобто утворе­ного людьми, що становить соціальну практику. Наведені виснов­ки визначаються автором далі як підтвердження давньої його ідеї про те, що у витоках правопорушень, у тому числі злочинів, знахо­дяться не соціальні чинники, а прояви людської сваволі. До цієї думки ми ще повернемося під час розгляду теорії детермінації зло­чинності.

¹ Костенко О. М. Соціальний натуралізм як методологічний принцип юриспруденції і кри­
мінології // ВісІІ. Акад. правових наук України. — 2004. — № 4 (39). — С. 135-136, 139.

² Там само. — С. 133.

³ Гроций Гуго. О праве войпьі и мира. — М,. 1994. — С. 52.                             ,^:

93

Глава З

Як зазначалося, другою складовою та джерелом методології кримінологічної науки, що належить до галузі суспільних наук, є методологічні закономірності та особливості їхнього спрямуван­ня на певному історичному етапі розвитку суспільства. Серед них у сучасному українському суспільстві загально визнаються такі:

—критичне переосмислення заідеологізованих із часів пану­
вання комуністичної ідеологи методологічних основ суспільних
наук, подолання матеріалістичного монізму, економічного
детермінізму, вульгарно абсолютизованого протиставлення ма­
теріального ідеальному та інших догматично-формальних схем у
розумінні обумовленості, сутності та прояву суспільних фено­
менів, зокрема протиправності та злочинності;

—утвердження гуманізму, пріоритету особи, людини і громадя­
нина, громадянського суспільства перед державою, забезпечення
вільного користування природно властивими людині правами і
свободами, їх захист від обмежень та будь-яких посягань, у тому
числі розширення використання з цією метою кримінологічних
засобів;

—демократизація політичної та правової системи, політичної
та правозастосовчої практики, послідовне відтворення в них
корінних інтересів народу України, передусім його сподівань на
вільний, незалежний, всебічний розвиток на шляхах цивілізації;

—забезпечення верховенства права, його обов'язкової реаліза­
ції, насамперед через суспільну обумовленість, наукову обґрунто­
ваність, соціальну, в тому числі кримінологічну, ефективність
законотворення, правової, правозастосовчої та правоохоронної
системи;

—методологічне спрямування всього комплексу суспільних на­
ук, зокрема кримінологічної науки, на створення багатоаспектної і
у цьому розумінні загальної «теорії демократичної трансформації
і розвитку державне організованого українського суспільства»¹,
співвіднесення цієї теорії та опрацьованих на її основі моделі роз­
витку країни та системи його забезпечення, у тому числі правови­
ми та кримінологічними засобами, з більш широкими «соціальни-

¹ Селівапов В. М. До проблеми розроблення концепції розвитку вітчизняної юридичної на­уки//Право України.-2001.-№ у.-с. 11.

94