Методологія і методи кримінологічної науки

кримінології, залежно від рівня узагальнення, абстрагування об'єкта наукового пізнання. За цією ознакою у методології кримі­нологічної науки виділяють загальнонаукову частину, яка сто­сується взагалі наукового підходу до пізнання будь-якого об'єкта, що становить науковий інтерес. Такі загальні підходи беруться до уваги в пізнанні конкретного об'єкта певною наукою, наразі кримі­нологією. Другу частину методології кожної науки становлять особливості методології та деталізовані стосовно галузевої належ­ності методологічні положення певної галузі, сфери наук, напри­клад суспільних наук, до яких належить і кримінологія. Третьою ланкою методології окремої науки, наразі кримінології, є вироб­лені з використанням загальнонаукової та науково-галузевої мето­дології свої, належні цій науці методологічні засади, принципи, положення, методи наукового пізнання.

З огляду на наведене, методологія кримінологічної науки скла­дається із: загальнонаукових принципів, вимог, критеріїв наукового пізнання загалом; методологічних особливостей галузі суспільних наук, до якої належить кримінологія; методологічних і методичних положень, методів, способів власного (кримінологічного) опрацю­вання, що знаходяться у діалектичному зв'язку з першими та дру­гими.

Загальні філософські світоглядні та пізнавальні засади містять такі важливі для кримінологічного пізнання питання, як визна­чення світогляду, що включає загальні переконання, принципи пізнання, ідеали, норми і цінності життєдіяльності певного суспільства, окремих соціальних груп; виявлення та співвідно­шення різних форм світогляду, зокрема світосприйняття та світо­розуміння, різних рівнів останнього, серед яких теоретичний рівень належить філософії, завдяки чому вона й становить теоре-тико-концептуальну основу методології будь-якої науки, у тому числі кримінології. До складових теоретично визначених у філо­софії методологічних засад науки в цілому і кримінології зокрема належать також: система поглядів на світ, місце у ньому людини, її ставлення до світу та суспільства; співвідношення буття, мислен­ня та свідомості, природного і суспільного (соціального), фізично­го і духовного, соціального і біологічного, необхідного і випадко­вого, можливості і дійсності, сутності і явища тощо. Особливе

91

1Г

Глава З

значення для наукової діяльності, зокрема науково-криміно­логічної, має опрацювання у філософії та подальше перетворення на матеріалістичній основі діалектичного методу, згідно з яким визначаються загальний зв'язок явищ у їх постійному розвитку, єдності та боротьби протилежностей, перехід кількісних змін у якісні, відбиття матеріального у мисленні та свідомості. Цим знач­ною мірою обумовлюються вчинки та діяльність людей, у тому числі суспільне неприйнятна та суспільне» небезпечна. Тому діалектичний метод становить основу методології будь-якої на­уки, зокрема кримінологічної.

Розглядаючи загальні філософські світоглядні та пізнавальні засади методології кримінологічної науки, ми не маємо на меті та не вважаємо завданням цього Курсу висвітлення окремих складо­вих та принципів цих засад. Проте на одному з останніх вимушені зупинитися. Мова йде про настійливе пропонування в останні півтора десятка років О. М. Костенком потреби відродження в Україні, у тому числі в правовій та кримінологічній науці та прак­тиці, ідей природного права на новій методологічній основі — на основі принципу соціального натуралізму¹. Відразу зазначимо, що автор Курсу не виступає проти того, щоб у сучасній багатоаспект-ній плюралістичній палітрі методологічних постулатів і засад на­уки, у тому числі й кримінологічної, використовувалися ідеї при­родного права, а можливо, й того їх різновиду, який називають соціальним натуралізмом. Викликає заперечення не можливість їхнього використання, а те, як їх трактує О. М. Костенко. Він стверджує, що згідно з зазначеним принципом «соціальні явища не можна розглядати за межами дії законів природи» (виділення мої. — Авт.), що «існують дві форми реальності: природна, тобто така, що відповідає законам природи», і протиправна, що не відповідає законам природи, «усі соціальні властивості людини (тобто все, чим відрізняється людина від тварини) походять (роз­виваються, утворюються) з її біологічних властивостей», «без біо­логічного не може бути соціального», «право — це соціальна фор­ма законів природи і, зокрема, природних законів суспільного

¹ Костенко О. М. Соціальний натуралізм як методологічний принцип юриспруденції і кримінології // Віси. Акад. правових наук України. — 2004. — № 4 (39). — С. 133-145.

92